"У мозку не все так однозначно": нейропсихологиня про пошуки щастя у дофамінових букетах та минулому
Дофамін – так званий "гормон щастя", який неочікувано став трендовим. Ви могли неодноразово чути про нього у соцмережах, коли люди називають "дофаміновими" різнобарвні букети, їжу, одяг та ремонти.
Прикметник "дофаміновий" ледь не замінив слово "кольоровий" у повсякденному вжитку, та чи справді цей нейромедіатор має зв'язок з яскравими барвами та щастям?
Навіщо нам потрібен дофамін, чи має він зв'язок з кольорами та до чого тут спогади про минуле, "УП. Життя" розповіла кандидатка психологічних наук, клінічна психологиня та нейропсихологиня Альона Вавілова.
Що таке дофамін і як він працює?
– Що взагалі таке дофамін?
– Дофамін – це нейромедіатор, тобто біохімічна речовина, що виробляється в мозку і відповідає за різні процеси. Його часто називають "гормоном щастя", однак насправді ця назва не зовсім відповідає дійсності. Немає єдиного нейромедіатора, який сприяє виникненню відчуття щастя.
Дофамін скоріше відповідає за інтерес, відкритість до нового досвіду, передчуття чогось позитивного та мотивацію діяти. Якщо ж обирати загальний опис, то його можна назвати основним нейромедіатором, який впливає на бажання жити, пробувати щось нове та розвиватися. Коли ми щось робимо, то отримуємо задоволення від цих дій, тому дофамін – це більше нейромедіатор мотивації, задоволення і підсилення бажань, ніж щастя.
Дофамін є одночасно і нейромедіатором і гормоном, проте це два різні поняття. Нейромедіатор – це біохімічна речовина, яка "працює" в мозку і забезпечує зв'язки між нейронами. Гормон – це біохімічна речовина, яка потрапляє у кров і регулює процеси на рівні тіла. Тобто гормон і нейромедіатор відрізняються функціями та розташуванням в організмі.
– Як працює цей нейромедіатор, якщо він не сприяє виникненню щастя напряму?
– Дофамін виділяється в різних ділянках головного мозку у відповідь на якісь ситуації. Загалом це випадки, коли відбувається щось цікаве, присутній ефект новизни. Дофамін дарує відчуття енергії, піднесення, які вже дають нам поштовх рухатися далі і пробувати щось нове.
Також цей нейромедіатор впливає на здатність помічати щось приємне. Наприклад, ви побачили те, що викликає у вас радість, і концентрація дофаміну стала вищою. Разом з іншими нейромедіаторами він бере участь у переживанні приємних емоцій. Наприклад, дофамін та серотонін впливають на гарний настрій та відіграють значну роль у відчутті щастя, радості.
– Чим відрізняються емоції від настрою, і де саме працює дофамін?
– Емоції і настрій – це різні поняття, які відрізняються за тривалістю та складністю. Емоція – це наша реакція. Вона є більш простою та швидкоплинною. Наприклад, ми йдемо вулицею та помічаємо щось дуже гарне або відчуваємо запах смачної їжі, через що у нас виникає радість, піднесення. Або ж нас хтось штовхнув чи сказав щось неприємне, і ми відчуваємо гнів.
Тобто емоції – це реакції на вплив зовнішніх або внутрішніх подразників чи стимулів. Вони є чітко окресленими та менш тривалими в часі, тоді як настрій – це складний та довготривалий стан. Він у нас зберігається протягом певного проміжку часу і може складатися не лише з однієї емоції. Людина – це дуже складна істота, яка здатна одночасно переживати різні емоції. Наприклад, ностальгія – це сукупність смутку, радості тощо.
Дофамін впливає як на емоції, так і на настрій. У першому випадку це більш короткочасний вплив. Наприклад, цей нейромедіатор може викликати відчуття азарту або передчуття чогось цікавого, нового або незвіданого. Оскільки настрій є більш тривалим станом, дофамін разом із серотоніном може викликати відчуття бадьорості, тривалої зацікавленості чимось та збільшувати концентрацію.
Дофамін і кольори – чи є зв'язок?
– Чи можуть яскраві кольори, барви квітів у букетах спровокувати виділення дофаміну?
