Першими повернулися вчителі. Як оживає Червона Долина, що пів року була на лінії фронту
Раніше з вікна своєї квартири Віктор Мушин бачив те, що називають "храмом науки"; школу, якій він присвятив 22 роки свого життя. До березня 2022-го вона була йому другою домівкою, а зараз її практично стерли з лиця землі. Росіяни влучили у неї кілька разів, доки не знищили.
Віктор Ярославович – директор ліцею в селі Червона Долина на Миколаївщині. Коли почалося повномасштабне вторгнення, село зазнало нищівних руйнувань, люди почали масово виїжджати, рятуючи себе і дітей від війни. Ворог гатив з повітря по селах і містах, що розташовані недалеко від тоді окупованої Снігурівки.
Утім, минуло два роки, багато місцевих повернулися. Після цього почалось маленьке "Велике Відродження".
"Українська правда. Життя" у партнерстві з благодійним фондом savED розповідають, як живуть та відновлюють освітній процес громади, що постраждали від війни. Це друга історія про українців, які намагаються відновити освітній процес для дітей у його класичному розумінні, а також про тих, хто їм у цьому допомагає.
"Щодня бачу руїни"
Віктор Ярославович очолює Червонодолинський ліцей 22 роки, а вчителює уже 42 – починав у херсонській школі №38. Досі викладає історію та правознавство.
"Це була зразково-показова, крута, городська школа. Потім служив на Далекому Сході, а коли повернувся, пішов у сільську – у Червоній Долині. Тут я знайшов свою другу половину, придбав житло", – згадує Мушин і каже, що дружина – його "права рука" у ліцеї.
Далі веде розмову про школу і визнає, що нині боляче дивитися на те, що від неї залишилось.
"Ці руїни…я кожен день їх бачу. А раніше це була одна з найкращих шкіл на Миколаївщині. І по навчанню, і по спорту, і по праці. Ми завжди намагалися бути одними з перших", – каже Віктор Ярославович.
У березні 2022-го його ліцей та місцевий дитячий садок були практично знищені через російську C-300. Школа не підлягає відновленню – треба розбирати завали і будувати наново.
"Був і авіанальот, і бомба. Спочатку був зруйнований дах від обстрілів, а після авіаударів – велика частина школи. Хімкабінет, фізкабінет, їдальня. Жахливо. Тоді ми ще залишались тут, разом з нашими солдатами охороняли школу, допомагали їм.
Коли стало геть небезпечно і з'явилися перші загиблі, люди почали масово виїжджати", – згадує директор.
Їм разом з дружиною також довелося тимчасово виїхати – до Баштанки, що за 40 кілометрів від Червоної Долини. Однак щонеділі вони поверталися, вивозили шкільне майно – ноутбуки, печатки, документи, які Віктор Ярославович зберігав у сейфі.
"Було таке, що вивозили речі під обстрілами. Але трудові книжки всього колективу, печатки і штамп школи, всі документи, книги, накази ми зберегли", – розповідає він і додає, що лише після цього змогли відновити навчання дистанційно, але уже з Баштанки.
Майже вся родина Мушинів – учителі. Син пана Віктора – вчитель фізкультури і захисту України, утім зараз він у ЗСУ, на захисті Батьківщини та своїх дочок-двійнят. Їм по 6 років, і вони також живуть у Червоній Долині разом з мамою – вона викладає історію.
"Онуки – це наше багатство. У нас їх дуже багато. Двійнят ховали від обстрілів аж у Львівській області. А тут (у Червоній Долині – ред.) бомба потрапила в їхній будинок, тож він зруйнований", – говорить Віктор Ярославович.
Він із дружиною всіляко допомагають дітям та онукам. Онучок-першокласниць тричі на тиждень возять у Миколаїв на заняття – ті займаються гімнастикою.
"Дві наші красуні. Майбутні чемпіонки!" – з гордістю і посмішкою говорить Віктор Мушин і одразу згадує, як важко було їм повертатися у Червону Долину.
"Дівчатка, коли повернулися з Львівської області, побачили, що дім, школа і садок розбомблені.
А я ж їх двох на руках носив із садочка у школу… Поки ми всі (мама, тато та дідусь з бабусею – ред.) працювали там. Вони з двох років росли у ліцеї. А тепер побачили на власні очі, що всього цього більше немає", – говорить він.
Ще двійко онуків нині проживають у німецькому Гамбурзі. До цього жили у Херсоні і мріють туди повернутися, каже Віктор Ярославович.
"Думала, до ранку не доживемо"
Валентина Куліш – ще одна вчителька з Червоної Долини. Раніше вона працювала у дитячому садку, тепер – викладає математику школярам і є керівницею п’ятого класу, де навчається її молодший син. Старший – уже дев’ятикласник.
На початку повномасштабного вторгнення нині зруйнована школа слугувала гуманітарним хабом. Валентина разом з іншими жінками готували там їжу і передавали військовим. Однак тривало це не довго – до 22 березня 2022-го.
"Я запам’ятала цей день, тому що у мого брата день народження. Тоді ми вкотре йшли до школи готувати обіди, але почалися обстріли. Я повернулася додому. Ми з дітьми зібрались і побігли в погріб. Загалом там тоді було 13 людей", – згадує Валентина.
Каже, страшно було спостерігати, коли повз село йшли величезні російські колони військової техніки.
"Недалеко від нас є гребля, і вони (окупанти – ред.) йшли по ній. Техніки було безліч. У мене була паніка. У чоловіка – ні, бо він військовий", – говорить Валентина.
Того дня вночі почалися обстріли.
"Пів села згоріло. Горіли будинки. Тоді з’явилися перші загиблі цивільні. Я думала, ми до ранку не доживемо. Перечекавши ту страшну ніч, на ранок всі летіли із села. Всюди диміло, горіло. Люди виїжджали, щоб врятувати дітей. Було дуже страшно. Ніби Армагеддон", – пригадує жінка.
Їй з дітьми також довелося виїхати з Червоної Долини – у сусіднє село. Там родину прихистили у Домі молитви разом з двома іншими сім’ями. Коли росіяни почали гатити і по цьому селу, Валентина з дітьми поїхали далі – у Новий Буг, що на Миколаївщині.
"Чоловік уже служив, тому далеко не виїжджали. Хотілося його якось підтримувати. Іноді він був у місті проїздом.
Але переселенцями бути дуже тяжко. Ніхто не звертає увагу, з якої ти сім'ї, що у тебе було до і після", – зітхає Валентина.
Утім, її родина згодом повернулася у Червону Долину, адже тут залишалися батьки.
"Щойно заїхали в село, з’явилося відчуття кому у горлі", – згадує Валентина, як побачила знищений ліцей і дитсадок.
Однак, попри руйнування і нескінченний список проблем, які спричинило російське вторгнення, її родина, як і багато інших місцевих, таки вирішили залишитися вдома і робити все можливе, аби Червона Долина ожила.
"Вчителі стали прикладом для молодих сімей з дітьми, коли повернулися"
Червона Долина 6 місяців була фактично на лінії фронту. Коли ЗСУ у листопаді 2022-го звільнили окуповані території Миколаївщини і постійні обстріли припинилися, люди почали повертатися, але не одразу. І далеко не всі.
"Щойно люди почали потихеньку приїжджати у свої домівки, ми побачили, що родини з дітьми не повертаються. І я їх розумію.
Куди їхати, коли будинки зруйновані, пошкоджені, а школи і садочка немає?" – каже голова Широківської громади Сергій Пересунько.
Першими у Червону Долину повернулися вчителі. Голова громади особисто просив їх приїхати, адже там, де є освітяни, є надія на відродження навчання. Останнє – ключовий аргумент для родин, які не наважувалися повертатися додому.
"Вчителі питали: "Що нам тут робити? Немає ні світла, ні інтернету". Знаєте, якою була моя відповідь? Приїдьте додому, приберіть біля будинку, накрийте його і це вже буде допомогою.
Всі вчителі послухали і повернулися. Вони стали прикладом для молодих сімей. Треба було щось робити, адже школу за рік чи два не відбудують, а нашим дітям треба десь навчатися", – наголосив очільник громади.
Осередок нормальності серед руїн
За даними дослідження "Війна та освіта. Два роки повномасштабного вторгнення", проведеного Міжнародним благодійним фондом savED та дослідницькою агенцією Vox Populi за підтримки МОН та проєкту "U-LEAD з Європою", 81% українських учнів у прифронтових регіонах у 2022-2023 роках навчалися переважно або завжди дистанційно.
Аби спробувати відродити очне навчання у Червоній Долині, громада разом із благодійниками взялись ремонтувати приміщення будинку культури для проведення очного навчання і консультацій із дітьми.
"Першокласників приводили, бо перший клас онлайн – важко. Приходили, коли безпекова ситуація дозволяла, здебільшого на основні предмети. З дитячого садочка діти приходили”, – розповідає пані Валентина.
До сьогодні діти у Червоній Долині здебільшого вчаться дистанційно, однак нині вчителі мають можливість проводити очні консультації – у цифровому освітньому центрі "Вулик", який вже функціонує у будинку культури.
Ініціативу запустили разом із міжнародним благодійним фондом savED за підтримки програми "U-LEAD з Європою". Загалом фонд savED за підтримки різних партнерів створив уже 64 таких центрів у Миколаївській, Харківській, Чернігівській, Київській а Дніпропетровській областях.
Центр став своєрідним "осередком нормальності", де вирує життя. З вересня там працюють дві тьюторки. Згадана раніше пані Валентина – одна із них.
Діти приходять постійно, каже вона. Деякі приміщення ще на стадії ремонту, однак малечі і школярам вже є де розгулятися.
"З дітьми дуже цікаво працювати. Намагаємося залучити якомога більше. Зараз стабільно ходять в середньому 15 дітей. Приходять і вчителі. Ми проводимо свята, індивідуальні заняття.
Тут є все для цього – м’які пуфи, дошки, ноутбуки, планшети, багато техніки, різноманітні книги. Тут цікаво і дітям, і дорослим. Фотоапарат прийшов і навіть набір блогера!" – розповідає Валентина.
Її сини також відвідують "Вулик". Старший, дев’ятикласник Владислав, зізнається, що навчатися очно трохи легше.
"До того ж деяким було складно відвідувати заняття, бо просто не було необхідних пристроїв. Зараз уже більше (однокласників – ред.) виходять на уроки. Буває, вчителі проводять заняття у центрі", – каже хлопець.
За словами директора ліцею Віктора Ярославовича, частина класів у "Вулику" вже використовується для очних консультацій. Загалом буде 7 класів – така собі модульна школа.
"Уже є де працювати. Є дах над головою, інтернет. Вчителі повністю забезпечені. Колектив – 22 вчителі – зберегли, всі повернулися, ніхто не залишився за кордоном. Всі на місці, всі працюють. Ми можемо там проводити консультації, наради, педради тощо. Хочеться вже давати уроки в теплих класах, дивитися дітям в очі і готувати їх до ЗНО", – наголошує директор Червонодолинського ліцею.
Загалом у Червонодолинському ліцеї – понад 170 дітей. Трохи більше десятка школярів вже два роки приєднуються до уроків з-за кордону, але продовжують бути учнями цієї школи.
Віктор Ярославович тішиться, що більшість дітей та дорослих повернулися. Каже, саме це не дозволяє опускати руки. А ще наявність чотирьох фермерських господарств у селі і велика кількість землі, де багатьом знайдеться робота.
"Вселяє надію те, що люди повертаються навіть у зруйноване житло – перекривають дахи, відновлюють вікна, двері і продовжують жити тут.
Скоро має початися будівництво нової школи. Уже є погодження Кабінету Міністрів. Найголовніше – не розгубити наших дітей", – наголошує директор.
Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"
Автор відеоісторії з Червоної Долини: режисер Олександр Небилович, спеціально для savED
