"Освіта в підпільних школах – одна з найгірших для дитини". 6 запитань до омбудсменки про скандал навколо УПЦ МП
На початку 2026 року журналісти опублікували резонансне розслідування про підпільну школу при монастирі УПЦ Московського патріархату в Києві, де дітям викладали російською мовою за радянськими підручниками.
Батьків та освітян стурбували численні питання: як на дванадцятий рік російсько-української війни в Україні можуть існувати проросійські освітні структури?
Чи дійсно держава контролює, що вчать діти у приватних закладах або на домашній формі навчання, та чи відвідують школи всі, хто нібито там зареєстрований?
Станом на 2023-2024 навчальний рік, в Україні на індивідуальній формі навчання загалом перебуває понад 167 тисяч дітей. З них понад 51 тисяча навчаються за екстернатною формою, а майже 92 тисячі – за сімейною. Та, ймовірно, не всі учні з цієї статистики насправді отримують якісну освіту.
Ми поставили освітній омбудсменці Надії Лещик 6 наболілих запитань про кейс УПЦ МП, ризики "домашніх псевдошкіл" та прогалини в контролі за освітою дітей.
– Як узагалі стало можливим існування підпільної школи, пов'язаної з УПЦ МП?
– Я вже певний час займаюся кейсами про здійснення незаконної освітньої діяльності – організаціями загалом різними типами закладів на різних рівнях освіти. Зараз ми міркуємо, що з цим робити.
З одного боку, релігійні організації мають право створювати приватні заклади освіти з певним релігійним спрямуванням. Але будь-який заклад освіти повинен мати ліцензію.
Отримання ліцензії передбачає, що діти здобуватимуть повну загальну середню освіту відповідно до державних стандартів. А ці стандарти передбачають обов'язкове вивчення державної мови, історії України, набуття певних компетентностей.
Якщо заклад освіти має ліцензію, я маю право застосовувати заходи реагування у разі скарг на такий заклад. Інші органи – зокрема Державна служба якості освіти, з якою ми тісно співпрацюємо, – також можуть здійснювати перевірки.
Та якщо порівнювати перевірки комунальних і приватних закладів освіти, то здійснювати перевірки та контролювати діяльність приватних закладів складніше.
Проблема в тому, що значна частина таких структур узагалі не є закладами освіти в юридичному сенсі. Вони не оформлені як установи чи організації, а діють під виглядом сімейних клубів, гуртків за інтересами тощо. І в них немає ліцензії.
Чому так? Бо у позашкільній освіті ліцензування не обов'язкове, і тому більшість закладів не ліцензується. Формально це може виглядати як гурток або секція. Але держава фактично не контролює, що саме відбувається в таких установах чи організаціях, де перебувають діти.
Я бачу в цьому серйозну небезпеку. До мене вже надходять повідомлення про подібні заклади – не обов'язково релігійні й не цієї конфесії – але з потенційно небезпечними практиками щодо дітей.
Діти ж не завжди можуть відреагувати. Залежно від віку, вони можуть сприймати індоктринацію як норму. І лише згодом, коли стають свідомішими, можуть зрозуміти, що щось було не так.
У цьому випадку ми побачили, що діти відвідували сумнівний заклад без ліцензії, але фіктивно були зараховані до інших закладів освіти. Це теж небезпечно.
Я вже казала, що приватні заклади освіти складніше перевіряти, ніж комунальні. Але перевірки можливі. Наразі триває перевірка тих закладів, про які йдеться у відео.
– Що робити з дітьми, які ходили в підпільну школу? Як зараз відновити їхнє право на освіту?
– Ми співпрацюємо з правоохоронними органами, які мають з'ясувати, хто саме там навчався, у який спосіб, де фактично здобували освіту і чи працює ця підпільна школа зараз. Висновки мають зробити правоохоронці.
Але загалом це дуже серйозна проблема: дитина, яка не володіє державною мовою та необхідними компетентностями у майбутньому матиме обмежений доступ до подальшої освіти й професії. Це порушення прав дитини. Освітні втрати впливають і на державу, і на саму дитину.
До мене вже надходили скарги, що діти нібито навчалися в приватному закладі освіти, але були зараховані до комунального. На жаль, такі комунальні заклади зазвичай цього не визнають. На мою думку, могла бути підробка документів. Оцінки могли просто передаватися або вигадуватися. Є скарги, де батьки повідомляють про навчання в одному закладі (який не має ліцензії), а договір укладено з іншим закладом освіти, який її має.
Але тут ключове питання: які саме оцінки отримували діти в цій підпільній школі? Чого їх там навчали? Чи вивчали вони українську мову, історію України, і якщо так, то які це були підручники?
У відео ми частково побачили, за якими підручниками навчалися ці діти – там могло бути порушення закону про декомунізацію. Постає питання, який саме вплив і яка пропаганда здійснювалися щодо дітей. А водночас приватна школа, до якої діти фіктивно були зараховані, могла отримувати субвенцію на цих учнів, хоча фактично вони там не навчалися.
Тут виникає питання до держави: як перевірити, що діти справді здобувають освіту? У нас масово почали розвиватися приватні заклади освіти, зокрема дистанційної форми навчання.
