"Погрожував мені смертю": Як упередження перетворюються на насильство

За даними загальнонаціонального опитування, проведеного ТОВ "ІНФО САПІЄНС" у 2025 році, 14,1% респондентів зазначили, що ставали жертвами хуліганства. Жертвами домашнього насильства стали 3,1% опитаних громадян, крадіжок – 2,9%, від погроз нападу або насильства постраждали 2,5% людей, від реальних фізичних нападів – 2,1%, а від злочинів сексуального характеру – 1,9%.

"У частині таких випадків ідеться про насильство, зумовлене упередженням." – зазначає Ольга Полякова, виконавча директорка Gender Stream, організації, що протидіє злочинам на ґрунті ненависті.

"На жаль, мотив упередження поки не закріплений як обов'язковий елемент правової оцінки й не інтегрований у стандарти роботи поліції. Тому значна частина таких випадків залишатиметься статистично "невидимою"," – додає вона.

Наприклад, у самому дослідженні застереження щодо можливої недооцінки масштабів через стигматизацію постраждалих зроблено лише для домашнього насильства та злочинів сексуального характеру.

Така рамка залишає поза увагою інші форми насильства – зокрема хуліганство та напади у публічному просторі, – де упереджений мотив також може відігравати ключову роль, але рідко фіксується або аналізується як системна проблема. Це, своєю чергою, зменшує видимість проблеми у публічному дискурсі та впливає на те, як насильство описується і сприймається.

Чому мова має значення

У публічному просторі насильство часто описують максимально нейтральною мовою. Частково це пов'язано з професійною логікою правоохоронних органів, для яких канцелярські формулювання є звичним способом фіксації подій. Проблема виникає тоді, коли ця мова без змін потрапляє в новини, а згодом і в повсякденне спілкування.

Формулювання на кшталт "конфлікт між сторонами", "спалахнула сварка" або "обидві сторони не поділили" можуть викривляти правову оцінку події. Коли не аналізується можливий мотив упередження, зникає ключовий елемент складу злочину – мотив нетерпимості. У результаті подія кваліфікується як звичайне правопорушення, тоді як її суспільна небезпека є ширшою: злочини на ґрунті ненависті спрямовані не лише проти конкретної особи, а й проти групи, з якою її асоціюють.

"Коректна правова оцінка передбачає врахування не лише факту насильства, а й його мотивації. Ігнорування можливого мотиву упередження призводить до викривлення статистики та ускладнює формування ефективної державної політики у сфері протидії дискримінації. Саме тому як правоохоронні органи, так і медіа мають враховувати потенційний мотив нетерпимості під час опису подібних подій", – зазначає Ольга Полякова.

Наприклад, за наявності ознак того, що напад був зумовлений упередженим ставленням до сексуальної орієнтації потерпілого, коректним є формулювання: "Подія потребує перевірки на предмет наявності мотиву нетерпимості як обтяжуючої обставини".

• Якщо під час інциденту лунали висловлювання, пов'язані з етнічним походженням особи, доцільно зазначати: "У разі підтвердження зв'язку між нападом та етнічною ознакою потерпілого_ої, дії можуть бути кваліфіковані з урахуванням мотиву упередження".
• У випадках, коли насильство супроводжується приниженням через релігійну належність, віросповідання чи використанням відповідної символіки, доречно вказувати, що слідство перевіряє можливу наявність мотиву релігійної нетерпимості.
• Якщо напад пов'язаний із СОГІ (гендерної ідентичністю сексуальною орієнтацією), інвалідністю, мовною ознакою, статусом внутрішньо переміщеної особи чи ветерана, коректним є формулювання, за яким правоохоронні органи встановлюють, чи мав місце мотив упередженого ставлення до відповідної ознаки, що може вплинути на правову кваліфікацію діяння.

У кожному з цих випадків ідеться не лише про факт насильства, а про необхідність оцінити його мотивацію. Саме встановлення або спростування мотиву упередження визначає, чи йдеться про звичайне правопорушення, чи про злочин на ґрунті ненависті, який має ширші наслідки для безпеки суспільства.

Що вважається злочином на ґрунті ненависті

Злочин на ґрунті ненависті має два обов'язкові елементи:

1) діяння, що є правопорушенням за законом (напад, погрози, пошкодження майна тощо);

2) мотив упередження – спрямованість насильства на людину через реальну або приписувану їй ознаку.

Ключовим є те, що таке упередження адресоване не окремій особі, а групі загалом.

Що відбувається в Україні

В нашій країні офіційна статистика не дає змоги повною мірою оцінити масштаби злочинів на ґрунті ненависті. Це зумовлено відсутністю системної фіксації мотиву упередження, низьким рівнем довіри до правоохоронних органів, а також практиками віктімблеймінгу та неналежної правової кваліфікації інцидентів. У результаті наявні дані відображають лише частину реальної картини.

За даними громадської платформи "Вартові" від правозахисної організації Gender Stream, яка документує порушення прав людини, у період з 2022 року по 2025 рік в Україні було зафіксовано 135 випадків. Лише близько половини постраждалих звернулися до поліції, що додатково свідчить про високий рівень латентності таких злочинів.

Водночас, за словами Ольги Полякової, проблема не зводиться до небажання реагувати. "Ми бачимо професійну готовність окремих підрозділів Національної поліції працювати з цією темою – за умови належного навчання та чітких процедур. Але без законодавчої визначеності держава фактично залишає правоохоронців без інструментів, а постраждалих – без гарантії належного захисту".

Подібна ситуація не є унікальною для України. Міжнародні інституції, зокрема ОБСЄ, наголошують: навіть у країнах із розвиненими системами обліку значна частина злочинів на ґрунті ненависті залишається невидимою через відсутність довіри та належних механізмів фіксації мотиву упередження.

Хто опиняється під прицілом

Постраждати від злочину на ґрунті ненависті може будь-хто. Водночас статистика і практика показують: частіше постраждалими стають ті, кого суспільство – свідомо чи підсвідомо – сприймає як менш захищених. Це жінки, люди з інвалідністю, представники ЛГБТКІ+ спільноти, етнічні та релігійні меншини, а також ветерани_ки. Загалом, люди, які чимось вирізняються з "норми" і яких агресор вважає менш здатними дати відсіч або розраховує на їхню ізоляцію.

У найгірших випадках такі злочини призводять до фізичних травм як от у випадку із художником Даніелем Скрипником, якого побили пʼять осіб на вулиці пізно ввечері після відкрито гомофобних образ і погроз.

"Я витягнув навушник зі свого вуха, щоб почути його звернення. Чоловік почав вживати нецензурну мову і погрожувати мені смертю через мою зовнішність і сексуальну орієнтацію", – написав Скрипник на своїй сторінці в Instagram.

В інших випадках – мішенню стає майно, що належить постраждалій людині або асоціюється з певною групою. Це можуть бути місця відправлення релігійних обрядів: церкви, синагоги, мечеті, кладовища або інші символічно значущі об'єкти.

Напади нерідко відбуваються в публічних просторах і мають ширший ефект залякування: сигналізують цілій групі, що вона не є бажаною і не є в безпеці.

Як упередження стають насильством

Насильство, зумовлене упередженням, зазвичай не є спонтанним. Воно формується поступово: через нормалізацію стереотипів, поширення викривленої інформації та риторику, що знецінює окремі групи. У сукупності ці фактори знижують рівень емпатії та створюють умови, за яких агресія починає сприйматися як допустима.

У такому контексті для вчинення нападу не потрібен реальний конфлікт. Достатньо символічного або уявного "порушення норми", яке використовується для перекладання відповідальності на постраждалу сторону. Насильство втрачає ознаки злочину й починає інтерпретуватися як "реакція", що є типовим механізмом виправдання злочинів на ґрунті ненависті.

Показовим є кейс у Луцьку, де після публічних гомофобних висловлювань місцевого депутата щодо використання веселкової символіки було скоєно напад на офіс місцевої агенції. Попри наявний зв'язок між публічною риторикою та інцидентом, міська комісія не визнала порушення прав, що ілюструє, як інституційна реакція може відтворювати й легітимізувати упередження.

Відповідальність держави й суспільства

На рівні державної політики сьогодні опрацьовується законопроєкт №13597, який як наголошує Ольга Полякова, є не символічним жестом, а практичним кроком:

"Він створить правові підстави для коректної кваліфікації мотиву нетерпимості, уніфікує підходи до розслідування та може посилити довіру постраждалих до правоохоронної системи. Визнання мотиву упередження на рівні закону – це питання не лише прав людини, а й національної безпеки, адже такі злочини мають дестабілізуючий ефект для всього суспільства".

При цьому, роль суспільства не менш важлива. Вона починається з мови – з готовності називати насильство насильством. Бо безпека не виникає сама собою. Вона можлива лише там, де злочини на ґрунті ненависті перестають бути "чужою проблемою" і визнаються спільним викликом.