Проміняла театральну сцену на фронт. Історія мінометниці Неллі Чорби
"Завжди легко сказати "все буде Україна", щоправда, зробити це дуже важко. Я бачу це на власні очі щодня, знаю, скількох моїх братів та сестер, які виборюють цю державність, вже нема і ніколи не буде. Коли кажуть герої не вмирають то, на жаль, вони таки вмирають…", – розповідає Неллі Чорба з позивним Monkey (мавпа – з англ.).
Для Неллі, 22-річної старшої навідниці мінометної батареї і командирки міномета, слово "театр" до 24 лютого було сенсом життя. Напружені репетиції, навчання в університеті. Після початку великої війни єдиною "сценою" для неї стала зона бойових дій, щоправда, там усе по-справжньому.
До того, як стати частиною української армії, вона навчалася в театральному університеті ім. Карпенка-Карого, мріяла одного дня зіграти у театрі на лівому березі і не думала про військову кар’єру, як раптом лютий 2022-го змінив усе життя.
Уже в складі тероборони Неллі встигла отримати першу професійну роботу в кіно та зіграти в художньому фільмі "Українські Воєнні Історії ". Це антологія стрічок, що засновані на реальних подіях і знімаються у місцях ведення бойових дій за участю чинних військовослужбовців.
Опісля, військова понад пів року була на Соледарському напрямку на сході, де захищала північний Бахмутський район.
За цей час їй вдалося усього на десять днів повернутися до рідної столиці, на випускний в університет, де вона отримала диплом актриси театру та кіно. Звідти вона стрімголов вже їхала до Слов’янська – раніше за визначений термін, до своїх посестер та побратимів, куди її кликало серце. А десятиденний візит Києва, за словами Неллі, так і залишився "казковим, веселим сном".
Про акторство, роботу з мінометом, випробування прильотами ворожої авіації та витримку у цій війні військовослужбовиці мінометної батареї Неллі Чорби з позивним Monkey – далі в матеріалі "УП. Життя ".
"Зранку до ночі готувала їжу, робила чай, по колу бутерброди, салати – займалася тупо кухнею"
24-лютого 2022-го року Неллі погано спала, заснула під ранок, адже напередодні широкомасштабної війни кипіла робота над дипломною виставою. Того ранку вона прокинулася не від вибухів.
"Це був мій 3 курс, коли все почалось. Ми саме працювали над дипломними роботами. А за 3-4 дні після 24-го я вже стала волонтеркою у 207 батальйоні. Я розуміла в той момент, що мене більш ніким не візьмуть, і була переконана, що буду допомагати чим зможу руками, годувати, робити чай – на це налаштовувалась", – каже Monkey.
Разом з подругою, в першу добу перебування в штабі батальйону вони замінили двох дівчат, які чотири дні поспіль беззмінно годували військових – дві роти, групи розвідки, стройову частину. "Нас туди відводять, всі на нас глипають (дивляться – ред.), а ми з Дашкою як дві дитини, немов мавпи.
У батальйоні зранку до ночі, деколи вночі готувала їжу, робила чай, по колу бутерброди, салати, займалася тупо кухнею", – згадує роботу у волонтерському штабі військова.
"Лютий" у березні, цифри для гуманітарія та стрілецтво
Monkey занурюється у спогади:
"Я була зациклена на тому, що відбувається в країні, на околицях Києва, що абсолютно не збиралася заводити стосунків на війні, однак трапилося інакше. Так випадково вийшло, що на мене звернув увагу невідомий військовий з групи розвідки, увесь крутий, обвішаний, позивний у нього "Лютий". Тоді цей позивний здавався банальним і смішним, бо почалося все в лютому, – сміється Неллі. – Та виявилося, що він отримав його ще у 2014 році".
У березні 2022-го батальйон Неллі переводять у Київську область. До цього ППД (пункт постійної дислокації – ред.) був у Києві. Тоді Monkey запропонували скласти присягу і служити офіційно – як солдатка. Щоправда, у взводі матеріально-технічного забезпечення.
"Доки я там робила бутерброди і виходила на перекури, я розуміла, що хочу стати частиною цієї історії, вже не хочу бути волонтером, який повернеться до звичайного життя, бо звичайного життя вже ніколи не буде", – додає військова.
Окрилена Неллі, воєнна історія якої не закінчилася на "куховарстві", виїхала з батальйоном у Київську область, і вже там стала керівником продовольчої служби.
