"На спині у малого був вирваний шматок м’яса": історія родини хлопчика з Маріуполя, який вів щоденник під обстрілами

20968
24 травня 2022

Щоденник 8-річного хлопчика з Маріуполя, який під обстрілами описував своє життя та малював війну і мирне життя, розчулив багатьох українців. 

Дитина писала про свої втрати, поранення та про те, що вмерло її рідне місто. 

Як склалася доля дитини, що йому та іншим маріупольцям, довелося пережити, "Українській правді. Життя" розповів родич хлопчика Євген Сосновський.

Євгену з дружиною та 90-річною тещою вдалося виїхати з міста на територію, підконтрольну Україні. Хлопчик з мамою та сестрою досі знаходяться у Маріуполі. 

 Щоденник знайшла мама хлопчика

Євген не називає ім’я хлопчика, адже він з мамою та сестрою все ще знаходиться у Маріуполі.

Ця дитина – син племінниці його дружини. Щоденник, який опублікував Євген, хлопчик вів за власною ініціативою. Записи випадково знайшла його мама.

"Він дуже сильно вразив її. Вона в сльозах прийшла до нас і показала щоденник. Коли ми з дружиною це прочитали, триматися було важко.

На цих кількох сторінках дитина простими словами описала те, що побачила під час війни", – каже Євген.

 Щоденник називається "Війна"

Щоденник починається зі слів: зі слів: "Я добре поспав, проснувся та посміхнувся". 

А далі дитина пише про жахливі речі: загибель дідуся та поранення. Попри все це, малий мріє про мирне життя. 

Дитина також доповнює свої записи малюнками, на яких чергуються війна та мир. 

Хлопчик пише: "У мене загинули дві собаки, бабуся Галя і моє улюблене місто". 

 Хлопчик пише: "У мене загинули дві собаки, бабуся Галя і моє улюблене місто"

Утім, у щоденнику хлопчик описав далеко не все, що довелося пережити його родині.

Хлопчик, його мама та сестра вижили. Однак сім’я поки що не наважується виїхати з міста.

Поранені діти з матір'ю ледве добралися до родичів

Хлопчик з родиною – прабабусею, бабусею, дідусем, мамою та сестрою – жили всі разом.

До війни у мами була хороша робота. Діти навчалися у престижній школі, у помешканні зробили сучасний ремонт.

Коли почалася війна, в будинок, де жила родина, влучив снаряд. Прилетів якраз у ванну кімнату, де ховалися люди. Хлопчик, його сестра, мама та дідусь отримали поранення.

Дідусь йти не міг, у нього вистачило сил лише відповзти від місця, де його поранило, а мама з дітьми добралися до квартири, де жили Євген з дружиною.

 Євген Сосновський у Маріуполі до війни

"Вона сама поранена привела дітей до нас! Ми почули стук у двері, відчинили і побачили, що на вході стоїть наша дівчинка – уся в пилюці та крові. Діти також скривавлені", – згадує Євген.

У жінки були величезні рани на нозі і руці. З ноги кров била фонтаном. Дівчинку поранило в голову, її волосся злипалося від крові. А хлопчику осколок попав у спину.

"У хлопчика на спині був вирваний шматок м’яса розміром з долоньку. Немає шкіри, рани суцільні", – говорить Євген.

Спершу подружжя кинулося допомагати племінниці: жінці обробили рани та перетягнули ногу джгутом, щоб зупинити кровотечу. Потім взялися допомагати дітям. Сусіди принесли перекис та бинти.

Зв’язку у місті вже не було, тому викликати лікарів було неможливо.

Євген вибіг з дому та знайшов українських військових, які ще були в місті. Він попросив їх зв’язатися з "Червоним хрестом" по рації та повідомити, що терміново потрібна допомога жінці та дітям. Військові вибачилися і сказали, що зв’язку немає, та дали чоловікові бинт та знеболювальне.

 Маріуполь. Проспект Металургів

Євген з дружиною постійно промивали та замотували рани постраждалим. Вони впоралися: вдалося запобігти зараженню, температура у поранених також не підвищувалися.

"Хлопчик плакав постійно. Йому дуже боляче було. Він не міг нормально спати, не міг лежати в одному положенні.

Давали йому знеболювальне, якось намагалися полегшити", – каже Євген.

Читайте також: Жінка вмерла в обіймах сина. Історія пораненого хлопчика з Маріуполя, який втратив маму та опинився в окупації

Через кілька днів прийшла гірка звістка про те, що брат дружини Євгена, дідусь хлопчика, помер від ран.

Його поховали просто біля рідного будинку. В ці дні також померла сусідка – баба Галя, з якою дружив хлопчик і про яку написав у своєму щоденнику.

Їх та двох загиблих собак дитина зобразила у щоденнику у вигляді янголів. 

Дідуся, сусідку та двох загиблих собак дитина зобразила у щоденнику у вигляді янголів

Будинок згорів ущент

Кілька днів мама з дітьми залишалися у родичів. 20 березня почався сильний обстріл. Всі мешканці квартири ховалися в коридорі.

Люди зрозуміли, що били безпосередньо по їхньому будинку. Одна з квартир загорілася. Мешканці збиралися гасити пожежу, але в дім увірвалася група кадирівців.

Вони у дуже грубій формі вимагали, щоб мешканці негайно покинули квартири.

"Племінниця ледве пересувалася. Ми дали їй дві палиці, щоб хоч якось могла йти. Нам навіть не дали зібрати речі. Єдине, що вдалося взяти – це тривожну валізку, яка вже була зібрана на випадок евакуації. Встигли також пару термосів ухопити з кухні", – каже Євген.

Люди пішли у підвал сусіднього будинку, де лишилися матраци, ковдри та подушки.

 Маріупольці

Через годину почули на вулиці жахливі жіночі крики:

"Навіщо вони вийшли? Навіщо?"

Виявилось, що місцевий мешканець Денис Медвєдєв (Євген потім дізнався його ім’я) вибіг з під’їзду, щоб подивитися, чи не загорілася квартира.

Хлопця миттєво застрелив снайпер. Коли його батько Андрій кинувся до сина, чоловіка вбили на тому ж місці.

 Жінка плаче над тілом загиблого

"Вони лежали перед під’їздом, ймовірно, тиждень, а може й більше, поки їх не забрали представники так званої "ДНР". Вони вантажили трупи в машину, їздили по дворам збирали", – згадує Євген.

Тим часом родина провела ніч у підвалі. Вранці Євген вийшов, щоб подивитися, у якому стані будинок, та забрати консервацію та картоплю з підвалу.

"Я не знаю, як передати стан, коли я побачив свій дім. Будинок був абсолютно чорний. Жодного вікна, порожні очниці, всі квартири в середині також чорні", – каже чоловік.

 Будинок, де жив Євген

Євген зайшов у свою квартиру та побачив голі стіни і 20-сантиметровий шар попелу на підлозі. У домівці згоріло геть усе, окрім металічних деталей та кількох тарілок.

Не всім людям вдалося вибратися з будинку. Євген бачив обгоріле тіло біля під’їзду. Також у домі залишили лежачого дідуся. Старенький згорів живцем, родичі не змогли забрати навіть його тіло, залишився лише один попіл.

"Росіяни та чеченці вели вогонь з нашого будинку по бійцях ЗСУ, які зайняли позиції навпроти у згорілому домі. А окупанти нічого кращого не придумали, як використати для вогневих позицій абсолютно цілий наш дім!" – каже Євген.

Армагеддон і патрулі кадирівців

Запаси їжі які були у квартирі, також згоріли. Євген повернувся до підвалу, де в покинутому приміщенні знайшов лише шматочок вершкового масла. Потім вийшов на вулицю і побачив розбитий балкон, з якого просто на землю висипались горіхи.

"Перший сніданок у нас був такий: ложечка вершкового масла та горіхи", – згадує він.

Дуже важливим також було добути воду. У той же день Євген вирішив пройти у квартиру, яка дісталася йому у спадок, де мала бути вода.

 Мешканка Маріуполя набирає сніг у відро, щоб добути воду

Це був перший раз, коли він вийшов за межі двору, і те, що побачив, шокувало.

"Це було жахливе видовище. Армагеддон якийсь. Я бачив один дев'ятиповерховий будинок, який повністю провалився униз: стояка немає, квартир також", – каже він.

Чоловік проходив повз напівзруйновану будівлю колишньої "Сімейної пекарні" і побачив, що там у куточку лежать цукерки. Зайшов, хотів взяти для дітей, і тут на нього наставили дуло автомата.

 Люди готують їжу у дворі

Це були кадирівці. Вони примусили чоловіка роздягтися на морозі, перевірили татуювання та сліди від бронежилету. Нічого не знайшли, перевірили паспорт і сказали:

"Добре, давай бігом звідси, щоб ми тебе більше тут не бачили!"

Не встиг пройти і кількох метрів – знову кадирівці.

Читайте також: Остання зачіпка. Як онука шукала звістку про живого дідуся у блокадному Маріуполі

Чоловік дійшов до квартири, набрав води і повертався вже іншою дорогою. Однак там зустрів вже іншу групу кадирівців:

"Стій, йди сюди! Чого ти тут ходиш? Ти що не знаєш, що в нас наказ стріляти без попередження!"

Євген сказав, що його вже перевіряли. Кадирівці подивилися, чи немає у нього на руках мозолів від зброї, відпустили зі словами:

"Якщо хтось ще буде перевіряти, скажеш Сейфула вже перевірив. Пароль "Сейфула", зрозумів?"

У підвалі сусіднього будинку люди прожили два тижні. Допомагали місцеві мешканці: приносили суп, каші, зробили лампадку, щоб у підвалі було не так темно. Пускали в квартири робити перев’язки племінниці та її дітям.

 Хлопчик і лампадка у підвалі

Хлопчик у підвалі поводився, як доросла мужня людина. 

Плакав лише під час перев’язок, коли відривали бинти від рани. Також спати дитині було дуже важко. 

"Просився встати, походити трошки і крокував по приміщенню, розминався. 

Взагалі дуже навіть молодець був. Не стогнав, не нив. Хоча з такою раною йому боляче було, але він терпів", – говорить Євген. 

 Квартира після обстрілу. Проспект Металургів

Коли в місті стало тихіше, люди перебралися в будинок, де жила племінниця.

"У нас з’явилася можливість слухати на старенькому приймачі українське радіо. Нарешті ми дізналися, що відбувається в Україні. Одного разу дружина почула, що з Маріуполя будуть евакуювати людей колоною на підконтрольну Україні територію. Ми вирішили їхати до дочки у Київ", – згадує маріуполець.

Обличчя українських військових на блокпостах зовсім інші

Подружжя взяло з собою 90-річну бабусю на візочку, яка втратила сина і якій вдалося пережити кілька обстрілів. 

 Будинок бабусі

Одного разу Євген ледве не загинув у дворі її будинку, у неї в кімнаті посипалася штукатурка, а жінка навіть не зрозуміла, в чому справа.

Вибратися з Маріуполя виявилося непросто.

Три дні люди по кілька годин стояли під дощем, однак автобусів не було.

Дівчинко, можна тебе сфотографувати? Так, тільки сухарика я вам не дам! Маріуполь, 9 березня 2022

Нарешті на четвертий день оголосили евакуацію. Десь 200 людей зібралися в очікуванні автобусів. Однак замість них приїхала знімальна група з "ДНР" і почала робити пропагандистський сюжет.

Потім людям сказали, що евакуація зірвалася, оскільки є загроза ракетної атаки з боку України і всім треба негайно бігти в укриття.

 Колишня школа

"Звісно, не було ніякої ракетної атаки. Було зрозуміло, що це постановка. Вони хотіли зняти сюжет: мовляв, люди прийшли евакуюватися, а Україна хоче їх розстріляти!

Ми в той день також нікуди не поїхали, і вирішили вибиратися вже своїм ходом", – каже Євген.

Зрештою, подружжя знайшло людину, яка погодилася вивезти їх до Запоріжжя.

 Вулиця Архіпа Куінджі. 27 березня 2022 року

Коли чекали автобуса, до них під’їхав росіянин у камуфляжній формі і сказав:

"Чого ви тут стоїте? У Запоріжжя їхати? В Україну? Яка Україна? України не існує, запам’ятайте".

Євген каже, що в Маріуполі розповідають чимало побрехеньок про життя на території, підконтрольній Україні:

"Говорили, що ось я приїду і мене відразу мобілізують на блокпості, і що Запоріжжя скоро захоплять. Лишилися лічені дні. Мовляв, немає сенсу туди їхати, краще у Маріуполі залишитися, бо тут стане тихо".

Однак 30 квітня подружжя виїхало з міста. До Запоріжжя їхали 3 дні.

Росіяни не пропустили автобус у підконтрольне Україні місто Оріхів, і людям довелося їхати через окупований Токмак.

"Там вже працювали українські мобільні оператори. Нам вдалося зв’язатися з дочкою, яка підказала нам адресу пункту прийому переселенців.

Зустріли нас там волонтери прекрасно. Я дуже зрадів, коли побачив лампочки, які горять, та воду, яка тече з-під крана", – говорить маріуполець.

Нарешті людям через російські блокпости вдалося виїхати з Токмака до Запоріжжя.

 "Я сподіваюсь, що в Києві та інших містах України ніколи не буде такого, як в Ірпені, Бучі та Маріуполі"

Коли вони побачили українських військових, то дуже зраділи.

"Обличчя наших хлопців зовсім інші. На блокпосту зовсім інша атмосфера та ставлення до людей.

З пекла, де ми провели понад двох місяців, ми потрапили в інший світ", - говорить Євген.

У Запоріжжі біженців поселили в комфортний готель.

"Наша бабуся була в шоці. Вона ніколи не жила в таких умовах та ще й безкоштовно", – розповідає чоловік.

Наступного дня переселенці купили квитки на Київ. Наразі Євген живе в столиці і дуже радіє, що вдалося зберегти фотоархів, зокрема зображення мирного Маріуполя. 

"Я сподіваюсь, що в Києві та інших містах України ніколи не буде такого, як в Ірпені, Бучі та Маріуполі. Щоб це не повторилося і щоб у росіян не було більше бажання лізти на нашу територію", – говорить він. 

Євген сумнівається, що повернеться у рідний Маріуполь найближчим часом, дому там у нього вже немає. Хіба що після звільнення міста ЗСУ. 

"У мене великі сумніви, що в місто можна буде повернутися і нормально жити. З Маріуполем таке зробили! Хоча, якщо туди повернеться Україна, зрозуміло, що все швидше відновлять. Західні партнери допоможуть. 

Якщо це станеться, ймовірно, ми туди й повернемось. А поки що починаємо освоюватися в Києві. 

Все починаю фактично з нуля. Все, що було, залишилося там", – розповідає чоловік. 

Чи виїде з Маріуполя племінниця Євгена з дітьми та мамою-пенсіонеркою, наразі невідомо.

Читайте також: 20 днів пекла: історія студента, якому вдалося вибратися з Маріуполя

Спочатку жінка не була впевнена, що зможе прогодувати родину на новому місці проживання. 

Однак згодом ухвалила рішення виїхати, родичі наразі шукають перевізників, які б могли вивезти жінку з дітьми та бабусею з міста. 

Євген з дружиною дуже сподіваються, що родичі виберуться. 

"Саме виберуться. Бо з Маріуполя виїхати не можна, можна лише вибратися", – каже він. 

Яна Осадча, "УП. Життя"

Фото: Євген Сосновський





Головне на сайті