Дисципліна, зниження агресії та спілкування: як спорт допомагає ветеранам жити після фронту

Упродовж 23 квітня 2023 року погода в Лондоні змінювалася щонайменше чотири рази. Світило сонце, потім лив дощ, далі знов розвиднювалося і ще раз дощило. В інші дні на такі примхи погоди було б чимало нарікань. Але цього разу майже 50 тисяч людей з усього світу, які бігли вулицями, були вдячні прохолоді і свіжості.

Усі вони – учасники Лондонського марафону. Серед бігунів – українські військові Сергій Довбиш із Чернігова та Роман Кашпур із Хмельницького. Останній біг на протезі: він втратив ногу у 2019-му біля Оленівки на Донеччині.

Участь трьох ветеранів у марафоні сплатив Фонд Invictus Games. Але третій військовий – азовець Олексій Рубцов – до старту не дожив. У пам’ять про Героя бігла його дружина Ірина.

Як спорт допомагає військовим відновлюватися фізично та психологічно, "УП.Життя" розповіли ветерани та волонтери.

Спорт серед колишніх військових

Громадська організація СУВІАТО одна з перших в Україні почала впроваджувати спорт для відновлення учасників війни на сході України. У 2016 році разом із Всеукраїнською федерацією з боулінгу вони провели перший турнір серед військових. Ця ідея настільки припала ветеранам до душі, що його почали проводити регулярно.

Згодом ветерани почали змагатися і в плаванні на каяках. Їх тренування оплатив один із власників каяк-каное центру в Києві.

"Ми бачили, що такі заняття дають прекрасний ефект. Адже це спілкування з природою, спільний час з родиною, зустрічі з побратимами. Крім ветеранів з Києва, плавали й ті, хто перебував на лікуванні в столиці. Вони приходили у вільний від процедур час. І це також, виходить, було як частина відновлення", – каже головна координаторка організація Ольга Харькіна.

Зрештою з цих занять СУВІАТО започаткувала Лігу ветеранів: до 2022 року вони проводили турніри з боулінгу, картингу та плавання на каяках. Участь у змаганнях брали і ветерани, які втратили кінцівки. Загалом, Ліга популяризувала серед ветеранів здорове дозвілля та активний спосіб життя.

Потім виникла ідея залучати українських ветеранів і до міжнародних змагань. Зокрема, до Invictus Games та Warrior Games.

"Один наш активний ветеран, Сергій Довбиш, почав розвивати спортивний ветеранський рух у Чернігові. Він готував команду, домовлявся про безкоштовні спортивні зали. Сам займався з хлопцями, які мали ампутації: бігав із ними, долучався до тренувань у спортзалі. А потім представники Чернігівщини поїхали за кордон на міжнародні змагання і привезли чимало нагород. Це була хороша довготривала історія", – згадує Ольга.

Ветеран Сергій Довбиш: "Створювати умови для реабілітації військових треба вже зараз"

Ветеран Сергій Довбиш

Сергій Довбиш з дитинства мріяв про кар’єру військового. Втілювати її у життя почав з 15 років, коли вступив до військово-патріотичної школи юного десантника у Житомирі. Потім було навчання в інституті, робота у військових частинах, участь у миротворчих місіях ООН у Ліберії та Конго, АТО…

Звільнившись зі служби в 2019-му, Сергій вирішив присвятити себе розвитку ветеранського руху та волонтерству.

У 2020-му чоловік почав займатися бігом. І якось відчув, що цей спорт допомагає розслабитися, скинути агресію та роздратування, що часто підступають до горла. Щовечора після пробіжки Сергій почувався "обнуленим". І так він на власному досвіді зрозумів, що під час занять психіка сама себе відновлює.

Ветеран почав заохочувати до спорту інших військових. І через змагання – привертати увагу до проблем ветеранів загалом. Зокрема, у 2020 році разом із місцевим клубом "Біговий Чернігів" Сергій організував у місті Всеукраїнський забіг "Шаную воїнів – біжу за Україну". Наприкінці того ж року він домовився, аби ветерани безкоштовно готувалися до змагань "Ігор нескорених" у спортивних залах Чернігова.

"Розумієте, у Києві були змагання та безкоштовні тренування для ветеранів. А в обласних центрах цим ніхто не займався. Я домовився про зали для занять. Потім почав запрошувати ветеранів на тренування. І так певний рух у місті пішов. Але в селах та малих містечках організованого ветеранського спорту не було і немає", – каже Сергій Довбиш.

Багато ветеранів радо підхопили ініціативу. Відтак із перших Ігор воїнів у 2021 році чернігівська команда із 8 людей привезла 17 нагород, із них 13 – золото.

Того ж 2021-го Сергій Довбиш відкрив місцевий осередок СУВІАТО у Чернігові. Потім започаткував Федерацію спорту ветеранів війни у місті. Планував, що туди зможе звернутися будь-який ветеран і отримати підтримку, інформацію про тренування, змагання тощо. Однак федерація не встигла повноцінно запрацювати через повномасштабне вторгнення. А Сергій після 24 лютого 2022-го знову пішов на війну.

