"Вибір між безпекою і правами дитини": про що тепер День захисту дітей в Україні

1 червня відзначається Міжнародний день захисту дітей. Україна святкує його з 1998 року, і на жаль, багато хто в країні досі підміняє його Днем дітей – святом з розвагами та подарунками.

Між тим для багатьох країн це нагода привернути увагу до питання захисту прав дітей, зокрема, передбаченого Конвенцією ООН про права дитини обов’язку держави, батьків та інших причетних до забезпечення їм безпечного життя в родині, хорошої освіти, своєчасного лікування, повноцінного дозвілля і відпочинку.

В контексті другого року повномасштабної війни з Росією виконання кожного з цих дитячих правових пунктів дуже "провисає" в Україні, тож "Українська правда. Життя" вирішила дізнатися у експертів із благодійних та громадських організацій, які працюють з цією темою, про найактуальніші проблеми та їхні рішення в царині прав дітей.

Право на безпеку та захист

З цим найскладніше: повномасштабна війна відібрала відчуття безпеки у кожного українця, зокрема, у дітей. За даними платформи "Діти війни", станом на 30 травня 2023 року, внаслідок військової агресії РФ в Україні загинули щонайменше 483 дитини, 989 – були поранені, 394 – вважаються зниклими безвісти.

Програмна директорка СОС Дитячі Містечка Україна, голова правління "Української мережі за права дітей" Дар'я Касьянова наголошує, що вразливість дитини та її потреби зараз дуже відрізняються, залежно від того де вона перебуває – в районі бойових дій, на окупованих чи звільнених територіях, в Україні, вивезена до країни-агресора чи за кордоном.

"Найжахливіша ситуація, звісно, там, де бої та окупація. Ми достеменно не знаємо, скільки там дітей та чого вони потребують. Знаємо, наприклад, що з Авдіївки вивозять дітей, а через деякий час вони з сім'ями повертаються, бо їм немає куди їхати", – розповідає експертка і додає, що держава має поширювати роз'яснення щодо того, як сім’ї можуть виїхати на підконтрольні Україні території, де їх приймуть та чим допоможуть.

Заступниця голови правління Української мережі за права дитини, очільниця громадської організації "Родина для дітей з інвалідністю" Маріанна Онуфрик теж вважає, що держава має вести активну роз’яснювальну політику, зокрема, в контексті повернення дітей додому.

Фото: Sodel_Vladyslav/Depositphotos

За офіційними даними, станом на травень понад 1,25 мільйона дітей внутрішньо переміщені по території країни, понад 500 тисяч – перебувають за кордоном, а 19 тисяч – незаконно депортовані до Росії.

"На другому році великої війни у дітей з’являється розуміння, що до колишнього життя повернення немає, як раніше вже не буде. А як буде? Якщо говорити в контексті повернення, не тільки із-за кордону, але і в межах різних регіонів України, відповідь на це питання потрібно вже шукати і формулювати на державному рівні. Що саме діти мають побачити в рідних містах, громадах, школах, щоб адаптуватися і ожити", – пояснює експертка.

Маріанна Онуфрик уточнює, що зараз фіксуються непоодинокі випадки булінгу в школах щодо дітей, які повертаються додому, оскільки їх сприймають за зрадників.

"Це все тому, що немає чіткої комунікації, об’єднуючих посилів. Треба працювати на випередження цього", – переконує заступниця голови правління Української мережі за права дитини.

Представники опитаних благодійних організації – СОС Дитячі містечка, Карітас України, "Голоси дітей" – зараз активно використовують та поширюють серед колег та педагогів свій досвід роботи з дітьми в буферних зонах та прифронтових територіях.

Наприклад, СОС Дитячі містечка Україна розробили цикл вебінарів для роботи з дітьми, які повертаються із депортації.

"Перші місяці вони кажуть "Ні, нам нічого не потрібно, не треба психолога", але вже через два-три місяці виявляється, що допомога потрібна – складно спілкуватися в сім'ї, з сусідами, однокласниками тощо", – пояснює контекст Дар'я Касьянова.

