Компроміс чи маніпуляція: як відрізнити, домовитися і не загубити себе у стосунках?

Здорові стосунки не будуються на страху, постійних поступках чи маніпуляціях. Вони можливі лише там, де партнери цінують одне одного, не зраджують власні цінності та відкрито говорять про свої потреби.

Адже компроміс – це не постійне "підлаштування" одного з партнерів, а спільний пошук рішень на шляху до розв'язання проблем.

Про здорові домовленості, особисті кордони та маніпулятивну поведінку у стосунках, розповіли психологині Олена Редчиць та Оксана Сашенко.

Що таке компроміс у здорових стосунках?

Компроміс має певну передумову й не може виникати просто так. Попередньо у стосунках повинна з'явитися напруга, непорозуміння, конфлікт чи розбіжність поглядів. Навіть у хороших взаєминах трапляються моменти незгоди, і саме тоді часто говорять про пошуки компромісів.

Важливо розуміти, що компроміс – це не підлаштовуватися під партнера ціною себе, а турбота про іншу людину без зради власних потреб і цінностей.

"Вирішальним є не саме рішення, а розуміння того, що стоїть за конфліктом. Варто зазирнути глибше, у "підводну частину айсберга" та запитати себе: Що я відчуваю, коли починаю тиснути або, навпаки, здаватися? Чого мені бракує в цей момент? Якої підтримки я потребую від партнера?", – розповідає Олена Редчиць.

Люди звикли вважати компроміс найкращим способом вирішення конфліктів, однак це лише один із підходів. Більш ефективною стратегією психологи називають співпрацю.

Звичайно, це не суперечить компромісу, але є додатковим шляхом розв'язання проблеми, що максимально враховує інтереси обох сторін.

"У компромісі звучить: "Я трохи поступлюся, і ти теж". А у співпраці: "Як зробити так, щоб обом було добре? Саме такий підхід допомагає будувати справді міцні стосунки", – додала Оксана Сашенко.

Ознакою здорових стосунків є здатність приймати відмінності партнера й не перетворювати їх на драму. Різні смаки, погляди, цінності, політичні чи релігійні переконання, підходи до виховання дітей є нормою.

Важливо не робити з цих відмінностей постійне джерело конфліктів, внаслідок яких потрібно буде шукати компроміси.

"Здорові стосунки – це не те, де ми постійно поступаємося, а зберігаємо право бути собою.

Звичайно, бувають розбіжності, які складно поєднати. Наприклад, коли один із партнерів дотримується жорсткого підходу у вихованні дітей, а інший – м'якого. У таких ситуаціях варто залучати третю сторону, сімейного терапевта або іншого фахівця, який допоможе знайти спільне рішення й досягти компромісу", – зазначила Оксана.

Чи можуть постійні компроміси шкодити стосункам?

Якщо стосунки будуються лише на зручності одного з партнерів, відчуття власної гідності іншого рано чи пізно постраждає. Близькість вийде на перший план, але її якість погіршиться, й один із партнерів розпочне забувати про себе.

"Саме тут страждатиме відчуття цінності самого себе, тому що, як можна про це говорити, коли один постійно цінує іншого і забуває про свої емоції, переживання та потреби.

Варто запитати себе, чи не занадто високу ціну ми платимо за контакт і взаємодію з партнером. Якщо ціною стає наша гідність, здоров'я, інтереси чи свобода – це занадто дорого", – пояснює Сашенко.

Якщо на компроміс йдуть обоє партнерів, роблять кроки назустріч з поваги до цінностей і самих стосунків – то це прояв здорової близькості та небайдужості. Тут не виграє хтось один, виграє пара, і партнери стають ближчими одне до одного.

Здоровий компроміс і незгода не повинні шкодити, а навпаки допомагати вирішувати питання й підтримувати баланс.

"Стосунки – це не те місце, де ми маємо боятися, що нам нашкодять або ми втратимо партнера чи будемо покарані. Стосунки мають бути місцем спокою та безпеки для обох", – додала вона.

Про те, як розпізнати токсичні стосунки і на які "червоні прапорці" слід звертати увагу, йдеться у матеріалі.

Яка різниця між компромісом та маніпуляцією?

Маніпуляція – це умисний вплив на іншу людину з метою змінити її поведінку у власних інтересах.

Зазвичай вона народжується зі страху втратити контроль, програти або показати власну вразливість. Для багатьох маніпуляція стає способом утримати стосунки, хоч і ціною болю та напруги.

Маніпулятивна поведінка рідко виникає без причин – за нею можуть стояти тривога, невпевненість, пережиті травми або досвід попередніх стосунків.

Експерти розрізняють холоднокровну маніпуляцію (змушення людини робити щось попри її бажання) та "гарячі" прояви емоцій – моменти, коли хтось починає тиснути на іншого, вимагати чи навіть вдаватися до шантажу, аби отримати від партнера підтвердження його почуттів, любові чи іншого.

Редчиць пояснює: "Навіть "гарячий" емоційний тиск, без злого наміру, є болісним і руйнівним. Його легко впізнати за фразами на кшталт: "ти завжди", "ти ніколи", "ти знову". Такі узагальнення швидко переводять розмову у взаємні звинувачення й заводять діалог у глухий кут".

Після домовленості чи компромісу у людей завжди з'являється м'якість і спадає напруга, а після маніпуляції є відчуття внутрішнього "стискання" і зростає напруження.

"Різниця між компромісом та маніпуляцією завжди відчувається як на рівні тіла, так і емоційно.

Водночас важливо зазначити, що людям, які росли у родині, де маніпуляція була формою домовитися чи натиснути на іншого, буде складно її розпізнати", – розповіла Оксана Сашенко.

Які найпоширеніші форми маніпуляції?

Часто інструментами маніпуляції у парах стають побутові речі, сексуальна близькість або гроші.Найпоширеніші маніпуляції виростають на страху тих, ким намагаються маніпулювати.

"Натомість найнебезпечніші маніпуляції – ті, що маскуються під виглядом любові та турботи: "я ж заради тебе", "якби ти мене любив", "це все через тебе", "я просто хвилююся" та інше.

За красивими словами може ховатися тиск. Важливо прислухатися до себе: якщо після таких фраз з'являється важкість у грудях і внутрішній дискомфорт, ймовірно, це маніпуляція", – розповідає Сашенко.

Водночас маніпуляція не завжди звучить словами – іноді це образа й демонстративне мовчання. Таке "покарання тишею" нібито сигналізує, що умовно тебе "карають" за власну думку чи вибір. Мовчання замість діалогу є однією з найруйнівніших форм тиску, додала експертка.

Маніпуляція також часто працює через нав'язування провини, коли людину змушують повірити, що у всьому винна вона. Це не норма для здорових стосунків. І хоча маніпулятор може здаватися сильним, за такою поведінкою зазвичай стоїть страх, біль і спроба втримати близькість ціною руйнування довіри.

Поширеною формою тиску у стосунках теж є порівняння з іншими людьми: наприклад, із партнером подруги чи нібито "ідеальною" парою знайомих. Замість мотивації це зазвичай викликає пригнічення й посилює оборонну позицію.

Поширеними теж є порівняння з іншими чоловіками або жінками. Очевидно, що це не мотивує партнера до змін, скоріше пригнічує його та посилює оборонну позицію.

"Не менш поширені у стосунках умови та ультиматуми: "Якщо ти зробиш або подаруєш це – значить, ти справді любиш", "Якщо ти зараз підеш – я…".

Такі фрази створюють емоційний тиск і викликають тривогу. І хоча в короткій перспективі вони можуть призвести до бажаної та негайної поведінки партнера, у тривалій перспективі вони виснажують і позбавляють стосунки щирості, партнер відчуває це переважно як обмеження і контроль", – зазначила Олена.

Такі "маніпуляції" – верхівка айсберга, за якою стоять певні наміри, бажання чи потреби одного з партнерів.

