Сила у сміливості. Українська правда оголошує переможців щорічної премії

Коли любов і віра перемагають страх, народжується сміливість. Це слово набуло нового значення у час повномасштабної війни, стало уособленням мільйонів українців.

Сміливість – йти у лігво чудовиська за правдою, аби розповісти її світу у своїх репортажах.

Сміливість – замість студентства і життя в тилу піти обороняти останній бастіон Маріуполя, щойно досягнувши повноліття.

Сміливість – не зламатися, коли псевдосуд ухвалює псевдовирок за псевдозлочин. І зрештою, після всіх випробувань – повернутися додому.

Сміливість – виводити на чисту воду корупціонерів і брехунів, які безсовісно крадуть у країни гроші навіть у розпал війни.

Сміливість – бути голосом тих, кого більше з нами немає. І заради пам’яті про них – жити, творити, збирати кошти для армії, гуртувати людей, піднімати країну, гоїти її рани і тріщини заради кращого майбутнього.

Ми не можемо розповісти про всіх сміливих людей в Україні, але щодня намагаємося робити більше, щоб світ знав їхні обличчя. Одна з можливостей віддячити їм – премія "Української правди", започаткована у 2020 році, коли у світі ще вирувала пандемія COVID-19.

Відтоді і дотепер ми щороку відзначаємо громадян за здобутки, що допомагають Україні вистояти у темні часи. Серед них – військові, волонтери, журналісти, митці, активісти, бізнесмени.

18 грудня УП нагородила переможців премії уже вп’яте. Декого, на жаль, посмертно. Утім, їхні імена та обличчя – як і тих, хто досі продовжує боротися – вже увійшли в українську історію воєнного часу.

Лауреатів премії визначила редакція "Української правди" у шести номінаціях: "Журналіст року", "Митець року", "Волонтер року", "Громадянська позиція", "Найкращий соціальний проєкт", "Герой УП".

Нам важлива думка читачів, тому учасники Клубу УП визначили переможців у номінаціях: "Інноватор року" та "Натхнення року".

Далі розповідаємо, хто отримав цьогорічну нагороду.

Громадянська позиція

Максим Буткевич

Увечері 18 жовтня українські медійники отримали чудову новину – військовослужбовця Максима Буткевича повернули з російського полону.

Максим Буткевич – журналіст, співзасновник "Громадського радіо" і Центру прав людини ZMINA, координатор проєкту "Без кордонів" і правозахисник, який займався адвокацією прав переселенців, біженців і політвʼязнів Кремля, перш ніж стати на захист України.

Раніше Максим розповідав, що не уявляв себе військовим, але від початку повномасштабного вторгнення він долучився до Збройних Сил.

Максим командував взводом у 210 окремому спеціальному батальйоні "Берлінго". У червні 2022 року потрапив у полон в селищі Мирна Долина на Луганщині.

Росіяни намагалися звинуватити правозахисника у "жорстокому поводженні з цивільним населенням та застосуванні у збройному конфлікті заборонених методів". У вересні 2023 року окупаційний "суд" на Луганщині незаконно засудив Максима до 13 років увʼязнення, але наступного року стався довгоочікуваний обмін.

Повернувшись додому, Максим продовжив нагадувати про інших бранців Кремля та розповідати про українців, які перебувають у луганських катівнях.

В інтерв’ю "Громадському радіо" правозахисник зізнався, що у полоні мріяв надягти "піксель" – рідну українську форму. А ще розповідав, що обов’язково повернеться до правозахисної діяльності й буде боротися, зокрема, за права військовополонених та політв’язнів.

"Права людини – це моє життя (...) Вочевидь, назавжди я сплетений з темою людей, які змушені їхати і переміщуватися навіть проти власної волі. З темою біженців, з темою внутрішньо переміщених осіб. Нова цікавість прокинулась до теми пенітенціарної системи.

