(Не)потрібні власній державі: як підлітки з окупації намагаються отримати паспорт України

26922
25 травня 2021

"Навіщо ти взагалі сюди приїхав?"

Цю фразу почув Дмитро в підрозділі Державної міграційної служби на Херсонщині.

Він приїхав з окупованого Сімферополя, щоб отримати свій перший паспорт громадянина України. 

Разом з ним до служби приїхали його батько, однокласник з Сімферопольської школи та однокурсник, з яким вчилися до окупації у коледжі.

З собою привезли купу документів, які підтверджують, що молоді люди дійсно в один час вчилися в одних навчальних закладах, все завірено печатками.

Всі вже повнолітні та готові офіційно підтвердити особу Дмитра, щоб той засвідчив своє громадянство і мав право отримати паспорт українця.

Відповідь чиновниці була безапеляційна: "Нічим не можу допомогти, "нє положено". Привозь матір, сусідів, тоді видамо паспорт. Ці свідки не підходять".

Так хлопець залишився під дверима підрозділу ДМСУ зі свідоцтвом про народження на руках і перспективою залишитися в окупації.

Хлопець з окупованого Сімферополя має право отримати паспорт українця.
Фото svetikpash@mail.ru/Depositphotos

Свою історію Дмитро визвався розповісти для проєкту "Окупація очима підлітків", який роблять київські учні ліцею "Едюкейтор". Досліджують проблеми молоді з окупованих територій.

Хлопець народився у Криму в 1998 році, а коли його мала батьківщина була окупована Росією одразу вирішив, що по завершенні навчання поїде на вільну територію України вчитися і жити.

Але, на жаль, виявилося, що мрію не просто реалізувати.

Першою перепоною стала, як не дивно, матір. Жінка наслухалась російського телебачення і категорично заборонила синові їхати в "бандерівську Україну".

Ніякі вмовляння, аргументи та доводи не діяли, довелося вступати в кримській університет.

Без батьків отримати паспорт нереально, про це Дмитро вже консультувався і з Міграційною службою України і з представництвом президента України в Автономній республіці Крим. 

Але він все одно наважився поїхати в Херсон з татом і друзями, де й отримав відмову.

Тоді Дмитрові було 18 років і тільки допомога в.о. представника президента в АР Крим Ізета Гданова дозволила переконати ДМСУ не робити офіційну відмову, а дати час молодій людині вмовити матір приїхати для підтвердження його особи.

Так він отримав тимчасову довідку, щоб мати змогу перетнути адмінмежу з Кримом.

ТРІШКИ ПОМРІЄМО: Яким буде перший день в Криму. Рефат Чубаров, Ахтем Сеітаблаев, Джамала та інші відомі люди про повернення додому

Пів року зайняло у хлопця переконати матір поїхати на Херсонщину.

Потрібен був ще третій свідок. Ним стала 83-річна прабабуся Дмитра, благо достатньо було в наявності документів, щоб підтвердити родинний зв’язок.

Через шість місяців після невдалої спроби сім’я зі старенькою, майже неходячою бабусею виїхала в Херсон.

Ще через три місяці Дмитро зміг отримати свій перший паспорт.

"Я досі не розумію, – обурено говорить хлопець.

Чому я – повнолітня людина, народжена в Україні, маючи достатньо підтверджень своєї особи, маю залежати від батьків і їх позиції?

Це не правильно. Україна має боротися за кожну молоду людину в окупації, за кожного українця. Отримання паспорта має бути легким, привабливим.

Як інакше прорвати ці кордони, якщо молоді ставити бар’єри?"

Історія Дмитра непоодинока, багато хлопців і дівчат не можуть вирватися з Криму просто тому, що їхні батьки з різних причин їх не підтримують.

Наприклад, у хлопця є друг Артем і у нього ще складніші обставини.

Для розмови з ним ми вдаємося до справжньої конспірації, адже той живе в окупованому Сімферополі та боїться за свою безпеку.

Для виходу в ZOOM-конференцію, Артем домовляється приїхати на квартиру до своїх проукраїнських знайомих.

Щойно починаємо розмову, він одразу просить не знімати його та ніде не розповсюджувати його данні заради безпеки.

Артему зараз 23 роки. До окупації він був учнем НВК "Українська школа-гімназія" в Сімферополі. У 2014 році вчився в 10 класі, тож ще не встиг отримати український паспорт.

З нами вільно спілкується українською мовою, зазначає, що дуже приємно мати можливість попрактикувати мову.

Мама хлопця громадянка Росії, хоч і жила в Криму з 90-х, а тато – українець, був держслужбовцем. З приходом окупанта, на роботі батька змусили здати паспорт громадянина України, виїзд в інші країни йому заборонений.

