Третє різдвяне свято: коли і як в Україні відзначають Водохреще
Після реформи церковного календаря українці відзначають Водохреще 6 січня.
Цей день завершує цикл різдвяних свят і вшановує хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. Назва річки – це ще одна назва Водохреща. Крім того, свято називають Богоявленням, Водосвяттям та Орланом.
Головна традиція Водохреща – освячувати воду, яка, за віруваннями християн, у цей день стає цілющою.
"УП. Життя" розповідає про звичаї, які шанували у це свято наші предки, використавши матеріали народознавця Василя Скуратівського, фольклористки Олени Чебанюк та науковця Євгена Онацького.
Яких традицій дотримувалися напередодні Водохреща
Святкування розпочинається ще напередодні – 5 січня. Саме тоді в деяких регіонах освячують воду у річках, озерах та ставках. Нині під час богослужіння її святять ще й у спеціальній металевій чаші, яка має назву агіасматарій.
На службу християни беруть різні ємності, щоб набрати туди свячену воду і принести додому. Раніше з собою брали банки та глечики, у яких воду зберігали аж до наступного Водохреща.
За віруваннями, той, хто прийде з Йордану останнім, буде віщувати долю. Тобто, настрій цього члена родини стане передбаченням, як пройде наступний рік. Щоб уникнути такої відповідальності, після святіння всі намагалися прийти додому якнайшвидше.
Ще одна причина, чому українці поспішали до хати у переддень Водохреща, – бажання окропити цілющою водою домівку, городи та вулики. Господар використовував для цього спеціальне начиння – кропило, яке робили з житнього колосся. Іноді під час процесу під пахвою носили буханець хліба, щоб рік був багатим на врожай.
На дверях кімнат і на воротах, які вже окропив господар, крейдою або вуглиною малювали хрести. Вірили, що цей обряд мусить зберегти житло від усякої нечисті, нещасть та хвороб.
Що таке "другий Святвечір" і як його відзначали
Перед Богоявленням родина збирається на спільну трапезу, як і перед Різдвом. Таку вечерю називають Голодна Кутя або ж другий Святвечір.
Є версія, що вона "голодна" через потребу дотримуватися посту аж до наступного дня, поки на церковній службі не освятять воду. У деяких регіонах це робили двічі – увечері та вдень, а десь – лише в одну із дат.
На стіл до вечері ставили головну страву – вже згадану кутю, яку готували востаннє за ці різдвяно-новорічні свята. Разом з нею у господинь в меню мало б вийти 12 пісних страв. Утім, у деяких регіонах України кількість наїдків на богоявленське надвечір'я навпаки була непарною.
Вірили, що частина страв дістається душам пращурів, яких також потрібно згадати у цей вечір. Найчастіше, їжу або накладали в окрему тарілку і ставили на вікно, або залишали на столі наніч.
Кутю готували в новому посуді, а узвар варили в одному й тому ж горщику кілька років підряд. Його використовували лише для цього напою.
Після трапези у родині "проганяли кутю". На перший Святвечір перед Різдвом її ставили на покуті (головному кутку в хаті біля печі, де зазвичай висіли ікони), а на другий – забирали звідти.
Іноді процес був більш видовищним – горщики, у яких варилася кутя, розбивали об ворота. Під час цього промовляли: "Іди, кутя, із покутя, а узвар — на базар". Цей звичай символізував закінчення різдвяно-новорічних свят.
Залишки куті віддавали курям, а в окремий горщик складали інші наїдки "по три ложки для долі", щоб задобрити її і запросити в дім удачу на наступний рік.
День перед Водохрещем був останнім днем колядок. Після вечері люди відвідували кумів та сусідів, співали та бажали господарям достатку в наступному році, вітали "із Йорданом, і з водицею, і з царицею, з усім домом, з усім добром…".
Діти ходили щедрувати, тому на Лемківщині їх називали "щедриками".
Іноді на другий святвечір "водили Меланку", хоч більшість українців дотримувалися цього звичаю перед святом Василя (31-го січня за новим стилем).
Під час дійства молодь ходила по хатах із костюмованим вертепом і співала щедрівки. Меланка – це головна героїня, яку часто грав переодягнений парубок. Разом з нею водили козу (також переодягнену), яка була символом родючості та врожаю.
Як освячували воду на Водохреще
У деяких регіонах України воду святили в сам день Водохреща – 6 січня (19 січня за старим стилем).
На Богоявлення часто лютували найбільші морози з вітром і хурделицею. Люди вірили, – це злий дух гнівається, що його виганяють із води і посилає завірюху, щоб люди не змогли піти до річки.
На водоймах чоловіки вирізали хрест з криги (йордан) і ставили його біля ополонки. Існує звичай, за яким крижаний хрест обливали червоним буряковим квасом або калиновим соком. А також оставляли його гілками ялини.
Далі священник починав святити воду, читаючи молитву і тричі занурюючи в неї срібного хреста. Так це й відбувається дотепер. Під час цього процесу хлопці випускали у повітря кілька пар голубів, які символізували Духа Божого.
Іноді в ополонку опускали три воскові свічки, які символізують святу Трійцю. Після богослужіння їх зберігали вдома під іконами і вірили, що "трійця" може допомогти від усіх негараздів та страхів.
Свячену воду пили біля церкви, а решту несли додому.
У які цілющі властивості свяченої води вірили наші предки?
До нині по всій Україні зберігається звичай купатися у водоймах одразу після освячення. У давнину вважали, що це може допомогти відігнати від людини всі хвороби. Утім, варто бути обережними і не робити цього, якщо вам не дозволяє стан здоров'я та брак підготовки.
Ще одна традиція, яку шанували на Водохреще – вмивання свяченою водою. Це мало б зробити обличчя свіжим та рум'яним і забезпечити здоров'я на увесь наступний рік. Часто, перед тим, як умитися, у посудину з водою клали калину або червоні коралі.
Воду, яку посвятили на Водохреще, вважали панацеєю від усіх фізичних та душевних недуг. Її давали пити хворим на лихоманку, коросту та бешиху (інфекційне захворювання). Наші пращури вірили, що свячена вода може допомогти, коли людину зурочили. Крім того, нею кропили труну з небіжчиком перед похованням.
Старші люди мили собі голову такою водою, щоб не боліла, а ті, хто мав хвороби очей – вмивали їх.
Які ще традиції існували на Водохреще?
Коли люди розходилися від річки, візники поїли у посвяченій воді коней та худобу, щоб ті також не хворіли.
Після Йордану жінки цілий тиждень не прали на річці, аж поки свячена вода знову не "перетвориться" на звичайну. На Наддніпрянщині вважали, що у цей період чорти сидять у воді дуже глибоко, тому можуть вилізти лише вчепившись за білизну.
У наступні дні після Водохреща священник ходив по хатах і окроплював їх. На Київському Поліссі після освячення хати виносили дідуха, який стояв на покуті з Різдва, і віддавали колоски худобі. Такими звичаями закінчувалося свято.
Водночас від Водохреща починалися "оглядини» й «заручини", тобто перші етапи весільного періоду, який тривав аж до Великого посту.
