5 документальних репортажів про пандемію COVID-19, які вам неодмінно варто побачити

Українська правда. — 30 жовтня 2021, 10:00

З березня 2020 року в Україні триває проєкт "МИ", який збирає документальні відеосвідчення доби пандемії. Його автори знімають репортажі на гострі соціальні теми, які постали під час карантину в Україні.

"Українська правда. Життя" відібрала п’ять робіт, вартих уваги. Завдяки цим відео можна побачити реальну картину кризи СOVID-19.

БЕЗПРИТУЛЬНІ

Тема, повз яку не змогла пройти команда проєкту – Сашко Брама, Люда Баталова та Марія Ясінська, – життя безпритульних у період пандемії.

Відвідуючи місце роздачі їжі, Люда з Сашком дізналися від волонтерів, що під час карантину охочих отримати порцію гарячого стало вдвічі більше: раніше готували на 100 людей, тепер потрібно на 200.

Люда поділилася враженнями:

"Я бачила в черзі людей, які дійсно живуть на вулиці, вони в кількох куртках і штанах. Поруч з цими людьми помічала бабусь і дідусів, які точно мали дім.

Якщо підійти до них, то вони кажуть, що беруть їжу не собі, а комусь там, кому дуже потрібно. А потім кажуть, що у них в хаті дуже холодно, у них немає світла і газу. Їх відключили, бо вони зі своєї пенсії не змогли оплатити комунальні послуги".

БФ СВОЇ

Протягом пандемії волонтерка Леся Литвинова, співзасновниця БФ СВОЇ, живе на роботі, і вдень, і вночі відповідаючи на сотні запитів від людей, які шукають кисень для своїх рідних.

Колишня режисерка і матір 4 дітей, яка зранку встигає старших зібрати у школу, а молодших забрати з собою в офіс, у ковідний час перетворилася на рятівницю всієї країни, адже за допомогою до неї телефонують і з великих міст, і з віддалених містечок.

Комусь кисневі концентратори надсилають поштою, хтось приїздить за ними самостійно. Для одних вистачає базових інструкцій, але у надзвичайно складних випадках Лесі доводиться консультувати пацієнтів під час всього перебігу хвороби.

Команда проєкту "МИ" провела день в офісі благодійного фонду разом з Лесею та її дітьми.

Сашко Брама пригадує, що протягом дня ця неймовірна сильна жінка просто лягає на підлогу на розстелену картонку, коли біль у спині стає нестерпним.

Відповідаючи на дзвінки вона годує найменшу доньку, а буває й так, що малеча відповзає від матері, і шукати її доводиться у коридорі чи навіть надворі.

ДОМАШНЄ НАСИЛЛЯ

"За офіційною статистикою, у 2020 пандемічному році кількість звернень про домашнє насилля в Україні зросла на більш ніж 60% у порівнянні з попереднім роком.

І така тенденція прослідковувалась у всьому світі. Я пам’ятаю, що коли почалась пандемія і робота над проєктом, ми багато думали про роль дому для людини, а з цієї інформації стало зрозуміло, що дім – на жаль, це не для всіх безпечне місце, і як тоді пересидіти пандемію коронавірусу?", – згадує Люда Баталова.

Працюючи над цією темою, ми дізнавались багато історій сімейного насилля, але лише одна жінка погодилась розповісти нам на камеру про свій 10-річний травматичний досвід, який для неї лише от-от закінчився. Коли ми запитали її, чому вона погодилась, то героїня відповіла, що, можливо, комусь це врятує життя.

"Лише слухаючи реальний голос, повною мірою усвідомлюєш реальність жахіть, які відбуваються поруч, можливо, за сусідніми дверима", – підкреслює Марія Ясінська.

Відкриттям цієї роботи для авторів проєкту стало те, що зростання випадків домашнього насильства у ковідні часи, насправді є збільшенням кількості ситуацій, у яких насилля стало можливим.

Як пояснює в інтерв’ю Марта Чумало, керівниця ГО "Жіночі перспективи", люди, які страждали від домашнього насилля ще до пандемії, опинилися у ситуації "ізоляції в ізоляції".

