"Я хотіла розуміти звернення Зеленського": історії іноземців, які вчать українську

Я хотіла розуміти звернення Зеленського: історії іноземців, які вчать українську

З початком повномасштабної війни на державну мову повністю або частково перейшли 57% українців.

Заговорити "солов’їною" нині хочуть за кордоном – українську почали вивчати понад 1,3 мільйона людей з різних країн світу.

"Українська правда. Життя" поспілкувалася з п’ятьма іноземцями, які вчать та популяризують українську. Дехто з них був або живе в Україні, а дехто – мріє приїхати. Знайомтесь:

  • Елісон Рочфорд зі штату Массачусетс, США;
  • Бердіа Бахтадзе з Тбілісі, Грузія;
  • Даніел Брумфілд із Вейкфілду, Велика Британія;
  • Ітан Міска з Каліфорнії, США;
  • Аня Даукшевіч з Вільнюса, Литва.

Іноземці розповіли про складність нашої мови, мотивацію її вивчати, а також поділилися думками щодо "російськомовної щелепи".

Елісон: "Я хотіла розуміти звернення Зеленського"

Елісон під час приготування українського борщу. Фото: Елісон Рочфорд

29-річна Елісон працює редакторкою-фрілансеркою й живе поблизу Бостона в американському штаті Массачусетс. Поки що жінка не була в Україні, однак це не заважає їй розповідати про країну у своєму блозі.

Компанія, в якій Елісон почала працювати після 24 лютого 2022-го, має офіс у Києві. Елісон допомагає українцям з англомовними текстами та перекладом, а весь прибуток з цього відправляє на Збройні сили України.

Тоді ж жінка вирішила вивчати українську мову.

"Я захотіла вивчати українську, бо передусім мені кортіло розуміти Зеленського й вміти читати українські новини. Мені здається, що це важливо вміти читати першоджерела", – мовить жінка.

Нові знання та світлини українських міст в інтернеті закохали американку в Україну. Окрім карпатських гір, американка вже планує відвідати Одесу, Київ та Львів.

"З квітня минулого року я маю щотижневі заняття з української мови. Нині я знаю більше про Україну ніж, наприклад, пересічний американець чи американка. І хочу знати ще більше. Зараз я розумію, чому почалася російсько-українська війна й мені прикро що я не чула про неї у 2014 році", – ділиться жінка.

View this post on Instagram

A post shared by Alison (@albyroch)

Елісон – американка єврейського походження. До США її дідусь та бабуся колись емігрували з Білорусі та Латвії.

Жінка розповідає, що історія єврейського народу допомагає їй більше розуміти українців, зокрема тих, кому довелося стати біженцями. Тим паче, коли чимало українців нині вона особисто зустрічає у своєму місті.

Нині поспілкуватися "солов’їною" Елісон вдається із сусідами – поруч із жінкою мешкає родина одеситів, які емігрували до Америки близько 20 років тому.

"Найважче мені вдається відмінювати присвійні прикметники й запам’ятати закінчення у кличному відмінку, часом виходить плутанина. Складно тримати всі правила в голові", – каже Елісон.

Вона ділиться, що часом виникають проблеми з вимовою. Складно даються довгі слова, ті, які містять м’який знак або поєднанням літер "вд" та "вч". Наприклад, слово "вчитель".

"Моє улюблене слово українською "перемога". Чимало моїх знайомих хочуть знати деякі українські слова. Найчастіше – це гасло "Слава Україні", або, наприклад, на останній вечірці син моєї подруги вигукував їй "з днем народження", – додає іноземка.

Близько року Елісон веде блог у соцмережі, де викладає відео українською, додаючи англійські субтитри. Зі зміною мови Елісон пов'язує популярність сторінки, мовляв, до цього було близько 700 підписників, нині ж – понад 15 тисяч.

У блозі Елісон популяризує все українське. Окрім новин з України, жінка, зокрема, розповідає про свої кулінарні здобутки. Наприклад, коли вперше приготувала сирники чи борщ.

View this post on Instagram

A post shared by Alison (@albyroch)

"Зараз я спілкуюся з українцями й допомагаю їм, адже більше в контексті. Звернення Зеленського тепер дивлюся без англійських субтитрів.

Я знаю, що багато українців й досі спілкуються російською, втім мені складно їм дорікати. Я живу в безпеці й маю час після роботи, коли не думаю про безпеку своєї дитини, наприклад, і можу просто вивчати українську", – додає Елісон.

Бердіа: "Тепер я трохи розумію угорців, білорусів та поляків"

Бердіа вивчав українську в Україні, коли тут жив і навчався. Фото: Бердіа Бахтадзе/Instagram

25-річний Бердіа Бахтадзе народився й виріс у Батумі. Нині разом із дружиною та маленькою донькою мешкає в Тбілісі, де займається готельним бізнесом й закінчує навчання на факультеті стоматології.

Одразу після школи Бердіа поїхав навчатися до Києва. Там він успішно закінчив підготовчий факультет в університеті імені Шевченка, а потім вступив на стоматологічний факультет медуніверситету Богомольця, де навчався разом з українськими студентами.

Утім, не склалося, і через рік Бердіа повернувся в Грузію.

"Я хотів навчатися саме з українськими студентами. По-перше, це було дорого, а по-друге, українська спочатку була надважкою для мене, вона геть не схожа на грузинську", – ділиться чоловік.

За 2 роки в Києві, каже Бердіа, встиг полюбити саме місто, людей та українську. Нині іноземець називає її ледь не універсальною.

"Знаючи українську, я можу трохи розуміти угорців, білорусів та поляків, адже мови дуже схожі. Водночас деякі слова я навіть вимовити не можу українською, не те щоб зрозуміти їх, коли чую. Так постійно траплялося, наприклад, коли я говорив з однокурсницею із Франківська", – розповідає Бердіа.

Чоловік має улюблене слово українською – "подобатися".

"З граматикою в мене великі проблеми, адже у вас є кілька літер "і" та "и": з крапками чи хвостиками та без них. Це для мене дуже важко. Але я розумію відмінність між "г" і "ґ". По них у Батумі я колись міг відрізнити українців від росіян", – мовить Бердіа.

Свою українську зараз чоловік практикує з дружиною – українкою грузинського походження. Дитину подружжя здебільшого вчить грузинської, яку на їхню думку, вивчити складніше.

За словами Бердіа, донька вивчатиме українську вже, безпосередньо, на батьківщині матері, куди вони приїжджатимуть після завершення війни.

"Знаю точно, що якщо людина чогось хоче – вона все для цього зробить. Варто розуміти, що коли ти говориш – тебе слухає дитина, друзі, якась аудиторія. Мова – це історія, її треба вивчити й передати наступним поколінням, от як вона, наприклад, дійшла до нас", – підводить чоловік.

Даніел: "Відмінювання – найскладніше явище в українській"

"Перший раз у житті їм банош" – написав Даніел. Фото: Даніел Брумфілд/Instagram

Останні 10 років Даніел Брумфілд із англійського міста Вейкфілд мешкає в Україні. У 2013-му чоловік з Італії переїхав жити в Одесу з намірами лишитися там на рік.

Та одеський колорит сподобався чоловіку настільки, що він прожив там 4 роки. Наступні 4 роки англієць мешкав у Києві, а нині – другий рік у Луцьку.

Даніел працює вчителем з англійської мови й має власну школу для її вивчення.

"Коли я жив в Одесі, то вивчав російську, але коли я переїхав до Києва, мені було соромно говорити нею, бо люди спілкувалися переважно українською, і я майже нічого не розумів. Тому близько 4-5 років тому я вирішив забути російську, й почав вивчати українську. Зараз, коли я в Україні, то спілкуюся лише нею", – розповідає іноземець.

Спочатку Даніел вивчав мову самостійно: користувався матеріалами з інтернету, які виявилися "не дуже ефективними", дивився українськомовні фільми та читав українською новини, а всіх колег і друзів попросив звертатися до нього виключно українською.

Потім із викладачкою взявся за вивчення граматики. На другий рік навчання, каже Даніел, вдалося перейти на українську в спілкуванні.

"У мене були проблеми з літерами "ч" та "щ". Мені було не лише важко їх вимовити, а й відрізнити. Далі – м’який знак, адже в англійській немає жодних пом’якшень. Утім, є слова й без усіх цих літер, які дуже складно вимовити – паляниця, наприклад.

Стосовно відмінків і родів – для мене це капець, я не знаю, як українці можуть все пам’ятати. Я вивчав, вивчав і вивчав, але я все одно не можу їх запам’ятати. Після певного часу дещо вже автоматично, втім, я думаю, що це найскладніше явище в українській – відмінювання", – ділиться англієць.

В якому б українському місті не жив, каже Даніел, всюди люди чудові. Фото: Даніел Брумфілд/Instagram

З літерами "г" та "ґ", каже чоловік, усе простіше – достатньо запам’ятати кілька слів, у яких вживається "ґ": ґанок, ґазда, ґудзик тощо.

"У мене є багато улюблених слів українською, зокрема, "хохуля", воно так смішно звучить, що завжди викликає в мене посмішку", – каже чоловік і додає, що українську приємно слухати.

"Я не люблю, коли люди розмовляють суржиком. Мені трохи складно їх розуміти, коли вони кажуть "як дела", наприклад. Це навіть звучить не дуже", – ділиться іноземець.

Є труднощі й із розумінням волинян, які час від часу використовують діалекти.

"Суржик – це реально складно. Якщо я дивлюся телевізор і говорять люди з різних областей – зрозуміти їх не просто.

У Луцьку я почав вживати "та" замість "так". Тут є багато польських слів: "вельми" типу вельми вдячний, "бедрик" замість "сонечко", "шановне панство" чи щось таке", – пояснює чоловік.

Своє майбутнє Даніел бачить саме в Україні. Каже, що вже будує плани, які здійснить після завершення війни, зокрема – хоче відвідати український Крим й поїхати до Алушти.

"Це реально честь для мене мати можливість жити в Україні. Я планую тут залишатися, бо за відчуттями – це мій другий дім.

Якщо я можу розмовляти й спілкуватися українською, то можу сказати, що все можливо. Як на мене, погана українська – це краще ніж добра російська", – додає англієць.

Ітан: "Я змирився, що ніколи не зможу вимовити "щ"

Ітан виїхав з України напередодні повномасштабного вторгнення РФ. Фото: Ітан Міска/Instagram

Музичний продюсер із Сан-Франциско у Каліфорнії Ітан Міска – справжній любитель мандрівок. Кілька років чоловік мешкав у Берліні, де досконало вивчив німецьку, а літо 2021-го – провів у Харкові, де вивчив… російську.

Меншою мірою тоді американець познайомився з державною мовою України.

"Я вирішив провести літо в Україні, аби дослідити своє східноєвропейське коріння, адже дві моїх прабабусі та прадідусі емігрували до США з України понад сто років тому.

У Харкові я мав залишитися на кілька років, однак, з поваги до турбот моєї родини, я виїхав з України в лютому 2022-го", – розповідає чоловік.

Вивчення української мови, живучи в Харкові, чоловік почав із необхідності. Згадує, як дорогою з аеропорту розглядав українськомовні рекламні банери, порівнюючи кириличні символи із латинськими.

Перший час у пригоді, каже Ітан, ставав перекладач.

"На жаль, тоді моя українська не просунулася далі етикеток на продуктах та офіційних вивісках, оскільки я швидко зрозумів, що більшість людей у Харкові розмовляють російською, тому я перемикнув свою увагу на розмовну російську", – додає Ітан.

Глибше вивчати "солов’їну" музикант почав вже за межами України. Коли війська РФ окупували частину Харківщини, в пастці опинилася найближча українська подруга Ітана.

Не маючи можливості допомогти знайомій, хлопець вирішив створити музичний альбом на її честь, аби підтримати й хоч якось полегшити дівчині життя в окупації.

"Після кількох місяців, від початку окупації, я випадково познайомився з волонтером організації "Допомагаємо виїхати", яка займається евакуацією українців. Зрештою, вони й вивезли мою подругу", – розповідає іноземець.

Музиканти, які долучилися до створення альбому Ітана, одноголосно вирішили направити весь прибуток з прослуховувань на підтримку вже знайомої волонтерської спільноти – "Допомагаємо виїхати".

Щоб грошей ставало більше, хлопець почав записувати, зокрема й звернення українською, де розповідав про благодійні наміри.

"Різними мовами я пояснював, що люди, які слухають альбом, генерують стрімінгові доходи на допомогу українцям, яким потрібна евакуація.

Українськомовні відео робились так: я спочатку писав собі текст, заучував його, а після того лише записував. Мені важко говорити, але я можу з упевненістю сказати, що вийшов за межі свого початкового рівня "продуктового магазину". Коли говорю українською, відчуваю, що виходжу за межі своїх можливостей", – розповідає Ітан.

Хлопець додає, що спілкування українською одразу переносить його в мирний Харків перед початком великого вторгнення Росії.

"Слово "обережно" асоціюється в мене із закриттям дверей у харківському метрополітені. Їздити підземкою посеред української зими це наче культурний обряд переходу в інший світ. А ще, автоматизований чоловічий голос звучить так тепло і привітно", – ділиться хлопець.

Він зізнається, що в українській немає слів, які б йому не подобалися, навіть зі звуком "щ", який він "можливо, ніколи не зможе вимовити".

"Я не дуже добре знаю різницю між, наприклад, літерами "г" та "ґ" або "і" та "ї". Колись я переглядав відео на цю тему, але відверто, це не допомогло мені ближче з ними познайомитися. Зазвичай під час спілкування я інстинктивно недоговорюю ці літери", – каже іноземець.

Про "російськомовну щелепу" Ітан ніколи не чув. Володіючи кількома мовами, чоловік пояснює, що різні мови залучають різні м’язи мовного апарату, тому перед спілкуванням будь-якою іноземною він робить "розминку" своєї щелепи.

"Мені здається, що більшість людей просто вважають за краще дотримуватися тієї мови, спілкування якою їм комфортніше.

У вивченні мови мене найбільше мотивує розуміння – для чого я це роблю. Крім того, я завжди готовий пошити себе в дурні й робити помилки під час навчання та, безпосередньо, на практиці", – підводить чоловік.

Аня: "Слово "укрзалізниця" – це якийсь треш"

Аня розповідає, що завжди мріяла працювати військовою кореспонденткою. Фото: Аня Даукшевіч/Facebook

Аня Даукшевіч – литовська журналістка із 10-річним досвідом. Жінка з 2017 року є воєнною кореспонденткою в Україні.

Зі шкільних років, окрім рідної мови, журналістка володіє польською. У дорослому віці Аня вивчила російську, а з початком роботи на війні – українську.

"Під час моїх перших відряджень до України я спілкувалася російською, але згодом мені стало неприємно, бо я розуміла, що це мова країни-агресорки. Та й частина моїх колег у житті спілкуються виключно українською. Тому я вирішила, що мені буде простіше вивчити нову для себе мову", – розповідає жінка.

Аня ділиться, що спочатку була впевнена в схожості української та російської, втім, коли стикнулася з першою в Україні – не зрозуміла анічичирк.

"Я намагалася зрозуміти українську через російську й не могла зрозуміти що не так, бо не виходило. От коли я почала вчити українську, то зрозуміла, що вона абсолютно не схожа на російську й більше схожа на польську. Пізніше я вже намагалася зрозуміти українську через деякі польські слова, і тоді пішло все добре", – розповідає жінка.

Згадуючи своє навчання, журналістка каже, що в якийсь момент попросила українських колег виправляти її помилки та пояснювати правила вимови й письма.

Вже у 2019-2020 роках Аня почала активно використовувати "солов’їну" на практиці під час роботи. Нині в Україні з її вуст лунає лише українська.

Вивченню мови спонукало й повномасштабне вторгнення Росії в Україну, коли окрім уваги до мови постало питання щодо правильності перекладу слів з української на литовську.

Нині Аня має чимало друзів та колег в Україні й приїжджає сюди регулярно. Фото: Аня Даукшевіч/Facebook

"Мене навіть редактор просив навчити перекладати назви міст на литовську, бо в нас теж багато різних "і" та "и", й треба перекладати не з російської, наприклад "Киев", а саме з української – "Київ". Схожа ситуація з "г" та "ґ"", – ділиться іноземка.

Нині жінка робить мінімум помилок під час спілкування українською, зокрема тому, що чимало ледь не щодня спілкується нею з колегами. Утім, зізнається, що досі є складні слова.

"Слово "укрзалізниця" – це якийсь треш для мене, це навіть не "паляниця". Мені досі складно вимовляти його.

Я ніколи не вивчала граматику. Це все досвід і практика. Коли я роблю помилку і мої друзі роблять мені зауваження, наступного разу я вже кажу правильно", – додає Аня.

Щодо володіння державною мовою в журналістки думка радикальна. Каже, що мова – це державність, й у Литві, наприклад, попри те, що багато людей знають польську, англійську чи російську, всі володіють литовською.

Жінка наводить приклад й розповідає про молодше покоління у Литві, яке не знає російської. Каже, саме це унеможливлює на них вплив російської пропаганди.

"Литовська молодь не чує і не знає про неї, бо вони просто не розуміють цієї мови. Й скільки б країна-сусідка не намагалася розповідати, що в Литві все жахливо, вони не піддаються цій пропаганді. Якщо в Україні буде молодь, яка не знає російської, – на мою думку, це один із варіантів, як боротися з пропагандою", – ділиться Аня.

Анастасія Поя, "Українська правда. Життя"

Читайте також: Де вчити українську? Перелік курсів та ресурсів

Реклама:

Головне сьогодні