Дитячі проєкти у осередках Карітасу "відкатали" у себе корекційно-розвиткову програму "Безпечний простір" для підвищення стійкості до переживання наслідків стресу дошкільнятами і школярами після психотравмувальних подій. Вона розроблена Центром психічного здоров’я Національного університету "Києво-Могилянська академія" та затверджена грифом Міністерства освіти та науки України.

"Із війною в країні немає такої дитини, яка б на собі не відчула її руйнівних наслідків. Окрім великої кількості різноманітних послуг для дітей, важливо велику увагу приділяти тому, щоб діти мали підтримуючих дорослих поряд.

Ми впроваджуємо навчання для наших фахівців та шкільних педагогів, створюємо супервізійні групи та зустрічі із обміну досвідом. Залучаємо до роботи із дітьми волонтерів", – розповідає Зоряна Лукавецька, керівник програм для дітей та молоді Міжнародного благодійного фонду Карітас України.

Право на здоров’я

Психологи та психотерапевти наголошують, що з повномасштабною війною на перший план вийшла важливість збереження психічного здоров’я. Не тільки самих дітей, але й членів їхніх родин.

"Батькам та іншим рідним часто не вистачає дуже простих знань про механізми виникнення складнощів у дітей. Нашому суспільству дуже потрібне пояснення і донесення до людей необхідної інформації про психічне здоров'я, негаразди та наслідки для особистості, – пояснює Тетяна Асланян, психотерапевтка, експертка Центру психологічної експертизи Благодійного фонду "Голоси дітей". – Важливо комунікувати про те, що батьки мають дбати про себе, налагодити свій психічний стан, щоб бути підтримкою та опорою дитині".

Психотерапевтка розповідає, що фонд має чат-бот з онлайн-допомоги і отримує багато запитів щодо безкоштовних консультацій від дітей з України та із-за кордону.

"60-70% форм містять думки про самогубство. Багато булінгу та селфхарму. Такого не було раніше і ми, як дорослі, маємо про це знати і зменшувати навантаження на дітей, звертати увагу на їхній та власний психічні стани", – каже Тетяна Асланян.

Водночас опитані експерти застерігають колег від роботи з дітьми без запиту.

"Часто ми чуємо, що дітям потрібна якісна психологічна допомога. Це справді так. Проте далеко не всі діти, які пережили складні часи, отримали травму чи інші психічні проблеми. Більшість можуть впоратись із своїми негативними емоціями та горем, головне, щоб із дітьми були турботливі дорослі, які в силі дати відчуття спокою, впевненості в тому, що вони не самі", – зазначає Зоряна Лукавецька з Карітасу України.

"Дуже хороше питання, чи потрібна така кількість арт-терапій та творчих занять для дітей, яку прийнято їм пропонувати різними центрами, – додає Оксана Качурець, психологиня Карітасу Волинь. – Так, цим можна виплеснути надмір емоцій, агресії чи тривожності, але не менш ефективно працює фізична активність, рух та заняття на свіжому повітрі".

Фото: GalinkaLB/Deposiphotos

До речі, про свіже повітря. Дар'я Касьянова розповідає, що фахівці СОС Дитячі Містечка Україна, які працюють безпосередньо з дітьми, фіксують збільшення кількості дітей з бронхіальними астмами та проблемами дихальних шляхів – надто багато часу маленькі українці провели в підвалах та сирих приміщеннях. Нагадаємо, у 2022-му українські діти перебували в укриттях понад 900 годин.

У Карітасі України помітили ріст звернень до логопедів із проблемами мовлення у дітей – малюки затинаються, не вимовляють частину літер чи взагалі замовкають. Інколи таких бенефеціарів відправляють на консультації до психотерапевтів, оскільки це можуть бути посттравматичні наслідки.

У всіх опитаних організаціях напрочуд велика черга із бажаючих потрапити на літні оздоровчі табори.

"Батьки хочуть, щоб діти виїхали подалі від тривог та подихали свіжим повітрям", – пояснює Дар'я Касьянова.

"Якщо аналізувати досвід, який ми отримуємо у таборах, то дуже видно, якою важливою та ресурсною є заключна зустріч з танцями, хороводами, спільними розвагами. Це відновлювальна тілесна терапія в дії, яка відбувається прямо на наших очах. Люди – соціальні істоти, ми маємо бути в колі своїх, щоб відчувати хто ми", – розповідає Тетяна Асланян.

Аби забезпечити всім право на здоров’я фонди намагаються роботи свої табори та регулярні заняття для дітей максимально інклюзивними.

"В Україні глобальна проблема з послугами для людей з інвалідністю, – уточнює Маріанна Онуфрик, очільниця громадської організації "Родина для дітей з інвалідністю". – Створення цих послуг дуже дороге. Наприклад, послуга денного догляду за дитиною з інвалідністю. До повномасштабного вторгнення ми відкривали центри в рамках проєкту "Спільно" в Сіверську, Соледарі та Бахмуті. І от створення одного на 8-10 дітей – це $60-80 тисяч.

Це непідйомний "космос" для наших громад, але водночас такі послуги економічно вигідні державі, бо це створення робочих місць, цілої інфраструктури. Треба змінювати бачення щодо того, що люди та, зокрема, діти з інвалідністю – це тягар для суспільства та бюджету".

Загалом експерти сходяться на думці, що сім'ї, які хочуть повертатись додому із-за кордону чи тимчасового прихистку десь в Україні, хочуть мати кваліфікованого сімейного лікаря, доступ до медицини та реабілітації, дитячий садок чи школу з бомбосховищем та з належним рівнем якості освіти.

Право на освіту, відпочинок і дозвілля

За даними Міністерства освіти та науки, на 2022-2023 навчальний рік очне навчання запровадили лише у 4,1 тисячі шкіл України, ще 4,5 тисячі навчаються за змішаною формою, а у 4,2 тисячі закладів триває дистанційне навчання.

"Якісне навчання, розвиток, відпочинок стали недоступними для більшості дітей. Замість ігор та розваг діти навчились організовано ховатись в укриття та вчать правила безпеки на випадок ракетних ударів. Тисячі дітей не мали жодного уроку офлайн", – констатує дійсність Зоряна Лукавецька, Карітас України.

"Кожен раз ми намагаємось зробити вибір між умовною безпекою і умовним забезпеченням прав дитини, щоб вона могла навчатися чи отримати потрібне лікування, – доповнює колегу Дар'я Касьянова, СОС Дитячі Містечка Україна. – Багато дітей насправді аби як відходили майже рік до шкіл".

Тетяна Асланян із "Голосів дітей" нагадує, що багато родин, які поїхали за кордон, обрали навчатися в двох школах одночасно – в українській та європейській.

"Колегіальна рекомендація для батьків від нас, щоб вони не робили цього і обрали одну школу, – каже вона. – Розумію, що є багато випадків, коли 11 клас останній і важливо отримали український атестат, а в місці нового проживання важливо ходити на уроки, щоб елементарно бути членом суспільства, але таке сумісництво дуже перенавантажує дітей".

Експерти радять батькам та вчителям зменшувати очікування щодо успішності дітей. У стані хронічного стресу природними є відсутність мотивації, зацікавленості до навчання та здатності до постійних розумових навантажень.

"Не варто вимагати від дітей бути відмінниками. Це може мати певні психологічні наслідки, – попереджає Тетяна Асланян. – Ще до повномасштабного вторгнення ми працювали з педагогами з прифронтових територій і багато разів про це казали: якщо ви знаєте, що дитина має досвід переміщення і раптово почала навчатися краще, ніж до цього, то зверніть на це увагу. Для того, щоб дитина могла гарно навчатися, вона має перебувати в дуже доброму стані психічного здоров'я, мати підтримуючу родину, якщо ж "відмінництво" йде з примусу, то це погано".

Оксана Качурець із Карітас Волинь спостерігає, що втрата навчального потенціалу в дітей призводить до зміни ціннісних орієнтирів.

"Деякі підлітки, які не вчилися певний період часу, раціонально вирішили не лишатися у школі, а вступати у профорієнтаційні ліцеї та училища. Коли їх запитуєш, чи дійсно вони відчувають, що це їхнє покликання, то вони зізнаються, що не хочуть далі просиджувати час в онлайні та нічого не розуміти. Дорослим важливо не тиснути на дітей щодо подальшого навчання, а дати право вибору", – наголошує психологиня.

Психологи та психотерапевти акцентують на важливості спілкування дітей з однолітками. Особливо велика потреба в цьому є у підлітків.

"Вони найбільше потерпають, оскільки за законами свого розвитку мають знаходити референтні групи для спілкування і знайомств, з хлопцями і дівчатами, по інтересам… Зараз у більшості з них цього немає, бо спершу був ковід, а тепер – війна", – пояснює Тетяна Асланян.

Фото: pressmaster/Depositphotos

Право на сім’ю

Попри фразу про те, що війна відібрала у багатьох українців дитинство, багатьом батькам вдається його забезпечувати своїм дітям.

"За останній рік дитячі мрії та плани на майбутнє змінились кардинально. Діти прагнуть повернутись додому, хочуть, щоб їхні сім'ї були разом, щоб припинились обстріли та Україна перемогла. Вони мріють про звичайно властиві дитинству речі – веселощі, відпочинок, подорожі, нові враження та позитивні емоції, які тепер не доступні із різних причин", – перераховує Зоряна Лукавецька з Карітасу України.

Експерти пояснюють, що дуже важливо, щоб дитина з розлукою та горем не залишалась наодинці.

"Наприклад, ми знаємо, що в родині загинув батько і питаємо маму, чи вона говорила про це з дитиною, – описує ситуацію Тетяна Асланян. – Виявляється, що ні, з дитиною про це розмови не було, але вона здогадується чи якось довідалась. Це неправильний підхід, дитина може постійно згадувати батька і проживати втрату, галюцинувати тощо. Батькам потрібна в цьому допомога, важливо наголошувати на необхідності ясності процесів та станів у родині, щоб діти лишалися психічно здорові".

При цьому експерти застерігають колег-психологів та педагогів не перебирати на себе батьківські функції.

"До нас інколи приходять діти, які нічого не хочуть, не готові долучатися до дитячого гурту, але охоче комунікують з дорослими, – розповідає Оксана Качурець із Карітасу Волинь. – Ці діти приходять за дорослою опікою. Часто це ті, які виїхали із бойових зон та втратили когось із батьків, або перебувають в довгій розлуці . З такими важливо залишитися на рівні психолога, але і задовільнити потребу дитини в комфортному просторі та з часом перевести її до дитячого колективу".

Дар'я Касьянова наголошує, що сім'ям варто надавати та пропонувати допомогу в максимально екологічний спосіб – не нав’язуючи її.

"У мам, які самотужки виховують дітей, і так дуже багато почуття провини та сорому. Мовляв, "я – погана, не впоралась", – пояснює експертка. – Ми багато років розповідаємо, що треба підтримати сім'ю в кризі, допомагати їм, а коли це вже не спрацьовує, то тоді вилучати дитину з родини".

Експертка також наголошує: у разі, якщо у дитини загинули обидвоє батьків, не варто спішити із переміщенням її в інтернатні заклади чи влаштовуванням у сім’ю.

"Для дитини це дуже складний період і варто почути її; зрозуміти, де їй буде краще, – пояснює Дар'я Касьянова. – У нас були випадки, коли ми домовлялися із сусідами, бо це знайоме та безпечне оточення для дитини, і люди самі готові були запропонувати цю допомогу. Дитина відгорювала і приймалось рішення куди далі".

Ольга Ситнік, спеціально для УП.Життя