"Мій материнський інстинкт не дає спокійно жити". Історія Алли Мельничук, яка евакуювала понад 1500 хворих дітей на початку повномасштабки

"Поки я з вами говорю, трьом дітям роблять операції, тому я час від час відволікаюся на телефон. За останні 10 років я жодного дня не вимикала його. Коли бачу хоча б одне врятоване життя – це дає мені сили і ресурс. Я не маю думки зупинятися", – каже Алла Мельничук.

Лікарі називають її інопланетянкою. А вона каже, що її материнський інстинкт не в нормі, тому не дає їй спокійно жити. А ще – довкола неї так багато позитиву, що негатив у ній навіть не поміщається.

Алла Мельничук понад 20 років керує благодійною організацією "Мама і немовля", яка допомогла більше 15 тисячам дітей, і спізасновницею громадської організації "Українська асоціація спіни біфіди та гідроцефалії". Її сім'я понад 25 років опікується дітьми без батьківської опіки, одинокими мамами з дітьми, сиротинцями і соціальними центрами мами і дитини.

Пані Алла розповіла "УП. Життя" про роботу благодійної організації, евакуацію понад 1500 хворих дітей до Європи на початку повномасштабного вторгнення, а також історії сиріт Каріни та Олі, які закінчилися хепі-ендом.

"Добро треба робити тихо"

Сім'я Алли Мельничук заснувала благодійну організацію "Мама і немовля" у 2005 році. Спочатку позиція родини ґрунтувалася на принципі: "добро треба робити тихо". Тоді організація об'єднала навколо себе людей, які готові були допомагати дітям і мамам у біді.

"У мене не було моменту, коли я зрозуміла, що хочу допомагати. Це бажання було завжди. А коли я бачила, що можу змінити цілу долю – сумнівів не було", – каже Алла Мельничук

У 2005 році її чоловік – Олег Мельничук, юрист – задумався над питанням: чому діти опиняються на вулиці, які причини раннього сирітства. Він написав програму створення соціальних центрів матері і дитини, навколо якої об'єдналися державні діячі й експерти. В основу програми лягли опитування і дослідження, які доводили: переважна більшість мам відмовляються від дітей, бо не мають підтримки від близьких і родини. Саме її мали надавати соціальні центри, щоб самотня мама після народження немовля могла там жити певний час і отримувати психологічну, соціальну і фінансову допомогу.

Держава тоді підтримала цю програму і по областях України запрацювали центри матері і дитини. Жінки могли перебувати у них півтора року, але не всім вдавалося налагодити життя за цей період. Оскільки організація "Мама і немовля" опікувалася деякими з цих центрів, то взялася допомагати тим мамам, яким не виходило самостійно стати на ноги. З 2006 року організація купувала їм житло на сході й північному сході країни, переважно у Чернігівській, Харківській, Полтавській областях.

"Коли ми давали цим мамам ключі, мамам, які ніколи не мали чогось свого, вони втрачали свідомість, – пригадує пані Алла. – Раніше деякі з них були на вокзалах, а тут отримували власне житло, господарство, де творили повноцінну сім'ю".

Каріна

У 2017 році відбулася подія, яка дала зрозуміти: Аллі Мельничук і організації "Мама і немовля" пора гучно заявити про себе.

Тоді пані Алла перебувала в "Охматдиті" в Києві: там мали робити пересадку нирки дитині, якою вона опікувалася. До жінки підійшла дівчинка семи-восьми років на вигляд:"Я тут живу шість років одна, від мене відмовилися батьки, – сказала вона і додала: – Мені залишилося недовго і я скоро помру".

Почувши це, Алла Мельничук відразу пішла до завідуючої відділення. Вона підтвердила: відколи працює в "Охматдиті", а це вже шість років, ця дівчинка тут живе.

Лікарка розповіла, що Каріна (так звати дівчинку) потребує пересадки нирки, тому перебуває на діалізі. Батьки залишили її у лікарні. Дівчинка не мала статусу сироти і була без опікуна. Через це Каріна опинилася в безвихідній ситуації: в Україні тоді пересаджували нирки лише від родинного донора, якого вона не мала; Каріну не могли вивезти за кордон, бо вона була без опікуна.

Дівчинка провела пані Аллу до ліфту. Вже у дверях жінка розвернулася й сказала: "Каріно, чекай мене! Я скоро прийду. Все буде добре!"

Повернувшись з "Охматдиту", пані Алла розповіла історію дівчинки чоловіку. Олег Мельничук негайно взявся вирішувати юридичні питання, пов'язані з її статусом. Протягом двох тижнів йому вдалося вирішити всі юридичні і бюрократичні питання, щоб разом з Аллою Мельничук стати опікунами Каріни.

Проте для операції за кордоном цього було недостатньо: на пересадку потрібно було майже 100 тисяч євро.

"Саме тоді ми зрозуміли, що треба виходити в люди – і написали пост у фейсбук про Каріну і збір. Він отримав 20 тисяч репостів за день. Дуже скоро ми зібрали потрібну суму: один благодійник, який досі бажає залишатися невідомим, профінансував дороговартісну операцію", – згадує пані Алла.

Дівчинку евакуювали за кордон, де пересадили нирку. Операція була ризикованою, адже Каріна жила на діалізі шість років. Проте після трансплантації всі органи запрацювали.

"Була одна родина: чоловік і дружина, які не мали дітей. Всі шість років вони відвідували Каріну в "Охматдиті". На жаль, вони не могли стати її опікунами чи зробити їй операцію за кордоном, бо це було складно юридично і фінансово", – розповідає Алла Мельничук.

Коли Каріні зробили операцію, пані Алла зателефонувала цій сім'ї. Вони захотіли усиновити дівчинку, а вона – стати частиною цієї родини.

Каріну зустрічали в "Жулянах" з квітами і кульками. Відразу з аеропорту вона поїхала додому – нарешті не до лікарні, а до сім'ї.

Повномасштабне вторгнення

"Ми не мали проблем з допомогою: коли я публікувала інформацію про хвору дитину, люди об'єднувалися задля порятунку маленького життя. Я переконана: здорова дитина має всі шанси залишитися в сім'ї чи, якщо це сирота, потрапити в сім'ю", – розповідає Алла Мельничук.

До повномасштабного вторгнення її номер телефону був практично у кожного нейрохірурга України. Лікарі дзвонили до пані Алли, як тільки до них потрапляли діти віком до 3 років у критичному стані. Вони питали, чи її організація допоможе з сучасними витратними матеріалами для операції – отримували схвальну відповідь і оперували дитину.

24 лютого 2022 року телефон пані Алли розривався від дзвінків: до лікарень привозили дітей з пораненнями, ампутаціями, кулями в шиї. Лікарі телефонували з проханням про допомогу.

"Ми довго розмовляли і навіть не розуміли, яку допомогу можемо надати цим дітям. Лікарі усвідомлювали, що їх треба брати в операційні і рятувати, що треба витратних матеріалів, якими могла забезпечити наша організація. Але не завжди була можливість оперувати дітей, через активні бойові дії", – розповідає Алла Мельничук.

В той час лікарі змушені були спуститися з дітьми в підвал. Серед них були й ті, якими опікувалася пані Алла. Вона розуміла: ці діти не мають шансу вижити в підвалах.

Семен і Софія

27 лютого в "Охматдит" привезли хлопчика Семена з кульовими пораненнями. Лікар подзвонив пані Аллі, щоб вона допомогла з витратними матеріалами. За життя хлопчика боролися, але, на жаль, він не вижив.

"У новинах розповідали, що в авто, де їхав Семен, було п'ятеро людей: двоє батьків і троє дітей. Їх обстріляли – батьки й одна дитина померли. Семен не вижив. Тоді виникло питання: де ще одна дитина?" – розповідає Алла Мельничук.

І тут їй телефонує лікар однієї з київських лікарень і каже, що до них прибула дівчинка Софія – без свідомості і з кулею в шиї. Це була та третя дитина, проте шанси вижити у неї були мізерні.

"В той момент я чітко зрозуміла: нам треба діяти, нам треба евакуювати дітей", – розповідає пані Алла.

Алла Мельничук зателефонувала чоловіку і вони відразу домовилися зі швидкою допомогою "Добробуту": вона відвезла Софію (так звали дівчинку) до медзакладу на захід країни. Тоді Алла Мельничук зв'язалася з ватиканською лікарнею Bambino Gesù, з якою її фонд підписав меморандум про співпрацю за 10 днів до повномасштабного вторгнення. Вона розповіла їм історію Софії. У госпіталі погодилася її прийняти, проте вартість лікування була дуже високою. Пані Алла пояснила, що зараз у них немає таких грошей, адже триває війна, діти втратили батьків і фонд матиме кошти лише на евакуацію Софії.

"Мені сказали, що передзвонять через дві години. Проте дзвінок прозвучав через 5 хвилин: сказали, що рятуватимуть Софію безкоштовно, моє ж завдання – довезти її живою", – розповідає Алла Мельничук.

Дівчинку доставили до Італії швидкою – і там врятували її життя.

"Зранку після операції до мене підійшли міжнародні журналісти. Я плакала, показувала їм фото наших поранених дітей. Після цього, буквально через дві години, мені зателефонували з лікарні Bambino Gesù і повідомили, що готові братися за лікування всіх дітей, яких я привезу до них", – каже Алла Мельничук.

Тоді організація "Мама і немовля" об'єднав усіх охочих допомогти: знайомих сім'ї, лікарів. На приватних реанімобілях, власних легкових авто вони евакуювали дітей з підвалів лікарень і вивозили їх до Львова, а далі – до кордону.

"Діти були різними. Деякі в дуже важкому стані: на ШВЛ, діалізі, з дренажами в голові, з простріляними хребтами. Довга дорога була ризиком, – каже пані Алла і додає: – Але це був єдиний їхній шанс вижити".

На дорогах були затори, проте автомобілям, що евакуювали дітей, робили коридори. Згодом держава надала фонду евакуаційні вагони у потягах: ним везли дітей до Львова, далі доправляли до кордону, де на них чекали європейські швидкі.

"Зараз я згадую частину цих моментів, як уві сні. Ми не мали часу на сон. Тоді не було питань: чи везти, чи братися за це. Тоді було усвідомлення, що ми маємо допомогти", – згадує Алла Мельничук.

Буча

З початку повномасштабного вторгнення пані Аллі постійно телефонували лікарі з Бучі: просили евакуювати їхніх хворих дітей. Але змоги не було. А далі був дзвінок від нейрохірурга: "Ми розуміємо, що, на жаль, не виживемо".

Це здавалося неможливим і фантастикою, але Алла Мельничук почала шукати різні шляхи вивезення хворих дітей з Бучі, стукала у всі двері – і їй це вдалося. Держава надала кілька автобусів – і дітей вдалося вивезти зеленими коридорами до Києва. Там у "Добробуті" на них чекала пані Алла з волонтерами. Після цього дітей евакуювали у приватні клініки Європи.

"Зараз про них пишуть книги, – розповідає пані Алла. – Коли ми привезли дітей з Бучі, до мене звернулися з департаменту цивільного захисту Італії (Dipartimento della Protezione Civile) з питанням: яка вам допомога потрібна. Я відповіла: транспорт".

Після цього Італія передала на евакуацію чотири військові і два чартерні літаки, а також більше 100 швидких. Українських дітей вивозили до Жешува, де у готелі створили для них госпітальний хаб. А вже звідти евакуювали у клініки Італії. Зважаючи на масштаб, МОЗ долучився до процесу евакуації: міністерство передавало пані Аллі хворих дітей, які потребували вивезення й лікування за кордоном.

"Наших дітей тоді приймали у лікарнях різних куточків Італії: в Римі, Падуї, Генуї, Неаполі, в інших клініках Європи. Це було диво з див. Про кожного з врятованих можна писати книгу чи знімати фільм. При цьому батьки часто не знали, хто везе їхніх дітей. Говорили, що це якась державна програма. Але ні – це все небайдужі люди", – розповідає Алла Мельничук.

Завдяки евакуації й лікуванню в Європі, організації "Мама і немовля" у партнерстві з МОЗ вдалося врятувати більше 1500 хворих українських дітей.

"Завжди хочу знати, як можу глобально допомогти дитині"

"Я знаю дітей не за іменами чи фото, а за діагнозами, – каже пані Алла і додає: – Я завжди хочу знати, як можу глобально допомогти дитині, тому маю тисячі питань до лікарів, ходжу на операції – і розумію, чому якісні витратні матеріали такі важливі. Я бачу, як з їхньою допомогою діти стають на ноги".

Зараз благодійна організація "Мама і немовля" продовжує працювати в кількох напрямках. Найперше забезпечує українських дітей якісними витратними матеріалами. З початку повномасштабного вторгнення об'єм роботи організації збільшився в рази: стало більше важких дітей з опіками, травмами, батьки яких гинуть від вибухів, а кількість фондів, які можуть їм допомогти, різко зменшилася.

Паралельно організація розбудовує соціальний центр "Мама і немовля" у Києві на Предславинській. Вже зараз там тимчасово може залишитися мама з дитиною, яка приїхала на огляд, лікування чи операцію. Саме сюди привозять Назарчика – сина 24-річної Тетяни Сакіян, яка постраждала під час російського обстрілу Святошинського району Києва на початку вересня 2025. Тоді окупанти пошкодили дев'ятиповерховий будинок, а Тетяна, будучи на 8 місяці вагітності, отримала тяжкі опіки. Їй екстрено викликали пологи, медики боролися за життя Тетяни кілька тижнів, однак вона померла.

Організація "Мама і немовля" взяла під опіку цю сім'ю. Назарчик переніс чотири операції на головному мозку. Зараз ним опікується його тітка Оксана, якій організація надає всебічну підтримку.

Також сім'я Алли Мельничук продовжує допомагати соціальним центрам матері і дитини, які відкрили ще у 2005 році.

Якось пані Аллі зателефонували з пологового у Білій Церкві. Розповіли, що до них прибула вагітна сирота і що вона хоче відмовлятися від дитини. Пані Алла запитала, кого саме очікує майбутня мама. Їй відповіли, що дівчинку.

"Я поїхала у дитячі магазини: придбала красивий одяг для новонародженої дівчинки, такий милий, з рюшечками. Потім з цим відправилася в пологовий до Білої Церкви. Там побачила молоду 16-річну дівчину Олю. Вона була з інтернату і саме там завагітніла", – розповідає Алла Мельничук.

Дівчина поділилася, що мріяла про весілля, а життя склалося не так. Пані Алла натомість сказала їй, що у неї просто змінилися періоди в житті: вона спочатку стане матір'ю, а потім обов'язково матиме омріяне весілля.

Алла Мельничук була на пологах Олі, яка вже й не мала думки відмовлятися від дитини. Молоду маму з немовлям відвезли до центру матері і дитини у Фастові, яким вже 20 років опікується сім'я пані Алли.

Через півтора роки Оля вийшла заміж. Завдяки підтримці благодійників організації, у неї було омріяне весілля: з рестораном, салоном краси, машинами і великим тортом.