Але звісно, тема номер один, яка зараз у мене сидить в голові "цвяхом" і буде сидіти, це тема утримуваних у неволі наших військовополонених. І цивільних осіб, які утримуються або засуджені за те, що протидіяли окупації", – сказав Буткевич.

Ірина Цибух (посмертно)

Парамедикиня Ірина "Чека" Цибух мала активну громадянську позицію. Вона висловлювала її у своїх соцмережах, особистих та публічних розмовах. На жаль, Іра не дожила до свого 26-го дня народження лише три дні. Вона загинула 29 травня 2024 року під час ротації на Харківському напрямку.

"Хочу дітей. Хочу будинок, город і кущі з гарними квітами. Хочу полоти грядки, доглядати за тим всім і чекати друзів на барбекю на задньому дворі.... Хочеться просто пожити, не боротись, не вмирати на війні, не пиздитись з поліцією під АП, просто виховувати дітей і жити життя...", – писала Іра у Х незадовго до трагедії.

Ця фраза завірусилась, бо описувала почуття багатьох українців, які не обирали гинути на війні, але свідомо стали на захист Батьківщини.

Ірина неодноразово наголошувала, що хоче жити саме в Україні та "готова померти, щоб мати волю у своїй країні".

Вперше "Чека" поїхала на фронт ще у 2014-му у складі добровольчого батальйону "Госпітальєри", але після кількох ротацій повернулась у цивільне життя, де працювала менеджеркою реформи Суспільного.

Повномасштабне вторгнення застало Ірину на сході України, коли вона презентувала свій документальний фільм про дітей із віддалених сіл Донеччини й Луганщини, яким бракує інклюзії. Але замість повернення додому вона приєдналась до "Госпітальєрів" та понад 2 роки рятувала життя українських бійців.

Брат Ірини Юрій Цибух опублікував посмертний лист, який його сестра лишила ще у квітні 2023 року під час ротації на Донеччині. Він був актуальний і на момент загибелі парамедикині.

У листопаді 2023-го отримала відзнаку від президента України – орден "За заслуги" III ступеня, у березні 2024 року стала лауреаткою премії "УП 100. Сила жінок".

Журналіст року

Команда Bihus.Info

Проєкт журналістських розслідувань, заснований Денисом Бігусом, є одним з найавторитетніших в Україні. Його команда провела низку розслідувань про корупцію в оточенні Порошенка, публікувала скандальні "плівки" Медведчука, видавала матеріали про збагачення народних депутатів та бізнес-інтереси керівництва ОПУ.

Від початку повномасштабної війни Бігус долучився до ЗСУ як оператор БПЛА, брав участь в обороні Києва, воював на Чернігівському, Херсонському, Миколаївському, Запорізькому і Донецькому напрямках.

Цьогоріч Денис увійшов до рейтингу УП 100 у категорії "Суспільство", а тепер команду Bihus.Info визнано кращою у номінації "Журналіст року" за версією Української правди. І ось чому.

За цей рік їмі вдалося викрити провали у державних структурах – журналісти показали незадекларовані статки та неефективність роботи співробітників Сервісного центру МВС, що призвело до початку низки перевірок.

Парламентарі теж не залишились без уваги. Чого тільки варті "дуже скромні активи" члена комітету ВР з питань антикорупційної політики Романа Іванісова, який за період депутатства купив декілька дорогих автомобілів та об’єктів нерухомості, а в розпал війни інвестував 12 млн гривень у квартири в Києві.

У компанії тих, чию незаконну діяльність було викрито, опинився й ексголова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко, який разом з 11 фігурантами провернули масштабну аферу і вивели з бюджету України 10 мільярдів гривень.

Утім, найбільший резонанс викликало розслідування про незаконне встановлення прихованих камер та стеження за журналістами Bihus.Info з боку СБУ.

16 січня у мережу злили відео, де співробітники проєкту розслідувань Bihus.Info, ймовірно, вживали заборонені речовини у заміському комплексі.

