Побачив, як здіймається земля: свідчення киян, які опинилися біля епіцентру вибухів і вижили

Ранок 10 жовтня у Києві розпочався із масованих російських обстрілів. Кілька ракет поцілили у центр столиці, утворивши вирву на дитячому майданчику та пошкодивши філармонію, музеї Ханенків, Тараса Шевченка.

Шестеро людей – загинули, ще понад 50 – отримали поранення. Є й ті, кому дивом вдалося вціліти, перебуваючи майже в епіцентрі прильотів.

Український журналіст Володимир Бірюков та комунікаційниця ГО "Центр протидії корупції" Аліна Денисенко, які стали безпосередніми свідками ворожих атак на Київ, розповіли "Українській правді. Життя", що їм довелося пережити цього ранку.

"У мене сьогодні другий День народження"

Володимир о 8:00 йшов біля метро Університет – поспішав на зустріч із віцепрем'єр-міністром і міністром оборони Латвії Артісом Пабріксом.

"У нас була зустріч і ми направлялися до посольства Латвії на Арсенальну, але треба було перед цим зустрітися на Льва Толстого, бо там їхній готель", – розповідає Бірюков.

Володимир, слухаючи музику у навушниках, саме зайшов у парк Шевченка, коли позаду нього пролунав потужний вибух. Каже, що спочатку навіть не зрозумів, що сталося.

"Я побачив, як земля починає підніматися і вибух відбувається і позаду, і попереду мене.

У цей момент від мене відлетів рюкзак з ноутбуком, а я полетів у кущі і впав на руку. Потім піднявся, схопив рюкзак і пам'ятаю, як в голові була думка, що в ноутбуці дуже багато цінної інформації – хоч би з ним все було норм", – говорить журналіст.

Київ після російського ракетного обстрілу. Фото із Facebook Володимира Зеленського

Тоді він піднявся, схопив рюкзак і одразу побіг по вулиці Льва Толстого, а звідти – через ботанічний парк до метро Університет. На той момент довкола уже палали і димилися пошкоджені ракетами культурні об'єкти, зокрема музей Ханенків.

Фото: Кирило Тимошенко

"Чомусь мозок мене повів у цю сторону. Я добіг до станції метро Університет, доїхав до Вокзальної. Чому я туди поїхав – не знаю", – зізнається Володимир.

Проте він не залишився у підземці, а вирішив піднятися на поверхню. Невдовзі зрозумів, що не варто було цього робити. Щойно Бірюков вийшов із метро і зробив кілька кроків, як у нього на очах російська ракета влучила у скляний бізнес-центр. Вибуховою хвилею пошкодило вікна будівлі центрального вокзалу.

"Я побачив, як розлітаються вікна. Мене другою хвилею затягнуло назад у метро. Всі зустрічі скасували. Мені написали, що латвійську делегацію екстрено евакуюють, а я сидів у метрополітені і приходив до тями, наскільки міг.

Сьогодні у мене другий День народження, адже одразу на цих двох локаціях був приліт і, чесно, це просто жесть. В голові білий шум", – говорить Володимир.

Після цього він просидів у метро до 13 години дня серед інших людей, які переховувалися від обстрілів; робив декілька прямих включень для іноземних ЗМІ.

Фото: Володимир Бірюков

"Люди сиділи співали, спілкувалися між собою та читали новини про те, що відбувається у Києві на поверхні", – пригадує журналіст.

Говорить, що постраждалих не встиг побачити, адже спочатку довкола снував натовп, охоплений панікою.

Читайте також: Міст Кличка встояв, а Кримський – ні. Як українці відреагували на обстріл одного з символів Києва

"Відчуття схожі до тих, що були 24 лютого"

Аліна Денисенко живе неподалік парку Шевченка, куди майже щодня виходить на ранкову пробіжку.

"Сьогодні була одна з таких пробіжок. Я її майже завершувала, коли почула свист над головою. Чомусь подумала, що це наші винищувачі. Коли пролунав перший вибух, то згадала, що у Києві тривога. Вона у мне вилетіла з голови. Подумала: добре, що не по мені", – пригадує вона.

Сповільнивши біг, Аліна почула ще два "прильоти" ворожих ракет, проте не стала вглядатися, куди саме вони влучили, а одразу "полетіла" в укриття – метро Льва Толстого.

"Це було дуже страшно – я відчула вибухову хвилю і чула, як вилітають вікна. Бігла я і купа людей, тому що студенти якраз йшли на першу пару. Десь сотня людей бігла до метро. Хтось кричав, хтось плакав.

Я почула розмову комунальниць цього парку, як вони одна в одної питали, що робити і куди бігти. У мене не виникало таких думок. В голові лише: треба бігти якомога швидше", – наголошує Денисенко.

Фото: Аліна Денисенко

У метро уже були сотні людей, охоплені панікою, а чергові кричали людям, які виходять назовні, щоб ті поверталися; хтось плакав, хтось дзвонив своїм родичам. У якийсь момент вона дізналася, куди саме прилетіли російські ракети, через що була в шоці.

"Я з цього прифігіла, тому що це було дуже близько до місця, де я перебувала в той момент. А коли мені надіслали фото вирви на дитячому майданчику, то зрозуміла, що я була за 50 метрів від неї, коли бігла. Яким чином на мені немає фізичних ушкоджень – я не знаю.

Коли згадую момент вибуху і удару, то пам'ятаю перед собою обличчя студенток, які бігли і кричали в страху", – розповідає вона.

Згодом у метро Льва Толстого попросили переїжджати на інші станції, тому що людей було дуже багато. Аліна поїхала на Олімпійську, звідки їй ближче йти додому.

"Щойно я приїхала, за кілька хвилин почало мигати світло, пропадати зв'язок. У мене почав сідати телефон і я подумала, що це навіть класно, бо я не знатиму що відбувається.

Було таке відчуття, що це щонайменше на увесь день. Відчуття схожі до тих, що були 24 лютого. На Олімпійській було багато молоді, потім зі своїх будинків почали приходити люди з собаками і котами. Було багато офісних працівників, які їхали на роботу", – пригадує дівчина.

Фото: Аліна Денисенко

Найбільш моторошним виявився момент, коли почало зникати світло у метро. Телефони розряджалися, ескалатори працювали з перебоями.

"Не те щоб всі почали панікували, але напряглися. За деякий час зупинили метро.

Було відчуття ізоляції, тому що не було зв'язку, всі стояли в укритті і нічого не відбувалося. При цьому я була мокра, у спортивному одязі, було дуже холодно і в якийсь момент я ще до завершення тривоги я вирішила вийти на вулицю", – розповідає Аліна.

Постраждалих після прильотів вона не бачила, адже ще тоді, коли пролунали перші три вибухи біля парку Шевченка – "полетіла" в укриття і далі у ці місця не поверталася. Зізнається, що не уявляє, як скоро зможе прийти туди, де загинули люди.

"Перші три години взагалі не знала, що я відчуваю – було доволі спокійною, не плакала. Але трусилися кінцівки і зараз я розумію, що це був травматичний досвід. Я не знаю, як підійти до звичних для мене місць, які тепер асоціюються зі смертями", – зізнається Денисенко.

Читайте також: Кияни, які ховалися від ракетних ударів, співали пісні. ВІДЕО