Сергій Довбиш на Лондонському марафоні

"Спорт для українських ветеранів – більш звичний спосіб відновлюватися, ніж психолог, наприклад. Хоча він теж, безумовно, потрібен. Просто за ментальною звичкою колишні військові здебільшого переживають травму у собі. А тренування і змагання допомагають її вивільнити", – пояснює військовослужбовець.

На його думку, вже зараз потрібно створювати зали, де могли б займатися та спілкуватися ветерани. Це треба робити не тільки у великих, але й у малих містах та селах. Запит на реабілітацію є вже зараз, у розпал бойових дій. Адже частина військових уже списується з армії через поранення.

Крім того, коли умовний мільйон людей повернеться додому з війни, мають бути створені усі умови, аби вони адаптувалися до мирного життя і стали частиною цивільного суспільства.

У світі вже є досвід, як це робити правильно. Зокрема, в Ізраїлі реабілітацією ветеранів опікується організація Brothers for Life: там поранені солдати надають різну допомогу таким же.

Також свої напрацювання є в США та Великої Британії. І все, що потрібно, на думку Сергія, – зібрати весь цей досвід і адаптувати його під українські реалії. Цим він і планує зайнятися.

"Я на собі відчув, якою була реабілітація військових до 2022-го. Бачив ті державні санаторії, де ветеранам пропонують відновлюватися… Все, що там оточує людину, не сприяє цьому. Також маю досвід реабілітації за кордоном та в центрі, який організували волонтери. Це зовсім інша річ: там і умови, і лікування, і робота з психологами окремо для ветеранів, дружин, дітей.

Звісно, таких умов зараз немає і створювати їх – це час і мільйони. Але спорт, в принципі, доступний кожному. Головне – мотивувати себе і кооперуватися з однодумцями", – впевнений Сергій Довбиш.

Рекордсмен Роман Кашпур: "Я не мирюся з тим, що без кінцівки треба ставити на собі хрест"

Рекордсмен Роман Кашпур

Роман Кашпур став першим українським ветераном, який здолав марафонську дистанцію на протезі. Але це не єдиний рекорд чоловіка. У 2021-му він зрушив із місця 16-тонний літак Ан-26. Зробив це теж на протезі. Як каже Роман, це все вдалося, бо після поранення і ампутації ноги у 2019-му він твердо вирішив: здаватися не буде і вестиме активне життя на протезі.

"Я не мирився і не мирюся з тим, що без кінцівки треба ставити на собі хрест. Коли лікар у Харкові мені сказав, що потрібно ампутувати ногу вище, аби встановити протез, у якому я міг би активно займатися спортом, я не сумніваючись, погодився. Сказав йому: ріжте, скільки потрібно. Перший протез мені встановили через 6 тижнів після поранення. Він був тимчасовий, на ньому я мав вчитися ходити. Але я його швидко зламав. За 9 місяців мені встановили постійний", – розказує Роман.

На тому протезі чоловік виграв перші змагання з кросфіту в Іграх героїв. Здобув інші спортивні перемоги на подібних змаганнях. І на ньому ж встановив спортивні рекорди. А потім на пів року повертався на фронт після початку повномасштабного вторгнення.

"Мої рекорди – це бажання показати іншим: ампутація – це не вирок. Я здолав марафон за 5 год 53 хвилини. На 39-му кілометрі було важко: сили закінчилися, мене здолала сонливість. І я майже 2 км йшов пішки. А потім зібрав у кулак останні сили, волю і все ж фінішував бігом.

Мене підтримували побратими, друзі, знайомі. Всі відправляли голосові та текстові повідомлення. Я не міг їх підвести. Крім того, мав ще одну важливу місію: я амбасадор БФ "Громадянин". Ця організація збирає кошти на протезування військовим. І в Лондоні ми провели такий збір також", – ділиться ветеран.

За його словами, через здорожчання та курсові різниці тих грошей, що виділяє держава, замало на якісне протезування. Тому Фонд дофінансовує хлопцям та дівчатам суми, яких не вистачає.

Зараз Роман готується до марафону в Вашингтоні, який проводять американські військові.

Відтак у мирному житті чоловік знайшов себе у спорті. Він рекомендує всім, хто повертається з фронту, – шукати себе у мирному житті, пробувати щось нове.

"Я свого часу думав про ІТ, роботу з паперами… Але зрозумів, що то не моє, тому обрав спорт. Але він так само важливий для всіх, незалежно від того, професійно цим займатися чи для себе. Коли людина в депресії, розгублена, вона сидить і психологічно себе накручує: згадує пережите жахіття, аналізує …

Це ні до чого доброго не призводить. Цей негатив накопичується. Потім його "лікують" алкоголем, агресією, а інколи і самогубством… А коли ти приходиш після важкого тренування, все, на що вистачає сил, – побути з родиною, розслабитися. На погані думки вже немає ані часу, ані сил, ані бажання", – каже Кашпур.