"Волонтерство – це спосіб втриматися за здоровий глузд". Досвід українців, які допомагають іншим

4410
23 березня 2022

Вісім років тому понад мільйон українців були змушені залишити свої домівки через напад Російської Федерації. Тоді в українській мові вкорінилися слова "біженці", "переселенці" та "ВПО". 

У 2022-му вже близько 10 мільйонів українців відчули, як це: схопити лише найважливіші речі та поїхати в невідомість, аби врятувати свою родину від обстрілів та російських танків за вікном. Майже три мільйони з них виїхали за кордон, а 6,7 млн – знайшли новий дім в інших регіонах України. 

Українці продовжують виїжджати з небезпечних точок. І далеко не всі з них мають родичів на Львівщині, у яких могли б зупинитися. 

Щоб кожна така людина бодай тимчасово знайшла місце, в якому можна виспатися, прийняти душ та випити гарячого чаю, Центр спільних дій створив актуальну ініціативу. Волонтери збирають заявки від шукачів притулку та тих, хто готовий тимчасово поділитися своїм житлом, і зв’язують їх між собою.

Розповідаємо, як українці об’єдналися, аби допомогти один одному та зробити наближення перемоги безпечнішим та комфортнішим для людей. 

 

Центр спільних дій – це громадська організація, яка в "нормальний" час моніторить та аналізує рішення влади, допомагає уряду та громадам розробляти нові політики, та загалом просуває демократичні зміни. Останніми місяцями, коли почала зростати загроза вторгнення Росії, в організації почали готуватися до можливої переорієнтації роботи. 

Ідея саме такого спецпроєкту виникла другого дня після початку повномасштабного вторгнення. Заступниця виконавчого директора Марія Левонова розповідає, що почала отримувати багато повідомлень і дзвінків від знайомих, яких потрібно було десь розмістити. Її дім одразу став прихистком для кількох друзів із Києва.

Вона розуміла, що ця історія не закінчиться швидко, і гуманітарні проблеми будуть лише наростати. Марія розповідає, що знайти волонтерів було нескладно.

 Заступниця виконавчого директора Центру спільних дій Марія Левонова 

Координує волонтерів шеф-редакторка журналу Platfor.ma Тетяна Капустинська.

Вона зізнається, що спершу контролювати процес було не надто складно, тому що у команді було 10 волонтерів – особистих друзів та знайомих. Однак із часом заявок про допомогу ставало дедалі більше, потреба в руках також росла. За два тижні кількість волонтерів збільшилася до 230.

Проконтролювати роботу такої кількості людей – складно, оскільки всі вони перебувають у різних контекстах: хтось допомагає вивезти родичів за кордон, хтось евакуюється сам, у когось – повітряна тривога. 

"Іноді я реально відчуваю себе "мамою" всіх цих людей. Моя особиста відповідальність – щоб вони виконували свою роботу, але при цьому не почувалися використаними. Вони мають відчувати, що роблять щось важливе", – каже Тетяна. 

Шеф-редакторка журналу Platfor.ma Тетяна Капустинська

Насамперед, волонтери опрацьовують заявки від людей із маленькими дітьми. Також з особливою увагою ставляться до тих, хто евакуюється з тваринками: адже люди виявили відповідальність і забрали улюбленців із собою, а не викинули на вулицю. 

Що вже вдалося зробити? 

Станом на 21 березня волонтерам вдалося тимчасово поселити 2974 дорослих, 981 дитину, 188 котів, 160 собак, 2 кроликів, 4 пацюків, 3 шиншил, 7 морських свинок, хом'яка, канарку, 4 папуг і навіть одного цукрового поссума.

Спершу вдавалося поселити всіх переселенців до приватних домівок. Однак згодом заявок стало так багато, що волонтери почали направляти їх і до муніципальних прихистків у громадах.

"Люди, які виїжджають із зони бойових дій, часто перебувають у стані шоку. Їм складно приймати рішення та самостійно знайти потрібну інформацію.

Особливо це стосується тих, хто до війни не дуже часто подорожував, або ж їде з малими дітьми. Тому люди вдячні нам і за те, що ми допомагаємо їм знайти прихисток у таких муніципальних ініціативах", – розповідає Марія. 

У процесі волонтери виявили, що деякі громади готові прийняти більше біженців, але не можуть забезпечити для них ліжкомісця: бракує матраців, ковдр та постільної білизни. Тому Центр спільних дій переспрямував частину своїх ресурсів, аби допомогти таким громадам облаштувати місця для переселенців. 

Чому волонтери стають волонтерами?

Зараз у команді постійно працює понад 200 волонтерів. Ми запитали найактивніших із них про те, що мотивує їх шукати житло для співгромадян. 

Катерина після початку вторгнення швидко поїхала з Києва в рідне село на заході країни.

Каже, що екстерном пройшла етапи ступору, відчаю, безсилля, доки не відчула величезну лють і бажання щось робити. Коли дізналася про ініціативу Центру спільних дій, її захопила можливість напряму підтримати конкретних людей. 

 Волонтерка Катерина

Дівчина зізнається, що часом бачить, як швидко збільшується кількість заявок про допомогу, і відчуває своє безсилля. Або ж занадто заглиблюється в думки про подальшу долю тих людей, яким вдалося допомогти. 

"Але мотивує, коли чуєш фрази на кшталт: "Моя домівка – це домівка переселенців", "Там є діточки? НЕГАЙНО відправляйте до мене!", "Катю, ви наша фея", "Катю, ми не уявляємо як би подолали цю дорогу без вас", "Ми всіх розселимо, направляйте до нас. І дякую вам всім за вашу роботу. Слава Україні", "Нам вперше за кілька днів вдалось поспати. А ще тут є душ… Це прекрасно!", – розповідає Катерина.

Волонтерка пригадує історію жінки, яка з вогнепальними пораненнями обох ніг на власному авто вивозила з-під Києва трьох своїх дітей (одна з них з розладом аутичного спектру). Напередодні жінці зробили операцію, і вона кермувала з катетером. 

"Її голос вражав мене мужністю, твердістю і неабияким викликом її обставинам. Я не чула вагань, не чула скарг.

Вона була несамовито лаконічною, турботливою до мого часу і щиро вдячною за всі підказки і старання. Я "супроводжувала" її сім’ю впродовж чотирьох днів. Зараз вона в Болгарії під опікою лікарів і з мирним небом над головами її дітей", – радіє Катерина.

Дівчина каже, що готова волонтерити, доки вся інформація про можливий притулок не буде зібрана та легкодоступна кожному переселенцю. 

Богдан долучився до ініціативи, бо відчув, що на четвертий-п’ятий день після вторгнення почав "дуріти": хотів бути корисним у цей складний час.

"Спинитися неможливо. Це не робота, це – спосіб втриматися за здоровий глузд", – каже він.

Волонтер Богдан

Хлопець не лише телефонує людям, але й допомагає волонтерам із технічними проблемами. Найбільше йому запам’ятався момент із полюванням на "диверсанта".

"Хтось повністю запоров одну з робочих таблиць, затерши всі дані "сміттям" та паралізувавши роботу усієї групи. Я мав найлютіший мозковий штурм. Хоча і втратили кілька заявок, та оперативно повернулися до роботи.

Сама пригода тривала хвилин зо 20, проте "пригоріло" з неї знатно. Як виявилося потім, винуватець зробив це ненавмисно. Юджине, якщо ти це читатимеш, то знай: ми маємо здибатися за пляшкою пива, і ти мені обов'язково розповіси, як то сталося", – сміється Богдан.

Хлопець вважає, що його робота завершиться того дня, коли волонтери допоможуть всім охочим повернутися додому, а тоді зберуться на Подолі у багатостраждальному Києві та відсвяткують перемогу. 

Лілія розповідає, що її волонтерство в цьому проєкті не обмежується пошуком житла:

"Багато людей не знають, як виїхати з небезпечних місць, а дехто в принципі не вміють заповнювати гугл форми і не знають, що таке телеграм бот. Тому ми допомагаємо їм і з пошуком шляхів евакуації".

Волонтерка Лілія

Дівчина зізнається, що робота виснажлива, якщо телефонувати безперервно. А іноді люди, яким вона допомогла, ще й передають її номер своїм знайомим:

"Зараз мені телефонують абсолютно різні люди і просять допомогти. Але коли вони вдячні за інформацію та допомогу, це дуже мотивує працювати далі". 

Катерина зізнається, що волонтерить "із повним зануренням": по 12-14 годин на день. І це після того, як упродовж попередніх восьми років її робота не вимагала постійної комунікації з людьми. Рідні говорили їй, що часом вона просто "зависала" і відповідала на їхні запитання із запізненням. 

Однак дівчина продовжує роботу, аби вирішувати проблеми людей: 

"Вони вискочили з домівок і, можливо, вже не мають, куди повернутися. Вони можуть бути розгублені і у відчаї. А прихисток – величезна частина спокою".

 Волонтерка Катерина

Попри втому, Катерина готова працювати, доки не закінчаться заявки від людей, яким потрібен новий дім. 

Якщо ви живете у Львівській, Закарпатській, Волинській, Тернопільській, Чернівецький, Івано-Франківській, Хмельницькій чи Рівненській області, і готові прихистити родину, що тікає від війни, запрошуємо заповнити цю форму. Так ви можете врятувати життя інших українців. 

Марія Очеретяна, журналістка Центру спільних дій, спеціально для УП. Життя

Вас також може зацікавити:

Робота в тилу: в Україні запустили сайт, де можна попросити та надати волонтерську допомогу

Плануєте евакуацію? Де отримати допомогу та житло

Де переселенцям знайти безкоштовне житло в Україні та за кордоном? Список сервісів

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.





Головне на сайті