"Я постала перед математичною дилемою вирахування: скільки кому потрібно цукру, картоплі, макаронів. Це тривало день і ніч. Невже оце я воїн? – ставила собі питання Monkey. – Я склала присягу на захист Батьківщини, а сиджу з паперами в якійсь школі, рахую оце все, і де результат моєї роботи? Я намагалася перевестися в бойову роту".
Дівчина хотіла бути стрільцем – для цього у пригоді стали б тренування з іншими військовими у збройній майстерності.
Так минали наступні тижні: у першій роті вона зранку до ночі готувала, через день стояла на посту, чатуючи певну ділянку кордону. У той момент, за словами Monkey, в роті було 6 дівчат. Час минав, а сцена бойових дій у звʼязку з контрнаступом українських військ протягом осені 2022-го змістилася на південь та на схід, де Збройні сили потребували найбільшої допомоги.
"Оскільки ми – Київське ТРО, то до останнього були на Київщині, однак з наступними місяцями ставало зрозуміло, що рано чи пізно поїдемо на Миколаївщину чи на схід", – розповідає Неллі.
"Нас тут всіх розформували, тепер ми мінометники, окей?"
Напередодні виїзду на схід було розформовано декілька рот київської ТРО. У той час дехто із військових зміг домовитися про перехід з командирами інших рот. Питання майбутньої служби в Збройних силах та видом військової діяльності постало і у Monkey, яка досі залишилася у своєму батальйоні.
"У той момент залишилася я і 20-річні військові. Ми довіряли один одному на інопланетному рівні і не могли розбігтися, особливо наша група з п’яти людей", – каже дівчина.
Тоді пролунав довгоочікуваний телефонний дзвінок товариша побратимів Неллі. Військовий з мінометної батареї з позивним "Спартак" радо згодився прийняти усіх п’ятьох.
"Спартак, дивись, я називаю тобі п’ять прізвищ, звання, посада, ім’я по батькові, і якщо ти всіх п’ятьох забереш нас, домовишся з командиром батареї, я гарантую тобі, що це буде хороший вибір. Пізніше я перший раз в житті побачила міномет", – зізнається Monkey.
Після узгодження з комбатом та командиром кожної роти, у лютому 2023-го військові почали вчитися на мінометників. Для Неллі нова наука стала відкриттям, здавалася чимось неймовірним.
"Тут стільки нових нюансів. Якщо з автоматом все зрозуміло та просто, то тут – магнітний компас, математика, треба знаходити середнє арифметичне, наводитися по бусолі (мова про артилерійську бусоль – прилад, для орієнтування гармат, вимірювання відстані, засічення цілей – ред.). Коли я думала, що "мінометка" – гарний та безпечний варіант, то мені годі було уявити, який це складний процес", – визнає військова.
У найбільш складні для Неллі моменти тренування підтримку їй надавав коханий – "Лютий". Чоловік з госпіталя після поранення вирушив просто в штаб, написавши рапорт, що не потребує лікування. Він хотів їхати на схід разом з п’ятіркою військових.
"Були люди, які писали – я не їду на схід, бо у мене болячки, спина, нога. "Лютий" зробив навпаки – попри перемотану руку, декілька неробочих пальців, він вирушив з нами на фронт. Він не міг по іншому вчинити. Як би він пустив мене без нього на схід? Усе тут було по-іншому, для мене це була абсолютно нова історія", – каже Неллі.
Наостанок було болісне прощання з мамою.
"Вона стояла посеред вулиці, дивилася на мене, доки я сідала в машину і проводжала мене заплаканим поглядом, в руках у неї був стаканчик невипитої кави, а довкола юрбилися цивільні, здорові і міцні, всі у власних буденних справах. 11 березня ми вже були в Святогірську на сході", – пригадує військова.
"Тут все змінюється кожного дня по 10 разів, тож треба бути готовим замінити побратима у будь-який момент"
Коли настав час вперше виїжджати на позицію, Monkey, попри загальну тривожність воєнної атмосфери, була налаштована рішуче.
"Спочатку я стала на 120-й міномет (міномет калібру 120 міліметрів – ред.), виконувала функції, які могла – передавала цифри до міномету від людини, яка вираховувала та займалася наведенням на супротивника, нав’язувала порох на міни – він був необхідний для того, щоб міна летіла швидше, а додатковий пороховий заряд збільшував максимальну дальність ураження. Також вкручувала підривачі – усе це збільшує шанси удару по ворогу", – каже військова.