– Дуже складно говорити про однозначний причинно-наслідковий зв'язок. Насправді сам яскравий рожевий або жовтий колір не пов'язані з виробленням дофаміну. Наука не довела такого зв'язку. Але кольори можуть опосередковано впливати на активацію дофамінової системи через емоційне збудження. Наприклад, ми бачимо якийсь яскравий колір, це вмикає сенсорну стимуляцію, ефект новизни, і рівень дофаміну підвищується через зацікавленість.
Нам набагато цікавіше дивитися на щось яскраве, що привертає увагу, ніж на монотонні або сірі кольори. Зацікавленість також сприяє виробленню дофаміну. На рівень цього нейромедіатора можуть впливати асоціації з певними приємними подіями. Наприклад, яскраві барви зі спогадів з дитинства. У такому випадку кольори можуть активовувати асоціативний ряд і впливати на підвищення дофаміну.
Окрім того, яскраві кольори пов'язані з рівнем бадьорості, бо викликають сенсорну стимуляцію. Коли людина перебуває у дуже монотонному середовищі, вона може бути менш активною, адже в її житті відсутні зовнішні стимули, які її активізують та мотивують. Ми не можемо прямо говорити, що жовтий, рожевий або інші кольори є "дофаміновими", але опосередковано вони можуть впливати на підвищення рівня дофаміну.
– Тобто букети стають для людини "дофаміновими", лише якщо їй подобаються ці яскраві кольори? Якщо ж вони її не вразили, то ефекту не буде?
– Так, для більшості людей ці кольори приємні та викликають сенсорну стимуляцію, однак це працює не для всіх. В певних випадках велика кількість барв може призвести до перезбудження або виснаження. Для нейровідмінних людей, які мають розлади аутистичного спектра та розлади дефіциту уваги і гіперактивності – ці кольори можуть бути занадто сенсорно стимулюючими. У такому випадку барви викликають тривогу, страх, дратівливість тощо.
– Чи потрібні в житті людини яскраві кольори?
– Загалом яскраві кольори потрібні. Якщо ми проаналізуємо наше життя, то зрозуміємо, що нас оточують не лише бежевий та сірий, але і яскраві відтінки. Навесні або влітку ми живемо серед зелених кольорів. Восени нас оточує червоний та жовтий. Також ми бачимо блакитне небо, яскраві квіти.
Тобто наше око пристосоване до сприйняття яскравих кольорів. У його сітківці є фоторецептори – палички і колбочки. Палички сприймають світло, а колбочки – різні кольори. Отже, наш мозок здатний сприймати яскраві барви. Йому потрібна сенсорна стимуляція.
– Як на людину впливає життя у монотонному бежевому або сірому оточенні?
– Насправді самі по собі бежеві, сірі або монотонні кольори не є шкідливими, але вони починають негативно впливати на людину, якщо немає іншої сенсорної стимуляції – ні кольорами, ні запахами, ні музикою тощо.
Також вакуум із сірого середовища негативно впливає, коли людина виснажена та перебуває у пригніченому стані. За таких умов мозку потрібна якась стимуляція, і якщо її не буде, то утворюється "дофамінова яма". Це може опосередковано призвести до депресивних станів.
– А що таке "дофамінова яма"?
Це коли у житті людини немає стимулів для вироблення дофаміну. У головному мозку є різні рецептори. Дофамін виробляється не просто для того, щоб людина була весь час в стані відкритості до нового досвіду, а в ситуаціях, коли це важливо. Наприклад, коли ми пізнаємо щось нове або ставимо перед собою завдання та виконуємо їх.
Однак, коли із зовнішнього середовища немає ситуацій, які б ставили виклики для дофамінової системи, то цей нейромедіатор не виробляється, тому що мозок не має стимуляції для цього. Тоді людина має низький рівень дофаміну, що супроводжується відчуттям рутинності, сірості, монотонності, одноманітності. Також наслідками можуть бути втома та зниження мотивації діяти, втрата інтересу до життя. У деяких випадках необхідно звернутися за психологічною допомогою до фахівців.
Загалом важливо отримувати "корисний" дофамін. Цьому можуть сприяти прогулянки на свіжому повітрі, читання книг, які людина вважає цікавими, або перегляд пізнавальних відео. Також може допомогти спілкування з людьми, які мають подібні до ваших інтереси тощо.
Швидкий і довготривалий дофамін: в чому відмінність?
– Які є види дофаміну та як вони працюють?
