Фізично вдома, а думками – на війні: як ми з татом переживаємо його посттравматичний стресовий розлад

8753
15 травня 2020

За п’ять років війни в Україні з’явилися тисячі людей, що отримали бойовий досвід.

Часто, з-за лінії фронту вони одразу повертаються у контрастне мирне життя.

Тут вони проявляють жорстокість в сім'ї, страждають порушенням сну та зору, безсонням, хронічними болями та психічними розладами.

Коли залишаються з такою проблемою наодинці, дехто починає вживати алкоголь, замикатися в собі чи вчиняє самогубство.

Адже окрім отриманих фізичних травм, частина з них має ознаки посттравматичного стресового розладу. Він виникає у людей як довготермінова реакція на травматичну подію.

Наприклад, сексуальне насильство, аварію чи смерть когось із близьких. В умовах війни у країні часто зустріти його можна саме у військових. 

За оцінками Національного центру для ПТСР Департаменту підтримки ветеранів США, 8 зі 100 ветеранів стикаються посттравматичним стресовим розладом.

В Україні офіційної статистики його поширення серед учасників ООС немає.

Поняття посттравматичного стресового розладу з’явилося лише у 1980 році. Воно включає в себе чотири кластери симптомів: уникнення, гіперзбудженість, перепроживання і проблеми із пам'яттю та емоційною сферою.

Мені довелося спостерігати, як ці симптоми проявляються у повсякденному житті.

Ми з татом переживаємо його посттравматичний стресовий розлад

Коли я вперше зустріла тата після повернення із зони проведення Антитерористичної операції, у львівському госпіталі, то не впізнала його.

Ми пройшли коридором один повз одного і лише за кілька секунд я обернулась.

Майже вдвічі худший, змарнілий, втомлений, з темно-синіми повіками.

Діагноз – мінно-вибухова травма лівого передпліччя та контузія. "Але це не страшно, адже головне, що він живий та повернувся додому", – заспокоювала себе.

Кілька місяців лікування допомогли повернути часткову функціональність лівій руці. Тато міг відпочивати, достатньо їсти та спати, щоб забути жахи окопного життя.

Та чомусь засинати він не міг.

Якось Френк П’юселік, відомий американський психолог, ветеран американської армії, учасник в’єтнамської війни, сказав так: "Військові повернули моє тіло додому за декілька днів. Проте я витратив 12 років, щоб повернути додому свою голову".

Насправді після повернення з війни жахіття не закінчуються, а тільки починаються.

Перший місяць після повернення додому тато не виходив із алкогольного запою. Так він тікав від реальності та знімав напруження, бо психіка не могла прийняти таку радикальну зміну обстановки – мирне життя, де немає обстрілів, смертельної небезпеки та необхідності перебувати у бойовій готовності.

Не міг звикнути до того, що у місті тихо. Що люди ходять без форми та бронежилетів. Що немає військових машин, зате є багато жінок. Що можна зайти магазин і купити те, що потрібно.

Така реакція може бути нормальною, якщо не затягується і симптоми тривають довше місяця. Тоді це називають посттравматичним стресовим розладом.

Симптоми можна умовно поділити на такі.

Ті, що зближують з травмою:

  • порушення сну, перепроживання;
  • гіперзбудливість, дратівливість;
  • лякливість, хронічна напруженість;
  • почуття провини.

Ті, що віддаляють від неї:

  • усамітнення, уникнення;
  • передтравматична амнезія.

Далі розглянемо їх детальніше.

Порушення сну, перепроживання

Щоночі тато двічі прокидався – о 1 і о 5 ночі. Саме в ці години їхній підрозділ обстрілювали на Сході.

Він вставав з ліжка, починав поспішно одягатися та шукати автомат і бронежилет.

Поки ми спросоння намагалися зрозуміти, що відбувається, тато вже вибігав на вулицю. Тоді ми почали завчасно ховати ключі від дому.

– Під час обстрілу не можна перебувати в приміщенні! – в паніці кричав він.

– Ти вдома і тут вже ніхто не стріляє.

Гіперзбудливість, дратівливість

"У колишніх бійців загострена реакція і вони завжди насторожі", –  казав мені тато.

Якось повз нього проходив якийсь перехожий та випадково зачепив плечем. За секунду тато уже повалив його на землю. Сам не знає чому, каже, що це відбулося інстинктивно.

