Валентинів день наодинці: історії жінок 60+ про пошук любові до себе
14 лютого тим, хто не закоханий, нічого робити в кафе, кіно та навіть на вулиці.
Скрізь – червоні серця, парочки, що цілуються, та знижки на SPA-процедури на двох.
Це може засмучувати тих, хто переживає втрату коханої чи коханого, або думає, що вже не зустріне любов.
Часто через ці причини вразливими в цей день відчувають себе люди старшого віку.
Але любов до когось починається з любові до себе, а День закоханих – і про закоханість у себе також. Чотири жінки віком від 63 до 70 років взяли участь у проєкті "Тиждень любові до себе" фонду "Життєлюб".
Кожного дня вони отримували новий для себе досвід – консультації психолога, різні види тренувань у спортзалі, макіяж та догляд у салоні.
А головне – намагалися змінити власне ставлення до себе та більше турбуватися про своє здоров’я, зовнішність та почуття.
Вони розповіли, що для них означає любов до себе, і чому починати любити себе ніколи не пізно.
Світлана Шалуєва, 68 років
Про любов до себе я стала замислюватися після 50 років. Напевно, через те, що стало більше часу – я змінила роботу з інженера на бухгалтера, коло спілкування стало меншим, виросла донька.
Я стала думати, як жити цікавим життям, що робити, щоб настрій був кращим.
До виходу на пенсію було не до любові до себе. Я вставала рано, снідала, годину їхала на роботу. Була там до шостої вечора, а потім потрібно було забирати доньку з садочка. Якщо забирав чоловік, я бігла готувати вечерю родині.
Час на розваги був лише на вихідних: ми гуляли, ходили в кіно та у гості. Влітку відпочивали в Криму.
 |
| Світлана Шалуєва |
Зараз мої дні інші. Я роблю зарядку зранку, хоча інколи й халтурю, потім снідаю, йду в магазин, роблю щось по дому.
Чотири рази на тиждень воджу онучку на заняття з музики. Коли занять немає, можу піти в театр або на екскурсію. Але не так, щоб це було регулярно.
Коли для участі у проєкті в мене запитали, що вкладаю в поняття любові до себе, я замислилася.
Напевно, це означає правильне харчування – не їм солодке, мучне та м’ясо, та активний спосіб життя – купила курс йоги онлайн, дивлюсь заняття у блогерів в інстаграмі.
Також важливо не нервувати, але головне – займатися тим, що приносить задоволення. Бути в курсі культурного та політичного життя: я читаю книги, дивлюсь фільми й зовсім трошки слухаю новини.
Намагаюся виглядати доглянутою, хоча й не заморочуюся на цьому – вкладаю волосся з пінкою, а якщо кудись йду, то фарбую вії та губи. Інколи роблю маски та масаж обличчя. Донька подарувала масажер, але я також халтурю і не завжди цим займаюсь.
Часом любов до себе проявляється в менш позитивних речах. Коли донька ще вчилася в школі, я розлучилася з чоловіком. Зараз розумію, що це також був прояв любові до себе. Він порядна людина, з вищою освітою, але ми часто сварилися, атмосфера була нездоровою.
 |
| Світлана Шалуєва та Натяля Дзюба |
Я знаю свої сильні та слабкі сторони. Одна зі слабких – завжди була сором’язливою, ще зі школи. Зараз вчуся трішки долати себе – проявляти активність, брати участь у чомусь цікавому. Тому вирішила подати заявку на "Тиждень любові до себе".
У перший день в нас була зустріч із психологинею. Говорили, серед іншого, про турботу про своє здоров’я. У мене інколи буває безсоння, але я не зв’язувала це з нестачею любові до себе. Весь цей тиждень намагаюся зрозуміти, чому з’являється безсоння, і роблю все, щоб його не було. Наприклад, не сиджу в телефоні за годину до сну, налаштовуюся на спокій.
Молодь зараз інакше ставиться до себе, ніж ми в їхньому віці. Дивлюсь на свою 20-річну онучку та її друзів і бачу, що вони люблять себе. Доглядають за зовнішністю, займаються спортом, активно вчаться, в них інтелектуальні розмови.
Тим, хто ще тільки на шляху до любові до себе, я б порадила більше спілкуватися з активними людьми, робити щось нове, отримувати емоції. Коли живеш в форматі "робота-дім", життя стає сірим, барви зникають. Потрібні яскраві моменти – хоча б і похід в гори.
А ще, щоб відчувати любов до себе, важливо мати друзів, з якими весело та цікаво. Тих, з ким у вас збігаються погляди на життя, є про що поговорити. І не лише про повсякденні турботи, а й про те, що є на душі.
Зоя Андрєєва, 70 років
У моїй голові ніколи не з’являлося формулювання "любов до себе". Я просто займаюся тим, що подобається, коли є час. Їжджу на велосипеді або гуляю по лісу, ходжу в театр, п’ю трав’яні чаї, трошки катаюся на лижах, коли гостюю у доньки в Івано-Франківській області.
