Жертвам закон не писано: заступник генпрокурора Гюндуз Мамедов про те, чи є у нас привід святкувати 1 червня
Історія розвитку ювенальної юстиції розпочалась у 1997 році з ратифікації Конвенції ООН про права дитини.
І тут хотілося б написати, що за 23 роки в Україні дійсно була побудована повноцінна система правосуддя, дружнього до дитини, з усім різноманіттям її можливостей: від альтернативних видів покарань та соціальної реінтеграції дитини до впровадження єдиних стандартів допиту неповнолітніх.
Але, на жаль, після першого речення цього тексту стоїть велика крапка, навіть, не трикрапка.
Так, звісно, діє профільне законодавство про охорону дитинства, захист дітей-сиріт, про соціальну роботу з неповнолітніми… Вже 8 років як працює спецпроцедура у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх.
Проте виконання норм недосконале, да й ставлення суспільства і правоохоронних органів до проблем дитинства – другорядне, якщо не сказати, байдуже. Це і викликає у мене нерозуміння.
Уявіть собі, понад 20 років обговорюються законопроекти, ідеї, концепції, створюються робочі групи, але більшість зобов’язань щодо дотримання міжнародних стандартів так і залишаються декларативними.
А тим часом, поки дорослі дискутують, у 2019 році неповнолітніми було скоєно понад 4 тис. злочинів.
Статистика щодо дітей, які постраждали від злочинів вражає ще більше – їх близько 6 тисяч, 45% з них не досягли 14 років.
Півроку ми цю ситуацію та такий "підхід-процес" намагаємось змінити на "підхід-результат".
 |
| Гюндуз Мамедов, заступник генпрокурора, кандидат юридичних наук |
Вінницька область. Живе родина: мати, батько та двоє хлопців 2 та 16 років. Для старшого, назвемо його Дмитро, цей чоловік – вітчим. Він часто п’є, свариться з матір’ю та б’є. За плечима має кілька строків. Одного вечора Дмитро запропонував вітчиму розпочати нове життя: без алкоголю, сварок, знайти роботу. Той відразу погодився, але…
Забігаючи наперед, Дмитро серед тих 6 тисяч неповнолітніх, які постраждали минулого року. Щодо кожного сьомого з цих дітей вчинено насильницькі дії сексуального характеру. Десятеро дітей стали предметом торгівлі, у тому числі з боку найближчих людей – власних батьків.
Який стан справ у 1 кварталі вже цього року?
По факту умисних вбивств неповнолітніх – 204 кримінальних провадження, 40 справ по зґвалтуванням. І динаміка невтішна: тільки по останній категорії злочинів зростання на 30% у порівнянні з відповідним періодом минулого року.
За кожною такою цифрою стоїть доля не лише дитини, але і її сім’ї, оточення, суспільства. Це більше ніж цифра, адже попереду тривалий процес участі дитини у ході досудового розслідування та тривалого судового розгляду.
Коли понад півроку тому, вже як заступник генпрокурора, я почав займатися ювенальним напрямом, неприємно здивував національний масштаб проблем у цій сфері.
У прокуратурі Криму, яку очолював з 2016 року, і враховуючи її специфіку, темою дітей займалися суто точково через призму збройного конфлікту. Тому тут вже вразила не тільки статистика, а й повна відсутність напряму роботи з неповнолітніми жертвами та свідками злочинів і загалом системного підходу до "дитячої" тематики.
Маю на увазі повноцінну ювенальну юстицію. Тобто справи із неповнолітніми у конфлікті з законом якось повільно рухались, а діти-жертви – не отримували необхідної уваги.
[BANNER1]
Ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини в 1997 році, Україна фактично приєдналась до основних світових принципів роботи з неповнолітніми в системі кримінальної юстиції.
Але, незважаючи на взяті міжнародні зобов’язання, так і не було створено повноцінної ювенальної юстиції.
А вона мала б містити такі основні та важливі для держави та її майбутнього напрями, як соціальна реінтеграція дитини, впровадження єдиних стандартів допиту неповнолітніх з урахуванням вікових, статевих, психоемоційних особливостей та статусу дитини – від соціального до правового.
Крім того, мова б йшла про розвиток мережі центрів соціальної адаптації, запровадження процедур апробації та відновного правосуддя.
Останній напрям запущений з квітня 2020 року по всій території України. І ми розраховуємо вивести з-під кримінального переслідування близько 1,5 тисячі неповнолітніх, які вперше є підозрюваними у вчиненні злочинів невеликої або середньої тяжкості.