Артем з сумом розповідає, як звертався в Державну міграційну службу України телефоном, пересилав своє свідоцтво про народження громадянина України, але йому чітко дали зрозуміти, що без батьків, їх присутності, про паспорт може і не мріяти.

Але він мріє. Не тільки про паспорт, але й жити, працювати на території підконтрольній Україні.

"Я маю багато друзів в Києві, Львові, Харкові, з якими я раніше вчився, – зазначає він.

Також мої вчителі, директорка гімназії, готові приїхати в міграційну службу і підтвердити мою особу.

Я маю атестат про середню освіту, 9 класів все ж закінчив ще при Україні. 

Мій батько теж хоче, щоб я мав можливість виїхати з окупації саме в Україну, він готовий скайпом підтвердити це, якщо потрібно. Але як мені пояснили під час консультацій, така можливість законодавством не передбачена.

І так вже 5 років, я намагаюсь знайти вихід, а відповідь завжди одна: це неможливо.

Але чому? Я ж українець, підіймав синьо-жовтий прапор над своєю гімназією, пишаюся, що там вчився. Чому я маю бути заручником? Чому моя Держава не хоче мені допомогти? Я не розумію...

Також Артема пригнічує те, що військомат окупантів вже двічі попереджав його про майбутній призов в Російську армію. В найближчі місяці він отримає повістку і його примусять служити ворожій для нього державі.

Така ситуація з багатьма молодими хлопцями в Криму і, наразі, виходу з неї вони не бачать.

Також ми познайомилися з 20-річною Вікторією з Севастополя.

Вона всього рік живе а Києві, вирвалася з окупації буквально як з полону. Їй довелося працювати замість навчання, щоб зібрати кошти на дорогу, на перший місяць життя поза межами Криму, а головне, щоб заплатити своїй мамі, сестрі та сусідці за те, що вони поїдуть в Херсон підтвердити особу Вікторії.

Так, це не сюжет фантастичного фільму, а реальна історія з життя. Віка оплатила своїм трьом свідкам дорогу в дві сторони і по 10 тисяч рублів кожній, навіть рідній матері, за згоду поїхати в міграційну службу. Інакше вони відмовлялися, бо не розуміють, навіщо то їй треба.

А Віка просто не може жити в окупації, знати, що йде війна і бути осторонь.

В Києві вона влаштувалась працювати баристою, планує вступати в інститут.

Це не сюжети фантастичних фільмів, а реальні історії з життя.
Фото Vera_Petrunina/Depositphotos

Ще одна дівчина, Аня з Сімферополя, теж не могла виїхати з Криму, хоча їй вже 19. Її батьки наслухалися російської пропаганди та просто відмовилися їхати в нею в Херсон.

П’ять місяців тому Аня виїхала з Криму разом зі своїм коханим. Живе в Кременчузі, має на руках свідоцтво про народження громадянки України і усну відмову ДМСУ видати їй паспорт.

Батьки говорять, що скайпом готові підтвердити особу доньки, але виїджати з Криму заради цього не будуть. Дівчина не знає, що робити, як влаштуватися на роботу, чекає змін в законодавстві.

Але найсумніша історія нашого проєкту "Окупація очима підлітків" сталася з 20-річною Ксенією Фроловою.

Після народження від неї відмовилися батьки, згодом дівчину удочерили.

Ксенія проживала в Севастополі, закінчила школу №23.

Дівчина зізнається, що за народженням та самовідчуттям українка, коли вчилася в старших класах, мріяла вступити у ВНЗ у великому сучасному місті, Дніпрі або Києві.

Коли сталася окупація, їй було всього 13 років, українського паспорту у неї ще не було.

Прийомні батьки й так не дуже добре ставилися до дівчини, а на фоні політичних подій криза у відносинах ще більше заглибилася. Вони не підтримували дівчину у прагненні отримати українські документи і бажанні вчитися у вільній Україні, а без супроводу та згоди батьків зробити все це було неможливо.

Дівчина була змушена чекати повноліття. 

Напередодні свого 18-річчя вона звернулася до Представництва президента України в АР Крим з проханням про допомогу у отриманні паспорта, і отримала відповідь з описом процедури та переліком необхідних документів.

На словах же в підрозділі Державної міграційної служби її проінформували  про обов’язковість присутності одного з батьків при подачі документів і тим самим заперечили можливість оформлення паспорту за одноосібним зверненням.   

Інших родичів, окрім прийомних батьків, Ксенія не мала, звернутися за допомогою їй не було до кого.

