Чому міленіалам живеться так важко?
Зараз стільки можливостей полегшити життя та заощадити час, але існує ціле покоління виснажених людей. Вічно втомлених, вічно квапливих.
Чому так?
Відповідь на це питання шукає Зандер Незеркат у своїй колонці для Medium.
 |
| Фото:perig76/Depositphotos |
Він наводить відомий уявний експеримент, який називається "дилема ув’язнених".
Двох людей ув’язнили після скоєння злочину. Вони в різних кімнатах для допиту і вони можуть або збрехати, або сказати правду.
Є три варіанти розвитку подій:
Варіант перший: Обидва зізнаються і отримають 8 років ув’язнення (на мал.1 позначено як "-8, -8").
Варіант другий: Обидва брешуть і отримують один рік ув’язнення (позначено як -1,-1).
Варіант третій: Один зізнається, а інший бреше (позначено як -10, 0).
 |
| Малюнок1. Фото:Zander Nethercutt |
Брехун отримує найдовший можливий термін – 10 років.
Той, хто сказав правду вийде на волю.
Отож, якщо обидва збрешуть, обидва отримують найлегше покарання.
Здається, що все зрозуміло, але насправді – ні. Суть "дилеми ув’язнених" в усвідомлені того, що успіх стратегії, яку ми обираємо, залежить від дій іншої людини.
Тепер, коли ви все це знаєте, уявіть себе в’язнем №1. Якщо ви думаєте, що в’язень №2 збреше, то маєте зізнатись. Тому що нуль років у в’язниці, краще, ніж один.
Якщо ви думаєте, що в’язень №2 зізнається, то теж маєте зізнатись. Тому що 8 років краще, ніж 10.
Зізнання – це домінантна стратегія обох в’язнів. Стратегія, якої варто дотримуватись, незалежно від того, що робить інший.
Цей експеримент чудово демонструє час, в якому ми живимо.
Багато міленіалів почувають себе виснаженими й "дилема ув’язнених" може пояснити чому.
Також це прояснює один неприємний момент: не враховуючи диво людського співробітництва, наші пошуки того, як покращити наше життя ніколи не припиняться. Більш того, вони будуть лише посилюватись.
Уявіть у дилемі ув’язнених двох гравців ринку праці.
А тепер уявіть, що обидва гравці натрапляють на сервіс, який може покращити їхнє життя.
Наприклад, це буде сервіс доставки їжі Freshly.
Завдяки ньому можна заощадити 2 години на тиждень, які зазвичай витрачають на покупку продуктів та приготування їжі.
Двоє гравців мають два варіанти, як можна витратити ці вільні години: на дозвілля (книжки, сон, фільми тощо) або на продуктивність (робота/оптимізація).
Що обере кожен учасник?
Є три варіанти розвитку подій:
Варіант 1: Обидва гравці використовують отриманий час на продуктивність. І залишаться у стані постійного покращення (на мал. 2 позначено як "1,1").
Варіант2: Обидва використають час на дозвілля (позначено як "8, 8").
Варіант3: Один гравець використає цей час на продуктивність, в той час як інший буде розслаблятись (позначено як "10, 0").
 |
Той, хто працює, отримає переваги від того, що є єдиним надавачем послуг на ринку. Другий – втрачає можливості у світі, що весь час розвивається і залишається позаду.
Отож, у двох гравців є домінантна стратегія – працювати: якщо другий гравець розслабляється – перший має працювати, тому що винагорода 10 краще, ніж винагорода 8.
Якщо другий працює, то і перший має працювати, тому що винагорода 1, краще за винагороду – 0.
А тепер важливе: всі ці винагороди та всі ці пояснення – повністю штучні.
Немає ніякого сенсу мучити себе додатковими навантаженнями. У сучасному світі – це жодним чином не поліпшить ваше життя. Але багато людей продовжує працювати понаднормово.
Ми маємо нову Рівновагу Неша: обидва гравці викристовують сервіс, який має полегшити їхнє життя, але при цьому працюють більше й виснажуються.
