Трансгендерний хлопець, ґештальт-терапевт Нікіта Карімов: Процес камінг-ауту може тривати все життя

Нікіта Карімов каже, що для психолога в першу чергу важливий клієнтський досвід.

Його власний досвід звернення по психологічну допомогу до організації "Інсайт" змінив його життя докорінно.

Тут він знайшов спільноту однодумців, разом із якими Нікіта тепер допомагає лесбійкам, геям, бісексуалам, трансґендерним та інтерсекс-людям прийняти свою ідентичність та сексуальну орієнтацію, а також впоратись із внутрішніми та соціальними труднощами життя ЛГБТІ+ в поки що не толерантному суспільстві.

Тут він отримав простір для професійного розвитку як терапевт, а також безпечне середовище, яке допомогло йому з власним трансґендерним переходом.

"Українська правда. Життя" поговорила з Нікітою про його досвід усвідомлення власної ґендерної ідентичності, камінг-аут і про внесок, який кожна людина може зробити, аби світ навколо став толерантнішим.

Нікіта Карімов, трансгендерний хлопець, ґештальт-терапевт

– Нікіто, ви – ґештальт-терапевт і співзасновник психологічної допомоги громадської організації "Інсайт".

Чому ви обрали саме психологію і цей напрямок у ній?

– Це моя перша й основна освіта.

А коли я починав навчатися, ґештальт-психологія була поширеним і доступним в Україні напрямком. І виявилося, що вона близька мені по духу.

Вона дає змогу вибудовувати порівняно більш горизонтальний контакт у відносинах клієнта з терапевтом, дозволяє багато помітити, підняти в житті клієнта процеси, які, на мою думку, багато інших напрямків психотерапії просто ігнорують. І хоча я ними теж користуюсь, ґештальт-підхід – основний.

– Що привело вас до організації "Інсайт" і чому ви залишаєтеся в ній?

– Я прийшов туди у студентські роки як клієнт. Були зустрічі, групи підтримки, а потім я й сам почав займатись волонтерством.

І оскільки я тоді навчався на психолога, "Інсайт" став моїм першим місцем роботи.

Мені було важливо знайти середовище в Києві, знайти людей, які мають схожий досвід, і включитися в роботу.

Психологічна допомога мені теж була потрібна, і її вдалося отримати.

Зараз ми маємо велике поле для роботи, оскільки найбільше з усіх ЛГБТІ+-організацій працюємо в напрямку психологічної підтримки.

Для представників ЛГБТІ+ дуже важливо знайти підтримуюче середовище. Фото xload/Depositphotos

– 31 березня був день видимості трансґендерних людей, 26 квітня – день видимості лесбійок, а 17 травня відзначався Міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією і біфобією.

Для чого потрібні такі дні?

– Очевидна відповідь – для видимості (сміється).

Під ці дати зручно організовувати заходи, це добре допомагає спільноті солідаризуватися. Через те, що це міжнародні дні, з роками кампанії, які проводяться до цих дат, теж стають міжнародними.

Більше підтримки – більше сили у спільноти для того, аби звучати. І коли спільнота має голос, коли вона об’єднана, це дозволяє поступово впливати на думку соціуму.

– Чи допомагають вам ці дні видимості?

– Звісно, допомагають. Саме відкритість дозволяє знайти спільноту і приєднатися до неї.

Коли моя робота тільки починалась, мало звідки можна було дістати інформацію. Якщо немає відкритих людей, готових виходити й вголос озвучувати свою позицію, то людям, які поки що не у спільноті, складно знайти тих, до кого можна звернутись по допомогу, хто їх почує. Тому ці дні важливі.

Я сам, напевно, не дізнався б колись про "Інсайт" і взагалі про те, що в Україні є якесь об’єднання, якби активісти та активістки просто б мовчки робили свою роботу. Тоді у них була колаборація з PinchukArtCentre, там була жива бібліотека, де перебували представники "Інсайту" й ділились своїми історіями. Так я з ними і познайомився.

– Як би ви порадили проводити дні видимості?

– Є багато різних способів. Комусь важливо виходити на акції, комусь – ні. Хтось готовий це робити, хтось поки що ні.

Для когось це буде поштовхом зайти в ґуґл і дізнатися, куди можна звернутись по допомогу, якщо вона потрібна. Подивитись на фотографії людей, у яких вийшло знайти свій безпечний простір, і замислитись: а раптом я теж так можу?

Тому всі можливі способи будуть корисні для різних людей – від тих, хто може вийти на акцію й заявити про свою позицію, до тих, які можуть провести флешмоб на місці або онлайн.

Або для людей, які побачать десь у новинах і дізнаються, що й таке в нас є.

БІЛЬШЕ ПО ЗГАДАНІЙ ТЕМІ: Чому я йду на Марш рівності

– Продовжуючи тему прийняття, поговорімо про ґендерну ідентичність. Як ви усвідомили її? Чи довго ви приймали себе?