– Сукупність нейронів, що використовують дофамін для передачі сигналів (дофамінергічна система) розташовані в різних ділянках головного мозку. Дофамін може вироблятися як реакція на різні стимули.
Існує довготривалий (повільний) дофамін, який виробляється у перспективі на тривалий проміжок часу та дає відчуття активності, бадьорості, зацікавленості. Він продукується, коли ми подорожуємо (тобто бачимо щось нове), ставимо перед собою завдання, виконання яких вимагає зусиль.
Також є так званий "швидкий дофамін", який виробляється тут і зараз, як швидкі вуглеводи. Він працює на контрасті – спочатку його рівень підскакує, а потім знижується. Наприклад, при перегляді коротких відео у нас рівень дофаміну зростає, однак коли ми перестаємо їх дивитись, то він різко знижується. Ми відчуваємо себе пригніченими, засмученими і в нас виникає бажання повернутися до цих відео, щоб отримати задоволення, не докладаючи зусиль.
Такі стрибки дофаміну не приносять користі мозку, адже привчають людину отримувати швидке задоволення без зусиль. Натомість значно корисніше залучати вольову сферу й докладати певних зусиль, щоб отримати більш тривалу та стійку стимуляцію.
Я б не сказала, що швидкий дофамін дуже шкідливий і від нього треба відмовлятися, але він стає проблемою, коли займає більшу частину життя людини, в якої немає інших способів отримувати цей нейромедіатор.
– Коли ми бачимо яскраві кольори, у мозку виробляється швидкий чи довготривалий дофамін?
– Буває по-різному. Якщо ми йдемо вулицею, бачимо яскраві кольори і отримуємо задоволення тут і зараз, то цей дофамін не дуже тривалий. Ми можемо насолодитися, отримати якісь спогади та на певний час відчути піднесення. Але якщо ми проходимо цією вулицею вже не вперше, то це перестає бути новою стимуляцією і не дає підвищений рівень дофаміну.
Подібне відбувається і з новими речами у будинку – з часом вони вже не викликають вираженого підняття рівня дофаміну. Цей феномен називають гедоністичною адаптацією. Тому люди схильні до імпульсивних покупок, адже завдяки цьому вони отримують сплеск дофаміну.
Проте це не означає, що ми маємо кожні кілька тижнів чи місяців купувати нові яскраві речі. У такому випадку психологи радять практику усвідомленої вдячності: свідомо фокусувати увагу на цій речі і згадувати, як ви її хотіли купити, або як вона гарно вписалася у ваш інтер'єр.
Як додати дофамін у своє життя?
– Які є способи збільшити рівень дофаміну?
– Насправді способів дуже багато. Дофамін – це інтерес, щось нове, тому якщо людина перебуває у доволі одноманітному середовищі, вона може почати змінювати його. Це не обов'язково має бути подорож в іншу країну або якісь глобальні дії. Людина може обрати новий маршрут та досліджувати цікавинки на шляху, або ж піти до музею чи кав'ярні, яку раніше не відвідувала. Тобто головне – зміни.
Якщо квартира стала занадто звичною, можна повісити новий постер на стіну або ж переставити меблі – це теж буде стимуляцією. Також можна звернутись до кольорів, які вам подобаються – наприклад, купити букет живих квітів, тих самих "дофамінових". Це буде привертати вашу увагу та підвищувати рівень дофаміну.
Також є дослідження, які підтверджують, що дофамін виробляється під час руху. Ми не говоримо про максималізм у стилі ранкових пробіжок по вісім кілометрів. Достатньо систематичних прогулянок вранці або ввечері. Вони підвищують рівень більш довготривалого дофаміну.
Також на цей нейромедіатор впливає на залученість – вміння ставити собі цілі та формувати нові цікаві завдання. Наприклад, кожного дня вивчати декілька слів з певної мови. Це буде викликом, і дуже важливо, щоб ви могли його подолати, бо дофамін виробляється у випадку, коли ви досягаєте успіху.
Нові хобі та корисні звички також можуть додати дофамін у наше життя. Стимуляція – це не лише кольори. Наприклад, якщо людина ставить перед собою завдання спробувати різні види чаю, це теж сприятиме виробленню дофаміну, як і прослуховування улюблених пісень.
