Окупанти полонили 33 волонтерів та інкримінують їм "тероризм". Історії водіїв, які рятували людей у Маріуполі

12674
13 червня 2022

Маріуполь – це символ пекла у великій війні. Російські війська знищували його, не даючи містянам навіть евакуюватися. 

Окупанти багато разів відкривали вогонь по "зелених коридорах", тому організована евакуація зривалася.

Маріупольці намагалися втекти з міста власними силами – на допомогу їм приходили водії-волонтери.

Ризикуючи життям, вони вирушали у самісіньке пекло війни, щоб забрати людей.

Водії возили у Маріуполь гуманітарну допомогу, евакуювали зі зруйнованого міста людей, зокрема жінок та пенсіонерів, намагалися врятувати від бомбардувань своїх рідних.

 Фото: УНН

Російські окупанти уже понад 2 місяці утримують у полоні щонайменше 33 водіїв-волонтерів. Мінімум двоє з них потребують негайної допомоги медиків.

Спершу волонтерів тримали в окупованій Оленівці, але потім почали вивозити у СІЗО в Донецьку.

Окупанти інкримінують полоненим водіям "тероризм" і хочуть ув’язнити на строк від 5 до 10 років. Зв’язку з водіями рідні не мають.

"Українська правда. Життя" дізналася історії людей, які потрапили в полон, рятуючи маріупольців.

Ми поспілкувалися з близькими полонених, а також із жінкою, яку врятував один із водіїв.

Історія 1: Віталій Ситніков

 Віталій Ситніков. Фото надала Алевтина Швецова

Віталій Ситніков – мешканець Маріуполя, працював таксистом. 

Про його допомогу містянам під час повномасштабної війни розповіла журналістка "Маріупольського телебачення" та його подруга Алевтина Швецова. 

Далі – її пряма мова.

"Віталик вивозив людей абсолютно безкоштовно"

Ми з Віталієм Ситніковим знайомі уже давно, обидва з Маріуполя. Останнім часом Віталик працював у таксі. Коли 24 лютого в Маріуполі почалися обстріли, він продовжував возити людей. 

Тоді таксисти боялися їздити в райони, які обстрілювали, або брали у 10 разів більшу суму. Наприклад, якщо до війни за якийсь маршрут потрібно було заплатити 100 гривень, то 24-25 лютого цю поїздку оцінювали в тисячу або півтори. 

Але Віталик вивозив людей абсолютно безкоштовно. Він щиро відгукувався на прохання друзів поїхати і забрати чиюсь маму, бабусю, родичів. Він міг дізнатися, чи цілі люди, які потрапили під обстріл, коли ще був зв’язок.

Віталик перевозив людей з найнебезпечніших районів. Потім, на жаль, у нас обірвався  зв’язок і я вже змогла зв’язатися з ним, коли наша родина вибралася з Маріуполя. 

Він також вивіз свою сім’ю всередині березня, але всидіти на місці у Дніпрі не міг. Він почав шукати ініціативи, як допомогти людям евакуюватися з міст. 

"Абсолютно всі волонтери у полоні – цивільні" 

У всьому світі почали дізнаватися, що коїться в Маріуполі, що зривається організована евакуація. У соцмережах були оголошення про збори на волонтерські бусики, які потрібно було відправити за людьми. Наприклад, поїхати у певне місце, забрати людей, які залишилися в конкретному підвалі, де немає їжі, води. Зокрема, допомоги потребували багато дітей з матусями. 

Віталик долучився саме до такої волонтерської ініціативи. Він полишив власну автівку, тому що на бусі можна вивезти більшу кількість людей. Так він поїхав у Маріуполь забирати цивільних. Він встиг вивезти з окупованого міста 15 людей.

Читайте також: "Швидка" повернулася пустою. Як медики їздили рятувати людей з "Азовсталі"

За словами мами Віталика, його затримали на блокпості в Нікольському. Востаннє ми спілкувалися 26 березня, коли він виїжджав з Запоріжжя до Маріуполя. Спочатку від інших волонтерів була інформація, що водіїв будуть місяць утримувати для перевірки. Потім цей термін подовжили ще на місяць. Весь цей час зв’язку з Віталиком немає.

