Не цілуйте малечу в губи. Як батькам уникнути сексуалізації дітей і до чого тут фото в соцмережах
Коли народилася моя перша дочка, було відчуття, наче мене кинули у вогонь, з якого неможливо вибратися. Дитина була дуже бажана, але після пологів мені здавалося, що я завжди буду виключно мамою і вже ніколи не належатиму собі. Це лякало.
Другу дитину я народила через сім років. Тоді вже прекрасно розуміла, що собі належати я точно буду – з часом, але буду. А от період обіймів, доторків, безумовної любові до мами зі сторони дитини – не вічний, він дуже швидко пройде. З другою дочкою я вирішила насолоджуватися цією "малючковістю": дарувати дитині безмежні обійми, поцілунки, опіку.
Проте в певний момент задалася питаннями: чи надмірна опіка не нашкодить дочці? Чи не користуюся я її прив'язаністю? Коли і як треба сепаруватися?
Підсилили мої питання й світлини, які раз за разом з'являються в соцмережах. То на них мама цілується з сином 5-6 років, то тато з дитиною 3-4 років, то мати відверто позує поряд із сином 6-7 років. Вони викликають розгубленість і нерозуміння: коли батьки переходять межі?
З цими запитаннями "УП. Життя" звернулася до Лариси Козир, аналітично орієнтованої психологині та юнгіанської пісочної терапевтки, і Марії Фабрічевої, психологині, психотерапевтки, менторки.
Вони пояснили:
- коли батькам потрібно вчити дитину самостійності;
- коли вже не можна купатися з разом, спати в одному ліжку, ходити оголеними;
- де межа між ніжністю і сексуалізацією в поводженні з дитиною;
- чим небезпечно цілувати дітей у губи.
Коли починається сепарація дитини?
3-6 років – це період, коли треба навчити дитину існувати не лише в парі з мамою, у її теплоті й любові, а й самостійно.
"В цей час у дитини починається процес сепарації – вона розуміє: "Я окрема". При цьому відокремитися – не означає повністю розірвати контакт. Це про право бути окремим і мати довірливі стосунки зі значущими для себе фігурами", – пояснює Марія Фабрічева.
Коли дитині 5-6 років, вона має садочок, майданчик. У житті мами також повинно бути щось окрім сина/дочки – робота, тато, інші зацікавлення – і дитина має про це знати.
"Якщо батьки занадто опікуються сином/дочкою, то транслюють думку: "Ти мій/моя і я тебе від себе не відпускаю".
Для прикладу, мама продовжує бігати довкола 16-річного хлопця: застеляє йому постіль, складає рюкзак, парує шкарпетки. В майбутньому такий чоловік скоріше всього шукатиме собі жінку, яка стане для нього матусею: буде прати йому сорочки, сидіти вдома, обслуговувати його. Він, ймовірно, не зможе жити з рівноцінною партнеркою, незалежною жінкою, яка працює, має захоплення, кар'єру, хобі, подруг", – пояснює Лариса Козир.
При цьому вона додає, що такий розвиток подій не є однозначним. Адже протягом життя дитина може компенсувати травму від гіперопіки терапією, хорошими вчителями, гідною дружбою, стосунками з партнером.
Важливим елементом сепарації є умовний переїзд дитини 3-6 років в окрему кімнату чи свій куточок. Вона вже повинна мати своє місце за столом і окреме ліжко.
"Дитина вже не повинна спати з батьками. Зрозуміло, що до 7-8 років вона ще прибігатиме в ліжко до мами/тата: пообійматися, відчути, що вона з ними в контакті й що вони є поряд. Це така тілесна підзарядка для них – і це важливо. Але ліжко дитини має бути окремим", – каже Лариса Козир.
У віці 3-6 років діти починають досліджувати себе, своє тіло. Вони формують свої кордони: сексуальні, емоційні, інтелектуальні, фізичні. Тому важливо питати і чути думку дитини, наприклад, чи вона не проти виставити фото в соцмережі.