Підтримував дівчину тільки її коханий, допомагав справлятися з розчаруванням, долати стан пригнічення, викликаний неможливістю виїхати з окупації.

В 2019 році коханий Ксенії раптово й трагічно пішов з життя, вона була у вкрай тяжкому емоційному стані, підтримувала її в той період родина хлопця, а прийомні батьки… написали заяву в поліцію, щоб оформили дівчину в притулок для безхатченків.

В Севастопольському притулку вона провела 40 днів до настання свого повноліття.

Єдиним прагненням Ксенії стало вирватися з окупації в Україну. Два роки її підтримували морально й матеріально рідні померлого хлопця, а в січні 2021 року їм вдалося вивезти дівчину в місто Дніпро, де вона й досі живе в цій сім’ї. 

Найперше, що зробила Ксенія, звернулася в підрозділ Державної міграційної служби за отриманням паспорту, розповіла про свої життєві обставини. У неї навіть відмовилися взяти документи в руки.

Тоді дівчина підготувала офіційне звернення, де описала свою ситуацію, та вказала про те, що її особу можуть підтвердити мінімум четверо свідків, хоч і не родичів.

Додала своє свідоцтво про народження, та інші документи, зокрема, фотографії з усіх шкільних фотоальбомів за різні роки навчання з 1-го по 9-й класи, на яких можна чітко ідентифікувати, що зображена одна й та сама дівчина, Ксенія Фролова.

Звернення було відправлено в Херсонський підрозділ ДМСУ та голові цієї служби у Київ, також в Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Уповноваженій з прав людини та в Представництво президента в АРК.

Тільки остання інстанція, представництво президента, зв’язалася з Ксенією та взяла справу на контроль.

Уповноважений з прав людини надіслав відписку

Херсонський підрозділ знову відписався про обов’язковість присутності батьків та їх оригіналів паспортів, інші державні інституції проігнорували звернення дівчини.

Після того історія Ксенії набула розголосу в Facebook, їй почали дзвонити із департаментів ДМСУ у Херсоні, Дніпрі та Києві.

Розпитували, куди вона зверталась, запросили прийти в Дніпрі в підрозділ ДМСУ, також з Херсона запросили до них. Нічого не обіцяли, окрім того, що вивчать уважно документи, наполягають на отриманні відповіді від РАГСу, тоді буде зрозуміло, що робити далі.

На жаль, Ксенія захворіла, має ознаки застуди, пішла на самоізоляцію, без паспорту вона навіть не може здати тест на COVID-19.

Домовилися з ДМСУ, що після одужання і отримання відповіді з РАГСу Ксенія до них під'їде.

Не обійшлося і без неприємних інцидентів. 21 травня Ксенії подзвонили з Дніпровської ДМСУ і почали вимагати якийсь талон, по якому дівчина заїхала з Криму, коли вона пояснила, що ніякого талону їй не давали, то у відповідь почула: "Тоді вас буде визнано особою без громадянства".

Звісно, це призвело до того, що дівчина перенервувала, і тепер відчуває загрозу депортації її назад в Крим.

Враховуючи, що Ксенія знаходиться й так в дуже нестабільному психологічному стані після всіх потрясінь долі, з нею працює психолог, і кожну відмову допомогти вона сприймає як травму.

Після розголосу Ксенії також запропонував безкоштовну підтримку адвокат, який спеціалізується на подібних питаннях, і після інциденту з ДМСУ Дніпра, дівчина звернулась до нього про допомогу. Тепер у Ксенії є адвокат.

Дівчина налаштована боротися не тільки за себе, але й за інших молодих людей, які позбавленні можливості отримати свій перший паспорт.

"Без паспорту я ніхто. Мене немає, – зітхає Ксенія.

Я не можу вчитися, працювати, навіть отримати медичну допомогу, якщо, наприклад, захворію на ковід".

Дівчина захворіла, але без паспорту вона навіть не може здати тест на COVID-19.
Фото Marina.Kravchuk/Depositphotos

Ще більші проблеми має молодь з окупованих територій Донецької та Луганської областей.

В проєкті "Окупація очима підлітків" молоді люди розповідають про своїх однолітків, які залишилися в окупації, і яким випробовуванням для них є навіть не отримання документів, а просто спроба виїхати на підконтрольну Україні територію.

В Луганській області, наприклад, нема діючих пунктів пропуску, їхати доводиться через "ДНР" або через Росію. Кожен, хто їде для здачі ЗНО, та навіть просто шукає репетитора з української мови, потрапляє в зону небезпеки.

Є випадки, коли таких підлітків або їх батьків допитували представники окупаційних силових структур, звинувачували в роботі на українські спецслужби, заарештовували.

А якщо таким дітям вдається вирватися з окупації, то на підконтрольній території їм доводиться самотужки долати непосильні квести з оформлення документів.

Тож не дивно, що за таких обставин, Україні ніяк не вдається суттєво збільшити кількість абітурієнтів з окупованих територій.

Історія Ксенії Фролової уособлює долі тисяч українських підлітків, які стали заручниками в окупації.

Як так сталося, що за сім років російсько-української війни, наша держава так і не спромоглася змінити свою тактику мачухи на обійми країни-матері?

Чому в той час, коли країна агресор активно роздає російські паспорти нашим громадянам на окупованих територіях, українські чиновники відмовляють в набутті громадянства нашій молоді, народженій в незалежній Україні?

Хто придумав те, що свідками для засвідчення особи набувача громадянства для дітей з окупації мають бути виключно батьки та сусіди, і чому не можуть бути інші повнолітні особи – громадяни України? Чому їх має бути не менше трьох?

До речі, в законодавстві такої чіткої норми немає, схоже, що такі вимоги вигадка самої Державної міграційної служби і регламентуються її внутрішніми документами.

У своїх відповідях ДМСУ посилається на норми ст.35 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету міністрів №302 від 25 березня 2015 року.

Зокрема, встановлена вимога "надати оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків або одного з них, які на момент народження особи перебували у громадянстві України.

У разі відсутності таких документів або у разі, коли батьки чи один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями або особами без громадянства, або у разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України".

Порядком вимагається також документ, виданий відповідним органом, установою чи організацією, який містить фотозображення особи, – "для осіб, які звертаються за оформленням паспорта вперше після досягнення 18-річного віку".

У разі відсутності такого документа особа подає письмове звернення в довільній формі, в якому зазначається інформація про адресу місць проживання, навчання, роботи, установ виконання покарань та інша інформація, відомості про батьків або інших родичів, які будуть залучені до проведення процедури встановлення особи.

Паспортизація української молоді з окупованих територій повинна стати статегічною метою
нашої держави. Фото NIKO_Cingaryuk/Depositphotos

Статтею 43 зазначеного Порядку визначено: "Крім того, у виключних випадках за відсутності фотокартки особи та за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, з метою встановлення особи проводиться опитування родичів, сусідів, які були зазначені у письмовому зверненні".

Ось це останнє речення завуальовано заганяє чиновників в кут і примушує вимагати підтверджень саме від родичів та сусідів. Інші варіанти їх не влаштовують.

Кабміну потрібно негайно внести зміни у вказаний порядок та зробити процедуру отримання першого паспорту громадянина України гнучкою, простою та відповідною до реалій.

При підготовці матеріалу ми звернулися до голови ДМСУ Максима Соколюка. Він повідомив, що зміни до відповідної постанови Кабміну готуються, але які саме та як довго їх готують, не сказав.

Поговорили також із заступником міністра Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ігорем Яременком. Він висловив позицію повної підтримки необхідності внесення змін в нормативні документи для спрощення процедур отримання паспортів молоддю з окупованих територій та повідомив, що буде консультуватися з юристами та в найближчий час прокомунікує з головою ДМСУ з даного питання

Паспортизація української молоді з окупованих територій, легка інтеграція, отримання освіти, повинні стати статегічною метою нашої держави.

"Підлітки – жертви окупації, вони позбавлені можливості чути нашу мову, вивчати нашу історію, зростати в нашій культурі, молитися в нашій церкві.

І біль України в тому, що діти окупованих територій, яких ворог привчає любити свою країну та свою армію, це наші – українські – діти", – вважає представник Крайової Ради Українців Криму Сергій Мокренюк.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Паспорт та ідентифікаційний код з 14 років: як отримати та що це змінює в житті підлітка

Задачею української влади має стати створення доступної дорожньої карти для молоді, яка прагне виїхати на підконтольну Україні територію вчитися.

Паспорт громадянина України їм гарантований правом народження, і будь-які перешкоджання в отриманні першого найважливішого документу в житті є злочином і дискримінацією.

Наталя Лютікова, переселенка з Криму, громадська активістка, координаторка проєкту "Окупація очима підлітків", спеціально для УП.Життя 

Титульна світлина Vadim4eg/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Мінкульт взявся повернути Крим в інформаційне поле українців

Усі дороги ведуть в Крим: 6 життєвих історій про сміх і сльози, радощі і драми на півострові

Плекаймо спогади про Крим: 5 чуттєвих історій про півострів, який обов’язково буде повернуто

Казки сонячного півострова: як українка книжками бореться за Крим

"Я зрозумів, що вороги існують". Спогади курсанта про те, як відбирали наш Крим

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua