Колабораціонізм, життя в окупації та евакуація: думки та досвід жителів Донбасу

Учасники Святогірської групи провели 16 глибинних інтерв'ю з мешканцями Донецької та Луганської областей.

Серед респондентів були люди, які виїхали після 24 лютого 2022 року, та ті, хто залишився в окупованих населених пунктах з 2014 року.

Люди ділилися своїм баченням проблеми переїзду та евакуації, розповідали про страх залишити рідну домівку та майже одностайно заявляли, що документи "ЛНР" та "ДНР" вже є доказом російського злочину.

Поїхати чи залишитись

Головним фактором, який вплинув на рішення респондентів поїхати з місця постійного проживання, був рівень небезпеки, що постійно зростав.

Фото: IvanSemenovich/Depositphotos

Ті, хто виїхав у перші ж дні повномасштабного вторгнення, кажуть, що усвідомлювали початок тривалих бойових дій.

"Ми виїхали відразу 24 лютого. Це не була паніка. Мама сказала, що треба їхати. Сказала, що швидко все не завершиться і важливо зберегти життя, здоров’я та адекватний психічний стан", – каже одна з опитаних українок.

Дехто виїжджав у березні-червні, коли бойові дії у регіоні почали посилюватися. Росіяни вели інтенсивні обстріли та знищували інфраструктуру. Тож у другу "хвилю" їхали ті, хто хотів подбати про безпеку дітей та рідних.

Зі слів опитаних, виїзд був складним і важким. Дорога могла займати 10-12 годин, часом доводилось їхати на підконтрольну територію України через РФ. Притому росіяни активно обстрілювали території та посилювали фільтраційні заходи.

Респонденти переконані: наразі виїхати з окупований території ще важче. Мешканці кажуть, що рейси здійснюють виключно комерційні перевізники. Ціна "квитка"на одну особи сягає мінімум 150 євро. Крім того, росіяни більш прискіпливо перевіряють українців у фільтраційних пунктах.

Читайте також: За щоденником маріупольчанки зняли анімаційний серіал про життя в окупації. ВІДЕО

Життя в евакуації

В перші тижні евакуйовані люди зіткнулися з проблемами переїзду:

• дефіцит житла;
• втрата звичних джерел доходу;
• неможливість задовольнити базові потреби;
• розірвані зв’язки з близькими та друзями.

Виклики, що постали перед українцями в окупації, значною мірою залежали від того, як саме були окуповані конкретні населені пункти.

Ті міста і села, які захопили стрімко на початку вторгнення, зіштовхнулись з суттєвими викликами життя в окупації.

"Людей залякують розправою, змушують іти на роботу. "Віджимають" бізнес, "вскривають" магазини, склади, будинки, забирають майно. І все зникає безслідно", – зазначає один з респондентів в інтерв'ю.

Проте, головним викликом життя в окупації поблизу активних бойових дій це відсутність благ цивілізації: світла, води, газу, каналізації.

Читайте також: Бабак-віщун Тимко пережив російську окупацію на Харківщині

Залишитися в окупації

Зважаючись на виїзд з окупованих території, люди вагались через:

• відсутність роботи і житла на підконтрольній території;
• хвилювання за родичів в окупації,
• страх, що нове місце проживання теж буде захоплено і доведеться знову переселятися;
• ймовірну мобілізацію на території України.

Ті, хто залишився в окупованих населених пунктах, переважно сподівались, що активна фаза не буде тривалою.

Важливим чинником для того, щоб лишитися також були маломобільні родичі, особливо похилого віку. Евакуація таких громадян була ускладнена або неможлива у деяких населених пунктах.

А ще люди боялись, що їхній будинок чи квартиру розграбують окупанти, тому приймали рішення не покидати власний дім.

Деякі ідентифікували себе мешканцями конкретних міст і запевняли, що не залишать свої рідні домівки за жодних обставин.

Проблема колабораціонізму

Більшість опитаних вважає, що:

• співпраця з ворогом має бути покарана;
• треба розрізняти тих, хто усвідомлено став колабораціоністом, а хто був змушений це зробити заради виживання;
• неприйнятно притягати до відповідальності лише за факт перебування на окупованій території;
• сам факт видачі документів "ДНР" та "ЛНР" вже є злочином.

Читайте також: Понад 2 тисячі шкіл та садочків опинились під окупацією – МОН