"Батьки мають слухати думку дитини, якщо хочуть виставити її фото у соцмережах. Якщо дитина не дає згоду на публікацію, ми її чуємо і витримуємо відмову. Тобто вчимося сприймати дітей як окремих від себе особистостей", – каже Марія Фабрічева.
Лариса Козир додає, що при цьому й дітей треба вчити витримувати відмову. Наприклад, коли дитина наполегливо хоче і в туалеті бути з мамою, і ванну приймати разом. Експертка визнає, що часом батькам важко сказати "ні".
"Можна запропонувати: "Я буду поряд з тобою під час купання, ми придумаємо спільну гру, але разом приймати ванну не будемо". Зрозуміло, що спочатку можуть бути істерики, заперечення, які важко витримати. Проте нам треба це пройти, бо як тоді ми навчимо наших дітей переживати фрустрацію і відмову?
Потім у підлітковому віці буде: подруга не пішла гуляти – катастрофа, хлопець не відписав одразу – кінець світу", – каже Лариса Козир.
Марія Фабрічева додає, що дитина має розуміти: відмова не означає, що її відторгли як особистість, вона означає, що інша людина теж має право піклуватися про себе.
"Правило купальника" та з якого віку не варто оголюватися перед дітьми?
Протягом 3-6 років дітей треба навчити "правилу купальника" – все, що майка з трусиками закривають, це інтимні, особисті місця. Це кордони тіла і дитина повинна усвідомити, хто має право їх торкатися і бачити, а хто ні. Це правило допоможе захистити її від сексуальних кривдників.
"У цей час ми вчимо дитину, що вона може сказати: "Не дивись!" і бути почутою, навіть якщо це буде стосуватися близької людини. Дитина має право сказати: "Я сама піду в душ", і ми не повинні туди заходити. Загалом, у 5-6 років дитина може самостійно приймати душ чи з допомогою одного з батьків – інші дорослі не можуть брати в цьому участі. Коли слухаємо дитину, стукаємо у двері, а не вриваємося, ми транслюємо повагу до її меж", – пояснює Марія Фабрічева.
Оголеність дорослих поруч може бути недоречна, оскільки така поведінка не корелюється з "правилом купальника".
"Якщо батьки ходять вдома голими, постійно переодягаються перед дитиною – вона не може регулювати, що добре, а що погано. І якщо якийсь дядько буде роздягатися чи демонструвати частини свого тіла, то може це нормально, бо тато ж бігає голим?" – пояснює Лариса Козир.
Марія Фабрічева наголошує: якщо це разова акція – мама вийшла з душу і забула халат – це ситуативно і не є порушенням норм. Важливо, чи таке повторюється і з яким контекстом. Якщо мама хоче, щоб дитина на неї дивилася, казала, що вона красива, то це не є нормою.
"Батьки, які часто чи постійно ходять оголеними перед дітьми, повинні розуміти, що сім'я – це мікросоціум, і з часом дитина вийде з нього. Тоді в неї може статися криза, бо у соціумі неприйнятно те, що для дитини є нормою. Для прикладу, дитина в садочку вийде оголеною і отримає зауваження від вихователя чи насмішки інших дітей.
Ми маємо враховувати контекст, у якому ми живемо і не можемо виключити культуру, до якої треба готувати дитину. А в українців не розповсюджена повсякденна культура оголеного тіла", – пояснює Марія Фабрічева.
Психологиня додає, що деякі діти можуть на підсвідомому рівні ніяковіти поруч з оголеними батьками. При цьому не розуміти, чому їм некомфортно і соромно, і думати, що це з ними (дітьми) щось не так. У цьому випадку зіткнення з іншими нормами може бути травматичним, бо поруч з одягненими дорослими дитина може почуватися комфортніше.
Водночас вона помічатиме, що заведене в її родині відрізняється від того, що дитина бачить зовні. Тоді до сумніву в собі може додатися інший: "Може, з моїми батьками щось не так?"
Де межа між ніжністю і сексуальністю у поводженні з дитиною?
