"Катування були нелюдськими": менш ніж за місяць після обміну помер воїн, який пробув у полоні 3 роки

Оновлено 08.07.2025 о 18:35

Менш ніж через місяць після повернення з полону помер 57-річний військовий Валерій Зеленський.

Він перебував у російській неволі понад три роки і повернувся додому в рамках обміну формату "1000 на 1000" у травні, повідомило "Суспільне. Донбас".

Мирне життя у Сіверськодонецьку та військова служба

Валерій Зеленський народився в Україні, але протягом певного часу, зокрема у шкільні роки, жив у Росії. Донька захисника Валерія розповіла, що він мав лідерський характер і займався великим спортом.

Чоловік здобув освіту хіміка-неорганіка в Сіверськодонецьку, де і зустрів свою майбутню дружину. Згодом Валерій влаштувався на роботу в правоохоронні органи.

У коментарі для "УП. Життя" його донька пояснила, що батько обожнював загадки, тому можливість працювати правоохоронцем стала для нього "символічним втіленням найкрутішої ролі", схожої на популярного книжкового героя Шерлока Голмса.

"Однак робота виявилася не такою романтичною – через ризики для сім’ї він пішов з цієї сфери. Він був найкращим опером, усі злочинці його дуже боялися, але поважали", – додала дівчина.

Покинувши роботу в правоохоронних органах, чоловік протягом тривалого часу успішно вів підприємницьку діяльність.

"Як дуже уважна і відкрита до навчання людина він сам навчився верстати сайти, а також вебдизайну (у нас були книжки типу "для чайників"). Крім того, мав другу економічну освіту, тому чудово бачив можливості і варті уваги сфери", – пояснила Валерія.

Ще у 2014 році чоловік за покликом серця намагався долучитися до війська. Тоді Валерію не вдалося розпочати службу через проблеми зі здоров’ям, розв’язавши які він зрештою став на захист держави.

"Він пішов служити не заради заробітної платні, а тому, що мав мету – хотів захистити нас", – згадує донька військового.

На службі в 53-й окремій механізованій бригаді Валерій отримав звання старшини, а також здобув повагу побратимів.

Якось військовий потрапив на плакати своєї бригади, які розмістили по всьому Сіверськодонецьку. Валерія каже, що тоді для реклами шукали харизматичні обличчя, одним із яких став її батько.

"Боже, як ми ним пишалися. Просто вся наша сім'я зробила фотографію з цими постерами через те, який він там гарний, дуже стриманий і мужній", – поділилася спогадами Валерія.

За її словами, після початку повномасштабного вторгнення підрозділ батька допомагав оборонцям Маріуполя, зокрема привозили їм зброю.

"Коли наступ почався, їм сказали, що потрібні добровольці, які підуть у штурм. Із сорока вісім сказали: "Ми йдемо". Батько був одним із них. Він був сапером і мав мінувати міст. Йому сказали: "Взагалі не хвилюйтеся, там Нацполіція, там вас чекають, все буде добре".

Він приїхав. І там дійсно їх чекали. І на вигляд все було добре, всі ж російською розмовляють. Але виявилося, що вони розмовляли вже не зі своїми", – розповіла дівчина.

На сході України захисник потрапив у російський полон, де пробув наступні 39 місяців. Родина Валерія дізналася про те, що той опинився в неволі, лише через декілька днів. На той час його сім’я ховалася в підвалах під обстрілами і навіть не завжди мала доступ до мобільного зв’язку.

"Катування були нелюдськими": полон Валерія і повернення додому

Донька захисника каже, що інформація про полон батька стала для них сильним ударом. Згодом родині Валерія вдалося виїхати зі Сіверськодонецька.

"Це був дуже стресовий момент, коли ти маєш від свого горя відірватися і почати розбудовувати нове життя. Почати шукати житло, якось відновлювати речі, купувати щось, але тобі нічого не хочеться. Ти ненавидиш людей за те, що вони живі", – зізнається дівчина.

Валерія розповіла, що під час полону батько за кожної можливості відправляв своїй родині листа, однак рідні отримали лише один. У ньому чоловік розповів, що тримається, і попросив поцілувати від його імені всіх членів сім’ї.

Донька захисника ділиться, що протягом тривалого часу її батька вносили у списки на обмін, однак він не повертався додому.

"Декілька разів обмінювали інших Зеленських [...] Для них Зеленський – це як лялька вуду. І тому хлопці повертаються, розповідають, що там такий час були тортури, такий час у батька були тортури кожен день", – поділилася Валерія.

Перший рік батька в російській неволі Валерія називає "найскладнішим" через те, що тоді чоловік перебував з так званими ДНРівцями та "вагнерівцями".

"Оця суміш (йдеться про "ДНРівців" та "вагнерівців" – ред.) і катування були не просто жорстокими, а нелюдськими. Але він витримав. Він витримав ще два роки. І він мені казав: "Доня, я витримав, тому що у мене є кіокушинкай (стиль карате – ред.). У мене є дисципліна і я "набитий". Мої м'язи мене захистили". Але повернувся він уже без м’язів", – ділиться дівчина.

25 травня 2025 року родина воїна отримала інформацію про те, що Валерія вдалося повернути додому.

"Спочатку через координаційний центр смс прийшла. Потім через "Дію" повідомили. Я навіть скриншоти робила, бо не могла повірити в це. І написано: "Очікуйте на дзвінок".

У нас такий мандраж був. Ми всі плакали від щастя, бо нарешті найстрашніший сон у нашому житті закінчився. Нам хотілося йому сказати, щоб він не хвилювався, бо знали, що, він дуже переймався за нас", – згадує події того дня Валерія.

За її словами, в першому телефонному дзвінку захисник дуже зрадів, почувши українську, і заявив, що хоче вивчити державну.

"Перше, що він сказав: я нікого не здав. Для нього це слова честі, які були вище всього. Він нікого не здав. Він нікого не підставив. Він нічого не розповів. Він був ладний витерпіти абсолютно все, але він нікого не підставити", – ділиться Валерія.

Після повернення додому чоловік радів тому, що в нього, крім двох онучок, яких він мріяв виховувати, народився онук. Відповідаючи на питання лікарів про суїцидальні схильності, він казав, що має для чого жити, адже його "чекають діти, чекає світ". Він додавав, що має "ціле життя, яке повинен прожити".

"Він повернувся вже без м'язів, тому що пройшло надто багато часу. Треба розуміти, що хлопці там буквально на межі життя і смерті.

Він казав: "Серед нас від катувань померли три людини. А коли мені було дуже кепсько і розумів, що можливо все, я просив Бога: "Будь ласка, дай побачити очі коханої", – розповіла Валерія.

З її слів, у медичному висновку Валерія про пережите в полоні були вказані майже всі можливі види тортур. З російської неволі чоловік повернувся з декількома травмами, зокрема в нього не функціонувало плече та рука.

Після повернення в Україну чоловікові надавали допомогу, однак його стан стрімко погіршувався. Зрештою захисник опинився в реанімації.

Лікарі припускали, що Валерій має проблеми з підшлунковою, яку активно лікували. Зрештою йому провели операцію, під час якого виявилося, що всі його внутрішні органи "розпадалися". Чоловік помер 16 червня – менше за місяць після повернення з полону.

"Некроз був не тільки в підшлунковій. Це те, що ти не побачиш зором, це те, що аналізи не покажуть. Він тримався просто на силі духа.

Перше почуття – це невичерпний біль, за те, що твоєї улюбленої людини більше немає. Її просто закатували. Але є радість від того, що він більше не відчуває тих тортур", – зізналася Валерія.

Нагадаємо, колишній захисник Маріуполя Михайло Діанов одружився зі своєю коханою Мирославою.

Примітка: текст змінено за уточненнями доньки військового Валерії.