Також стимуляція може бути тактильна, як, наприклад, масаж. Існує безліч способів отримати дофамін, але всі вони пов'язані із новизною, цікавістю та викликами. Це те, що дозволяє тримати наш рівень дофаміну стабільним.
– Якщо людина намагається додати дофамін у життя, але нічого не допомагає, і вона залишається байдужою, чи свідчить це про розлади?
– Насправді в мозку не все так однозначно і один єдиний дофамін не визначає наш стан. Є багато інших нейромедіаторів – норадреналін, серотонін, глутамат тощо. Вони можуть страждати, навіть якщо рівень дофаміну стабільний, і це впливає на нас.
Якщо ж людина перебуває у пригніченому стані тривалий час (декілька тижнів і більше) та має ангедонію, це може свідчити про наявність клінічних розладів. У такому разі варто обов'язково звернутися до фахівця. Ангедонія – це стан, за якого людина втрачає задоволення від речей, які раніше приносили їй радість. Наприклад, людина любила гуляти з друзями, відвідувати театри, але тепер не має бажання це робити.
– Які "червоні прапорці" свідчать про те, що людині вже не допоможуть прогулянки та нові справи, а треба щось більше?
– Щоб зрозуміти, чи маєте ви проблеми, спочатку потрібно спробувати діяти. Не варто очікувати, що після однієї прогулянки ви станете дуже щасливими та радісними.
Для моніторингу стану можна використовувати щоденники настрою. Наприклад, щодня оцінювати свій настрій за десятибальною шкалою. Якщо ж людині не допомагають прогулянки або нові дії, вона не відчуває піднесення, а настрій лише погіршується – це може свідчити про проблеми, як-от депресивні стани або емоційне вигорання.
Також українців дуже виснажує життя під час війни. Є багато речей, які викликають тривогу, хвилювання. Ми маємо велику кількість роботи, що також впливає на фізичне самопочуття, настрій, емоції.
Ще є інші причини, чому важливо звернутися до фахівця. В людини може бути дефіцит вітаміну D, заліза тощо, і це також дає схоже відчуття втоми та знесилення. Тобто це не через те, що в людини недостатній рівень дофаміну, а тому що в неї фізіологічно немає сил і ресурсів, щоб встати і щось робити. За таких умов також варто звернутися до лікаря.
– Нам справді потрібні "дофамінові" букети? Чи це лише прагнення бути в тренді?
– Людина – істота соціальна, і це невиліковно. У мозку є нейропластичний механізм, завдяки якому вона несвідомо адаптується до групи, в якій перебуває. Є дзеркальні нейрони, які пов'язані з емпатією та адаптацією до соціального середовища.
Це також пов'язано з еволюційними механізмами. Сотні тисяч років тому нам було легше виживати, якщо ми були частиною спільноти. Виключення з неї означало смерть, тому ми мали адаптуватися, щоб залишитися в групі.
Зараз ми несвідомо підлаштовуємося під тренди, щоб належати до соціуму, навіть не маючи, наприклад, вираженої потреби в дофаміні, якщо згадувати тренд про нього. До того ж людина може свідомо бажати стати частиною певної референтної групи. Наприклад, молодь хоче належати до якоїсь спільноти або бути схожою на публічну людину, тому повторює їхній стиль та адаптується до нього.
Тема дофаміну дуже цікава і достатньо популярна у соцмережах та медіа. Люди шукають однозначність у цьому питанні, проте у психології все набагато складніше. Ми можемо говорити про загальні тенденції, однак не варто забувати, що кожна людина індивідуальна. Якщо запитати сотню людей про цей нейромедіатор, усі вони можуть назвати різні способи його отримання. Важливо знайти власний підхід, а не покладатися на загальноприйнятий.
Чи допомагають яскраві кольори відволіктися внутрішніх тривог?
– Чи можна стверджувати, що українці використовують тренди на яскраві кольори як можливість "втекти" від переживань, сірості та тривожності?
– Насправді так, тому що умови, в яких ми перебуваємо, впливають на наш емоційний стан та формують настрій. Дуже часто певні кольори асоціюються зі спогадами.
У мозку є дві структури, амігдала (мигдалеподібне тіло) і гіпокамп, які відповідають за спогади. Гіпокамп "запам'ятовує" сенсорні стимули спогаду (що ми чули й бачили), а амігдала – надає емоційного забарвлення та насиченості. Саме тому ми намагаємось отримати доступ до певних кольорів, бо вони "повертають" нас до станів, коли ми почувалися краще.
Це є важливим захисним механізмом або коупінг-стратегією (способом впоратися зі стресовими чи складними ситуаціями) в умовах постійних повітряних тривог та тривалого потоку негативних новин. Коли ми не маємо позитиву в житті, то компенсуємо і стабілізуємо наш стан шляхом повернення до спогадів.
– Отже, "дофаміновими" можуть бути не лише яскраві кольори, але і будь-які речі та дії, які подобаються людині?
– "Дофамінові" речі можуть бути будь-якими. Вони не обов'язково мають привертати увагу яскравістю. Всі наші спогади емоційно насичені, тобто ми не уявляємо події як набір фактів, а згадуємо їх зі щастям, радістю, ностальгією, страхом тощо.
Також кольори можуть бути приємними та впливати на наш настрій, тому що ми асоціюємо їх зі спогадами. Наприклад, людині подобається червоний горошок, бо в бабусі був такий сервіз, з якого вони завжди пили чай.
Чому ми шукаємо щастя в минулому?
– Чому люди повертають у своє життя речі з минулого?
– Повертаючи ці речі, людина вмикає асоціативні ряди і активує ті емоції, які вона переживала тоді. Коли нам не вистачає позитиву у житті, ми можемо повертатися до хороших ресурсних спогадів.
Однак якщо така стратегія існує завжди, то є ризики того, що вона стане деструктивною. Замість того, щоб жити в теперішньому та використовувати різні способи для того, щоб підняти собі настрій і відчути щастя, людина тікає в минуле.
Є таке твердження, що люди, які живуть в минулому, частіше мають депресивні стани, тому що не проживають своє теперішнє життя та намагаються повернути або змінити те, що вже незворотнє. Віктор Франкл у книзі "Людина у пошуках справжнього сенсу" пише, що фіксація на незворотніх втратах позбавляє людину здатності знаходити сенс у поточному моменті, що веде до депресії.
Люди, які живуть у майбутньому, тобто постійно хвилюються за нього, мають тривожні стани. Ірвін Ялом у книзі "Екзистенційна психотерапія" зазначає, що коли людина застрягає у жалю за минулим, то не може рухатись далі.
Насолоджуватися життям тут і зараз та бути собою зможуть люди, які живуть в теперішньому, бо поки ми згадуємо минуле або плануємо майбутнє, життя минає.
Якщо людина хоче повернути в своє життя одяг або інші речі як елемент ресурсності, то чому ні? Але якщо вона постійно "проживає" минуле замість теперішнього, це може стати проблемою.
– До яких проблем може призвести "життя в минулому"?
– До багатьох вторинних проблем, адже втеча в минуле – це форма ескапізму (втечі від реальності до світу ілюзій). Людина не відчуває себе щасливою, якщо тікає від свого життя. Вона перебуває в цьому стані лише в мріях та спогадах, але щойно заземляється – щастя зникає.
Замість того, щоб будувати життя в теперішньому часі та отримувати від нього задоволення, людина відчуває смуток, розчарування. Вона може думати, що ніколи не зможе бути щасливою.
Літні люди теж мають думки про минуле, але в них вони пов'язані не лише з відсутністю щастя в теперішньому. Вони ностальгують про нього через те, що тоді були молодшими та справді мали більше сил, енергії, краще почувалися. Літні люди не можуть повернути той час. Їм складно сприймати реальність, тож вони обирають проживати минуле.
– Чому минуле відчувається яскравішим і щасливішим із часом?
– Варто врахувати, що наш мозок формує пам'ять не об'єктивною, а суб'єктивно прикрашеною. Ми можемо пам'ятати події інакше, ніж було насправді, бо на це впливає саме наше сприйняття – те, як ми бачили певну ситуацію. Людина обирає яскраві, хороші спогади та відсіює щось погане, через що і виникає відчуття, ніби ми мали більш щасливе дитинство, молодість. Це не є чимось поганим, проте, знову ж таки, може заважати життю у теперішньому.
Минуле також відчувається більш захопливим, бо тоді все було чітко та зрозуміло, а в теперішньому ми маємо нові виклики. Нам страшно йти у невизначеність, навіть якщо цей крок призведе до позитивних змін. Легше повертатися до чогось передбачуваного.
Ксенія Пушко, "Українська правда. Життя"