Завжди намагалася так жити, але раніше було мало вільного часу.
В 90-ті я працювала замом директора на цегляному заводі. У підприємства не було грошей, доводилося займатися бартером. Цеглу міняли на холодильники, ними частково видавали зарплату працівникам, а частково – міняли на метал та продукти, які також потім продавали, щоб заплатити зарплату.
Треба було крутитися, любов до себе взагалі не була на порядку денному.
Але інколи директорка влаштовувала нам відпочинок. На роботі з’являлися дві вільні години, вона комусь телефонувала, й ми йшли на масаж або в басейн. Часом можна було поїхати на море або в санаторій, але це рідко.
 |
| Зоя Андреєва |
На пенсії часу на себе більше, але бувають складні періоди. Три роки життя в мене взагалі випали: в 2014-му почалася війна (ми жили у Донецьку) і через хворобу помер мій чоловік, в 2015 я була в депресії, а у 2016 хворіла.
Хоча мене підтримували рідні та друзі, весь цей час не хотілося нічого – ні виходити з дому, ні спілкуватися з кимось. Потім почала потроху виводити себе з цього стану. Стала зустрічатися з людьми, пішла на курси медсестер та знайшла там нових друзів.
Любов до себе в моєму розумінні – це бути у русі. Я постійно курсую між Києвом та селом біля нього, де в нас дачний будиночок.
Коли я в селі, йду в ліс та можу пройти пішки 7, 8, 10 км. А в місті роблю зарядку, займаюся вдома на велотренажері.
Намагаюся жити культурним життям. 30 грудня, на мій день народження, ходили з онуком в театр. У найближчий час також думаю сходити в театр або музей. Спілкуюся з друзями і намагаюся розширювати коло спілкування. Познайомилася з однією жінкою в санаторії в Трускавці – досі підтримуємо зв’язок.
 |
| Зоя Андреєва |
Мені здається, час з друзями – також важлива складова любові до себе. Ви розмовляєте, отримуєте позитивні емоції. А якщо комусь з вас зараз складно у житті, підтримати того, кого любиш, також важливо.
Думаю, щоб любити себе, потрібно більше бути тут і зараз – в реальності, а не в соцмережах та інтернеті. Читати, спілкуватися, споглядати за собою, вчитися новому.
У кожного в житті бувають складні періоди та втрати. Але важливо зберегти здатність бути щасливим від дрібниць. Ось я зранку дивлюсь, як синички клюють хлібні крихти в мене на підвіконні – й відчуваю себе щасливою.
Наталя Дзюба, 66 років
Десь до 49 років я взагалі не думала про любов до себе. Працювала директоркою приватного ЖЕКу з восьмої ранку до восьмої вечора, було дуже складно саме в плані спілкування з людьми та відносин з ними.
Це був дуже нервовий час: я постійно вирішувала якісь проблеми, ще й займалася бухгалтерською роботою. Була виснажена та розуміла, що щось у житті йде не так, а ті самі негативні ситуації постійно повторюються, причому в різних сферах.
У 49 років я вирішила стати психологом та вступила до університету на другу вищу освіту. Стала займатися, в першу чергу, власною психологією. Проходила багато тренінгів та семінарів, шукала причини різних подій у своєму житті.
 |
| Наталя Дзюба |
Під час навчання я дуже змінилася, це помітила навіть моя донька. Хоча я не називала це такими словами, але почала більше любити себе. Позбулася комплексів про зовнішність, стала більш впевненою в собі. У мене ніби почалося нове життя.
Я зрозуміла, що займаюся не своєю справою, і єдине, що тримає мене на роботі, – зарплата. Звільнилася та почала займатися тим, що подобається.
Знайшла роботу замом директора на фірмі та почала вести психологічну практику – групи та індивідуальний прийом. Стала волонтерити – вела заняття та тренінги в фонді "Життєлюб" як психолог.
Коли вийшла на пенсію та перестала працювати, життя знову змінилося. Перше, що я зробила, – здійснила мрію всього життя та навчилася грати на гітарі. Я давно пишу вірші, а тепер стала писати ще й пісні.
Почала співати в хорі, з’явилося більше часу й на інші хобі, наприклад, я вже років 15 займаюся пішим туризмом. Стала більше уваги приділяти онучці. Паралельно також вела групи та індивідуальні консультації.
Зараз в мене майже всі дні на тижні розписані. Наприклад, я ходжу на курси зі стилю в Університет третього віку. Обожнюю наряджатися та перевдягатися.
У мене маленька квартира, місця для великого гардеробу немає, але є незвичайні вбрання – у стилі стімпанк, історичні. Також як волонтерка веду психологічні групи, інколи ходжу на екскурсії.
