Чому нас тягне до тих, хто не відповідає взаємністю: де межа між закоханістю та емоційною залежністю
Чому одні стосунки дають відчуття безпеки, а інші змушують постійно шукати підтвердження власної цінності й намагатися заслужити любов?
Здається очевидним, що другий варіант – гірший, але іноді приваблювати може саме та людина, яка не відповідає вам взаємністю. При цьому справа може бути не в самій симпатії, а в знайомому способі переживати близькість.
Психологиня Дар'я Панченко пояснює, як дитячий досвід може впливати на вибір партнерів, чим закоханість відрізняється від емоційної залежності та чому нас може приваблювати партнер, який постійно відштовхує.
Чому нас приваблюють ті, хто не відповідає взаємністю?
З психологічного погляду людина завжди обирає ті життєві ситуації, у яких почуває себе добре. При цьому приваблювати можуть не лише самі люди чи події, які вони спричиняють, а й емоції, які вже добре відомі й звиклі.
"Загалом наш мозок любить так звані "протоптані стежки". І навіть якщо він знає, що на знайомій дорозі буде розчарування, то обере її, замість нової, можливо кращої, але зовсім невідомої", – пояснює Дар'я Панченко.
Така поведінка є повторюваною, бо іноді людина просто не має із чим порівняти. Навіть якщо вона нібито усвідомлює, що стосунки можуть бути іншими та бачить позитивні приклади, то без власного досвіду може продовжувати повертатися до звичних моделей, які вважатиме нормою.
"На це перш за все може впливати дитячий досвід. Наприклад, якщо мама була непослідовною у своїй поведінці, моментами ніжною й турботливою, згодом – холодною та емоційно недоступною, дитина не могла передбачити, коли отримає її увагу. Через це вона могла звикнути постійно стежити за настроєм матері, аби заслужити прихильність.
У дорослому віці така модель поведінки може повторюватися у стосунках із партнерами. Людина починає докладати зусиль, щоб завоювати увагу того, хто не відповідає взаємністю.
Замість того щоб втрачати інтерес до такої людини, вона може відчувати ще сильніше бажання домогтися її прихильності", – розповідає фахівчиня.
Як відрізнити закоханість від емоційної залежності чи бажання когось завоювати?
Закоханість – це здатність бачити іншу людину такою, яка вона є, приймати її особливості й водночас залишатися собою.
"На початку стосунків цілком природно багато думати про партнера, хотіти більше часу проводити разом та сумувати. Водночас важливо зберігати власне життя: працювати, зустрічатися з друзями й задовольняти свої потреби. Якщо ж цього немає – це може бути тривожним сигналом", – пояснює експертка.
Натомість емоційна залежність проявляється тоді, коли настрій, самооцінка та поведінка надто залежать від іншої людини. Наприклад, якщо вона пише – день здається чудовим, а якщо ні – ми сумуємо. Тобто власний емоційний стан починає визначатися діями іншої людини, додає Панченко.
У такому випадку проявляється поведінка схожа до пристосування. Приміром, коли один партнер не може висловити своєї думки, постійно хоче зробити добре іншому, не думаючи про себе, аби заслужити таким чином любов.
Якщо говорити про нездорове бажання завоювати людину чи нав'язливу потребу, то така поведінка може бути пов'язана зі страхом самотності й покинутості, коли людині важко залишатися наодинці із собою і вона постійно потребує уваги.
Такі чинники взаємодії у відносинах можуть впливати на самооцінку, відчуття власної гідності та ускладнювати завершення цих стосунків. Але, слід розуміти, що ці поняття є хиткими, й залежать від кожної людини окремо.
"Невзаємні почуття дійсно завдають болю будь-кому, але вплив безпосередньо на самооцінку залежить від того, як ми трактуємо цю відмову і на який життєвий досвід спираємось – одна людина сприйме відмову як просту несумісність почуттів, а інша – як доказ власної неповноцінності.
Тобто наслідки однією і тієї ж дії матимуть різний ефект", – пояснює психологиня.
А про те, як відрізнити компроміс від маніпуляції та не загубити себе у романтичних стосунках, читайте у матеріалі.
Чому одні обирають стабільність, а інші – емоційні гойдалки?
У людей буває різна попередня практика близькості – це залежить не лише від романтичного досвіду, а й сімейного. Тому, для когось близькість асоціюється з безпекою та підтримкою, а для інших – вона може пов'язуватися з відчуттям, що їх надмірно контролюватимуть, обмежать свободу, або згодом просто розчарують чи відкинуть.
"Якщо людина жила в безпечному середовищі, то буде сприймати стабільність як комфорт, а ті, хто звикли до непередбачуваності, можуть відчувати тривогу навіть у здорових стосунках, бо спокій і послідовність здаються їм незвичними", – пояснює Аліна.
