"Я зрозумів, що вороги існують". Спогади курсанта про те, як відбирали наш Крим

6517
18 березня 2020

Була гарна весняна погода. В українському небі літали російські вертольоти. По морю ходили чужі кораблі. А всередині відчуття, що сам ти нічого зробити не можеш.

Це один із найяскравіших спогадів березня 2014-го, який закарбувався у пам’яті Олександра Красюка, тодішнього другокурсника Академії військово-морських сил імені Павла Нахімова, що у Севастополі на Кримському півострові.

Він був одним з тих курсантів, які не зрадили присягу, коли 21 березня в академії наказали опускати український стяг і підіймати прапор РФ. Одним із тих, хто потім повернувся на материкову Україну, щоб довчитися вже в Одесі.

6 років минуло з того часу, як в України забрали Крим. Олександр закінчив виш і потрапив на фрегат "Гетьман Сагайдачний". Сьогодні – він штурман, забезпечує навігаційну безпеку плавання. 

Красюк розповів "Українській правді. Життя", як переживав початок окупації Криму, що у той час відбувалося в Академії військово-морських сил, та як це – жити на одній території з тими, хто вже тебе зрадив.

 Олександр Красюк. Сьогодні – він штурман, забезпечує навігаційну безпеку плавання. Фото: Ельдар Сарахман

У родині Олександра ні військових, ні моряків не було. 

Сам він з Черкаської області, й після школи загорівся бажанням пройти випробування долі і стати офіцером військово-морських сил. Водночас його манила романтика моря і Кримьскі гори.

Так з ним трапилася Академія морських сил. Це була єдина академія в Україні, де готували офіцерів військово-морських сил.

Коли хлопець тільки-но приїхав на навчання, то спершу не усвідомлював, що поруч є люди, які можуть зрадити.

Але вже тоді були дрібниці, які вказували, що щось не так.

"Це не проявлялося яскраво, інакше вони б не вступили в академію. Було багато кримчан. У деяких родичі і знайомі служили в російській армії.

Когось в академію могли послати батьки, і це був несвідомий вибір", – розповідає Красюк.

Переманювати на російську сторону теж намагалися систематично.

"Постійно так було. Порівняння російських і українських військових. І курсанти, і викладачі ставили російські війська в приклад.

Був в нас один викладач, який розповідав, як все погано, які жахи робляться в Україні.

Новини відігравали свою роль. А відкритої агітації не було. Гібридний вплив був. Це саме те слово", – пояснює штурман.

У такій атмосфері курсант провчився майже два роки.

Академія військово-морських сил імені Павла Нахімова. Фото Олександра Дяченка

Зрештою Олександру довелося продовжити навчання в Одесі.

Але не через те, що йому набридла романтика моря чи він не пройшов перевірку на стійкість, а тому, що його, товаришів-курсантів і ще декількох викладачів "попросили".

Усе почалося, коли Красюк повернувся із різдвяних свят, приблизно в середині січня 2014-го.

"Пам’ятаю, я ще був у зимовій відпустці, приїхав в Севастополь – а там якісь мітинги, якісь люди, російські прапори. Це було надто огидно і незрозуміло для мене", – пригадує Олександр.

Якось Красюк пішов у звільнення.

На одній із зупинок громадського транспорту до хлопця підсів чоловік з чорноморською безкозиркою на голові.

"Військово-морським силам України в Севастополі не місце, і скоро все зміниться", – розважено сказав він.

Після проросійських акцій курсантам заборонили виходити у місто у військовому, щоб не провокувати місцевих.

"Люди були агресивно налаштовані, особливо пенсіонери, які буквально кидалися на військовослужбовців в українській формі", – згадує Красюк.

***

28 лютого до воріт академії приїхав російський військовий автомобіль. Росіяни хотіли "взяти АВМС під охорону для недопущення "терактів".

"Наш начальник відмовився від "російської охорони" і сказав, що академія сама зможе забезпечити свою безпеку і не допустити ніяких терактів", – пригадує Олександр.

Курсанти були пригнічені та не до кінця розуміли, що відбувається, бо з Києва не було офіційних заяв, каже штурман.

"Нас залишили сам на сам з ворогом, який прикривався, здавалося б, шляхетними намірами – захистити народ від Правого Сектору, який, за інформацією російських ЗМІ, вбивав і знущався над російськомовним населенням", – додає він.

1 березня керівництву академії вперше запропонували здатися.

"Спершу була відраза до пропозиції, відмова.

Моральний дух підірвало те, що щойно назначений командуючий ВМС України контр-адмірал Березовський прийняв присягу на вірність народу Криму.

З’явилося побоювання, що починаються незворотні процеси. Насамперед, в головах людей", – пригадує Красюк.

2 березня прийшли з пропозицією здатися вдруге. Знову отримали відмову.

"Тоді була похмура погода, йшов дрібний дощ, після зміни з добового наряду від перевтоми я вирішив відпочити і не звернув уваги, як проспав три години.

Прокинувся вже в іншій академії. За наказом командування вся зброя, яка перебувала на території, підлягала негайному опису і запечатуванню", каже Олександр.

Керівництво сказало курсантам, що після півночі можливий штурм. І зброю здають задля того, щоб уникнути можливих жертв.

"Нам також повідомили, що завтра запропонують прийняти присягу народові Криму і захищати Крим від Правого Сектору або вільно покинути територію Криму", пригадує Красюк.

***

"Академія – це півострів, з трьох сторін вода.

Ми спостерігали, як кораблі блокують входи в гавані. Як до академії підходять незрозумілі люди і про щось домовляються з начальством.

У нас було бажання брати до рук підручні засоби, якщо хтось проникне", – розповідає Олександр.

 Курсанти тримали напоготові лопати, знімали бильця з ліжок – шукали, що може знадобитися у боротьбі

Надвечір 3 березня російська сторона поставила ультиматум – здати академію до 5:00 ранку наступного дня.

"Спало на думку "Якщо помирати, то з музикою".

Певно, що не мені одному та думка прийшла в голову, бо невдовзі біля контрольно-пропускного пункту було вишикувано військовий оркестр академії.

Коли ти готуєшся взяти об’єкт штурмом, а тебе зустрічають музикою – це дуже сильний хід", – пригадує Красюк.

Оркестр грав українські військово-патріотичні пісні.

Штурму так і не відбулося. На деякий час все затихло.

***

18 березня знову пролунала пропозиція здатися – і знову відмова.

"Нарешті з Києва дозволили використовувати зброю для самозахисту, але всю її склали і наказу про видачу не було", – пригадує Олександр.

Курсанти тримали напоготові лопати, знімали бильця з ліжок – шукали, що може знадобитися у боротьбі.

"Ми були готові захищатися, але нікому це не подобалося.

Зі зброєю було б цікавіше. Без зброї – незручно і неефективно. 

Але начальник академії сказав, що не збирається класти на плацу курсантів. Керівництво намагалося згуртувати нас", – каже Красюк.

19 березня у штабі Військово-морських сил підняли російський прапор. 20 березня український прапор там підняли востаннє.

Уперше курсантів у той день розділили на три групи, пригадує військовий:

  • не бажають продовжувати навчання під російським прапором – 40 людей,
  • бажають довчитися до кінця навчального року – 80 людей,
  • зрадники, які будуть служити Російській Федерації – 150 людей.
Курсанти опускають українські прапори, щоб потім підняти російські. Скріншот із відео Jeniy Sylkin

21 березня. В академії підіймають російський прапор.

"Государственный и морской флаги Украины торжественно спустить", – лунає під час "урочистостей".

На місце українських підіймають російські триколори.

У цей час приблизно 20 смільчаків-курсантів вибігають з одного з корпусів академії і починають співати гімн України.

Їх намагається заглушити російський оркестр.

Вагання у курсантів не було, і це не була добре спланована акція, пригадує Красюк.

"Ми кожного понеділка співали гімн на плацу. Гімн – це був прояв єдності і свободи.

Ми були налаштовані діяти. Дії противника мали отримати адекватну відповідь", – додає він.

З того дня академія була розділена навпіл.

"В одній частині території академії підіймався український прапор, на іншій – російський. Я з ними ніяк не спілкувався. Наче їх і не було. Та й серед них не було моїх товаришів", розповідає Красюк.

Місцем зустрічі була їдальня.

"Ми харчувалися в одному місці, тому що іншого варіанту не було", додає Олександр.

 Приблизно 20 смільчаків-курсантів вибігають з одного з корпусів академії і починають співати гімн України. Скріншот із відео Jeniy Sylkin

Проявів помсти чи злості він не пригадує. Курсанти просто ігнорували один одного.

"Спроби переконувати їх? Гм. У них були різні аргументи: там давали більше стипендію, а у когось бідна сім’я. 

Були фантазії більших можливостей, ніж це могла дати Україна", – розповідає Красюк.

4 квітня 50 офіцерів, 20 контрактників та 103 курсанти (з них 9 курсантів з Військово-морського коледжу) покинули територію академії. Їх повезли до Одеси.

"Що я зрозумів? – задумується Олександр. 

По-перше, вороги існують. До 2014 року я цього не розумів. 

По-друге, важливо бути вірним своїм принципам. 

Третє – ти маєш бути професіоналом своєї справи. Це був гарний поштовх для того, щоб працювати над собою, щоб розвиватися. 

І найосновніше – четверте – складати руки не можна. Почуття презирства  до зрадників і до окупаційних військ посилюється з кожним днем.

Перемога не любить тривалості.

Бог все бачить".

Вас також може зацікавити:

З Кримом у серці. Фотограф "колекціонує" людей з тату про півострів. ФОТО

Діти, які не знають мови та історії України. Як ми втрачаємо молодь Донбасу і Криму

Казки сонячного півострова: як українка книжками бореться за Крим

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua