"Приїхали, розтикали подарунки…": як відвідувати дитячі будинки у свята, щоб не нашкодити 

5071
20 грудня 2021

Їздити на зимові свята до дітей в інтернати – традиція, яка стає дедалі популярнішою. 

Найперше тому, що зростає корпоративна відповідальність, в бюджети бізнес-організацій закладаються кошти на благодійність. 

Крім того, благодійні вчинки стають візуальнішими, коли доброчинці "звітують" про свої візити в соціальних медіа. 

Утім добрі наміри, бажання зігріти тих, кому не пощастило, часто перетворюються на шкоду.

Чому різдвяно-новорічні "рейди" в інтернатні заклади можуть бути небезпечними та як їздити в дитячі будинки у свята правильно, розповідають профільні експерти:

  • Дар’я Касьянова – програмна директорка Міжнародної благодійної організації "БФ "СОС Дитячі містечка" Україна", голова Громадської спілки "Українська мережа за права дитини";
  • Галина Постолюк – директорка Благодійної організації "Надія і житло для дітей";
  • Тетяна Басюк – виконавча директорка Всеукраїнської благодійної організації "Український фонд "Благополуччя дітей"";
  • Уляна Долиняк – директорка Центру педагогіки травми, психолог Дитячого соціально-реабілітаційного центру "Сонячне світло";
  • Марина Сноз – мама двох дівчат, біологічної та усиновленої, та хлопчика під опікою;
  • священик Андрій Пінчук, який з дружиною виховав 11 прийомних дітей, а нині – директор дитячої благодійної реабілітаційної установи "Іоаннів центр".

Чому виникає проблема із святковою благодійністю?

Аби поєднати два поняття – "інтернатний заклад" і "свято", потрібно запитати себе відверто: "Для чого я їду в дитячий будинок на день Святого Миколая, Різдво чи Новий рік?".

А також дати собі зрозуміти: найкращий розвиток дитина отримує в сім’ї – рідній чи прийомній. 

Жодний інституційний заклад чи свято в ньому не замінить родинного затишку. На жаль, розуміння приходить не одразу і не до всіх.

"Мені здається, це спотворене бачення благодійності. 

Люди думають: "в інтернатах живуть діти, які втратили родини, бідні, нещасні, нічого не мають, і ми маємо їм хоч щось дати". 

Мало хто задумується над тим, скільки коштів держава витрачає на ці заклади, і чому до самих дітей доходять копійки. 

У людини прокидається  природне бажання зробити добру справу, особливо в передноворічний час, коли стаються дива, але для чого робиться добрий вчинок? 

Аби "покращити власну карму", притлумити голос совісті, чи справді йдеться про допомогу дитині чи групі дітей, бо зазвичай привітання знеособлене?" – говорить Галина Постолюк.

Разом з тим, поки в інтернатах є діти, їм потрібно допомагати.

Але досвідчені волонтери переконані: різдвяні "рейди" – це спроба відкупитися. Людині легше віддати кошти, а не час і увагу, потрібні дітям.

 Фото: pressmaster/Depositphotos

Уляна Долиняк, яка має 20-річний досвід роботи у сфері вразливого дитинства, говорить, що різдвяні "рейди" викликають у неї сум, а подекуди злість. Утім, вона усвідомлює – це непродуктивна позиція.

Благодійники не розуміють суті інтернатів, не знають, що понад 90% дітей в них мають живих батьків, що це діти, які перебувають там за соціальними причинами, бо родина не впоралася зі складними життєвими обставинами (СЖО). 

"Тому я проти того, аби хейтити цих людей, агресивно реагувати на їхні бажання, – каже пані Уляна. – В Україні культура благодійництва на дуже низькому рівні. 

Люди хочуть, але реально не знають, як влаштувати дітям свято і яке саме. Їхню енергію потрібно переспрямувати в правильне русло. 

З доброчинцями потрібно працювати громадським організаціям, благодійним фондам, досвідченим волонтерам". 

Які психологічні травми можуть отримати діти різного віку?  

Існує міф, що діти в інтернатах – бідні-нещасні сирітки, які голодують, і їм потрібно везти цукерки, мандарини та газировку. Проте Дар’я Касьянова спростовує це.

"Сьогодні в інтернатних установах різного типу перебуває близько 100 тисяч дітей. Держава виділяє на їх утримання 15 млрд грн щороку.

Найдорожчі з них – дитячі будинки для найменших дітей – від народження до 3-х років. 

І, якщо в середньому на дитину в місяць інтернат отримує 12 тис. грн, то в будинках для немовлят може отримувати до 100 тис. грн/міс. на одну дитину".

Тож варто замислитися, чим справді можемо допомогти? Чи потраплять подарунки дітям? Чи, умовно, лише 10-15% від подарованого, як з цих бюджетних надходжень?

До дітей до 1 року взагалі приїжджати не варто, керівникам інтернатних закладів не варто пускати до себе чужих людей.

"У благодійника бажання взяти дитину на руки може виникати підсвідомо. Але малюку потрібна одна людина, яка буде з нею постійно і братиме її на руки. 

У вихованців інституцій такої людини немає, через нестачу емоційного спілкування, дотиків, обіймів – те, що називається депривацією, у дитини не формується відчуття прив’язаності.

 І беручи дитину на руки, благодійник дає малюку оманливу надію", – пояснює Дар’я Касьянова.

Досвідчені волонтери та психологи навіть пропонують на рівні закону заборонити брати дітей до 1-3 років у дитячому будинку на руки. Адже це – пряме кривдження дитини і тамування власних потреб.

Хочете допомогти найменшим дітям? Дізнайтеся, який вид дитячого харчування не може, попри великі кошти, придбати заклад, і подаруйте саме цю суміш. 

П’ять років і більше – це вік, коли тривале обмеження емоційного спілкування вже зробило свою ганебну справу – позбавило дитину почуття прив’язаності, і вона не усвідомлює, з ким спілкується. 

Буває, керівники дитячих будинків грають на необізнаності благодійників, говорячи: "Чого ж дітям погано? Подивіться, вони йдуть до всіх на ручки". А це якраз і є перша ознака неприв’язаності.

Саме з дітьми від 5 років працює Уляна Долиняк.

"Мені як психологу очевидно, що для дітей до 3-х років виховуватися в інституційних закладах, чи то лікарня, чи то будинок дитини – мегатравмуюче. 

Несформована прив’язаність зрештою призводить до розвитку у дитини деструктивних способів саморегуляції: як впоратися з тривогою, болем, тривалою самотністю.

Багато дітей, навіть маленьких, яких потім усиновили, аби впоратися з цими станами, мастурбують.

Не тому, що їх хтось хотів спеціально кривдити, а саме тому, що дитині бракувало вільних рук і розуміння вихователя, що коли дитина плаче, не треба її залишати – мовляв, нехай виплачеться. Ні. Недарма мама йде в декретну відпустку", – пояснює експертка

За її словами, матері віддають багато індивідуального материнського часу для дитини, якого не вистачає дітям в інтернаті.

Тетяна Басюк згадує історію: "У студентів моєї мами, викладачки педагогічного коледжу у відділенні "Дошкільного виховання", була педагогічна практика в інтернатному закладі. 

Зрештою самі студенти відмовилися ходити на цю практику. Пояснювали тим, що нестерпно, коли до тебе біжать діти з криками: "Мамо! Тато!".

Це був травматичний досвід і для дітей дитячого будинку, і для 17-18-річних студентів".

За словами Уляни Долиняк, коли дитина біжить до візитера з криками "Ти моя мама! Ти мій тато!" – це зворушує.

Але насправді ситуація показує, що це не я така/такий класний, а що у дитини велика проблема – потреба у близькому дорослому. 

Навіть коли вона потрапляє в нову сім’ю, психологу доводиться вчити її, де свій, де чужий, бо для малюка не існує меж безпеки. Такі діти зрештою ладні або йти до будь-кого, або, навпаки, не хочуть знатися ні з ким із дорослих.

Найменші діти будуть реагувати тривожно, прив’язуватися до дорослих. Їм можуть подобатися подарунки, але жодними подарунками не замінити щирої уваги, якісно проведеного часу з близькою людиною.

Марина Сноз пам’ятає, як 12 років тому на Миколая приїхала в інтернат на свято до дівчини, яку вирішила усиновити.

"Шумні волонтери, вдосталь нафотографувавшись з дітьми та подарунками, нарешті пішли. 

А на мене з нянями чекав веселий квест – витягувати з міцно стиснутих дитячих зубів фантики від цукерок, ловити на мильному лінолеумі малюків із гостро заточеними олівцями, розганяти компанії, що розпивають мильні бульбашки, що так солодко пахнуть", – пригадує жінка. 

Одна організація вийшла – інша зайшла. Й усі принесли пакунки солодощів. І чим це закінчується? Діатезом, алергією, блювотою вихованців – місяцями роботи для гастроентеролога. Хоча не завжди дітям в інституціях доступна якісна медична допомога. 

А якщо приїзд чужих людей супроводжується концертами, це певною мірою виглядає як експлуатація дітей. Навіть якщо комусь з них подобається виступати, їх примушують брати участь у святковому дійстві на публіку. 

Старші діти, підлітки можуть або мати агресивну поведінку, або, навпаки, замикатися в собі, тоді вони не вміють вибудовувати стосунки та дуже залежні від вказівок дорослих.

Галина Постолюк згадує слова одного з випускників інтернату: "Приїхали, розтикали ті подарунки, навіть в очі ніхто не дивиться".

Повна відсутність чутливості. Діти в цьому випадку об’єкти. Це викликає у них зневіру в людей, відчуття, що крім таких разових подарунків, від дорослих нема чого чекати. 

Це також може вплинути на формування споживацького ставлення до світу. Дитина усвідомлює: "Я маю взяти те, що мені дають. І взяти побільше".

В інтернатах серед дітей існує своєрідна дідівщина, пригнічення менших. Якщо меншому подарували щось більш вартісне, то буде спокуса у того, хто має силу, це відібрати. 

Хто кмітливіший, може користуватися ситуацією і просити у благодійників більш коштовні подарунки, аби потім виміняти їх, скажімо, на цигарки.

Часом благодійники привозять непотріб, який одразу йде на смітник. Частину гарних подарунків вихователі можуть приховати від дітей.

Але будь-який одноразовий і знеособлений подарунок не має цінності.

Потім одні випускники інтернатів, не розуміючи цінності речам, зусиллям, і надалі користуються тим, що їм "повинні дати". А інші, навпаки, від всього відмовляються, думаючи, що будь-що робиться із жалості до них.

Священик Андрій Пінчук, який з дружиною виховав 11 прийомних дітей, розповідає: "Серед моїх прийомних дітей був хлопчик з поламаною довірою, який не вірив нікому, крім котів і собак. 

Довгий час він не міг спати, якщо в кімнаті немає домашньої тварини. Його довелося навчати знову довіряти людям".

 Фото: kittyfly/Depositphotos

Маркери тиску на дітей в інтернатних закладах

Волонтерам мають бути відомі ознаки насильства, причини того, від чого діти в інтернатах страждають. Мабуть, інструктаж не врятує благодійника-початківця – потрібен досвід. 

Найперше це видимі мітки: сліди побиття, синці, поганий настрій.

Непрямі методи тиску можуть проявлятися в тому, наскільки діти відкриті, як вільно почуваються під час спілкування, інтерв’ю-опитувань, чи завжди присутній при цьому представник інтернатного закладу. 

Найважливіше – помітити вчасно і заявити, або в поліцію, або організаціям, які захищають права дитини.

При цьому благодійники теж можуть піддавати дітей в інтернатах психологічному насильству, коли примушують фотографуватися з ними та подарунками для звіту перед організацією або для демонстрації в соцмережах. Також коли беруть маленьких дітей на руки та обіцяють "подарувати" маму-тата, приїхавши наступного разу. 

Або фізичному – коли, аби пересвідчитися, що всі солодощі дістануться дітям, примушують їх усе з’їсти та випити у них на очах.

Чи несвідомо – коли заради їхнього візиту діти в 10-й чи 20-й раз мусять виступати в ролі білочки чи зайчика, відпрацьовувати подарунки.

 Як не порушити права дитини на приватність, честь та гідність?

"Я б не хотіла, аби мені хтось допомагав, а потім показував фотографії зі мною всюди", – зауважує  Уляна Долиняк. 

За словами експертів, недопустимо вручити дитині подарунок, ставити біля стінки та фотографувати – це пригнічення гідності дитини. Якщо фотографії робляться, то діти на них мають бути в русі, взаємодії.

"Коли дивишся на фото у Facebook, то складається враження, що добродійники приїхали в будинок дитини мов у зоопарк, щоб подивитися на дітей. 

Такі фото, як на мене, мають ставати предметом розгляду  моніторингових інститутів на предмет порушення прав дитини", – ділиться Галина Постолюк.

Подавати ситуацію, в якій опинилася дитина, потрібно описово, вважає Тетяна Басюк: "Оленка, 7 років, виховується мамою…". Сказати про обставини, потреби, але не називати прізвище, адресу, деталі, за якими можна впізнати сім’ю, особливо в невеликому населеному пункті. 

Світлина дитини не має викликати жалість. Варто запитати у дитини або в дорослого, який опікується нею, дозволу на її фотографування та оприлюднення інформації. 

Гарні приклади благодійних акцій в інтернеті – фото інтер’єру дитячої кімнати, яка потребує ремонту, без уточнень деталей.

У жодному разі не слід вживати слова "безбатченки", "горе-матір", "мати-одиначка", "неблагополучна родина" тощо. Радше – "вразлива сім’я", "сім’я в кризі". 

Адже будь-яка сім’я може опинитися в складних життєвих обставинах, причин для цього – безліч: аварія, пожежа, втрата годувальника, психологічний злам.

Як правильно їхати з подарунками в інтернатний заклад?

Досвідчені волонтери радять надавати допомогу на випередження – прийти на свято до дітей, яких виховують сім’ї в складних життєвих обставинах.

Але це поки що малопопулярний напрямок. Дітям в інтернатах допомагати легше, ніж кризовим сім’ям, бо ти ніби ні за що не відповідаєш.

Та, якщо людина чи організація все ж таки вирішила привітати дітей інтернатах із зимовими святами, варто звернутися до тих, хто займається цим професійно: громадських організацій, благодійних фондів, волонтерів з досвідом. 

Можливо, перерахувати посильну суму їм, якщо певні, що вони якісно відпрацюють ці гроші. Або порадитись і закупити частину тих подарунків, які готують волонтери, орієнтуючись на потреби дітей.

"Ми в Дитячому центрі "Сонячне світло" говоримо: приїдьте, познайомтеся, розповідає Уляна Долиняк. – Якось замість солодощів, ми просили сковорідку та швабру. 

У нас немає прибиральниці. Діти прибирають разом з вихователями".

Благодійність має бути регулярною, системною. Одноразові акції – як благодійників, так і волонтерів від організацій – неефективні і навіть шкідливі. Тож починати варто заздалегідь.

"Можна взяти на себе відповідальність і наважитися на наставництво, – говорить Тетяна Басюк. – Готуючи подарунки, дізнаватися у дитини, що б вона хотіла, чого їй не вистачає. 

Для дитини важливе спілкування, емоції, а також її соціалізація – підготовка до самостійного життя. 

Волонтери можуть пропонувати дітям спеціальні програми: опановувати комунікаційні навички, комп’ютерну, фінансову грамотність, щось робити руками. 

Але зважати на інтереси, нахили дитини".

 Фото: wabeno/Depositphotos

Галина Постолюк розповідає, що в організації "Надія і житло для дітей" намагаються свідомо підходити до вибору індивідуальних подарунків.

"Ми підтримуємо дітей і працівників малого групового будиночку, створеного  у 2013 році.  

Наші вихователі, ментори-наставники достеменно знають цих дітей, тому подарунки підбираються індивідуально.

Це свідома підготовка. Тоді подарунки – для радості, навчання чи профпідготовки будуть використані за призначенням", – пояснює вона.

Організація Тетяни Басюк "Український фонд "Благополуччя дітей"" працювала в пілотному проекті, в якому підлітки мали все робити самі.

"Ми стикнулися з тим, що діти не знають, що таке, коли вода кипить, що чай сам по собі не солодкий, і багато подібних побутових речей були їм незнайомі", – розповідає вона.

Експерти наголошують, що подарунки можуть бути не лише матеріальні. 

 "Є заклади, в яких керівництво забирає велику частину благодійної допомоги собі. Тому спрямуйте її на дітей. 

Якщо вже свято, то нехай буде у вигляді майстер-класу якогось спеціаліста. 

Або, скажімо, оплатіть послугу під потреби дітей: роботу з логопедом, лікування зубів. 

Волонтери можуть проводити з дітьми корисні заняття, просто допомагати їм з уроками", – радить Уляна Долиняк.

 Як допомогти дітям, які виховуються в альтернативних формах опіки? 

З одного боку, йти до прийомних дітей варто, а з іншого – це втручання в сім’ю, не хочеться порушувати межі. 

"Хоча я знаю, що деякі дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ) ображаються, що до них ніхто не приїхав, – говорить Галина Постолюк. – Але моє відчуття таке, що прийомні родини не мають бути прохідним двором".

Прийомні діти і батьки потребують більше спеціалізованої підтримки, але не на свята. 

Експертка наводить приклад сім’ї з Волині. Мама виховує понад десять дітей, серед яких є діти з інвалідністю. Жінка не отримує додаткових виплат, а дітям необхідне для реабілітації обладнання, допомога спеціалістів. 

Тому надія саме на волонтерів: знайти таких спеціалістів, оплатити їхні послуги, придбати обладнання, оплатити курс реабілітації, лікування тощо. 

 Як допомогти дітям, які живуть у сім'ях?

Допомога сім’ям у свята – це чудова нагода упередити потрапляння дитини в інтернатні заклади. 

Можна постукати до них і запитати: "Я знаю, що у вас багато турбот. Чи можу я вам чимось допомогти?".

Йдеться про сім’ї, які не можуть впоратися із СЖО, а їхнім дітям загрожує інтернат, про дітей з інвалідністю, з особливими освітніми потребами, з порушенням розвитку, дітей в багатодітних сім'ях, дітей, які виховуються одним із батьків, талановитих дітей із малозабезпечених сімей.

"Бідність може спіткати родину зненацька, або вона є хронічною, особливо в сільській місцевості, коли в сім’ї 4-7 дітей, стіни валяться, люди залишаються без даху над головою – і жодної оформленої виплати. 

Тут не треба нічого спеціально знати – прийти до родини з пакетом продуктів, назбирати грошей на реструктуризацію боргу за газ, бо мама – не лінива і щосили намагається щось зробити, але її сил і ресурсів не вистачає", – говорить Галина Постолюк.

Якщо у благодійників немає в оточенні вразливої сім’ї, їм можуть допомогти громадські організації.

За словами Дар’ї Касьянової, часом подарунками, окрім продуктів харчування і необхідного одягу-взуття, може бути річне підключення до інтернету, гаджет для дистанційного навчання, препарати у разі хронічних захворювань.

 "Важливо аби допомога волонтерів чи відповідального бізнесу відбувалася у зв’язці з центром соціальних послуг, службою у справах дітей, соціальними працівниками в громадах. 

Це може бути гуманітарна, допомога у навчанні, підтримка дітей з інвалідністю, розвиток дитячих талантів, допомога мамі, якій потрібно 1-2 години побути на самоті, знаючи, що її дитина почувається безпечно", – зауважує Тетяна Басюк.

У випадку, якщо благодійний вчинок здійснюється в системі комплексної допомоги, він може бути разовим.

Не треба йти у сім’ю, де є насильство або ризик насильства. 

Якщо стало відомо про домашні тортури, не можна залишатися байдужим – потрібно долучити організації та спеціалізовані служби. Спрямувати жертв насильства туди, де їх можуть прийняти і надати психологічну підтримку. 

Або знайти можливість мотивувати жінку, котра з дитиною страждає роками, повідомити про домашнє насилля

Чи варто їздити у спецінтернати до дітей з інвалідністю?

Професійні волонтери кажуть, що і дітей з інвалідністю персонал спецінтернату може підняти для концерту.

Тоді як діти в інтернатах, підпорядкованих Мінсоцполітики, особливо складні, із комплексними порушеннями розвитку, проживають в жахливих умовах. Часто не вистачає рук, які мають просто погодувати дітей в цих закладах.

Потрібна пряма волонтерська допомога: піклуватися про них, виводити на прогулянку, допомагати робити якісь елементарні речі.

У цьому випадку волонтер повинен бути готовим присвятити цим дітям свій час. Опікуватися групкою дітей для їхнього розвитку, дозвілля. Або взяти шефство над однією дитиною.

"Діти з інвалідністю – такі ж самі діти, але вони з унікальними потребами. Вони ще в гіршому становищі перебувають – їх ізолюють, – говорить Уляна Долиняк. – Цим дітям теж потрібне спілкування, сенсорна інтеграція. А ставитися до них треба не з жалем, а з теплотою".

Олена Холоденко, спеціально для УП. Життя

Титульна світлина: Devon/Depositphotos.

Вас також може зацікавити:

Їх вчасно підтримали. Історії сімей, які повернули своїх дітей з інтернатів

Мама Леся. Як вберегти дитину від інтернату

Чому відвозити цукерки в інтернати – не найкраща ідея, або як допомагати, щоб допомогти

9 власних дітей і ще більше "чужих": як живеться патронатній сім'ї з Черкащини

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua