Мали багато планів, ідей і мрій. Історії ровесників Незалежності, які загинули за Україну

Цьогоріч Україна відзначатиме 32-річчя з дня проголошення Незалежності. Тоді, в 1991-му, в нашій країні з'явилося на світ майже 631 тис. дітей. Вони пережили дві революції та зіткнулися з війною в рідній країні, яка триває з 2014-го. Багато з них взяли до рук зброю, щоб захищати Батьківщину. І за неї віддали життя. Розповідаємо про ровесників Незалежності, які загинули в боях за Україну.

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Української правди. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Богдан Білогор

Богдан Білогор

Солдат Богдан Білогор, позивний Рой, загинув 8 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Мала Сейдеминуха на Херсонщині. Життя воїна обірвав ворожий мінометний обстріл. Захиснику був 31 рік.

Богдан народився в селі Медвин на Київщині. Навчався у місцевій школі до 8 класу, потім сім'я переїхала до села Владиславка Київської області, де хлопець закінчив 9 клас. Згодом здобув фах водія-автослюсаря у Богуславському центрі професійно-технічної освіти. Після випуску підписав контракт із ЗСУ і відслужив три роки. Одружився. Жив із родиною в селі Вукитичеве на Кіровоградщині. Працював на Мокро-Калигірському молокозаводі. Мав пасіку, обожнював працювати з бджолами. У 2015-2016 роках брав участь в АТО на Донбасі.

Під час повномасштабного вторгнення чоловік став до лав захисників. Воював у складі 100-го батальйону 61-ї окремої механізованої Степової бригади.

"2011 рік, Семиполки Київської області, на третьому році служби коханого ми і познайомилися. В нього закінчився контракт, а я приїхала свій підписувати. Та закохалася в блакитноокого, завжди усміхненого красеня, який і відмовив мене від служби в ЗСУ. Він при першій нашій зустрічі для себе вирішив, що зробить все, щоб я була з ним... І зробив… своєю дружиною. У грудні 2012-го народився наш первісток Руслан, а в 2021-му – наша донечка Діана. Мій коханий чоловік брав участь в АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення знову став на захист України.

Він узяв до рук зброю, хоч мріяв працювати на землі, займатися бджільництвом, досадити сад. Понад усе він хотів бачити, як ростуть наші діти у вільній і незалежній Україні. Був гарною людиною, надійний, життєрадісний і завжди усміхнений, турботливий тато, ніжний і люблячий чоловік. Мав багато планів, ідей і мрій, він так багато хотів ще зробити в цьому житті... Не встиг... бо клята війна забрала його. Ти – найкращий у світі чоловік і тато, брат, син. Приклад мужності, сили, незламності та відданості. Один із кращих синів України. Пішов захищати свою сім'ю і землю. Ти це зробив ціною власного життя. Ти – Герой. Ти – янгол на небі. Ніколи не забудемо", – написала дружина полеглого воїна Тетяна.

Поховали Богдана в селі Вукитичеве на Кіровоградщині.

Вдома на захисника чекали батьки, сестра, дружина, син і донька.

Читайте також: "Найстрашніший сон справдився": історія військового, який вибрався з палаючого танка

Сергій Сердюк

Сергій Сердюк

31-річний солдат Сергій Сердюк загинув 25 липня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Семигір’я на Донеччині. Життя захисника обірвав ворожий танковий обстріл.

Сергій народився в селі Сохацьке Полтавської області. У 2006 році закінчив 9 класів Клюшниківської школи. Згодом з родиною переїхав у село Вороньки рідної області. Навчався у Полтавському професійному училищі імені Андрія Чепіги. Певний період життя працював у цирку-шапіто. Останні 4 роки займався встановленням та облаштуванням дитячих і спортивних майданчиків у Києві.

Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців ЗСУ. Брав участь у боях на найгарячіших напрямках фронту.

"Понад усе на світі Сірьожа любив свою родину, любив життя. Він показав мені, яким має бути справжній чоловік, і я передам це синам. Він був найкращим чоловіком, надійним другом, гарним сином і братом. Завжди і в усьому допомагав всім, хто б не попросив. Завжди робив усе на совість і прагнув досконалості. Не маючи військової досвіду – в армії він не служив, у перший день війни став добровольцем до лав ЗСУ. "Хто, як не ми", – казав. Був безстрашним воїном своєї Батьківщини", – розповіла дружина загиблого Ірина.

Посмертно солдат Сердюк нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Поховали Сергія у рідному селі. Там на його честь перейменували вулицю.

Вдома на воїна чекали батьки, сестра, дружина і троє синів.

Василь Каріх

Василь Каріх

Нацгвардієць Василь Каріх, позивний Рамір, загинув 16 грудня 2022 року під час стрілецького бою з окупантами в районі села Кузьміне на Луганщині. Захиснику був 31 рік.