 На його сторінці у Facebook є лише статті про війну. Фотографії – лише у військовій формі

Спровокувати людей з ПТСР нескладно. Якось знайома пожалілася сину, який саме повернувся з ООС, на шумну компанію під будинком. Той взяв ще двох побратимів і переламав кільком ребра. Такі ситуації – не рідкість.

"Війна вчить вирішувати проблеми силою, а не розумом. Бо так швидше і легше", – сказав якось мій тато.

Людині з ПТСР насправді важко контролювати свої емоції та дії.

Лякливість, хронічна напруженість

Я бачила, як тато здригався на кожен різкий звук чи стукіт.

В маршрутці сідав лише на задні сидіння. В кафе – на крісло, що спирається до стінки. Боявся, що з-за спини чогось не побачить.

Коли бачив по дорозі підозрілу компанію людей, його думки виглядали так: "Ось порожня пляшка пива, яка може стати зброєю, а в цю стіну можна впертися і відбиватися". Його свідомість була налаштована на напад та небезпеку.

Почуття провини

"Свого часу отримав контузію та кульове поранення обох кінцівок. Після лікування у госпіталі повернувся додому. Цілими днями лежав у ліжку, не хотілося взагалі нічого.

Серце розривалося від того, що я не там, що мої побратими гинуть, а я нічого не можу вдіяти.

Не міг спати, по кілька разів прокидався серед ночі і не розумів де я. Часто снилося, ніби я сиджу в окопі і відстрілююсь чи прикриваюся від уламків. Потім прокидався в холодному поту, а свист у вухах не зникав.

В якийсь момент почало здавати ніби сходжу з розуму", – ділиться 24-річний Олександр з Білої Церкви.

Ще зовсім молодий хлопець пережив на собі усі жахи війни.

Симптоми, що віддаляють від травми:

Усамітнення, уникнення ("Я не хочу про це говорити")

"Після повернення одразу виникає бажання ізолюватися від людей. Бо хоча давно не бачив рідних, друзів та знайомих, при зустрічі вони розпитують про війну. А тобі на цю тему говорити взагалі не хочеться.

Не міг дивитися телевізор, бо у кожному випуску новин – про ООС. Важко приймати співчуття, бо думаєш про те, як добре тим, кого війна не зачепила.

Складно навіть їздити у громадському транспорті, бо і там часто чути розмови про війну. Ще гірше – коли хтось починає хвалитися, що відкупив сина від армії. В такі моменти стримати лють майже нереально", – розповідає 25-річний Василь, ветеран ООС.

Чоловік уже третій рік бореться з посттравматичнм стресовим розладом. 

Передтравматична амнезія

"Пригадую, тільки як ми потрапили в оточення, я почув голоси побратимів: "Майор поранений". 

І бачу свою кров – чорну, змішану з бензином. Чомусь думав, що поранена не рука, а нога. Як саме це сталося – не пам’ятаю".

Таким чином мозок витісняє травматичний досвід, відмовляється прийняти його.

Як це лікувати?

"ПТСР відрізняється від інших психічних розладів тим, що чітко виділяє зв'язок між травмуючою подією та симптомами", – каже Віктор Кудрявцев, психолог, EMDR терапевт, виконувач обов’язків президента громадської організації "Асоціація EMDR в Україні".

Чоловік займається психотерапією ветеранів з ПТРС у львівському реабілітаційному центрі "Фенікс".

Віктор розповідає, що існує сукупність факторів, які впливають на те, чому одна подія для деяких людей стає причиною ПТСР, а для інших – ні.

Він каже, що у декого ПТСР може з’явитися навіть після звільнення з роботи. Визначальною є сила потрясіння в момент загрози.

"По-перше: що більше подія виходить за межі звичного життя, то більше вона стресова.

Тобто, якщо людина не звикла до жорстокості в повсякденному житті, то зіткнення з нею вперше на війні може стати травмуючим досвідом.

Важливим є стан організму в цей момент: який настрій, рівень ослабленості, період ПМС тощо.

По-друге: наявність ресурсів, щоб опиратися цій події.

Навіть якщо сталося велике потрясіння, організм може впоратися з травмою. Все залежить від подальшого розвитку подій: якщо після пережитого надалі людина почуває себе у безпеці, отримує підтримку, то це підвищує можливість відновлення.

А буває навпаки –  наприклад, особа пережила обстріл і далі залишається у зоні бойових дій. В таки умовах пережити травмуючий досвід складніше і ризик виникнення ПТСР вищий", – каже психолог.

Тобто, що більша загроза і що менший рівень опірності, то сильнішим буде ПТСР.

Він все ще там. Всередині він ще воює

Розлад може бути наслідком монотравми – однієї травматичної події чи мультитравми – кількох одночасно. Наприклад, втрата побратимів, смерть, поранення, обстріл, полон тощо.

"Діагноз ПТСР не можна поставити раніше, ніж за 4-6 тижнів після травматичної події. Протягом першого місяця мати ці симптоми – природньо.

Проте якщо вони залишаються довше, або проявляються через певний час після події –  наприклад, за півроку чи рік, тоді це називають посттравматичним стресовим розладом. 

Наукові дослідження доводять, що якщо ПТСР є у одного з батьків, то ймовірність його появи у дитини 48%, якщо у двох – то 52%. 

Алкогольна, наркотична залежності, тривожні розлади, фобії, депресія та схильність до суїциду можуть бути супутніми розладами при ПТСР.

Інакшими словами, вони є вторинними та можуть з’явитися внаслідок первинного посттравматичного стресового розладу. Лікування супутніх розладів не є успішним без подолання травматичного спогаду", – каже Віктор Курявцев.

Підтвердили свою ефективність три методики лікування:

  • когнітивна терапія процесуалізації (травмофокусована),
  • пролонгована терапія експозиції і десенсибілізація,
  • репроцесуалізація рухом очей (з англійської метод EMDR – eye movement desensitization and reprocessing).

"Психічна – травма – це не інфекція, яка причепилася до нашого організму і якої можна легко позбутися за допомогою ліків.

Це процес, який відбувається у нашому мозку. Через загрозу, що виникає в травматичній ситуації, наша поведінка спрощується до тої, яка необхідна для виживання. Тоді ж у нашому мозку активується умовна "сигналізація", що сповіщає про загрозу та переводить організм у режим готовності до небезпеки.

Власне, ПТСР – це збій функціонування цієї "сигналізації". Для нашого мозку небезпека не минула", – пояснює терапевт. 

Зазвичай у мозку відбувається процес, що переводить спогад з імпліцитної – памяті вражень та емоцій – в експліцитну – пам'ять фактів. Іншими словами, пережитий досвід "переварюється".

Натомість з травматичним досвідом цього не відбувається, він надалі залишається загрозливим. 

Ці три методи спрямовані на те, щоб допомогти мозку та нервовій системі опрацювати його, консолідувати в систему пам’яті.

Пережитий досвід можна порівняти з прочитаними книгами – людина складає їх на полиці, у певному порядку.

Тоді як травматичний "непереварений" досвід – це непрочитана книжка, яку людині страшно відкривати.

Пережитий досвід можна порівняти з прочитаними книгами – людина складає їх на полиці,
у певному порядку

Терапія може тривати від однієї зустрічі до кінця життя, але зазвичай в середньому на одну травму потрібно 12-14 зустрічей.

Окрім того, пацієнта спостерігають ще кілька років на предмет рецидиву.

Проте в успішній терапії, коли спогад остаточно опрацьований, це рідкість – бо "переварене" яблуко не може стати знову сирим.

Як наслідок, травма може стати ресурсом – людина усвідомлює, що вона пережила і відчуває у цьому свою силу.

На жаль, з моїм татом цього ще не трапилось. Нещодавно він пішов на похорон свого бойового друга і повернувся в нетверезому стані.

Вперше за півтора року. Тож ми знову починаємо терапію.

Він досі не може контролювати свої емоції, не може розкритися і розповісти про свій бойовий досвід кому-небудь, крім своїх бойових друзів.

На його сторінці у Facebook є лише статті про війну. Фотографії – лише у військовій формі. Щодня він бачить своїх побратимів. Використовує короткі фрази під час розмови: коли погоджується з чимось каже "плюс", а коли прощається – "честь".

Тому я розумію – він все ще там. Всередині він ще воює.

Наталія Кіндратів, спеціально для УП.Життя

Фото автора

Вас також може зацікавити:

О чем молчат ветераны АТО

Тетріс може попередити ПТСР – Оксфордський університет

Розпізнати та вилікувати посттравматичний синдром. Пам'ятка

Посттравматичний синдром: поради психологів

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua