"Потрібно готуватися до Перемоги, а опісля – до важкої праці". Голова Канадсько-української фундації про допомогу від діаспори

Українці добре знають, що українська діаспора в Канаді – одна з найбільш організованих в світі. Більш ніж півтора мільйона канадців мають українське походження і тому в Канаді нікого не здивувати ні українським прапором, ні мовою.

В січні 2022 Канадсько-українська фундація та Конґрес Українців Канади готувались до російського вторгнення. Вони заздалегідь зібрали раду директорів і заснували платформу "Гуманітарний заклик" (Ukraine Humanitarian Appeal), яка ще в січні почала збирати ресурси та гуманітарну допомогу для України.

Завдяки цій підготовці перші вантажі були доставлені в Україну вже 27 лютого. З того часу кількість допомоги, яку відправили CUF та UCC, вже рахується в тисячах тон. А зібрані на допомогу кошти – в десятках мільйонів доларів.

"Навіть не сумнівайтесь, в Канаді багато людей, які прокидаються і засинають з думкою: "Що я сьогодні зробив для України", – каже Віктор Гетьманчук, багатолітній голова правління CUF. Протягом розмови він тримає в руках саморобний "тризуб". Один з волонтерів фонду привіз його з Бучі після деокупації. Місцеві майстри зробили ці тризуби з залишків металу від радянських танків, на яких приїхали окупанти.

"Це символ підштовхує мене працювати ще більше, бо я знаю, що ми переможемо", – каже Гетьманчук.

Ми говоримо з ним про проєкти фонду, діаспору, донорів та майбутній розвиток України.

Віктор Гетьманчук, голова правління Канадсько-української фундації

– Як так сталося, що ви заздалегідь почали готуватися до війни в Україні, коли в самій країні багато хто ставив під сумнів вторгнення?

– Ми дуже уважно ставимось до інформації американської розвідки, слухаємо заяви українського уряду та аналізуємо заяви російського керівництва. До того ж я як голова правління CUF брав участь у засіданнях національного кластеру системи охорони здоров’я України, де ми обговорювали багато питань з українськими високопосадовцями. Для нас вже тоді було очевидно, що Путін не грається.

Тому ми в діаспорі і почали готуватись. Ми хотіли допомагати на тих ділянках, де, умовно, державі складно, або не знаходиться ефективне рішення. Наприклад, нам разом з партнерами вдалося швидко розгорнути доставку продовольчих наборів в області, які більш всього приймають внутрішніх переселенців, та в деокуповані звільнені регіони. За цей час ми передали 160 тон продуктів. Це набори з їжею по 14 кілограмів, які ухвалені Всесвітньою організацією здоров’я і дають можливість прожити 3 тижні родині з двох людей.

Ми будемо продовжувати постачання стільки, скільки в цьому буде потреба. Більш того, ми намагаємось купувати продукти саме в українських виробників, вирішуючи не тільки питання з харчами, а також допомагаючи локальні економіці. Ми вже витратили 7 мільйонів канадських доларів тільки на харчі.

– В Україні зараз головне завдання для цивільних людей – пережити зиму. І є ситуації, коли харчі є, а немає по 70 годин світла.

– Ми теж це багато обговорюємо. Ще в жовтні-листопаді почали шукати українського виробника чавунних печей. Ми шукали печі не тільки для обігріву, а щоб там був вбудований елемент, на якому можна готувати їжу. І це два виробники в Україні, яким ми допомагаємо відроджувати українську економіку. Зараз ми вже замовили 2 000 печей.

Ми піклуємося орієнтовно про 2500 людей похилого віку. У найближчі пів року ми забезпечимо їм харчування, гігієнічні засоби, відремонтуємо їхні будинки. Отож, це ще один напрямок.

– Чи вкладаєте ви зараз у відбудову зруйнованого житла?

– У нас розроблена програма підготовки до зимового періоду на 5 мільйонів доларів, однією складовою якої є житло. Постає питання: чи інвестуватимемо ми гроші в модульні будинки, які можна розібрати та використати повторно, чи ми переобладнаємо наявні будівлі, як-от школа чи лікарня, для розміщеннявнутрішньо переміщених осіб? Ми все ще займаємося розрахунками.

Я вважаю, що ми, ймовірно, спершу забезпечимо генераторами будівлі. Зараз ми вже передали 15 потужних генераторів, які використовують енергетики в процесі роботи над відновленням пошкоджених електромереж. Ще 35 генераторів зараз на під’їзді до України і вже 60 доставлені в ключові лікарні, які це потребують. І ще 87 генераторів незабаром передуть українським захисникам.

– Який із проєктів, які ви підтримуєте, ви вважаєте, таким, де допомога найбільш відчутна?

– Є проєкти, для яких головне мати гроші та професійну команду, яка може якісно організувати процес, наприклад, наші продуктові набори. А є такі проєкти, які базуються на особистостях. Ми фінансово та організаційно підтримуємо хірургічні місії в Україну відомого пластичного хірурга українського походження доктора Олега Антонишина.

Він двічі на рік збирає команду з канадських пластичних хірургів, які працюють як волонтери, використовуючи свої відпустки, і оперують важкопоранених українців з травмами обличчя. Доктор Антонишин почав цей проєкт з 2014 року, після розстрілів на Майдані. Він кожного року привозив канадських лікарів і залучав українських пластичних хірургів на навчання.

На початку війни, коли стало зрозуміло, що ми не можемо привезти групу лікарів з Канади в України з міркувань безпеки, ми домовились з польським шпиталем в місті Челядзь, привезли туди спеціальні ліжка, обладнання. У вересні там оперувала перша місія, а в листопаді – друга.

Коли прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький дізнався про наш проєкт, він відвідав клініку, щоб подякувати канадським лікарям за волонтерську працю. Ви тільки уявіть, скільки коштувала кожна операція, якби державі потрібно було сплачувати кошти. А за всі ці роки було безоплатно прооперовано 286 хворих з важкими травмами обличчя.

– Чи звертаються до вас українські державні органи влади про допомогу?

– Ми співпрацюємо з українським послом в Канаді Юлією Ковалів. Вона чітко комунікує, які потреби є в Україні і як швидко їх потрібно закрити.

Бувають складні завдання. Влітку до нас звертаються представники посольства і кажуть: "Україні потрібне насіння гречки для посіву. Чи могли б ви закупити 140 тонн?". Тож я зустрів аграрія Дона Фика, родина якого приїхала сюди в 1904 році. Він саме спеціалізується на вирощуванні гречки. І завдяки йому ми змогли дуже швидко розв’язати питання.

Отже, тепер у нас є сім’я, яка надсилатиме насіння гречки в Україну. Ця гречка надійшла до 70 аграріїв по всій Україні. І ми зараз з хвилюванням чекаємо, скільки матимемо врожаю. Колись українці привезли до Канади пшеницю, а тепер – рух в інший напрямок. І це цікава історія про те, як ми будуємо мости між Канадою та Україною.

– А щодо технологічного "містка". Якими технологіями Канада може допомогти Україні?

– Це достатньо загальне питання. Але я наведу приклад. В Канаді є виробник роботів-розмінувальників світового класу. Це невеликі роботи, ми купили їх для використання не військовими, а саме цивільними. Ми усвідомлюємо, що перед початком війни, цієї гарячої війни, східна зона Луганська і Донецька була замінована. Коли почали її розміновувати, все ще знаходили предмети часів Другої світової війни. Це велика проблема. Тож ми закупили трьох роботів, які заходитимуть у міські будівлі, щоб переконатися, що там безпечно.

Ми найняли групу місцевих саперів, щоб вони заходили та почали проводити фізичну, так би мовити, перевірку. Вони не розміновують, це роблять військові. Але вони є першою командою, яка приходить і ставить червоні прапорці, які вказують, що саме там є потенційна міна. А потім приїжджають військові перевірити; вони самі не розміновують. Вони насправді просто стверджують наявний факт.

Коли ми закінчимо цю роботу у містах, ці три роботи вирушать у сільську місцевість. В цей час є 160 тисяч квадратних кілометрів, яку необхідно розмінувати.

– Пане Вікторе, як ви вважаєте, яка проблема буде найболючішою для українського суспільства після закінчення війни. До чого, на ваш погляд, людям готуватись?

– Потрібно готуватись до Перемоги, а опісля – до важкої праці. Як тут може допомогти діаспора? Своїми знаннями та своїми кадрами. Ми розуміємо, що після війни буде багато людей з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Ще у 2015 році ми розпочали психологічну роботу з вдовами та сиротами.

Зараз ми навчаємо психологів в Україні. Тому запровадили в Україні навчальну програму для професійного розвитку українських психологів, засновану на конкретних випадках. Зараз ми фінансуємо дворічну програму для 120 психологів.

Вони зможуть працювати із близько 5500 людей під час проходження свого стажування. В додаток до цього, ще у 2015 році ми розпочали програму для дітей, які отримали психологічні травми внаслідок війни. Також разом із партнером ми будемо обслуговувати 9900 дітей протягом двох років. Ми знаємо, що проблема психічного здоров’я буде довгостроковою. Отже, ми працюємо не лише з перспективою на період шести місяців; ми вже взяли на себе зобов’язання на два роки. І я впевнений, що ця програма працюватиме й далі.

– До чого ви ще готуєтесь?

– На випадок непередбачених ситуацій ми закупили ліків на суму 700 тисяч доларів, і зараз вони відправлені на склад в Україні, після чого будуть доставлені до 78 різних лікарень, коли будуть потрібні. Кожна коробка, яку ми придбали, матиме спеціальний штрих-код, який вказуватиме, що вона надійшла від благодійної організації, і я отримуватиму звіти про те, куди саме яка саме коробка потрапила.

– Які у вас очікування від українців? Якою бачите перемогу?

– Ми із захопленням дивимось на те, як наша нація виборює своє право на існування. Зараз 40 мільйонів українців борються за майбутнє 8 мільярдів людей на планеті. Українці сьогодні на передовій боротьби за те, яким шляхом піде розвиток людства.

Після перемоги України буде бум на відбудову. Що ми, як українська діаспора, можемо собі дозволити будувати? Ми не можемо конкурувати з МВФ і Світовим банком, але ми повинні мати програму, за якою ми можемо сказати громадянам України: "Ми йдемо до вас".

Можливо, ми розглянемо всю концепцію будинків для проживання, яку ми втілимо тому, що багато людей хочуть допомогти. Над чим ми можемо запропонувати їм працювати? Можливо, варто почати з будівництва, відбудови сіл, шкіл. Так, будуть багатомільйонні проєкти. Ми вже маємо такі проєкти для відбудови України.