Василь народився у селі Маньківка Луганської області. Школу закінчив у селі Гончарівка, куди переїхав з рідними. Коли проходив строкову службу, вирішив пов’язати своє життя з армією, тому підписав контракт із Збройними Силами України. Брав участь у бойових діях в ООС на Донбасі.

Під час повномасштабної війни Василь захищав Україну в лавах 15-го окремого Слов’янського полку Національної гвардії України. Був старшим стрільцем. Побратими зазначають, що Рамір "був кулеметником від Бога".

"У нас була велика різниця у віці. Коли братик народився, я поїхав в доросле життя. Був для нього більше батьком, ніж братом. Завжди навчав і докоряв, не хотів, щоб наступав на ті ж граблі, що й я в юному віці. Шкодую зараз дуже. Молодших братів треба просто любити, життя коротке. Брат загинув як Герой. Він був на спостережному пункті і перший зустрів ворожу ДРГ. Бій був не рівний. Смерть ворогам! Слава Україні!" – сказав старший брат загиблого Олександр.

Поховали захисника на Лісовому кладовищі у Києві.

У Василя залишилися мама, брат і сестра.

Читайте також: "Інколи думаю, що Олексій лежить хворий у полоні. Надія тліє в душі". Пам'яті загиблих в Оленівці азовців

Дмитро Гаврилишен

Дмитро Гаврилишен

Солдат Дмитро Гаврилишен загинув 18 серпня 2022 року, виконуючи бойове завдання на Миколаївщині. Під час штурму ворожих позиції біля села Любомирівка життя воїна обірвав артилерійський обстріл. Захиснику назавжди 31 рік.

Дмитро народився в селі Джурин Вінницької області. Закінчив Вінницький кооперативний інститут за спеціальністю "Товарознавство у митній справі". Працював на підприємстві, яке займається виготовленням продуктів дитячого харчування. Брав участь в АТО на Донбасі. Любив подорожувати, завжди намагався розвиватися. Обожнював читати твори українських поетів і письменників, улюбленим автором був Тарас Шевченко.

Під час повномасштабної війни чоловік воював за Україну у складі ЗСУ. Був навідником 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.

"Після АТО Діма настільки зненавидів окупантів і їхню мову, що категорично відмовився від усього, де була згадка про росіян. Навіть пісні російською, які виконували українські артисти, він зненавидів. Діма був справжнім патріотом і Героєм своєї України. 24 лютого 2022 року, коли війська окупантів здійснили повномасштабне вторгнення, коли у всіх людей була паніка, шок і всі бігли до банкоматів, згрібали все з полиць супермаркетів, Діма пішов на перший автобус з Вінниці до Шаргорода, де перебував на військовому обліку.

Майже з перших днів клятої війни Діма був на нулі. Він був вірним сином своєї країни, взірцем доброти та справедливості. Ти назавжди, Брате, залишився у наших серцях добрим, усміхненим, життєрадісним, справедливим, а окупанти, як ти сказав, завжди будуть у нас на "мусі", – розповів рідний брат загиблого.

Поховали захисника у рідному селі.

У Дмитра залишилися мама Надія, брат Віктор і сестра Оксана.

Читайте також: "Для нас "після перемоги" – не настало". Історія жінки, яка втратила на війні чоловіка і пішла на передову

Роман Ястремський

Роман Ястремський

Десантник Роман Ястремський загинув 24 січня 2023 року під час виконання бойового завдання біля селища Білогорівка на Луганщині. За місяць до цього захиснику виповнився 31 рік.

Роман народився в селі Бориничі Львівської області. Здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів у Новороздільському професійному ліцеї. Одружився. Жив із родиною у рідному селі. У вільний час любив рибалити.

Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік воював у лавах 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова, що у складі 81-ої бригади ДШВ ЗСУ. Був навідником.

"Хочеться, щоб пам'ять про нього не згасала. У житті я ще не зустрічала таких добрих і чуйних людей. Хоч ми прожили з ним 6,5 років, але я вдячна долі, що саме він був зі мною. Це людина, яка ніколи не образить, завжди прийде на допомогу, завжди вислухає. Дуже любив свою донечку, це його принцеса. Сумуємо за ним безмежно. Війна забирає найкращих", – розповіла дружина загиблого Мар'яна.

"Війна продовжує приносити горе та біль у наші родини та громаду. Роман був мужнім воїном і патріотом, пішов боронити свою сім'ю, свою Батьківщину і всіх нас... Ходорівська громада висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого Захисника", – написали на сторінці громади.

Поховали десантника у рідному селі.

У Романа залишилися дружина, донька, бабуся, мама та сестра.

Фото обкладинки: nndanko/Depositphotos