Катували працівника, застрелили собаку: як Гостомельський притулок для тварин пережив російську окупацію
Гостомельський притулок для тварин, де мешкають понад 500 собак та близько 200 котів, пережив обстріли та окупацію.
Кілька разів туди далеко не з миром приходили росіяни.
Засновниця притулку 78-річна Ася Серпинська знаходиться там з першого дня війни.
Мужня жінка та її команда не покинули тварин і дочекалися наших, які на початку квітня увійшли в Гостомель.
Історія Асі Серпинської – зворушлива та шокуюча. Вона сама дивується тому, як їй, її колегам та тваринам вдалося вижити.
"Українська правда. Життя" поспілкувалася також з онукою Асі Вільгельмівни Марією Вронською, яка розповіла про ситуацію у притулку.
У перший день війни поїхала до тварин
21 рік тому киянка Ася Серпинська заклала власну квартиру та викупила розвалений корівник в полі у Гостомелі.
Там її родина з допомогою волонтерів збудувала притулок для тварин, які постраждали від людської жорстокості.
За час свого існування у Гостомельському притулку допомогли тисячам собак та котів соціалізуватися та знайти нові родини.
На Київщині було чимало притулків. Однак в перші дні війни власники багатьох з них виїхали, а тварин випустили.
Ася Серпинська навпаки 24 лютого з Києва відправилася в свій притулок у Гостомель, щоб піклуватися про вихованців.
| У Гостомельському притулку для тварин мешкають понад 500 собак та близько 200 котів |
"24 лютого о 7 ранку мене розбудив чоловік і сказав, що Росія напала на Україну.
Я швидко одягнулася, взяла паспорт і стала добиратися до Гостомеля. Доїхала до ірпінської розвилки, де одна дорога йде на Ірпінь, друга – на Бучу, а третя – на Гостомель.
Було чути страшні вибухи в районі аеропорту. І вже думала пішки йти до притулку, але мене підвезли люди, які їхали з Києва. Я буду їм вдячна до кінця життя", – згадує Ася Вільгельмівна.
Коли жінка приїхала та зайшла на територію свого притулку, то побачила, що палає сусідня будівля.
Її власник тримав велику кількість диких і домашніх тварин: кіз, курей, свиней, воронів, собак, котів, різних птахів і навіть великого лева.
Сам господар був поранений в ногу, його повезли в лікарню, а працівник, який піклувався про тварин, загинув.
"Усі його тварини були живі. Але з будівлі пішов дим, через задимленість видимість була не більше метра.
Ми зрозуміли, що нам треба рятувати цих тварин самим, і наші робітники пішли в палаючу будівлю", – каже Ася Серпинська.
Птахів, єнотів, поросят, кабана, віслюка випустили на вулицю. Цуценят, котів, деяких птахів та павича забрали до себе.
Леву носили воду та їжу.
Окупанти застрелили собаку
26 лютого в Гостомель вже в’їхали окупанти на БТРах і навідалися у притулок Серпинської.
"Вони знайшли та спитали, хто тут знаходиться? Ми сказали, що нас тут четверо, і що ми піклуємось про тварин, і що ані військових, ані техніки тут немає", – каже засновниця притулку.
Окупанти залишили команду у спокої.
А за кілька годин розпочався страшний обстріл.
"Я спочатку не зрозуміла, що відбувається. Спитала у робітника: град почався? Так, це був дійсно ГРАД, тільки "залізний".
І ГРАДи, і крупнокаліберні кулемети, і артилерія. Будівля тряслася так, ніби стався землетрус!" – розповідає Ася Вільгельмівна.
Після обстрілу росіяни поїхали та залишили свою техніку. В одній машині було багато солдатських пайків, а друга – набита боєприпасами.
Робітники притулку забрали кілька ящиків з пайками, якими годували цуценят.
| Будівля тряслася так, ніби стався землетрус |
А наступного дня в місто заїхала інша частина росіян.
Вони піймали робітника сусідньої лісопилки та хотіли примусити вантажити залишені попередніми військовими боєприпаси. Чоловік відмовився це робити, в нього пустили автоматну чергу.
У той день Ася Серпинська почула, як на дворі лають собаки, та поспішила до воріт.
Там стояли російські військові.
"Одягнуті, як термінатори. Я такого раніше не бачила", – згадує жінка.
Собаки бігли швидше за Асю Вільгельмівну та гучно гавкали на чужих.
| На диво, будівля витримала, хоча вилетіли всі вікна, а осколками пошкодило дах |
Один з окупантів так недбало повів автоматом, і на очах у літньої жінки застрелив одну з її улюблених собак – Джину.
"Я кричу:
– Навіщо ви вистрелили? Навіщо ви її вбили?
– А чего она на меня лает?
Я обійшла з ними весь притулок, показала, що, окрім нас 4 людей, тут нікого немає. І я постійно кричала: "Не стріляйте! Не чіпайте собак. Вони – добрі, вони не кусаються", – зі сльозами згадує вона один з найжахливіших моментів.
Більше в тварин росіяни не стріляли. Команда притулку, розуміючи загрозу, намагалися з ними не сперечатися.
"Всі вони отруєні пропагандою. Говорити з ними неможливо. Та і яка може бути суперечка, якщо він стоїть з автоматом, а ти беззбройний? Для нього вистрелити в тебе – абсолютно не проблема. Тільки його розізлити, і все!" – говорить власниця притулку.
Останнє випробування перед приходом наших
Незабаром в 3-5 метрах від притулку впав снаряд крупного калібру.
На диво, будівля витримала, хоча вилетіли всі вікна, осколками пошкодило дах, а в дверях та паркані пробило дірки.
"Собаки, які були в дальній частині притулку, загинули. Я досі дивуюсь, як ніхто з нас не отримав осколок. Значить, Бог напевно хранив нас", – говорить Ася Серпинська.
Усього в притулку загинуло 16 собак.
| Ася Вільгельмівна та її підопічні |
Тим часом онуці Асі – Марії Вронській – вдалося двічі привезти тваринам корм в окупований Гостомель.
"Коли були "зелені коридори" з Гостомеля, гуманітарну допомогу везти ніхто не дозволяв.
"Червоний хрест" у допомозі нам відмовив.
Ми силами своєї родини три рази під час окупації змогли доставити туди необхідні речі: генератор, бензин їжу та воду. Машину обклеїли червоними хрестами і прорвалися", – говорить Марія.
29 березня у притулку ледве не сталася трагедія.
Туди вже втретє прийшли росіяни. Вони знову оглянули притулок і запитали, в кого є телефони. Забрали гаджет в однієї співробітниці та пішли.
Ася Вільгельмівна і ще один працівник притулку свої телефони сховали.
31 березня окупанти з’явилися знову, зібрали всю команду притулку, вишикували їх в коридорі і сказали:
"Говорите, у кого еще есть телефоны. Вы наводите на нас артиллерию. Считаем до трех и стреляем в ноги!"
Окупант почав рахувати: "один, два…". Жінки заплакали. Тоді він взяв одного робочого Сергія і пішов шукати телефони.
Перерили весь притулок, перевіряли ліжка, посуд. Врешті-решт, знайшли Сергіїв телефон під газовим балоном.
"Хлопця повалили на підлогу, почали бити до крові. Коли я це побачила, то зрозуміла, що свій телефон треба знищити.
Я знайшла момент, побігла туди, де сховала телефон, взяла його та викинула у бочку з водою. Він впав на саменьке дно.
Тут вони його точно не знайдуть!" – розповідає літня жінка.
Росіяни спершу хотіли всіх зв’язати, але Ася Вільгельмівна попросила просто закрити їх в кімнаті. Окупанти сказали, що поставили розтяжку, і наказали не виходити.
А зв’язаного Сергія забрали. Усю ніч хлопця допитували та вимагали зізнатися, що він – навідник та перевдягнений військовий.
Однак вранці відпустили живим, а самі забралися геть.
Це вже було 30 квітня. З того дня в Гостомелі вже не було жодного росіянина.
| Засновниця притулку не вважає, що вчинила героїчний поступок. Каже, що це – відповідальність |
У місто увійшли українські військові. Ось як Ася Вільгельмівна описує зустріч з ними:
"Коли приїхали наші українські військові, ми зі сльозами їх зустрічали, ми не вірили своїм очам, що цей жах закінчився.
Ми потім питали: вони більше не повернуться? Наші казали: ні, їх прогнали до самої Білорусі.
Вже кілька днів немає ані пострілів, ані вибухів, і нам якось дивно, здається, ось-ось почнуть стріляти. Це просто диво, що ми всі лишилися живі.
Та я би не називала те, що ми зробили героїзмом. Це – відповідальність і мужність".
Життя триває
У звільнений Гостомель до бабусі та підопічних знову приїхала Марія разом з давніми друзями притулку – представниками організації URSA.
Привезли кілька тонн корму, якого вистачить на два тижні.
| Після звільнення у притулок привезли багато корму |
Олена Мачинська записала та виклала в соцмережі відео з Асею Серпинською, яке викликало великий резонанс, і після якого чимало людей виявили бажання допомогти героїчному притулку.
Марія Вронська каже, що через обстріли втратили сектор з дерев’яними вольєрами, кількість місць скоротилася, а підопічних стало більше.
| Росіяни скрізь після себе лишають руїни |
"Під час війни до нас багато собак прийшли. Господарі їх кинули, а вони біжать до нас. Розуміють, що тут є їжа, вода.
Нещодавно до нас прийшла одна вагітна собака, залізла у будку та народила цуценят", – розповідає Марія.
У планах власників притулку – подальший розвиток та допомога тваринам.
"Будемо забирати тварин, які загубилися, і яких, можливо, шукають господарі.
Зараз містом бігають такси, йоркширські тер’єри та сфінкси. Якщо не знайдуться власники, будемо шукати для них новий дім", – говорить Марія.
Яна Осадча, "Українська правда. Життя"
Фото: Гостомельський притулок для тварин
Вас також може зацікавити:
Сафарі на людей: 5 історій тих, хто вижив в Ірпені та Бучі
Покинуті у квартирах: як волонтери у Києві рятують тварин від загибелі
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.