Сьогодні інститути ювенальної юстиції функціонують більше ніж у 60 країнах світу. Зокрема, ключовими елементами цієї системи в Німеччині, Франції, Нідерландах, США є ювенальні суди, правоохоронні органи, прокуратура, соціальні служби та у більшості випадків органи пробації.
Тобто система включає не лише органи правосуддя, а увага також зосереджується на профілактиці та попередженні правопорушень серед дітей та проти дітей, захисті їх прав, а також ресоціалізації для тих, хто перебуває у складній життєвій ситуації.
В України 7,6 млн дітей, з них понад 70 тис. – діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Ще майже 300 тисяч опинилися у складних життєвих обставинах.
Що ми знаємо про них?
Що нам відомо про ті 42 тисячі дітей з інтернатів Міносвіти, яких на час карантину відправили до своїх родин без будь-якої перевірки?
Чи спроможні вони піклуватися про них і чому відповідні служби у справах дітей так і не були поінформовані про це?
Вважаю, що карантин викрив купу проблем в цьому напрямі: від повної безпорадності, що робити в таких ситуаціях до тотальної безконтрольності та некоординованості дій.
У переважній більшості країн світу, ювенальна юстиція опікується двома категоріями дітей – діти-правопорушники та діти, які опинились у складній життєвій ситуації.
Тому вона спрямована не тільки на притягнення до відповідальності дітей, які перебувають у конфлікті з законом, але й на вирішення проблем неповнолітніх, які самі стали жертвами.
Дуже часто ці дві категорії перетинаються. На шлях правопорушення найчастіше стають діти, що опинились у складній життєвій ситуації, або діти, відносно яких з раннього віку вчинялися насильницькі злочини.
Дитина в таких випадках навіть не усвідомлює злочинність дій, наприклад, сексуального характеру зі сторони дорослих по відношенню до неї, внаслідок чого може вчиняти таке ж саме.
Прикладом є випадок по Хмельницькій області, де неповнолітні брати тривалий час здійснювали сексуальне насильство та ґвалтували двох малолітніх вихованців дитячого будинку сімейного типу.
У своїй поведінці вони не бачили нічого поганого, адже самі в минулому були жертвами, але не розуміли цього.
[BANNER2]
На жаль, в Україні за 23 роки ми спромоглися лише на прийняття ряду норм, що гуманізують правосуддя для неповнолітніх, створили служби у справах дітей, спеціальні виховні установи, запровадили "дитячу" спеціалізацію суддів та слідчих.
Це, безумовно, важливо, якби не формальне їх виконання. Наприклад, спеціалізація суддів та слідчих не пов’язана з наявністю спецпідготовки по роботі з дітьми: у суддів вимогою є лише 10-річний стаж, а у слідчих взагалі жодних вимог не передбачено.
Спеціалізація ж прокурора з питань захисту прав дітей взагалі законодавством не визначена. І це, вважаю, проблема, бо з неповнолітніми всіх категорій і на будь-якій стадії досудового слідства та судового розгляду повинні займатися саме ювенальні прокурор, слідчий та суддя, а в ідеалі – ще й адвокат.
При цьому така спеціалізація повинна ґрунтуватися не лише на достатньому життєвому та професійному досвіді, а, в першу чергу, й на володінні специфічними знаннями у сфері дитячої психології, відповідними методиками проведення слідчих дій за участі дітей, усвідомленні всієї системи державних органів і служб у справах дітей та їх ролі.
А поки маємо лише негативні приклади, як з 8-річною дівчинкою, зґвалтованою посеред біла дня неподалік шкільного стадіону.
Її 6 разів допитували щодо обставин вчиненого злочину: на етапі досудового розслідування, слідчому експерименті, проведенні експертизи, в суді першої інстанції та двічі – в апеляційній інстанції. І щоразу дитина змушена була зазнавати психологічних страждань, переживати жах тих подій.
І лише майже через два роки судом ухвалено обвинувальний вирок та призначено ґвалтівнику покарання. Для дитини ці шрами вже на все життя і залишається відкритим питання, чи піклується хтось про її подальшу долю.
 |
| У 2019 році постраждали близько 6 тисяч дітей, 45% з них не досягли 14 років. Фото Milkos/Depositphotos |
Повернемось до історії 16-річного Дмитра, яка не завершилась згодою вітчима про початок нового життя. Вночі чоловік взяв сокиру і обухом бив сплячого хлопця по голові.
Дмитро вижив, пройшов реанімацію, кому, реабілітацію і наразі продовжує навчання. А його кривднику інкримінований замах на вбивство і невдовзі вже очікується вирок.