Усі волонтери, які перебувають у полоні, абсолютно всі вони – цивільні. Серед них немає військовослужбовців. Усі вони їхали або за своїми родичами чи близькими, або як Віталик – рятували маріупольців. Їхали, бо знали, як багато людей перебувають під обстрілами. 

Історія 2: Юрій Лега

 59-річний водій Юрій Лега. Фото: zaborona.com

59-річний Юрій Лега потрапив у полон, коли поїхав у Маріуполь, щоб забрати сестру.

Історією Юрія поділилася його дружина Ольга Лега.

Далі – її пряма мова.

 "Він сказав: якщо не зможу вивезти сестру, хоч іншим людям допоможу"

У мого чоловіка в Маріуполі живе рідна сестра. Коли почались активні бойові дії, він вирішив забрати її і привезти у Запоріжжя, де живемо ми. 26 березня з колоною волонтерів він виїхав до Маріуполя. Останній дзвінок від нього був 27 березня. У мене був день народження, і він ще був на підконтрольній України території. Телефонував, вітав мене.

31 березня до мене додому прийшла волонтерка, з якою він їздив, і передала інформацію, що мого чоловіка і ще одного водія-волонтера затримали на блокпості у Нікольському "для перевірки". Вона сказала, що треба кілька днів почекати: він пройде перевірку і повернеться додому. Я захвилювалася, але я не думала, що це виллється у таке горе. Він уже майже три місяці перебуває у полоні в Оленівці. Зв’язку з ним немає.

У квітні мені телефонував невідомий чоловік, якого звільнили з полону. Він передав, що Юрій живий. У мене сльози, руки трусяться. Я спитала, як там, які умови – той чоловік лише відповів "як у тюрмі". Ще сказав, що Юрій – прекрасна й сильна людина, що він тримається. 

Я розумію, вони ж не будуть розповідати подробиці, щоб нас сильно не засмучувати. Головне, що живий. І важливо, щоб духом не падав. 

"Я берегла його, не хотіла, щоб він їхав"

 Фото: Юрій Лега з дружиною Ольгою

Юрій там найстарший, після складної операції на нирках. Він тільки-тільки виписався з лікарні – йому робили операцію, коли вже почалася війна. Тільки шви зажили – і він поїхав…

Звісно, я берегла його, не хотіла, щоб він їхав. Але я теж розумію, що там сестра з сім’єю. Він сказав: "якщо я не зможу вивезти сестру, то хоч іншим людям допоможу" – так і сталося. Він вивіз більше 20 людей, двоє з них – дуже старенькі дідусі, від 80 до 90 років. Але вже на виїзді з Маріуполя його затримали. 

Волонтери розповідали, що цих людей потім забирали на інших бусиках, а потім ще дали підмогу волонтери з Запоріжжя. Сестра чоловіка коротенько вийшла на зв’язок – вона вдома з сім'єю, будинок уцілів.

Я уже зверталася всюди – в усі організації, центри, які займаються визволенням полонених, уже в 9 організацій я подавала заявки. Але всі вони відповідають, що мого чоловіка немає у списках на обмін, тому його не можуть обміняти. 

Мені відписуються і Червоний Хрест, і ООН – "ми прийняли вашу заявку, співчуваємо, дякуємо, що звернулись" і все. 

Я б хотіла, щоб про це знав і Президент, і всі органи влади, щоб не покинули наших хлопців, які рятували людям життя. Ризикуючи своїм життям, вони вивозили людей і нічого не вимагали взамін. Вони герої! 

Історія 3: Володимир Гнатовський

 

Однією з тих, кому вдалося вибратися з Маріуполя у Запоріжжя, стала 52-річна Оксана (ім'я змінене з міркувань безпеки)

За порятунок вона вдячна водію Володимиру Гнатовському, який вивіз жінку з міста у березні.

Далі – її пряма мова.

"Половини будинку не було через пожежу після авіанальоту"

Я жила у центрі Маріуполя. Російські військові нас "гасили" не по-дитячому, ви знаєте. Все коливалося, горіло, з кораблів, з авіації були обстріли.  

У нас був п'ятиповерховий будинок на чотири під'їзди. На першому поверсі – стоматологія, де було підвальне приміщення. Ми ховалися там десь із 3 березня. Хтось приходив ночувати, хтось пересиджував обстріли. Я з 5 березня ходила туди ночувати, тому що жила сама, а в компанії з людьми все-таки веселіше. 

У цьому підвалі було близько 100 людей: і вагітні, і хворі, і паралізовані. Усі допомагали одне одному як могли. Готували на вогні. Почуття голоду було сильнішим за почуття страху. Коли нас бомбили, ми готували їжу, бо були дуже голодні. І 24 березня вже половини будинку не було через пожежу після авіанальоту. 

Вхід у під'їзд – розбитий. 24 числа десь о 6-й годині вечора у нас сталася пожежа. Ми врятувалися дивом, з Божою допомогою. Пішли жити до іншого підвалу. 

Далі потрібно було щось робити, бо залишатися у Маріуполі – не варіант. 27 березня ми збиралися йти пішки у Мелекіне – це передмістя Маріуполя. Ти ж не усвідомлюєш, що все розбито. Все в арматурах, асфальту немає. Думаєш, що по асфальту підеш, а ні. Ми кілька днів приходили до тями, планували йти пішки. І в той час ще жили у підвалі. 

"Володя був нам посланий Богом"

 Фото ілюстративне. Телеграм-канал Кирила Тимошенка

У нашому підвалі сформувалися компанії, такі собі "гуртки за інтересами". Сусід, з яким ми потоваришували, вийшов покурити. Дивиться – стоїть бусик з червоними хрестами. І тут Володимир звертається до нього та називає адресу: 

 – Мені туди треба, за людьми. 

 – Ти туди не проїдеш, там ідуть бої. Забери краще нас.

 – Ну давайте. 

Ми буквально за 5 хвилин пострибали в цей автобус, позакидали речі, допомагали одне одному – старим, молодим. Молилися всі. І люди похилого віку, і жінки, і чоловіки. Ми їхали через блокпости. Брудні, голодні, перелякані, з пожежі – просто жах. Блокпости були "ДНРівські". Нашої армії там не було, бо це західна частина Маріуполя, яка вже була окупована. 

Читайте також: Остання зачіпка. Як онука шукала звістку про живого дідуся у блокадному Маріуполі

Якби це був мирний час, з Маріуполя ми б може хвилин 30 їхали, але оскільки все було роздовбане і були блокпости, дорога зайняла багато часу. Поруч зі мною сидів чоловік – йому років десь за 60, я навіть не пам'ятаю ім’я. Він всю дорогу, весь цей час, поки ми їхали, казав: "Боже, який Володя сміливий. Я схиляюся перед ним. Я б так не зміг. Я навіть за великі гроші не захотів би, не зміг їхати, але Володя з нас ні копійки не взяв". 

Володя був нам посланий Богом. 

Люди, які не пройшли через це, можуть подумати: ну, приїхав автобус, ну поїхали, і що? Але, по-перше, небезпечна дорога. По-друге, неможливо дістатись до центру міста. Я не знаю, як йому вдалося туди проїхати.

"Ми аж вишкірилися на того військового"

Загалом блокпости проїжджали нормально, бо на нас подивишся і, як-то кажуть, "глянеш і зав'янеш". Усі замучені, зачухані, як з хреста зняті. Аж от блокпост перед Мангушем. Володю зупиняють. Заходить у бус такий випещений (окупант – ред.), не знаю, "днрівець" чи росіянин. На блокпостах усі російські солдати були виснажені та брудні. А цей такий вгодований, лискучий. І він почав на Володю наїжджати, мовляв, "ти тут бабки рубаєш" – почав звинувачувати, що він їздить за гроші. 

Ми всі аж вишкірилися на цього військового. Одна жінка заплакала, каже: "Та ви що, які гроші! Все безкоштовно було". Володимир з нас жодної копійки не взяв! Ми дуже вдячні йому.

Навіть не було розмови про те, щоб платити. У нас немає грошей – ми з пожежі! Навіть якщо у людей і були кошти, то на картці, а світла не було, і ти навіть фізично не міг зняти гроші в Маріуполі.

Потім з Мангуша ми їхали теж з волонтерами. Звідти були буси переважно на Ростов, Донецьк. А мені зовсім не хотілося їхати туди. Я подумала "Боже, допоможи мені". Йду, завертаю за ріг, а там стоять три бусики. Запитую хлопців, у який бік? Вони кажуть, що на Запоріжжя. Ви уявляєте! Не в Росію, а в Запоріжжя. Ці хлопці привезли нас трьома автобусами і також жодної копійки не взяли. 

Я знаю, що потім у Володимира ще були поїздки, він рятував людей. Наскільки я розумію, його взяли в полон уже наприкінці березня. 

(Нині Оксана спілкується з сестрою Володимира. Вони листуються, телефонують одна одній та діляться новинами про водія-рятівника. З нетерпінням чекають, коли чоловік повернеться додому – ред).

Читайте також: "На спині у малого був вирваний шматок м’яса": історія родини хлопчика з Маріуполя, який вів щоденник під обстрілами

Волонтер – не терорист

 Водіїв можуть посадити лише за волонтерство, за добре серце

Спочатку сім’ї затриманих не розголошували інформацію про рідних, щоб не зашкодити. 

"Їм сказали, що їх будуть перевіряти протягом місяця. Родичі не били на сполох, щоб їм не нашкодили. Вони чекали місяць, потім цей термін продовжили до двох місяців", – розповідає журналістка Алевтина Швецова.

Волонтерів утримували на території колишньої виправної колонії №120 в окупованому селі Оленівка Донецької області, а згодом – почали переводити у СІЗО в Донецьку.

Окупанти інкримінують водіям статтю "Участь у терористичному угрупованні". За "законодавством" так званої "ДНР" чоловіків можуть ув’язнити на строк від 5 до 10 років.

"Близькі зрозуміли, що якщо замовчувати цю ситуацію, то хлопців можуть посадити за ґрати на такий шалений термін лише за волонтерство, за добре серце, за добрі справи, які вони робили", – каже Алевтина. 

Саме так і почалася кампанія "Волонтер – не терорист"

Сім'ї полонених водіїв намагаються донести світові, що відбулося з їхніми рідними, і добитися правосуддя.

"З цього почалися коментарі родичів, які вони зараз активно роздають ЗМІ, аби показати, що ми знаємо про водіїв-волонтерів у полоні", – наголошує журналістка.

Хто перебуває у полоні окупантів?

 Окупанти полонили щонайменше 33 водіїв, які рятували маріупольців

Наразі відомо щонайменше про 33 полонених водіїв, але ім’я одного з них рідні поки що не розголошують. Наймолодшому з волонтерів – 21 рік, а найстаршому – 59.

Близькі полонених оприлюднюють такий список:

  • Ахметов Руслан Маратович, 24.03.1989;
  • Богонюк Богдан;
  • Бодров Дмитро Євгенович, 20.09.1989;
  • Величко Костянтин Вікторович, 16.01.1981;
  • Ворошева Ганна Миколаївна, 31.05.1976;
  • Глушков Станіслав Олександрович, 10.04.1986; 
  • Гнатовський Володимир Іванович, 27.05.1972;
  • Гомзіков Павло;
  • Домашній Владислав Вікторович;
  • Д’яконов Роман Васильович, 20.04.1983;
  • Івасюк Сергій;
  • Капша Дмитро Євгенович, 27.08.1990;
  • Карпачов Сергій;
  • Картмазов Станіслав Борисович, 05.02.1987;
  • Кисільов Олександр Миколайович, 24.07.1992;
  • Клевець Сергій;
  • Котляров Юрій Олександрович, 30.01.1980;
  • Лега Юрій Федорович, 20.12.1962;
  • Лін Сергій Ланович, 12.10.1970;
  • Малярчук Євген Сергійович;
  • Матвієнко Нікіта Сергійович;
  • Мярківський Денис;
  • Пархоменко Андрій Володимирович;
  • Приходько Олег Володимирович;
  • Ситніков Віталій Сергійович;
  • Талалай Ігор;
  • Таращенко Сергій;
  • Філонов Роман Сергійович;
  • Філіпенко Антон Сергiйович;
  • Шабанець Владислав Володимирович;
  • Шальвінський Богдан Олександрович;
  • Ядришников Валерій Сергійович.