Після спілкування Дениса Бігуса з фігурантами, яких пізніше було звільнено, з’ясувалося, що за членами редакції стежили близько року, а фрагменти перехоплених розмов змонтували з кількох епізодів, між якими пройшли місяці. Журналісти Bihus.info провели власне розслідування і з’ясували, як саме було організовано стеження за командою.

Наразі відкрито 4 кримінальних провадження за статтею про порушення недоторканності приватного життя журналістів.

Справа Bihus.Info обурила журналістську спільноту в Україні. Зокрема, головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва наголосила, що потрібно зробити все можливе, аби правоохоронці розслідували цю справу.

"Ми як суспільство маємо зробити все можливе, щоб цю показову справу не зам'яли та не поховали. Тиснути, нагадувати, вимагати рішень. У тому числі кадрових.

Це тест для нас на повагу до українського законодавства та держави. Ми не маємо права його провалити", – заявила вона.

Вікторія Рощина

На початку осені журналістку Вікторію Рощину готували до повернення з російського полону, але цього не сталося. Батько отримав лист від Міноборони РФ про її смерть. 

Вікторія розпочала свій шлях у журналістиці в 16 років. Вона цікавилася темами криміналу, правозахисної діяльності та судової системи.

Також до початку повномасштабної війни журналістка працювала над фільмом про полонених українських моряків та відвідала місця їхнього утримання у Москві.

Після 2022 року Вікторія стала рупором для людей з окупованих територій. Вона робила матеріали для "Української правди" про життя у Криму, в Енергодарі, Маріуполі й інших населених пунктах Донеччини, які опинилися під контролем загарбників.

Для "УП. Життя" Вікторія писала про розбудову окупантами так званої "ДНР" на захоплених у перші тижні повномасштабної війни територіях, а також історії вбитих російською ракетою дітей у багатоповерхівці Дніпра, що розташована у мікрорайоні Перемога.

У березні 2022 року у складі спеціальної колони Вікторія намагалася через Бердянськ дістатися оточеного Маріуполя, щоб писати репортажі безпосередньо з місця бойових дій. Тоді росіяни затримали її вперше. У полоні журналістка пробула десять днів.

"Під час передостаннього візиту ФСБ я майже не могла встати. А втім, постійно вимагала звільнення. Коли сильно кричала, один із чеченців ударив мене і сказав, що я тут "не у себя дома и должна следить за тоном", – згадувала свій перший полон Вікторія.

Наприкінці липня 2023 року вона вирушила до Польщі, щоб згодом через Росію потрапити на окуповані території на сході України. 3 серпня з нею обірвався зв’язок. Лише наприкінці травня 2024-го РФ нарешті визнала, що затримала журналістку.

10 жовтня офіційно оголосили про загибель Вікторії Рощиної в ув’язненні. Її готували до повернення додому та мали етапувати до в’язниці "Лефортово" у Москві, однак 19 вересня життя журналістки обірвалося.

За інформацією виконавчої директорки Медійної ініціативи за права людини Тетяни Катриченко, з травня по вересень 2024 року Вікторію утримували у СІЗО в Таганрозі, яке є одним з найбільш жорстоких місць утримання для українців.

"Його називають пеклом на землі. Зокрема, у Таганрозі тримають азовців з "Азовсталі". Звільнені розповідають про страшні тортури. Там усі, з кого хочуть зробити злочинців, зізнаються у злочинах – оговорюють себе. Потім їх переводять у Ростов та судять", – розповіла Катриченко.

Кримінальне провадження, відкрите за фактом зникнення Вікторії, Офіс Генерального прокурора докваліфікував як воєнний злочин, поєднаний з умисним вбивством. Її тіло й досі не повернули на Батьківщину.

Вікторія Рощина була відданою своїй справі до останнього, ніколи не боялася бути наполегливою та, якщо вже щось задумала, то завжди йшла до кінця.

"Віка билася за кожне слово так, ніби воно вирішувало долю всього світу. Вона вірила у важливість своєї роботи й журналістики як інституту сильніше, ніж люди вірять у бога. Раціонально фанатично", – описала Вікторію її колега, військова кореспондентка "Української правди" Ольга Кириленко.

Волонтер року

Сергій Стерненко

Сергій Стерненко – громадський активіст, волонтер та один з найпопулярніших українськомовних блогерів. Його голос звучить на акціях протесту, у закликах до збору коштів для фронту та в резонансних відео на авторському YouTube-каналі з мільйонною аудиторією.

У своїх роликах він розвінчує міфи російської пропаганди, пояснює складні процеси простими словами і нагадує: "Наша русофобія недостатня".

До 24 лютого 2022 року Стерненко був відомий своєю громадською активністю, зокрема участю в антикорупційних акціях та протестах. Під час Революції Гідності він очолював одеський осередок "Правого сектору", а після – неодноразово привертав увагу до питань правопорядку та корупції у регіоні.

Під час повномасштабного вторгнення Сергій став рушієм масштабних волонтерських кампаній. Він закликає українців гуртуватися, долучатися до зборів та робити внесок у спільну справу.

За час своєї діяльності Стерненко зібрав понад мільярд гривень на допомогу українському війську. Завдяки його зборам понад 120 тисяч FPV-дронів, сотні автомобілів, рації, медичне обладнання надійшли на потреби Сил оборони.

"Незалежність України починається з кожного з нас", – наголошує Стерненко. І він доводить це власним прикладом: його ініціативи об’єднують мільйони людей, які усвідомили, що свобода – це спільна відповідальність.

Митець року

Іван Уривський

Людина, яка повертає українцям класику, а самих українців ​​– у театри. Дуже часто його вистави стають першим відвідуванням театру в житті людини.

Уривський зробив з майже 200-літнього твору Квітки-Основ’яненка "Конотопська відьма" театральний бестселер воєнного часу в Національному театрі Франка. В Театрі на Подолі з аншлагами іде його "Хазяїн" за п’єсою Карпенка-Карого, в литовському Каунасі – "Земля" за Ольгою Кобилянською, а в Національній опереті – опера Миколи Леонтовича "На Русалчин Великдень".

Він ставить вистави у Києві, в Івано-Франківську, за кордоном, у його доробку і світова класика – Шиллер, Ібсен, Камю. Іван Уривський підбирає у класичних творах ключі до сучасних людей, вміє наснажити їх і цим захоплює.

У свої 34 роки він і сам вже майже класик. У 2024-му отримав Національну премію Шевченка. Формально – за театральну постановку. Але реально – за системну роботу над собою, за здатність створювати команди, які виробляють неймовірно гарний і сенсовий культурний продукт, що здатний об’єднувати людей, заряджати їх у ці смутні, непевні часи.

Соціальний проєкт року

Платформа пам’яті "Меморіал"

Ледь не щодня країна окупант вбиває українців. Військові чи цивільні, жінки, діти чи чоловіки – стать і вік для ворога не мають значення.

Утім, всі вони – не просто цифри у статистиці. Передусім це люди з власною історією, перемогами і невдачами, мріями та ідеями. Люди, втрата яких – трагедія для їхніх сімей і країни загалом.

Для того, аби пам’ять про них продовжувала жити, а світ бачив обличчя українців, яких убиває Росія, – існує неурядова, некомерційна ініціатива платформа пам’яті "Меморіал", заснована 2022 року громадською організацією Агенція розвитку локальних медіа "Або".

У "Меморіалі" показали обличчя студентки Аліни Пелих, яка загинула на другий день повномасштабної війни на Харківщині. Вона була пасажиркою автобуса, який росіяни обстріляли у селі Волохів Яр. Тоді було вбито ще семеро людей.

Розповіли про 13 загиблих у Запоріжжі та Кривому Розі внаслідок російського обстрілу 6 грудня 2024 року. Серед них – дві дівчинки-школярки – Катя Лисенко і Таня Сироватко, яка загинула разом з мамою Іриною.

"Меморіал" розповідав історію і Павла Снітковського – водія "швидкої", який 35 років провів за кермом, рятуючи людей. Його життя обірвалося через російський обстріл Одеси 18 листопада 2024 року.

Таких людей у тисячі разів більше. Станом на квітень 2024 року платформа опублікувала 6600 верифікованих історій українців, які загинули через повномасштабну війну. Більш ніж половина – були про цивільних.

Окрім життєписів, платформа відзняла 15 документальних фільмів про загиблих військових та цивільних. А ще – проводить тематичні виставки в Україні та за кордоном, розповідаючи, зокрема, історії дітей, яких вбила Росія.

Також платформа "Меморіал" організовувала на найбільших вокзалах країни читання віршів полеглих військових.

"Ми хочемо жити в країні, яка пам'ятає", – фраза, яка чи не найкраще описує місію ініціативи.

Переможців наступних двох категорій обирали читачі Клубу УП.

Інноватор року

Олександр Конотопський

Як зберегти бізнес, коли довкола вирує війна? Для Олександра Конотопського, засновника найбільшого у Європі виробника систем безпеки Ajax Systems, відповідь була очевидною – діяти.

Коли російські війська стояли за кілька десятків кілометрів від Києва, він релокував завод Ajax Systems на Закарпаття. 160 фур з вивезеною технікою – і вже за місяць від початку великої війни завод повернувся до повного циклу виробництва.

Ajax Systems – це компанія, яка створює системи безпеки, а від початку повномасштабного вторгнення почала гарантувати безпеку не лише будинків, а й цілих міст.

У 2023 році компанія запустила застосунок Air Alert, який завантажили понад 24 мільйони разів. Він попереджає про загрози, серед яких не лише повітряна тривога, а й артилерійські обстріли, вуличні бої, хімічна небезпека.

Війна не лише не зупинила розвиток компанії, а й дала поштовх до зростання. За перші 8 місяців повномасштабної війни бізнес Ajax Systems зріс на 50%.

У 2024 році Ajax Systems отримала одну з найпрестижніших нагород у сфері промислового дизайну Red Dot за систему керування світлом LightSwitch, антипотоп WaterStop і LeaksProtect та сенсорну панель KeyPad TouchScreen.

Конотопський залишається послідовним у своїй меті зробити Україну країною можливостей. Цього року він увійшов до Ради підтримки підприємництва в умовах воєнного стану.

"Я займаюсь бізнесом і мене не цікавить політика та влада. Мене цікавить виключно щоб Україна як юрисдикція для ведення бізнесу зайняла гідне місце у світі. І саме в цьому напрямі будуть направлені наші зусилля як Ради", – говорить Конотопський.

Натхнення року

Ярослава Гресь

Ярослава Гресь – піарниця культурних, соціальних та освітніх проєктів, які створені для того, щоб розповісти світу про Україну та події в ній.

У 2007-му, коли Ярославі було всього 24 роки, вона стала наймолодшою редакторкою журналу про зірок HELLO.

А за 15 років Ярослава пройшла шлях до власниці однієї з найкращих комунікаційних агенцій Європи – Gres Todorchuk, яку заснувала у 2016-му разом з братом.

У 2022 році вона очолила глобальну ініціативу президента Зеленського з підтримки України UNITED24. Ярослава координувала роботу фандрейзингової платформи, яка зібрала на підтримку України понад 650 мільйонів доларів.

На чолі з Гресь команда заручилася підтримкою 26 амбасадорів та понад 200 світових зірок. Серед них – Роберт де Ніро, Катрін Денев, Imagine Dragons, Емма Томпсон, Вігго Мортенсен, Гіларі Свонк, Стівен Фрай, Пʼєр Рішар.

У вересні 2023 року до амбасадорів UNITED24 приєднався британський актор Марк Стронг, зірка стрічок "Шерлок Голмс", "Кінгсмен", "Загадкове вбивство-2" та "Гра в імітацію".

За два роки, протягом яких Ярослава очолювала UNITED24, він став брендом №1 в Європі за результатами рейтингу Effie Index 2023.

Серед проєктів UNITED24:

• перший збір на "флот Морських дронів", які стали суперефективною зброєю під час війни. Загалом UNITED24 разом з партнерами, зібрали на морські дрони понад 800 мільйонів гривень;
• спільний проєкт з "Повернись живим" Операція Єдність, в межах якої були зібрані кошти на 10 тисяч FPV дронів;
• створення браслетів "Азовсталь. Символ незламності", що були продані в 55 країнах та зібрали 8 мільйонів доларів;
• проєкт з продажу останньої партії солі з Бахмута "Міць.Українська кам’яна", що зібрав понад 58 мільйонів 500 тисяч гривень на дрони камікадзе для ГУР.

Але у липні 2024 року Ярослава вирішила піти з UNITED24 та почати новий етап у своєму житті.

Зараз вона продовжує роботу в агенції Gres Todorchuk.

Першим проєктом в Gres Todorchuk після виходу з United24 став проєкт для Української асоціації футболу, в межах якого під час Євро-2024 на стадіоні розгорнули банер із зображенням загиблого Назарія Гринцевича (Грінки).

Наймолодший захисник Азовсталі був також вболівальником вінницької "Ниви". Портрет був згенерований штучним інтелектом з 800 знімків загиблих українських ультрас і показував, що футбол не залишається поза війною.

Герой УП

Назарій Гринцевич (посмертно)

Назарій Гринцевич ("Грінка") – один із наймолодших захисників Маріуполя, футбольний фанат, азовець. Вінницький хлопець з палким серцем, який любив подуркувати (сам розповідав про це в інтерв’ю). Він був воїном, чия мужність і відданість принципам викликають захоплення.

Назарій долучився до "Азову" щойно став повнолітнім, і від початку повномасштабної війни обороняв Маріуполь. Свій 19-й день народження азовець відзначив на "Азовсталі", коли зі "святкових страв" мав лише аскорбінки та енергетик.

"Любіть маму, їжте кашу, любіть Україну", – сказав Назарій українцям тієї весни.

У травні 2022 року "Грінка" разом з побратимами за наказом військового керівництва вийшов з "Азовсталі", і потрапив у полон.

21 вересня 2022 року Назарій повернувся з полону і продовжив воювати попри пережиті тортури.

Разом з побратимами він заснував підрозділ "Контакт 12", де був командиром взводу оптичних спостерігачів. Водночас сам Назарій в інтерв’ю УП скромно заявляв:

"Я не вважаю, що зробив щось "вау". Я виконував свою роботу".

Хлопець ділився, що хотів потрапити на війну ще юнаком, щоб захищати свою сім’ю і Батьківщину. І постійно закликав українців воювати або допомагати армії.

"Люди трошки розслабилися. Я не хочу їх судити, але мені здається, що вони дуже повірили у Збройні сили. Багато хто став думати: ЗСУ далі справляться без підтримки з усіма задачами. Але війна не виграється без тилу", – казав азовець.

7 травня 2024 року "Грінка" загинув у бою, за кілька тижнів після того, як йому виповнився 21 рік.

"Українська правда" вшановує пам’ять Назарія у цьогорічній номінації "Герой УП".

Партнерами заходу стали компанія "Автокапітал", офіційний дистрибʼютор Mercedes-Benz в Україні, що входить до складу УКРАВТО ГРУП, медична мережа "Добробут".

Над статтею працювали: Діана Кречетова, Дарія Поперечна, Катерина Дорош (Хорощак), Олена Барсукова, Альона Павлюк, Вікторія Андрєєва, Анастасія Мосорко, Тетяна Пушнова.