У нещодавній статті від BuzzfeedNews "Як Мілленіали стали поколінням вигорання" авторка Єнн Хелен Петерсон зазначає:
"Заохочення компаній не працювати у вільний час, міленіали сприймають як необхідність бути доступними у будь-який час".
Іншими словами: Коли Google або Freshly створюють можливості не витрачати свій вільний час на щось, міленіали сприймають це, як додаткові часи для роботи.
Кожного дня автор статті спостерігає схожу поведінку на ескалаторі: люди, з порожнечею в очах йдуть в гору, замість того, щоб просто постояти спокійно.
Вони ігнорують перевагу сходів, що рухаються, на користь можливості швидше дістатись місця призначення.
Звичайно, у покращенні продуктивності є своя частка задоволення: мати можливість це робити – це символ статусу.
Тільки найбільш успішні люди мають можливість витрачати вільний час так, як їм заманеться.
Мільярдери можуть займатись покращенням заради покращення, а не для того, щоб втриматись на плаву.
Але для решти світу, оптимізація – це механізм виживання. Для них, речі, які є простою втіхою для заможних, згодяться лише для одного: звільнити час для нової роботи.
Здається, що перевагою такої продуктивності є отримання більшої кількості грошей.
Але часто це далеко не так. Є популярна думка, що ми працюємо важче, заробітні плати не збільшились за останні 40 років, а купівельна спроможність нижче, ніж коли-небудь.
"Але економіст в мені завжди пручався такому ходу думок, – пише Незертак.
Заробітна платня є ознакою статку, тільки коли дозволяє нам контролювати те, як ми проводимо свій вільний час.
Якщо у вас є заробітна плата та сервіс, який дозволяє не робити те, що зазвичай робиш і заощадити на цьому час – цей сервіс значно підвищує цінність вашої заробітної плати".
Медіа та політики дотримуються іншої думки. Вони стверджують, що у світі є обмежена кількість грошей.
І якщо ми заробляємо менше, а технічні компанії заробляють більше, то саме технічні компанії винні у стагнації заробітної плати.
Але в реальності все не так просто.
Хоча такі компанії як Google та Amazon сплачують іноді до абсурдного великі гроші своєму вищому керівництву та акціонерам, ці компанії є важливими, тому що те, що вони пропонують є більш цінним за те, що вони просять за це сплатити.
Google та сервіси на кшталт нього, дозволяють людям отримати більше без зміни заробітної плати.
Google звинувачують у стагнації заробітної плати, але ми живемо у світі, де заробітна платня більше не є ознакою заможності.
Для компаній ця стагнація – фіча, а не баг. Тобто, ключова риса, а не помилка.
Повернемось до "дилеми ув’язнених". Отож, домінантна стратегія міленіалів – працювати більше. І тут стає зрозуміло, чому нам так погано у наші "найкращі часи".
Як розв’язати дилемму ув’язнених
У цієї дилеми є оригінальне рішення: гравці мають спробувати різні версії гри і зрозуміти, що співробітництво – це вигідно.
Люди співпрацюють, тому що за рідкісним виключеннями – це домінантна стратегія.
Проблема в тому, що масштабне співробітництво – важче реалізувати. Ми не можемо домовитись розслаблятись у вільний час з 7 мільярдами людей.
Отож, через неможливість глобального співробітництва, ми всі діємо у власних інтересах.
Пришвидшення нашого світу – це не результат дурості чи нераціональності.
Ми маємо справу з дилемою ув’язнених на світовому рівні: гіперраціональні індивіди приймають гіперраціональні рішення щодо того, як працювати продуктивніше.
Вигорання не уникнути.
Єдиним плюсом в цьому всьому є той факт, що міленіали усвідомлюють факт того, що вигорання існує і дали йому ім’я. Такі як "депресія" або "тривожність".
Коли ми даємо чомусь назву, ми робимо це справжнім. До того ж, з’являється надія, що з цим можна впоратись.
Але ми маємо прийняти, що коли нам дають вибір, ми починаємо оптимізувати. І ми працюємо.
Вас також може зацікавити:
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.