Натомість чіткої межі, які б окреслювати здорові стосунки немає, все залежить від комфорту. Стабільні стосунки не обов'язково мають бути сповнені бурхливих емоцій, іноді вистачає взаємоповаги, турботи та уваги. Рівноцінно емоційні й пристрасні стосунки також можуть бути здоровими, якщо обом партнерам комфортно. Головне розрізняти потребу в емоціях і ситуацію, у якій бракує справжніх почуттів.
Водночас відсутність емоційних гойдалок само по собі ще не означає, що стосунки здорові, чи що в них є кохання. Іноді за цим стоїть звичка й просте співіснування, що також може викликати дискомфорт.
"Важливо зрозуміти, чому, наприклад, спокійні стосунки викликають занепокоєння: через те, що людина звикла до емоційних злетів і падінь та їй бракує звичного напруження, чи тому, що вона просто не відчуває закоханості"– додала Полюхович.
Чому буває важко відпустити людину, яка не відповідає взаємністю?
Виходячи із стосунків, ми боїмося втратити не лише людину, а й певне уявлення про себе.
"Наприклад, розрив може змусити сумніватися у власній цінності та думати, що ми не такі хороші, як вважали", – зауважує Полюхович.
Крім того, зникає все, що формувалося навколо партнера: спільні мрії, плани на майбутнє, образ людини, який створили у своїй уяві, а також уявлення про спільне життя.
"Загалом людина може боятися змін, через нерозуміння того, що чекатиме на неї далі.
Важливо не сприймати роки стосунків як змарнований час, а визнавати їхню цінність і все хороше, що вони нам дали.
Слід позиціювати це як досвід, зробити висновки й рухатися далі, не думати що це був "останній шанс", бо більш нікого не знайдеться для серйозних стосунків, або із кимось іншим любові не буде", – розповіла фахівчиня.
Усе це є частиною втрати, яку також важливо прожити, особливо коли додатковий тиск створює думка рідних і друзів, що теж часто зустрічається.
Як "вийти" із цього замкнутого кола?
Перш за все, важливо розуміти й нагадувати собі, що знайоме – не завжди означає здорове. Якщо самостійно вийти із такого типу стосунків не вдається, було б добре, якби був хтось поруч, хто може про це нагадати.
Важливо отримати новий позитивний досвід. Наприклад, це можна зробити через якісні дружні стосунки, у яких є взаємність, відкритість і можливість говорити про почуття. Іншим варіантом може бути психотерапія, де людина поступово вчиться будувати взаємодію за новими сценаріями.
"Водночас це тривалий процес, адже звичні уявлення про стосунки формувалися роками, тому для їхньої зміни потрібен час і поступова робота над собою", – додає експертка.
Але, якщо стосунки насильницькі, важливо насамперед подбати про власну безпеку й одразу припинити спілкування. Слід також розуміти, що насильство може бути не лише фізичне, а й сексуальне, емоційне чи навіть фінансове. Як розпізнати його прояви та куди звертатися по допомогу – розповідаємо в матеріалі.
Якщо ж потрібно поступово віддалитися від людини, варто зменшувати контакт із нею та зосереджуватися на собі. Наприклад, перестати стежити за її соціальними мережами, не шукати приводів для дзвінків і повідомлень, натомість – зустрітися з друзями, сходити в кіно й прислухатися до власних бажань.
Також іноді може бути ефективним почути конкретну відмову, аби не жити в очікуванні, що ви зможете підлаштуватися під іншу людину, і вона неодмінно захоче стосунків.
Та загалом, якщо, наприклад, стосунки раніше були хорошими, але щось змінилося, для початку варто спробувати поговорити аби з'ясувати, що сталося.
"Але варто розуміти, що така розмова має допомогти зрозуміти ситуацію, а не стати способом переконати людину залишитися. Важливо почути позицію іншого й прийняти її, навіть якщо вона не збігається з очікуваннями", – пояснює фахівчиня Дар'я Панченко.
Коли варто звернутися до психолога?
Звернутися до фахівця потрібно, коли людина помічає, що знову й знову закохується в емоційно недоступних партнерів, а її стосунки розвиваються за схожим сценарієм.
Також якщо почуття до іншої людини починають суттєво впливати на повсякденне життя (погіршуються сон і апетит, знижується працездатність, настрій постійно залежить від поведінки партнера) теж слід звернутися до експерта.
Крім того, варто звернути увагу на відчуття страху самотності чи нездатність відпустити людину навіть після чіткої відмови.
У таких випадках робота з психологом може допомогти краще зрозуміти власні потреби, помітити повторювані моделі поведінки й навчитися будувати стосунки, у яких не потрібно постійно доводити свою цінність. Але це працює лише в ситуаціях, коли людина сама щиро цього хоче, пояснює психологиня.
"Водночас важливо не перетворювати кожне нерозділене почуття на ознаку проблеми. Не кожне невзаємне кохання пов'язане з психологічною травмою чи емоційною залежністю.
Іноді ми просто закохуємося в людину, яка не відчуває того ж", – додала Панченко.
Анастасія Боднар, спеціально для "УП.Життя".