У цій робочій рутині дівчина провела наступні місяці: 5 днів на бойових позиціях та 5 днів відпочинку на ППД, де бувало не менш гаряче.
"Згодом я стала командиркою міномета, опісля мене відправили разом з побратимами "Лакі" та "Лютим" на позицію 82 міномета – оскільки це менший калібр, він ближчий до окупантів. Ми заїжджали на БТ-ЛБ (багатоцільовий тягач легкий броньований – ред.) до посадки, бо лише вона могла проїхати по тій грязюці. Окрім мін та міномету, у нас ще були особисті речі та вода, оскільки ми там мали бути 10 днів. Ці емоції описати неможливо, адже розумієш, що тебе може не стати в будь-який момент через гучне пересування цієї залізної штуки", – каже Monkey.
Щоб відволіктися, вона уявляла собі воєнні будні "крутими пригодами".
""Лакі" та "Лютий" не були налаштовані так оптимістично, я сама собі співала пісеньку, чула її щоправда лише я і думала, що не можу померти без усмішки на обличчі. Тому якщо щось станеться по дорозі, то я піду на той світ з усмішкою", – посміхається військова.
Неллі пригадує, що жоден з військових екіпажу БТ-ЛБ не знав точної дороги до посадки, орієнтуючись суто за місцевістю та випаленими клаптиками землі.
"Хлопці крикнули "Мотору" (водію БТ-ЛБ – ред.): "Проїдь ще вперед, там побачимо". Ми проїхали хвилин три-чотири, хлопці бачать в розриві посадки розбиту буханку. Зрештою за цим орієнтиром ми і доїхали. Довелося швидко діставати ящики з БК, це було надзвичайно незручно. Це був особливий стан: коли ти доїхав, починаєш розкладати міномет, бусоль, Старлінк. Ти весь цей час зайнятий, але кожну секунду радієш, що живий– настільки це було приємно усвідомлювати", – ділиться Неллі.
"Я сварила себе за те, що мені страшно"
Спогадами про роботу на деяких позиціях, Monkey ділиться нерішуче. Одним із травматичних епізодів стала робота мінометників під час обстрілу з авіації.
"Я не була раніше на цій позиції, проте мені казали, що там треба бути обережною та особливо уважною, не розслаблятися через активну роботу кацапів. Ми під’їхали на авто до конкретної точки, витягли всі речі, рюкзаки та воду.
Нас зустрів чувак, якого ми мали міняти, він показав нам дорогу. Ми почали крокувати до переходу і почули тривожний звук – всім здалося, що це авіація, однак ми лише пришвидшили ходу. Через декілька секунд, недалеко від нас відпрацювала авіація. Я не можу сказати, що злякалася, але в очах нашого побратима побачила страх. Від цього погляду в мене почали підгинатися коліна. Коли авіація відпрацювала вдруге – ми лягли", – пригадує Неллі.
Після повернення з позиції дівчина вирішила поспілкуватися з батальйонним психологом, адже пережила травматичний для психіки досвід.
"У нас колись в батальйоні був психолог, потім виявилося, що в батальйонах така людина не потрібна і по штату немає такої посади, тому його прибрали, – знизає вона плечима. – Однак проблеми залишалися ті ж, я звернулася до нього в найважчий момент, коли мене накривало".
Психолог допоміг Monkey повернутися до військової діяльності та перебороти страх, за що вона себе так картала після виходу на ту доленосну позицію.
"Анархія"
10 днів на позиції "Анархія" надовго запам‘яталися Неллі. Зізнається:
"Після тих днів я зрозуміла, що можу набагато більше, ніж мені здавалося, я можу бути командиром міномета і у мене це вийшло".
У ті дні по позиціях бив "Смерч ", і щоразу як свистів снаряд та здіймалася догори купа землі, військові з радістю усвідомлювали, що вони живі.
Тоді корегування вогню мінометників здійснював побратим на дроні з позивним "Патон", який після кількаденної роботи констатував: "Чуваки, ви у деякі дні працювали краще і точніше, ніж "обкатані" мінометники".
Неллі зізнається, що геть не шкодує про рішення залишити позаду театральну сцену та акторську майстерність. А випробування вогнем на позиції "Анархія" додало їй рішучості.
"Тоді я усвідомила: мені 22, я дівчинка, ще досить юна, але роблю це якісно. Мені не соромно і не страшно", – підсумувала Неллі.
Антон Іщук, спеціально для УП. Життя