"Маніпуляції та пасивна агресія часто виникають як спосіб донести свої потреби менш ризиковано: через страх показати свою вразливість і брак навичок спілкування, замість чесного "мені важливо, щоб ти…" з'являються звинувачення на кшталт "ти ніколи не дбаєш", – додала вона.

У випадку, коли люди одне одному не вороги й у партнера загалом добрі наміри – можна спробувати зупинити маніпуляції, сказати "мені неприємна така поведінка, попробуй розказати про свої потреби без тиску".

Якщо ж є постійна напруга і тривога, а партнер ігнорує ваші сигнали – можливо, це і є маніпуляція в класичному розумінні, і в цих стосунках навряд чи є місце щирому емоційному звʼязку.

Як здорово виставити особисті кордони і вчасно розуміти, що їх дійсно порушують?

Особисті кордони – це своєрідна форма турботи про себе, що допомагає захищати власні емоційні, ментальні та фізичні межі. Їх важливо чітко усвідомлювати, окреслювати та відстоювати, інакше у стосунках виникають конфлікти.

"Насправді це складно, бо нас рідко вчать розпізнавати власні межі. Фізичні кордони помітні, а емоційні, ментальні – ні, тому їх порушення часто здається "невидимим". Але відчуття при цьому такі ж самі, як і при порушенні фізичних меж: дискомфорт, напруга, біль", – пояснює Сашенко.

Межі починаються з усвідомлення: якщо я знаю, що до мене не можна підвищувати голос, я маю право одразу про це сказати. Коли партнер готовий чути, з'являється домовленість і повага до кордонів. Якщо ж поваги й емпатії бракує, порушення, швидше за все, повторюватимуться.

Для того, щоб навчитися відстоювати свої кордони, марто дотримуватися таких правил:

• Для початку потрібно сповільнитися.

"У типових маніпулятивних сценаріях люди діють дуже імпульсивно, але коли йдеться про близькі стосунки, важливо дати собі час охолонути й розібратися", – зазначає Редчиць.

• Важливо звернути увагу на власну реакцію й усвідомити, що саме ви відчуваєте, а потім спокійно озвучити це партнеру. Наприклад, "Коли ти тиснеш або порівнюєш мене з іншими, мені боляче й неприємно, бо здається, що ти не бачиш того, що я вже роблю".

• Обговорити з партнером всю ситуацію, те що стоїть за цими словами: "Але якщо ти готовий/а, ми можемо поговорити про це більше, я вислухаю і постараюся зрозуміти…".

• Важливо разом вирішити, як ви можете вплинути на ситуацію. Обговорити ваші можливості та розповісти про свої обмеження, які важливо не порушувати.

"Варто визначити для себе, скільки разів ви готові окреслювати свої межі й що робитимете, якщо вас не чують.

Спершу межі проговорюють словами, потім – підкріплюють діями. Якщо й це не працює, контакт або переривається, або переходить у стадію руйнування", – розповідає Оксана.

Такі "цикли" можуть проявлятися у вигляді постійних сварок або у чергуванні тиску та відсторонення шкодячи обом партнерам.

Без взаємної готовності чути одне одного конструктивної взаємодії не буде, і з часом це призводить до болю й тотального виснаження.

Для того щоб зрозуміти, чи хтось порушує ваші межі потрібно слухати своє тіло та розум. Людські відчуття є основним маркером порушення особистих кордонів.

При порушенні меж людина може відчувати роздратування, гнів або образу. Якщо це маніпулятивне порушення кордонів, людину часто ще й намагаються змусити відчувати провину.

"Основне наше завдання полягає в тому, щоб показати, де починаються і закінчуються особисті межі, зберігати повагу до партнера та приходити до таких домовленостей, які підходять двом", – додала Оксана Сашенко.

Крім цього, на здатність відстоювати свої права напряму впливає страх втратити партнера.

Експертка додає: "Люди створені для близькості й контакту, тому страх бути покинутими може бути дуже сильним. Коли він керує нами, ми забуваємо про себе і свої межі – це стан співзалежності. Але здорові стосунки можливі лише між двома цілісними людьми".

Особисті межі не руйнують близькість, а навпаки – роблять її безпечнішою. Коли людина розуміє свої почуття й може м'яко говорити про них, без страху й агресії, з'являється справжня повага один до одного.

Як лаконічно сказати "ні" близькій людині та не зруйнувати стосунки?

Існує міф про те, що відмова або слово "ні" у стосунках обов'язково має їх руйнувати.

"Насправді там, де є багато взаємоповаги одне до одного, "ні" не руйнує, а відкриває нам якусь правду про партнера і про те, що відбувається зараз", – розповідає Оксана.

Слово "ні" необхідне, тому що воно показує, де проходять наші межі і що з нами відбувається. Але відмовляти можна по-різному: не різко й болісно, а тепло і з повагою.

Коли між партнерами є взаємна повага, "ні" звучить м'яко, з розумінням того, що іншій людині може бути непросто це почути.

Іноді буває агресивне заперечення або може бути взагалі дуже нездорове "ні". Наприклад: "Що ти собі надумав або не буде так, як ти захотів". Натомість, коли здорове звучало б: "Вибач, але ні".

Доречно буде сказати: "Я бачу, чого ти хочеш і чого потребуєш, але на жаль…" – це не просто слова, а прояв співчуття, емпатії та уважності до партнера. Це готовність почути, відчути і домовитися.

Чи потрібно домовлятися, і як це робити конструктивно?

Людям потрібно вчитися домовлятися із партнером. Але це буде дієвим лише у випадку, коли обидва спираються на власні цінності, так як у кожного є речі, з якими вони не можуть погодитися, та з чим буде складно домовитися. Вміння домовлятися є передумовою здорового компромісу, внаслідок якого, обом партнерам добре, зазначає експертка.

Якщо власні цінності й повага до потреб партнера принципово не збігаються, на жаль, взаємодії не буде, й побудувати здорові домовленості у цьому випадку – неможливо.

"Коли щось суперечить базовим цінностям людини, погодитися на це майже нереально без зради себе.

Наприклад, якщо для когось важливі чесність або моногамія (коли кожен з партнерів вірний лише одному як у сексуальному, так і в емоційному плані), його не можна переконати прийняти брехню чи формат стосунків із третіми особами – це руйнує внутрішню цілісність", – пояснює Сашенко.

Домовленості повинні базуватися на взаємних почуттях, без тиску та страху. Лише через розуміння почуттів одне одного можливе справжнє порозуміння.

Як говорити з партнером про компроміс?

Передумовою діалогів є зізнання у своїх емоціях і почуттях. Пізніше, під час розмови із партнером, можна вжити такі фрази:

• мені боляче;
• мені тривожно;
• мені напружено;
• мені схилювано;
• мені некомфортно.

"Я відчуваю… Я боюся… Мені страшно, коли між нами відбувається ось це.

У цих словах немає звинувачень і переходу на особистості – є лише щире відкриття своїх почуттів та емоцій. Саме так починаються по-справжньому важливі діалоги між партнерами", – розповідає Оксана.

Готовність саморозкритися має тісно переплітатися із готовністю почути іншого. Але егоїзмом вважається, якщо це лише про "зараз я все висловлю, а ти маєш мене почути".

Натомість варто сказати: "я готова відкритися у своїх почуттях і водночас почути все, що відчуваєш ти". Також тут можна вжити такі висломи: "Це, мабуть, щось важливе для тебе, допоможи мені зрозуміти…", "Я б хотів/хотіла більше дізнатися про те, чого ти потребуєш в цій ситуації…".

"Найскладніше – за формою побачити зміст: вразливі почуття й справжні потреби партнера. Для цього потрібні і чіткі межі ("Мені не подобається, коли на мене тиснуть"), і водночас уважність до того, що для нього справді важливо ("Але давай спробуємо зʼясувати, що за цим стоїть, що для тебе справді важливо").

Цей самий алгоритм варто використовувати й у випадку, коли людина відстоює свої потреби. Потрібно не забувати стежити як це впливає на партнер", – додала Олена.

Анастасія Боднар, спеціально для "УП. Життя"