– Свою ґендерну ідентичність я зрозумів досить швидко. Коли почали виникати запитання, в мене не було всередині опору, потреби витісняти їх або заперечувати.

Було складно відкритись, наприклад, сім’ї.

Щойно з’явилась можливість шукати спільноту та можливі шляхи для початку переходу, почався процес взаємодії з зовнішнім середовищем.

У спільноті, де я був, була дружня атмосфера й відкриватись було легко. На роботі теж: прийшов і сказав.

А ось в університеті була досить складна ситуація. Я тягнув до останнього, поки там не потрібно було показувати змінені документи і вписувати свої дані для диплома. Було страшно. Мені здавалося, що там точно доведеться стикнутись із неприйняттям, і буде якийсь кошмар.

Хоча я знав, як працює гомофобія і трансфобія, на що потрібно спиратися, де шукати підтримку, як працює сором, мав досвід допомоги іншим людям.

Все виявилось не так страшно. Мені сказали: "Так, ну ОК. Приходьте, приносьте документи, ми перепишемо". На жаль, є люди, яким так не щастить.

Нікіта на прайді у Женеві

– Чи радієте ви, що зробити трансгендерний перехід?

– Ну, напевно, я радий. У моєму внутрішньому розумінні власної ситуації не було питання, переходити чи ні. Треба було щось із цим робити, і стало так, як повинно бути.

– Розкажіть, будь ласка, про ваш камінг-аут. Як ви його зробили, чи готували своє оточення до цього?

– Це було в одних із моїх перших стосунків. Якими словами міг, такими й пояснив, що моя ідентичність не збігається з тим, як я виглядаю. Все було нормально, людині вдалося мене прийняти.

Потім був камінг-аут уже перед друзями, які з’являлися поза спільнотою, під час навчання, та тими друзями, хто залишився зі мною зі школи.

Була кумедна історія: спочатку я зробив камінг-аут як трансгендерний хлопець своїй подрузі, яка тоді була моїм найкращим другом. А за кілька років уже вона зробила камінг-аут.

У професійному товаристві я теж зробив камінг-аут, але це був початок переходу і потрібно було зробити це, щоб люди правильно зверталися.

Тепер я можу, наприклад, виходячи читати лекцію, розповісти, що я трансґендерна особа, але у тих випадках, коли це доречно й безпечно. Але потреби ходити й робити камінг-аут усім людям у мене немає.

– Чи змінилось ваше життя після камінг-ауту?

– Воно змінювалось поступово: що більше я відкривався, то більше заявляв про себе.

В якийсь момент у мене була основна частина життя, в якій я був повністю відкритий, і було заочне відділення університету, де до мене звертались по-старому й писали "шановна".

Це не впливало на моє життя в цілому, але з’їдало великий шматок ресурсу.

Мені не було страшно, що хтось дізнається, я себе не приховував. Однак я боявся сказати "ось я" й зустрітись із реакцією саме звідти.

Коли я всюди став відкритим, прийшло відчуття полегшення, багато сил вивільнилось, аби займатись чимось іншим, будувати собі комфортне життя.

БІЛЬШЕ ПО ЗГАДАНІЙ ТЕМІ: Як реагувати на камінг-аут близької людини про її сексуальну орієнтацію. Пояснює психологиня

– Яку роль відіграє камінг-аут у прийнятті себе? Як би ви порадили зробити камінг-аут вперше і перед ким?

– Я не дотримуюся позиції, що прямо-таки завжди потрібно робити камінг-аут, і що це єдиний шлях для розв’язання своїх внутрішніх конфліктів.

Камінг-аут має кілька стадій. Для початку це визнання для самого себе. Для когось переживання власної ґендерної ідентичності або орієнтації може бути внутрішньою подією, і цього достатньо.

Соціальна складова, звичайно, дуже важлива. Видимість відіграє велику роль, бо тоді з’являється можливість легалізуватись.

Суспільний лад гетеронормативний, патріархальний, у ньому не існує рольових моделей, на які гомосексуальні або трансґендерні люди могли б спертися. Адже ми дорослішаємо й розвиваємося, спираючись на рольові моделі. Багатьом людям доводиться виявляти цей досвід і ростити його в собі з нуля.

Сфера, в якій я працюю, дає змогу пред’являти свою ідентичність, тому звучати в професійному товаристві важливо.

Чому? Ось люди бачать перед собою особу і припускають: це чоловік з усіма характеристиками, які повинні бути притаманними чоловікові. Напевно, йому подобаються жінки. Це стирає суб’єктність.

Важливо говорити: ні, в моєму суб’єктивному досвіді це не так, у мене – по-іншому. Процес камінг-ауту може тривати все життя, поки суспільство так влаштоване.

Нікіта Керімов: Для когось переживання власної ґендерної ідентичності або орієнтації може бути внутрішньою подією, і цього достатньо.

– Чи допомагає камінг-аут прийняти себе?