І можна тільки собі уявити, що з хлопцем коїться лише від однієї згадки про ту ніч, не говорячи, що всі деталі раз за разом необхідно було повторювати на допитах.
Практику таких допитів треба ламати. І ми опрацьовуємо таку модель на кшталт американської Children's Justice Centre чи скандинавських "Барнахусів", тобто "Будинків дитини".
Вони працюють за принципом "одного разу": один раз допит, однією стороною процесу – слідчим суддею або слідчим, на одному етапі – досудового розслідування.
Також там надається весь комплекс медичних, терапевтичних, реабілітаційних послуг.
Ще один факт. Як раз депресивний стан, переживання образи, сорому, бажання викликати співчуття, дитячий булінг, зокрема, і є найбільш поширеними причинами суїцидальних думок та поведінки дітей.
В Україні кожного третього дня один неповнолітній закінчує життя самогубством, найчастіше у віці 16-18 років.
У 2019 році таких випадків було 111. Кожен десятий не досяг і 13-річного віку.
У цій жахливій статистиці не враховуються дані про кількість дітей, які здійснили невдалі спроби самогубства та про які взагалі не відомо правоохоронним органам.
Аналізуючи цю ситуацію, ми звернули увагу, що слідчі часто навіть і не намагаються встановити причини суїцидів. Вони обмежуються виключно констатацією ненасильницької смерті.
Тому мотиви таких дій, причин, що призвели до фатальних наслідків, дані про спосіб життя, психологічний стан не з’ясовуються, члени родин, друзі, однокласники, сусіди – не допитуються, можливе доведення неповнолітніх до самогубства у ході досудового розслідування – не встановлюється.
У час тотальної діджиталізації актуальним є й питання можливого доведення до самогубств через мережу Інтернет та соціальні мережі, на прикладі, груп смерті "Синій кит", поширення кібер-тероризму, залучення дітей до створення порноконтенту та розповсюдження матеріалів сексуального характеру, наркотиків.
Все це зумовлює необхідність активної взаємодії всіх правоохоронних органів з провайдерами інформаційно-комунікаційних послуг.
Наприклад, Британія має значний та досить прогресивний досвід подолання вказаних проблем. У них достатньо жорстке законодавство, зокрема, є фінансова відповідальність провайдерів за розповсюдження інформації, що є предметом кіберзлочинності, використовується штучний інтелект для виявлення та блокування такого контенту.
То чому не використати цю практику і не адаптувати її до потреб України?
Що говорити про причини та нові виклики, якщо навіть елементарного у органів правопорядку немає – єдиної бази даних та статистики щодо неповнолітніх.
І тут питання також й до органів виконавчої влади. Наявність єдиної бази, де б визначався соціальний статус дитини (сирота, діти з тимчасово окупованих територій або з багатодітних родин тощо), вік, стать, регіональна приналежність давали б можливість і попередити не тільки суїциди, а й можливі злочини.
[BANNER3]
Така велика кількість проблем у сфері охорони дитинства, і зокрема, відсутність практик роботи з жертвами, зумовили створення окремого відділу в управлінні захисту дітей та протидії насильству Офісу генпрокурора, а наразі – вже й Департаменту.
Ми готові стати драйвером реформування системи, актуалізувати всі напрацювання щодо розвитку правосуддя для неповнолітніх. Разом з тим, без законодавчих змін проблему не вирішити.
Понад 20 років ми обговорюємо законопроекти, ідеї, концепції, створюємо робочі групи, а більшість зобов’язань щодо дотримання міжнародних стандартів так і залишаються декларативними.
Підсумовуючи, ще раз наголошу на необхідності створення своєї національної системи ювенальної юстиції, дослідивши перед тим найкращі світові практики.
Необхідно переорієнтовувати правосуддя на виховний характер, забезпечити правовий захист прав дітей, які є потерпілими від злочинів та неповнолітніх свідків, залучати психологів, соціальних працівників у межах кримінального провадження, застосовувати одноразову процедуру допиту жертв та свідків з відеофіксацією.
Крім того, імплементувати у законодавство альтернативні механізми виведення неповнолітніх з кримінального процесу.
Тоді 1 червня нам, дійсно, буде що святкувати.
Гюндуз Мамедов, заступник генпрокурора, кандидат юридичних наук, спеціально для УП.Життя
Титульна світлина psodaz/Depositphotos
Вас також може зацікавити:
10 правил, які варто взяти на озброєння зайнятим батькам
11 правил безпеки в інтернеті, яких батьки мають навчити дітей
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.