Приватні заклади також бронюють педагогічних працівників. Не хочеться посилювати бюрократичні вимоги, але з іншого боку – йдеться про дітей, їхню безпеку та право на освіту.
Потрібно знайти золоту середину, щоб і права дітей були дотримані, і бізнес приватних шкіл не був надмірно забюрократизований.
– Чи здатна держава захистити дітей від пропаганди чи токсичних впливів, особливо якщо вони на домашньому навчанні?
– Якщо порівнювати з європейськими країнами, куди масово виїхали наші громадяни, то українське законодавство є досить ліберальним. Там дитині фактично заборонено не відвідувати заклад освіти. Навіть кілька днів пропусків – і соціальні служби з'ясовують причини.
У нас же дозволено без медичної довідки не відвідувати школу до 10 днів за запискою батьків. Я працювала в робочій групі й пропонувала скоротити цей термін хоча б до 5 днів, бо деякі батьки зловживають цим. Діти фактично випадають із системи освіти. Але цю пропозицію не підтримали.
Ми аналізували дані в одній громаді щодо відвідування дітей. Результати показали, що частина дітей фактично не здобуває освіту. Водночас відповідальність батьків мінімальна – штраф близько 750 гривень. Тому, можливо, треба посилювати законодавство в цьому питанні.
Також у нас дозволена сімейна форма навчання. Для дітей, які виїхали за кордон, це виправдано. Але якщо дитина перебуває у Києві чи Львові, виникає питання: чому вона на сімейному навчанні, чому не відвідує заклад освіти? Чи справді батьки навчають дитину? Чи можуть забезпечити державний стандарт освіти?
Сімейна форма навчання передбачає певний вид контролю знань: проведення контрольних робіт, тестувань. Заклад освіти може ініціювати переведення дитини на очну форму, якщо вона не виходить на зв'язок або демонструє низький рівень знань. Але на практиці школи рідко на це наважуються.
– Чи зверталися до вас із проханнями допомогти дітям саме в контексті пропаганди, релігійного тиску в сім'ї?
Випадків масово не було, але до нас зрідка надходять скарги щодо уроків християнської етики або заходів релігійного спрямування в закладах освіти.
Україна – світська держава, релігія відокремлена від освіти. У державних і комунальних закладах такі уроки чи курси можливі лише за згодою батьків. Якщо батьки не надали таку згоду, дитина може не відвідувати заняття. Тут дуже важливі комунікація і дотримання законодавства.
Був випадок, коли діти просто не ходили до школи. Три роки боролися за те, щоб було порушене питання позбавлення батьківських прав. Коли вже справа перейшла в судову площину, ця сім'я просто виїхала у невідомому напрямку. Швидше за все, діти знову не здобувають освіту. Я не можу розголошувати деталі цієї справи, але, на жаль, такі кейси є.
– Як допомогти дітям, якщо сусідам або громаді стає відомо про підпільні школи, сімейні клуби з підозрілими викладачами чи контентом?
– Треба звертатися до Національної поліції та Служби у справах дітей, повідомляти про такі випадки. Є сім'ї, які перебувають у складних життєвих обставинах – насильство, залежності тощо, і не завжди такі сім'ї стоять на обліку та мають соціальний супровід.
Завдання держави – зберегти життя і здоров'я дітей. Служби можуть встановити контроль та надати допомогу, можуть вилучити дітей, передати в патронатну сім'ю, щоб не було жахливих випадків.
Водночас у законі "Про освіту" та Сімейному кодексі чітко прописані обов'язки батьків: виховувати дітей у дусі поваги до Батьківщини, національних цінностей і забезпечити здобуття повної загальної середньої освіти.
– Що б ви сказали батькам, які з якихось причин не згодні з українською державною освітою, і віддають дітей у підпільні школи?
– Наша держава захищає свою незалежність ціною багатьох життів. Ми бачили насильство, яке чинили росіяни, зокрема й над дітьми. Ми бачимо намагання країни-агресора відродити СРСР, бачимо індоктринацію на тимчасово окупованих територіях.
Я закликаю батьків свідомо ставитися до згадок, як "добре було в СРСР". Ми всі знаємо історію і не хочемо її повторення.
Я впевнена, що батьки хочуть найкращого для своїх дітей. Освіта в підпільних школах є однією з найгірших для вашої дитини, це навіть складно назвати освітою.
Якщо вас не влаштовує комунальна школа, ви можете розглянути приватну, яка враховує ваші цінності, але здійснює навчання за програмою державного стандарту. Бо зараз ви обмежуєте дітей у праві на освіту.
Без знання української мови дитина залишається поза навчальним процесом, оскільки не може засвоїти зміст шкільних предметів. Вона не зможе скласти іспити на належному рівні, вступити до закладу професійної чи передвищої або вищої освіти, здобути професію. Коли здійснюється індоктринація дітей, навіювання певних ідеологій – складно долучитися до свідомого життя.
Мені дивно, що на четвертому році повномасштабної війни хтось досі захоплюється російською літературою, срср-івськими підручниками, застосовує їхні програми. Дуже дивно і дуже прикро.
Олена Барсукова, Українська правда. Життя