– Якщо брати окрему людину, то їй важливе прийняття інших. Щоб інші могли її віддзеркалювати – говорити: "Я тебе бачу", "Я помічаю, що ти ось такий/така/такі", "Я поважаю це", "Я готовий цікавитись тобою".

Так складається ідентичність людини – з власних спостережень і зворотного зв’язку інших людей.

Важливо представлятися собою, аби далі рости, розвиватися, змінюватись. Ми не можемо бути відокремленими від інших, нам потрібно бути з кимось у діалозі, і саме у спільному проживанні чогось ми можемо пізнавати себе.

– Чи були якісь перепони, що заважали вам зробити камінг-аут?

– Крім внутрішніх, напевно, не було. Страх, сором, внутрішня трансфобія.

Мені пощастило з середовищем, яке підтримує – важливо його знайти, бо самостійно воювати проти всіх дуже важко. У когось виходить, але це забирає багато сил, а їх потрібно звідкись поповнювати.

Якщо людина занурюється в переживання внутрішньої гомофобії та трансфобії, потрібно, щоб хтось був поруч.

Тому що всі ці фобії, як і будь-які ідеї, що набули сталості, переплетені з переживаннями.

В цілому вони надумані, але людина бере їх з оточення, й це не завжди усвідомлений процес. Це можуть бути коментарі сторонніх людей, що так погано, так не можна. Мозок зіставляє картинки й виділяє для себе образ: ось так робити не можна.

Сором – відчуття, яке сильно заморожує, змушує не виявляти, не помічати себе. Тому ці переживання важко подолати самотужки.

– Як би ви радили робити камінг-аут?

– У мене є матеріал на цю тему. Універсальних порад не існує, все індивідуально.

Зокрема, важливо звертати увагу на безпеку, промацати ґрунт, мати ресурси – від фінансових до емоційних – щоб упоратись, якщо сприйняття буде негативним.

– Чи наражалися ви не агресію, неприйняття, відкриваючись перед людьми?

– Я не зустрічався з різко негативними реакціями. Але мені здається, що такі реакції є важливим складовим процесу привласнення своєї ідентичності – доведення, що це не якась частина, а це і є я.

Тож, напевно, колись таки доведеться стикнутися з неприємними запитаннями.

– Як стати менш вразливим до трансфобних, гомофобних або біфобних висловлювань?

– Якщо висловлювання мені не комфортне, ображає мене, принижує, я реагую на це як на будь-яке порушення моїх кордонів – відповіддю або припиненням комунікації.

Найпростіший спосіб – віддзеркалити. Чи говорив би я щось таке, якби це стосувалось цисгендерної ідентичності або сексуальної орієнтації співрозмовника?

Якщо немає змоги припинити комунікацію, треба організувати собі безпечний острівець і відновлювати ресурси там.

Головне пам’ятати: у мене є право не терпіти. Можливо, поки що в мене немає ресурсів звідти вийти, але я маю право тут не бути, не приймати, не погоджуватися.

Нікіта Керімов: Кожна людина може щось зробити, щоб зробити світ навколо толерантнішим

– Чи можна змінити ставлення суспільства до ЛГБТІ+? Ви помічаєте зміни на краще?

– Так, зміни повільні, але помітні.

Мені здається, все, що можна було б робити для цього, вже робиться. Просування змін до законодавства, наповнення інформаційного поля якісною й коректною інформацією.

Важливо, який курс обирає держава і наскільки сильна позиція суспільства. Від курсу залежить, на які цінності держава спиратиметься – наприклад, чи застосовується міжнародна класифікація хвороб МКХ-11 (це поточна версія класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я, в якій трансґендерність уперше тлумачиться не як розлад, а просто як характеристика людини, – ред.).

Змінюються етичні кодекси, прописуються заборони дискримінації в процесі боротьби за права не тільки ЛГБТІ+ спільноти, а всіх людей загалом.

Найважливішу роль відіграє саме громадянська позиція й можливість об’єднуватись.

– Що б ви порадили робити людям, які хочуть зробити світ навколо толерантнішим?

– Робити те, що в їхніх силах. Усі мають різні ресурси: хтось може приєднатись до руху й допомогти грішми, хтось – відкрито говорити про права ЛГБТІ+, хтось – написати допис у соцмережах, що покаже людині, яка належить до спільноти, готовність вислухати її без засудження.

Кожен внесок важливий, і кожна людина може щось зробити.

Ольга Шукова, спеціально для УП.Життя

Всі світлини героя публікації з соцмереж

Вам також може зацікавити:

Як реагувати на камінг-аут близької людини про її сексуальну орієнтацію. Пояснює психологиня

"Більше ніяких кліше": 185 німецьких акторів зробили колективний камінг-аут

ЛГБТ-підлітки в школі: досвід учениці та думки вчительки

Уповноважена з прав людини звинуватила омбудсмена з прав дитини в дискримінації ЛГБТ-спільноти

Як мама гея поборола упередження і стала тамадою для ЛГБТ-пар

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".