Ще одним важливим завданням віку 3-6 років є усвідомлення дитиною різниці поколінь та заборони на інцест. Діти цього віку проявляють безумовну любов до своїх батьків: хлопчик може немовби "закохано" дивитися на маму, яка є для нього еталоном жінки, дівчинка – на тата. В цей час дорослим важливо чітко пояснити дитині: ми тебе любимо, цінуємо, визнаємо, але у батьків – своє, у дітей – своє.
"З однієї сторони мама і тато мають давати визнання своїм сину/доньці: любити, захоплюватися, піклуватися, давати змогу проявляти ініціативу, казати їм, що вони красиві, розумні, сильні.
З іншої сторони їм треба чітко пояснити різницю поколінь. Коли хлопчик у віці 3-6 років каже, що хоче собі за дружину маму, варто сказати: "Ти в мене розумний і красунчик, але мій чоловік – твій тато, а ти виростеш сильним, красивим, розумним, і знайдеш собі дружину". А дівчинці, яка мріє стати дружиною тата, казати: "Ти розумничка і красуня, пишаюся тобою, але моя дружина – твоя мама"", – пояснює Лариса Козир.
Ще на початку ХХ століття психоаналітик Шандор Ференці писав про змішання чи плутанину мов пристрасті і ніжності. Вона виникає, коли мама чи тато скеровують свою сексуальність на дитину, а не на партнера, і роблять це часто. Коли мама занадто "сексуальна" в поводженні з сином, цілує його у губи, чи тато "заграє" з донькою.
"На дочку/сина має бути направлена любов, піклування, повага, але не спокуса. Дитину чи підлітка точно не можна "бити по дупі", а мамі – одягатися відверто "для синочка".
Якщо говорити про дитину до 7 років, то у неї ще інфантильна, незріла сексуальність. Коли дорослі заграють з цим, вони роблять мішанину, і можуть перезбуджувати дитину, давати того сенсу і контенту, який вона ще не здатна збагнути", – каже Лариса Козир.
Водночас психологиня додає, що сама по собі розкутість дорослого не обов'язково призводить до змішання мов ніжності й пристрасті. Наприклад, якщо мама працює акторкою чи моделлю і бере участь у відвертих фотосесіях або сексуально вдягається на корпоратив, її поведінка має інший контекст і не спрямована на дитину.
Інша річ – коли сексуальність і "дорослі" інтереси батьків стають частиною простору дитини.
Відверті світлини за участі дітей – у чому небезпека?
Марія Фабрічева разом з Ларисою Козир проаналізували кілька відвертих світлин за участі батьків і дітей із соцмереж: коли мама/тато цілуються в губи з сином/дочкою, чи мама сидить у відвертій позі поруч з сином. На таких фото нерідко зчитується сексуалізація чи підміна понять.
"Коли сексуальність направлена на дитину – це викликає розгубленість. У такий момент нам складно побачити батьківсько-дитячі стосунки, матір/батька і дитину – натомість вбачається сексуальне", – каже Лариса Козир.
Вона пояснює, що небезпека таких фото чи відео у підміні: на них зображені дитина і надмірно розкутий дорослий, дивлячись на якого, ми думаємо про інтим. У той же момент виникає питання: "З ким мама/тато матиме близькість?", адже поряд немає дорослого чоловіка, жінки чи групи людей. Натомість ми там бачимо дитину.
Марія Фабрічева зауважила, що вкрай важко проаналізувати стосунки в сім'ї по фото, бо ми не бачимо цілої картини, не відчуваємо психоемоційний рівень, не можемо поставити додаткові запитання.
Проте здебільшого дитина не має змоги відмовити старшому, особливо якщо це мама чи тато, які мають майже абсолютну владу, вплив і контроль.
"На таких фото дитина перебуває в стані підкорення батьківській фігурі. І саме в цьому я бачу найактуальнішу проблему.
Якщо дитина напружена, відмовляється, ховається або уникає контакту – це означає, що їй незручно в моменті. Але ми говоримо про фотографії й не бачимо, що передувало моменту зйомки і за яких обставин вони були зроблені", – каже Марія Фабрічева.
Психологиня додає: якщо дитині нормально робити такі світлини, то це її суб'єктивна норма сприйняття. Але вона не гарантує дитині безпеку в інтернеті. Реакції інших, зокрема зловмисників, не залежать від того, чи було дитині комфортно фотографуватися. Нездорову реакцію може викликати сам факт присутності дитини на фото, сюжет або провокативність світлин.
Такі світлини насторожили психологиню й з точки зору меж культурального сценарію, в якому надмірна розкутість батьків перед дітьми (і навпаки) не схвалюється.
"Він передається з покоління в покоління. У ньому домінує батьківська фігура, сімейні цінності, образи ідеальних чоловіка і дружини, мам і бабусь, відносин з дітьми", – додала Марія Фабрічева.
Психологиня висуває гіпотезу, чому батьки роблять і виставляють такі світлини: можливо, деякі з них не можуть по-іншому, по-дорослому звернути на себе увагу; деякі залишаються інфантильними навіть у 25, 35, 50 років, не усвідомлюють себе дорослими; сприймають це як гру і не вкладають у це сексуальний контекст.
"Поставте собі запитання "навіщо" і, можливо, ви знайдете іншу форму позиціонування себе і привернення уваги. Звичайно, дітям подобається бути в центрі уваги, але в колі сім'ї. А виставлення таких фото – це потенційне наражання дитини на соціальну небезпеку", – пояснює Марія Фабрічева.
Чим небезпечні поцілунки дітей у губи?
"Дивлячись на фото, де дорослі цілуються в губи з дітьми, частина з нас бачить себе малих у ситуації, коли батьки змушували: "Йди поцілуй бабусю/дідуся/тітку!"
І реакції у нас різні: хтось із дорослих пам'ятає, як сам витирався від тих поцілунків, і йому шкода дитини; для когось це було нормально. І саме ці останні сприймають такі фото без осуду", – каже Марія Фабрічева.
При цьому вона наголошує: головною проблемою тут є те, що дитина не може відмовити і протистояти дорослому, особливо якщо ним є мама чи тато.
"Вона ще не має внутрішнього стрижня, а тому ми часто маємо справу з експлуатацією: усвідомленою чи ні. Хтось із дітей їй опирається і не хоче цілуватися, а хтось підкоряється", – пояснює Марія Фабрічева.
Психологиня додає, що історії з нав'язаними поцілунками не обов'язково, але таки можуть вплинути на майбутнє дитини. Як потенційний наслідок – вона може підкорятися значущій фігурі, директору наприклад, навіть якщо їй це буде неприємно. У цієї людини можуть бути стерті кордони і нерозуміння меж. Або ця дитина в майбутньому буде робити іншим ніяково, щоб добирати свою владу.
"Якщо ми говоримо про батьківсько-дитячі стосунки, ніжність можна проявляти без поцілунків у губи або їх імітації. Можна обійняти, поцілувати в щічку, відгукнутися на прояви ніжності дитини, наприклад, на обійми", – радить Марія Фабрічева.
При цьому потрібно зважати, чи хоче дитина цих проявів, чи її змушують до них. Адже батьківсько-дитячі стосунки – це не про використання дитини як заміни сексуального об'єкта, не про примус. Це про захист і підтримку, розвиток взаємної поваги, засвоєння соціальних норм і відповідальності, каже психотерапевтка.
"У стосунках між дорослим і дитиною є важливий компонент – піклування про дитину. Якщо мама/тато обіймає, цілує дитину, то щоб показати свою прихильність, добре ставлення, надійну привʼязаність. Дитина не має потреби в поцілунках у губи ні в якому віці, бо це дуже інтимна дія.
Губи, рот – це еротична зона, тому потребує обережного ставлення. І якщо для якихось народів такі поцілунки – норма, то для українців – не є культурно звичним явищем", – наголошує Лариса Козир.