Партнери обмежували їх соціально, забороняючи спілкуватись із близькими та друзями, а коли почався карантин обмеження стало ще і фізичним. Вони просто опинились замкнутими зі своїми агресорами в одному приміщенні.

РЕЙВ

Інший бік реальності – рейви. Нелегальні вечірки проводили під час тотального локдауну по всій країні. На одній з таких андеграундних тусовок у Львові вдалося побувати Люді Баталовій, співавторці проєкту "МИ".

Вона пригадує:

"Щоб потрапити в середину приміщення, де відбуватиметься рейв, потрібно спуститись у підвал. При вході стоїть стіл, там команда організаторів продає білети й контролює, хто заходить. Початок вечірки дуже запізнювався, здається, на добру годину – люди довго підтягувались.

Молодь стікається на рейви раз на тиждень, знаходячи анонси подій на телеграм-каналах. Незважаючи на ризик підхопити хворобу, усі учасники почуваються у безпеці. Відчувається єдність усіх і самотність кожного окремо.

Зовні свобода йде разом із великою відповідальністю. Тут же діють лише правила рейву. Тут ти красивий, бо тебе приймають різним", – розповідає Люда про побачене.

БРИГАДА

"В травні місяці у нас почала формуватися ковідна бригада. Потрапила я до неї по своїй згоді, я сама запропонувала свою кандидатуру. Поїхала на перший виклик.

В мене настільки трусилися руки, що я не могла рукавиці вдягнути. Я маю досить бойовий характер, але перший раз в житті я боялася", – так починає розповідь Таня Максимчук, лікарка Кам'янець-Подільської станції екстреної швидкої допомоги.

Сашко Брама мав нагоду взяти інтерв’ю у лікарки під час роботи над репортажем "Бригада" у червні 2021 року.

Тоді він п’ять днів прожив на станції швидкої допомоги на окраїні міста, куди заради безпеки усіх інших лікарів перемістили ковідні бригади. Спостерігав за тим, як надходили виклики, фільмував виїзди до пацієнтів та госпіталізації.

За словами Сашка, пандемія стала непростим випробуванням для медиків.

Водій однієї з бригад розповів йому, як на перший ковідний виклик, зареєстрований у місті, ніхто з лікарів не наважувався їхати, і це довелося робити керівнику станції.

Велике навантаження та страх невідомої хвороби співіснували разом із буденними проблемами, як-то ремонт квартири чи оцінки дитини у школі.

Як не парадоксально, але ковід став поштовхом до змін у житті деяких медиків. Таня зізналася, що вперше за двадцять років бачила таку щиру вдячність від пацієнтів та отримувала гідну заробітну плату, яка давала змогу почуватися впевненіше – відкласти гроші на відпустку чи купити доньці полуниці в сезон.

Лікарка знов відчула себе потрібною, почала читати багато професійної літератури.

Поштовхом до створення мультимедійного медіа-проєкту "МИ" став тотальний локдаун 2020 року. Проєкт стартував з ініціативи Карантинні щоденники: усім охочим автори запропонували фільмувати життя під час карантину.

Надалі режисер проєкту Сашко Брама отримав дозвіл на роботу у ковідному відділенні чернівецької лікарні, на той момент регіон першим опинився у червоній зоні.

Хвороба не оминула Сашка, і зовсім скоро він був госпіталізований з ковідом у те саме відділення, де проводив зйомки.

Навіть у лікарняній палаті режисер продовжував фільмувати свій досвід лікування. Згодом, отримавши виписку з лікарні, попри довгий шлях реабілітації, продовжував проєкт, наразі разом Марією Ясінською та Людою Баталовою готує повнометражний документальний фільм про COVID-19.

Вас також може зацікавити:

Які українські фільми отримали міжнародні нагороди у 2020-2021 роках. ПЕРЕЛІК

ТОП-10 фільмів 2020 року, які варто переглянути всім

5 книг, які допоможуть подивитись на світ по-новому

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.

Реклама:

Головне сьогодні