"Ампутація – точно не вирок". Історія українського ветерана, який здолав марафон на протезі

Ампутація – точно не вирок. Історія українського ветерана, який здолав марафон на протезі

26-річний Роман Кашпур ходить і бігає на протезі вже 4 роки. Поранення, через яке йому ампутували кінцівку, дало ще більше мотивації рухатись вперед та жити на повну.

У розмові Роман зазначив, що бігати та займатися спортом любив з дитинства. Навіть під час служби з побратимами працював над витримкою м'язів в імпровізованих спортзалах на позиціях.

Після ампутації вирішив довести собі, що інвалідність – не вирок, а лише запис на папері. Так Роман двічі поспіль виграв змагання серед ветеранів, тягнув 16-тонний літак та здолав марафонську дистанцію – 42 км на протезі.

Про життя з ампутацією, мотивацію та амбітні мрії Роман Кашпур розповів для "Української правди. Життя".

Далі – його пряма мова.

ВІДЕО ДНЯ

Поранення та активне життя

Спортом я займаюся, в принципі, скільки себе пам'ятаю. Бігав ще у школі дуже багато: був півзахисником у команді з футболу, займався street workout (це як вулична силова гімнастика). Коли вертався у спорт після ампутації, спрацювала м’язова пам'ять: роки тренувань не минули дарма.

У 2016-му році, коли мені було 19 років, я вирішив піти на фронт добровольцем, потайки від батьків. Займався розвідкою.

Фото зі служби з архіву Романа

Поранення отримав 16 травня 2019 року на День вишиванки під час виконання бойового завдання біля Оленівки на Донеччині. Я наступив на ворожу протипіхотну міну та втратив праву ступню.

Мене доставили у Волноваху, де забрали відірвану частину кінцівки, потім перевезли до Маріуполя, а звідти – гелікоптером у Харків.

У шпиталі лікар підійшов і каже: "Тобі ногу добре ампутували, зачистили все, але тої культі, яка в тебе є, не вистачить, щоб встановити нормально протез. Потрібно реампутувати трішечки вище".

Я підняв очі та сказав: "Доктор, мені потрібно так, щоб я міг бігати, пригати, займатися спортом, активно жити. Ріжте, скільки потрібно".

Підписав добровільну згоду на реампутацію. Ногу підрізали трохи вище: десь на рівень берців.

Сімейне фото Романа

Свій перший протез – навчальний – я зламав дуже швидко. Його встановили десь через 6 тижнів після ампутації. Він був призначений тільки для ходьби: треба було сформувати куксу (частину кінцівки після ампутації), лікувати її та навчитися жити з протезом.

Але мені не хотілось, щоб все відбувалось так повільно. Я прагнув повернутися до повноцінного життя з перших секунд, як наступив на міну. Коли прокинувся в реанімації – розумів, що мене не влаштовує просто ходити з протезом. Треба жити на повну!

За кілька днів з навчальним протезом я не втерпів: пробігся на ньому кілька метрів та застрибнув на бордюр. От він й лопнув.

Читайте також: "Ноги мої назад несіть". Як 24-річний військовий з потрійною ампутацією вчиться жити

Перші перемоги та початок вторгнення

Побратими, коли я підірвався, сказали – не зупиняйся, в тебе все вийде. Я не міг їх підвести, тож вирішив спробувати себе в спорті.

У мене характер доволі впертий, і якщо берусь за якусь справу – віддаюсь їй повністю. Тому на перші змагання я подався, щоб довести насамперед собі, що я – можу.

Через 9 місяців після поранення отримав постійний протез. Він не був спортивний, але підходив для активного життя. На ньому я виграв всеукраїнські змагання з кросфіту "Ігри Героїв" у Харкові у 2020-му та 2021 роках.

Після другої перемоги вирішив зробити щось індивідуальне, щоб акцентувати на протезі. Я хотів показати всім українцям, зокрема й ветеранам, що ампутація – це точно не вирок та обмеження, а інвалідність – це лише запис на папері.

Тож 2 грудня 2021 року, після піврічної підготовки, я встановив національний рекорд на Чугуївському аеродромі: на протезі протягнув 16-тонний літак Ан-26 майже 7 метрів.

Наступною метою було пробігти марафон, але у 2022 році почалась війна. Я евакуював родину з Харкова і повернувся на фронт. Я був на Північній Салтівці з перших чисел березня.

Після рекорду з літаком мені було необхідно відправити свій протез на технічне обслуговування. Я додав документи, щоб замінити куксоприймач, але не встиг цього зробити до вторгнення. Тому довелось йти на фронт на протезі, який лишався, – на купальному.

Його назва говорить сама за себе: м'який та не пристосований навіть для комфортної ходьби. Але, як показала практика, коли танк стріляє в упор і будинки розлітаються, то можна і на ньому бігти.

Фото зі служби 2022 року

Я провів півтора місяця у сірій зоні, але я був на рівні з бойовими бійцями, ходив на штурм. Потім вже перейшов на інструкторську посаду, почав навчати людей.

Через пів року від початку вторгнення вирішив, що потрібно повертатися у спорт. Я хотів втілити мрію в життя та здолати марафонську дистанцію.

Марафон, півмарафон та плани на майбутнє

Повноцінну підготову я з тренеркою Наталією Крушинською розпочав лише за 3 місяці до марафону.

Кожного дня це була різна програма тренувань зі спеціальними легкоатлетичними вправами. Однак лайнер (частина протеза, яка одягається на частину ампутованої кінцівки) замінити тоді так і не вдалось – я тренувався на старому, який натирав, та з куксою виникли ускладнення. Я підлікувався, і ми з тренеркою погодили графік вправ та пробіжок через день.

Бували дні, коли я біг легкий крос 10 км і не відчував сильної втоми. Були дні, коли доводилось долати менші відстані (до 7 км), однак бігти треба було під гірку або з прискоренням. Вони відчувались як усі 20 км по рівню втоми.

23 квітня 2023 року я пробіг марафон у Лондоні. Я став першим ветераном в Україні, котрий на протезі здолав повну марафонську дистанцію – 42 км.

Фото після марафону у Лондоні

Як людина, яка пробігла вперше в житті марафон – круто, звісно! Але як атлет я був не зовсім задоволений результатом у 5 годин 53 хвилини. Його треба покращувати.

Протези, до речі, сконструйовані так, що ампутована кінцівка втомлюється менше за здорову. Тому на ранок після марафону у куксі відчувалась легенька кріпатура, а у здоровій нозі – був сильний біль. Вона ніби "задубіла".

Тож перші 10 хвилин я намагався встати з ліжка, через силу розминав ступню, але вже до вечора вибрався на прогулянку. Через тиждень після марафону у Лондоні я прийшов на тренування.

Читайте також: Дружина сказала: "Відрощуй ноги". Як почувається перший в Україні пацієнт з протезами, вживленими в кістку

За місяць я повернувся в Європу і пробіг півмарафон у Брюсселі. Попри те, що відстань була вдвічі меншою, долати її було важче через довгі і плавні підйоми та раптову травневу спеку. Моя дружина чекала на фініші і розповіла, що чимало бігунів втрачали свідомість.

У Брюсселі також опікувався певними дипломатичними питаннями, які стосуються реабілітації, соціалізації та протезування ветеранів. Адже після нашої перемоги Україна матиме золотий шанс стати передовою країною у цих питаннях.

Як виглядає екіпірування для марафону

Восени я буду брати участь у забігу серед морських піхотинців у Вашингтоні. Кілька років вони дозволяли при реєстрації обрати дистанцію – 10 чи 42 км. Цьогоріч – безапеляційно – лише марафон. Траса і погода будуть важчими, тому забіг у Лондоні був гарною розвідкою.

Хочу наголосити, що я не закликаю всіх ветеранів після війни бігати марафони чи тягнути літаки. Я про пошук себе та життя на повну.

Вікторія Андрєєва, УП.Життя

Читайте також: Протез – не панацея. Що треба знати про штучні руки та ноги

Реклама:

Головне сьогодні