"Не хочу образити, але…": як звучить пасивна агресія і що з нею робити

AlexanderPocusay/Depositphotos
Не хочу образити, але…: як звучить пасивна агресія і що з нею робити

Чуєте щось жахливо безтактне чи образливе щодо себе, а потім "ой, я просто пожартувала"? Відмовляєте у допомозі – "ну ясно, ти ж зайнятий", а якщо таки допомагаєте – "дякую, нарешті"?

Нам шкода, але ви потрапили під шквал пасивної агресії.

Буває, люди навіть не усвідомлюють, що не так з їхньою поведінкою – бо цей патерн міг формуватися роками і стати частиною характеру. Але як же сильно він може ранити – особливо, якщо "прилітає" від найближчих людей.

Ми поговорили з психологинею Мирославою Третяк про те, як розпізнати пасивну агресію, захиститися від неї та що робити, якщо раптом усвідомили, що "пасивний агресор" – це ви.

Що таке пасивна агресія

– Почнемо з того, що взагалі таке пасивна агресія? Яка вона?

– Насамперед це теж агресія – але у випадку пасивної – це непрямий прояв накопиченої злості, напруги або роздратування.

Є люди, які можуть випускати ці відчуття напряму – щось лихословлять, кидають, стукають, б'ють когось, або ж інколи навпаки просто проговорюють. Останнє якраз здорове звільнення від злості: описати її словами.

А є ті, хто напряму цього не робить – часто через сором, суспільне несхвалення такої поведінки, небажання псувати "репутацію" стриманої людини. Вони мусять якось випускати цю накопичену агресію, тож роблять це прихованими методами, які, на перший погляд, виглядають ніби не агресивно. Але суті це не змінює: така поведінка також агресія та насилля.

– Як можна розпізнати приховану агресію?

– Найпевніше і найперше – за відчуттями. Коли здається, що дії чи навіть міміка розходяться зі словами.

Наприклад, нам людина каже: все добре, все гаразд, нічого страшного, між нами все добре – але паралельно починає ігнорувати, "грати в мовчанку". Або якщо перестає робити звичні речі – начебто через забудькуватість. Ось ситуація: обідали завжди разом, а тут раптом людина пішла їсти сама. Поводиться дуже холодно, хоча й каже, що все гаразд.

Ще одна форма пасивної агресії – саркастичні жарти, які висміюють ваші слабкі сторони, або "підколи", які базуються на ваших невдачах.

– Чи є словесні маркери, за якими можна впізнати пасивну агресію?

Ситуативно це можуть бути слова, які умисно підсвічують слабкості співрозмовника. Наприклад, недавно я була випадковим спостерігачем побутової ситуації на касі магазину: розмовляли дві знайомі, одна каже, ой, щось так грошей постійно не вистачає. А інша їй: ну так, бо в тебе кредитів багато, ха-ха-ха.

Мабуть, це інформація, якою жінка поділилася раніше. По міміці було зрозуміло, що їй такий "жарт" неприємний. У таких ситуаціях наші відчуття нам підказують – це було сказано недоречно. Часто ми не звертаємо уваги на таке: здається, ну вона просто пожартувала. Але коли людина нашу вразливість виставляє на сміх, це вже є актом пасивної агресії.

– "Міг би раніше здогадатися, де ти був раніше!" Або "ти мене вибач, не хочу тебе образити" – мабуть, також з цієї історії?

– О так, це класний приклад. Або ще – мені незручно це питати, але я спитаю.

Це токсичні фрази, але і тут можна водночас сказати "ні" і залишитися в контакті з людиною: дякую тобі за твою щирість, проте, знаєш, мені не комфортно про це говорити, або я не буду на це відповідати.

І це вже буде не пасивно-агресивна поведінка, ми просто бережемо свої кордони.

"Агресор" і "жертва": хто вони

– Чому люди вдаються до пасивної агресії?

– Мають накопичену злість. Людина може конкретно зараз злитися навіть не на цю людину – то начальник на роботі розізлив, то подруга, то вдома чоловік, то діти. І вона збирає, збирає, а потім виливає це на будь-кого, бо не проговорила відкрито.

Дуже багато злості накопичено у зв'язку з нашими обставинами життя, з війною. Часто цю злість не можна проявити адресатам, бо не вийде піти виговоритися тим, хто спричиняє ці страждання, навіть написати не можна туди. Емоції накопичуються.

Багато агресії – і активної, і пасивної – зараз є у соціальних мережах, коли люди пишуть злобні чи уїдливі коментарі. Ніби ж відкрито пишуть – але писати легше, ніж було б сказатив очі цій людині.

Важливо вчитися виливати емоції так, щоб інші не страждали. Бо у соцмережах часто під шквал пасивної агресії потрапляє якась одна людина і тоді все на неї. Хіба ж це може бути добре?

– Які люди найбільше схильні до пасивної агресії?

– Є цікава типологія особистостей від психоаналітикині Ненсі Мак-Вільямс – якраз за характером захисних механізмів, емоційними реакціями та сприйняттям себе. Вона виділяє 10 типів: антисоціальний, нарцисичний, шизоїдний, параноїдальний, депресивний, мазохістський, обсесивно-компульсивний, істеричний, дисоціативний та межовий.

До пасивної агресії можуть частіше вдаватися ті, хто схильний тримати все в собі. Наприклад, депресивний тип. Про таких людей часом кажуть "не від цього світу". Вони глибокі, багато роздумують, часто десь "в собі". Випускати емоції назовні,зокрема і злість, для них може бути складно, бо для цього типу особистості – це частина пристосування до світу.

Ще один навіть більше схильний до пасивної агресії тип – шизоїдний. Це теж люди закриті, які більше живуть у своєму внутрішньому світі.

Обсесивний тип також може вдаватися до пасивної агресії частіше, ніж до відкритої. Це люди, яким важливий порядок, чіткість, їм властивий перфекціонізм та тривожність, якщо щось йде не так. Поруште їх межі – і вони, вірогідно, виявлять пасивну агресію.

Нарцисичний тип, як і істероїдний, частіше може відкрито конфліктувати, сваритися. А от мазохістичний тип – це навпаки, людина, яка майже ніколи не буде проявляти пасивної чи відкритої агресії, але буде цю агресію транслювати до себе.

Такий поділ – дуже умовний, бо люди можуть поєднувати у собі ознаки кількох типів. До того ж важливе значення має виховання, моделі поведінки з дитинства.

– А хто частіше може стати жертвою?

– Жертвою насправді може стати кожен, але не кожен – вдруге. Наприклад, нарцисичний тип швидко це розпізнає і може припинити.

А от залежний тип – це той, який справді може багато чого стерпіти, і пасивну агресію зокрема. Для таких людей дуже важливі міжособистісні стосунки, у них висока потреба в підтримці. І через інтенсивність цієї потреби вони часто можуть потрапляти у співзалежні стосунки і терпіти агресію.

Ще один тип особистостей, який може повторно піддаватися пасивній агресії та довго її терпіти – мазохістичний. Тут зрозуміло, сама сутність цього типу – це терпіти і страждати.

Чи може пасивна агресія бути корисною?

– Що краще відкрита чи пасивна агресія?

– Краще взагалі не агресувати, скажемо так.

Звісно, ми неможливо не злитися – це абсолютно нормальна емоція. А агресія – це подавлена злість. У когось вона виходить з кулаками, а хтось отак пасивно постійно агресує. Тому краще не доводити себе до агресії, а старатися цю злість проживати на початку.

Кривдять інших люди, які мають накопичену злість. Якщо випускати її екологічно, то шкоди не буде.

– Чи може бути пасивна агресія корисною?

– Як і будь-яка інша форма агресії, вона корисною не буде ні для людини, яка її проявляє, ні для інших людей тим більше. Прихована агресія ніби робить тимчасову послугу: "виливає" цю злість. Вона не допомагає пропрацьовати цю злість, а короткочасно знімає напругу. Людині спершу стає краще, а потім знову боляче.

Так вона сама себе тримає в колі пасивної агресії. Ключова тут злість – яка може тягнутися навіть з дитинства, не обов'язково бути ситуативною. Але це вже питання для розбору на психотерапії.

– Що робити зі злістю, щоб не перетворити її в агресію?

– Все дуже просто – треба говорити. У важкі моменти скажіть: я злюсь, мені боляче, це зараз перейшло мої кордони, або мене це дратує, чи міг би ти припинити? Так емоції усвідомлюються, виходять, вони не накопичуються, коли їх помічають і проживають.

Часто людям важко говорити, бо нас вчили терпіти. Мовляв, якщо нас щось злить – це наша проблема, нам треба просто це перетерпіти. Так неправильно.

Як зупинити пасивну агресію?

– Якщо людина помічає, що у близьких стосунках є пасивна агресія, що їй потрібно зробити, як це припинити?

– Помітити – це вже перший крок, і це дуже добре. Друге – треба проговорити це з партнером. Цілком можливо, що він цього навіть не помічає.

Так склалося, що у нашому суспільстві пасивну агресію взагалі не всі сприймають серйозно, не кожен вважає, що це не ок. Якщо партнерові важливі почуття, стосунки, то він прислухається.

Важливо не звинувачувати, а говорити "я-повідомленнями": я відчуваю, що мені не комфортно; мене це віддаляє, мені боляче.

– А якщо пасивна агресія виявляється у "мовчанці"?

Ігнорування – це дуже руйнівний тип пасивної агресії. Здається, нічого такого, але це впливає на людину як тихе катування. Можливо, хтось колись відчував, коли його ігнорують друзі чи партнери, чи навіть батьки в дитинстві. Це дуже неприємно і боляче.

Про це також треба говорити. Можливо навіть не в сам момент, бо людина, яка ігнорує, часто може не бути готова до комунікації взагалі, а вже після, коли партнер вже "вийшов зі своєї печери".

Іноді людині справді треба пауза, і це нормально. Якщо це ваша ситуація, можна запитати в лоб – може тобі треба помовчати? Просто скажи, щоб розуміти.

Коли людина відкрито каже: мені зараз важко говорити, мені треба помовчати – то це уже не буде пасивна агресія.

Чи можна ігнорувати пасивну агресію, щоб протидіяти їй? Умовно, коли ми ігноруємо того, хто на нас "стартує"?

Клин клином не варто, тому що це теж буде агресія. Ми тоді просто робимо те саме.

Продуктивніше буде лишатися в контакті.

Наприклад, можна сказати: у нас зараз напружена ситуація, бачу, тобі треба помовчати – мені теж не завадить. Якщо тобі захочеться прийти поговорити – я не проти. І все, тоді йдемо і теж займаємося своїми справами.

Але це вже не ігнор і не помста. Водночас, це відбирає простір можливостей для маніпуляцій, типу "мовчу, щоб за мною побігали".

– Моделюємо ситуацію: близька людина часто пасивно-агресивно спілкується,чи навіть загалом має таку манеру спілкування. Зауваження про те, що мені не кофортно, не діють. Наступна зупинка – розрив стосунків?

– Тут немає правильного чи неправильного варіанту. Людина має зрозуміти, що їй ок, а що – ні, що вона зможе знести, а що вже занадто.

Деколи буває так, що в однієї людини пасивна агресія просто проходить повз неї, вона навіть посміятися може з цього. Хоча це не ок. А для іншого – це настільки болюче питання, що бере за душу, і з цим ніяк не примиришся і не домовишся.

Часом люди роками так спілкуються, і їм нормально. Я не кажу, що це здорова атмосфера. Але головний принцип психології – чи людині так добре? Якщо двом так добре, то нащо їм це міняти? Якщо люди страждають, тоді мають бути якісь зміни.

– Якщо зіткнулися з пасивною агресією від випадкової людини – скажімо, в черзі в магазині, як їй протидіяти?

– У черзі ми дійсно не будемо з'ясовувати стосунки, чи розповідати про свої почуття "я-повідомленнями". Найкраще відповідати конструктивом та не сприймати слів чи вчинки людини як особисту образу.

Наприклад, я недавно була в такій ситуації в поліклініці. Одна жінка хотіла пройти повз мене у черзі. Вона нічого не сказала, не просила, а просто мовчки стала переді мною. Після мене ще було людей з 10. Я відчула, що мені це дискомфортно, і просто сказала: я можу вам чимось допомогти? Просто запитала людину. Вона сказала: мені треба до лікаря. Кажу, розумію вас, ви хочете мене попросити, щоб я вас пропустила? Жінка відповіла – так. Я кажу – тоді я вас пропускаю. І все. Така вийшли комунікація.

– Це щоб дати людині урок, як нормально комунікувати?

– Багатьом людям дискомфортно просити. Але чи буде це уроком, чи ні – це вже право людини. Моя справа була не подавити цю злість у собі. Якби я змовчала, то злилася б. Прийшла б додому і розказувала цю історію ще, напевно, разів 10 комусь, щоб мені стало легше, яка та жіночка нахабна, як так можна. Замість цього я цю злість проявила нормально – сказала про це. Я говорила сердито – не жовчно, але суворим тоном, за яким було відчутно, що мені ситуація неприємна.

Так само в мережі. Тут можна відписати, а можна й ні. Наприклад, є сенс відповісти без виправдовування на якісь факти. Або ми можемо просто подякувати за думку людини: дякую, що ви написали свою думку, я вас почула.

– А фраза "Я вас почула" не є пасивною агресією? Звучить як останній аргумент.

– Дивлячись, з яким посилом це робити. Якщо, людина з чимось не згодна і пише мені про це, то можу відповісти: дякую за вашу думку, я вас почула. І тут це буде про спілкування, можна почати дискусію, або просто так і залишити. Але це можливо у відповідь на конструктив.

Якщо звучать образи, знецінення, докопування, в такій ситуації "я вас почула" буде справді як відштовхування.

– Якщо стосунки і подальша комунікація з людиною неважливі, чи можна відповісти на пасивну агресію пасивно-агресивно? Можливо, це дасть відчуття захисту, того, що ти постояв за себе.

– На мою думку, якщо відповідати пасивною агресією, то це не допоможе зберегти гідність. Десь виплеснути емоції допоможе, але утворить замкнутий ланцюжок образ.

– Ми поговорили про те, як можна вберегтися, як можна протидіяти. А якщо раптом усвідомлюєш, що оця от людина, яка агресує, це ти? Як з цим працювати?

– Якщо є усвідомлення – це вже 90% проробленої роботи.Рецепт такий же: лишатися в контакті.

Можна навіть попереджати своїх друзів чи партнера: дивися, у мене така штука буває. Я часто пасивно агресую, можу, наприклад, ігнорувати або якось жартувати. То коли я буду це робити, зупиняй мене, не треба це терпіти. Я працюю над цим, мені ще складно, але ти мене зупиняй.

Одразу перестати це робити не вийде. Може пасивна агресія десь проростала з дитинства, бо це був єдиний момент, як можна було себе хоч якось захистити. І тут раз – і воно так випаде з життя назавжди? Навряд чи. Але усвідомлена людина знає свої недоліки і працює з ними.

Завжди лишається просте людське перепросити. Ми не можемо жити це життя, нікого не кривдячи. Але зрілість – це не про те, щоб робити все ідеально, а про визнання своїх слабких сторін.

Реклама:

Головне сьогодні