Часом влаштовую собі дні відпочинку, коли займаюся йогою вдома, приймаю ванни з сіллю та маслами, роблю маски для обличчя. Мені подарували масажне крісло – роблю в ньому масаж. Дивлюся в інтернеті, які б’юті-процедури можна робити вдома. Якщо б були гроші ходити в салони – обов’язково це робила б. Але пенсія маленька, доводиться власними силами.
 |
| Наталя Дзюба |
Коли побачила відбір на проєкт про любов до себе – вирішила взяти участь, тому що завжди приємно, коли тобою займаються професіонали. І ще тому, що люблю пробувати нове.
На першому ж занятті психологиня порадила нам вести щоденник емоцій. Я колись вела, а потім закинула. Зараз повернулася до цього і вже маю відкриття: виявилося, в мене стало набагато менше негативних емоцій, ніж раніше.
Хоча все ж буває, коли з кимось посваришься або придумаєш, що хтось не так подивився, не те сказав. Намагаюсь відслідковувати такі моменти та переключатися.
У другий день проєкту в нас було функціональне тренування. Якщо чесно, до цього я трошки закинула робити зарядку. А тут відчула, як після спорту настрій стає кращим, тіло добре себе почуває. Вже кілька днів після цього роблю зарядку вдома. Коли візажистка робила нам макіяж, в мене знову було відкриття. Виявляється, я надто яскраво фарбую собі брови. Коли вони нафарбовані м'якше, обличчя виглядає більш свіжим. Візьму собі на замітку.
У любові до себе є багато проявів. Звісно, це і догляд за собою, і турбота про здоров’я. Але найголовніше, мені здається, – займатися улюбленою справою, тим, що приносить задоволення.
Коли людина щаслива у своїй справі, то й робота виходить добре, й життя стає яскравішим. А ще – важливо спілкуватися з приємними людьми, відчувати позитивні емоції та менше переживати через дрібниці. І, звісно, звертатися до психолога, якщо потрібно.
Тетяна Мазірко, 63 роки
Більшу частину життя я взагалі не думала про любов до себе. А якщо й думала, то в контексті того, що потрібно піклуватися про здоров’я, щоб не бути тягарем для близьких.
До пенсії я працювала літературною редакторкою. Час на себе був лише вечорами, та й те, лише коли донька виросла.
Тоді я стала два рази на тиждень ходити на йогу. Але спорт любила завжди – ще в школі займалася гімнастикою та танцями, а у дорослому житті завжди робила зарядку.
На пенсії часу для себе стало більше, але можливостей – менше. Раніше я могла купувати абонементи в студію йоги, а зараз займаюся за роликами в YouTube. До пандемії були офлайн-заняття в "Життєлюбі", ходила туди. Зараз їх немає, а займатися онлайн мені подобається менше.
 |
| Тетяна Мазірко |
Одна справа, коли ти в колективі, спілкуєшся з викладачем, і зовсім інша,коли включаєш ролик, кожного разу чуєш ті самі слова та робиш ті самі вправи.
В плані догляду за зовнішністю також є така проблема. Раніше я ходила робити стрижку в салон краси середнього рівня, тепер вже не можу його собі дозволити.
Завжди любила робити маски для обличчя, але останнім часом трошки закинула. Буває, ніби й збираюся зробити, а потім думаю: навіщо? Я все одно нікуди не йду. Але якщо в планах похід на концерт або кудись ще, є стимул привести себе до ладу.
Кожного дня обов’язково роблю зарядку. Знаю, якщо пропущу пару разів, повернутися буде складно. Тому не пропускаю. Якщо погано себе почуваю або поспішаю, просто скорочую її.
Щодня виходжу на вулицю. Це підіймає настрій та покращує самопочуття. Ще читаю та займаюся домашніми справами. Інколи в’яжу.
 |
| Тетяна Мазірко |
Якщо є можливість піти на екскурсію або на концерт, завжди намагаюся нею скористатися. Але ходжу лише на безкоштовні чи по доступній ціні, тому вибір невеликий.
Перед Новим роком було багато пропозицій – ходила на безкоштовні концерти, донька запросила мене на один захід, й я сама купила квитки до театру оперети та запросила її. Зараз якесь затишшя. Чекаю, коли воно закінчиться.
"Тиждень любові до себе" ніби надав мені бадьорості. Я вперше за довгий час зробила маску для обличчя, а ще подумала, що треба частіше бувати серед людей, виходити кудись. Вдома не те, щоб ставало сумно, але не вистачає емоцій.
Мені здається, людина любить себе, коли реалізовує свої здібності. Треба прислухатися до себе, розуміти свої схильності та таланти й розвивати їх. Не боятися пробувати нове.
Напевно, й в мені є щось нереалізоване – можливо, я хотіла б малювати або робити щось руками. Зайнялася б гончарною справою. Треба спробувати.
Тетяна Федорова, спеціально для УП. Життя
Автор фото: Катя Рибка
Вас також може зацікавити:
Кохання поза віком: три історії пар, які познайомилися за другої молодості
Як може виглядати кохання, коли пара одружена вже 55 років. ФОТО
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.