Які вимоги висувають родичі полонених?

 Водійка Ганна Ворошева. Фото надані Алевтиною Швецовою

Незважаючи на те, що волонтери фактично перебувають у полоні, їх не включають у жодні списки.

Тому сім'ї вимагають, щоб в ОРДО визнали, що водії перебувають на їхній території, та включили їх в обмінні списки. 

"Ми б хотіли знати про умови, в яких зараз перебувають водії-волонтери. Ми хотіли б знати, чому вони там перебувають, тому що ніяких звинувачень не висувається. Щоб вони були включені в списки та згодом їх випустили. Незрозуміло, що росіяни їм інкримінують, якою доказовою базою користуються", – каже Алевтина.

Сім’ї полонених закликають російських окупантів надати лікарям і правозахисним організаціям доступ до полонених.

"Ми просимо, щоб до них допустили волонтерів Міжнародного комітету Червоного Хреста, адже мінімум двом з них потрібна негайна медична допомога", – додає журналістка. 

В одного з водіїв стоїть кардіостимулятор, а у водійки Ганни Ворошевої – запалення брекетів, які мали зняти ще у березні. 

"Ми впевнені, що їм потрібна ще й психологічна допомога, адже люди не мають зв’язку зі своїми рідними", – пояснює журналістка.

Родичам водіїв нічого не відомо про стан їхнього здоров’я, так само як і полонені не знають, чи в безпеці їхні рідні, які перебувають під окупацією чи в зоні бойових дій.

Деякі з водіїв їхали в Маріуполь за своїми близькими, але так і не змогли вивезти їх з міста.  

"Контакту немає ні з ким. Це окремі відомості, які поступали ще у квітні від тих людей, які звільнилися з колонії. Одного хлопця побачили на відео в російському Telegram-каналі. 

Ми не можемо напряму зателефонувати дізнатися про стан, інформацію, яка складе повну картину. Але докази того, що ці хлопці і жінка перебувають в Оленівці, зібрані з багатьох свідчень", – наголошує Алевтина.

Сім'ї полонених водіїв комунікують з правозахисниками, СБУ, а також чекають на інформацію від Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

За словами Алевтини, в організації сказали, що поки що активно займаються справами полонених з Азовсталі, тому їхні запити розглянуть пізніше.

Родичі полонених також пишуть численні запити у Слідчий комітет РФ, але вони залишаються без відповіді.

"У запитах потрібно підтвердити спорідненість і надати певні документи. Зараз цим займаються родичі. Для декого це шок, тому що треба встановлювати VPN, щоб подавати запити на російських сайтах, спілкуватися за шалені гроші, щоб зателефонувати на +7, встановлювати спеціальні додатки, щоб додзвонитися на гарячі лінії щодо полонених", – розповідає Алевтина. 

Наразі ніхто з представників країни-агресора РФ не виходив на зв’язок з родичами полонених. 

"Ми не отримуємо відповіді, коли звертаємося до "омбудсмена" так званої "ДНР" (окупанти призначили "омбудсменом" Дар’ю Морозову – ред.).

Але ми розуміємо, що якщо ми хочемо побачити наших водіїв, то з тією стороною доведеться комунікувати", – каже журналістка.

Сім'ї волонтерів закликають світову спільноту та владу України допомогти звільнити їхніх рідних.

Олена Барсукова, УП. Життя

Читайте також: Виходив з міста по трупах. Історія маріупольця, який залишився без ока та втратив рідних





Головне на сайті