Провінційна чи перспективна? Які проблеми і "скарби" має Шостка на Сумщині
Місто Шостка розташоване у прикордонній Сумській області. З початком повномасштабної війни сусідні громади окупували росіяни. Проте вже 11 квітня 2022-го ЗСУ остаточно звільнили Сумщину від загарбників.
Хоча Шостка й не була в окупації, ситуація в регіоні залишається напруженою. Переважно ворог гатить по прикордонних громадах, але останнім часом почастішали й обстріли Шостки.
УП.Життя розповідає, чим живе Шостка, які недоліки і переваги має ця громада, в чому її нерозкритий потенціал, як вона змінилася за повномасштабну війну та якою бачать Шостку майбутнього місцеві жителі та урбаністи.
Регіон, маловідомий пересічному українцю
Шостка – місто на Сумщині в 50 кілометрах від кордону з РФ. До повномасштабного вторгнення тут проживало близько 70 тисяч жителів.
З початком великої війни – хоча в Шостці й не було активних бойових дій – місто отримало чимало нових викликів. Росіяни дедалі активніше обстрілюють прикордонні громади, зокрема Шосткинську. Наприклад, 19 жовтня 2024-го вони атакували центр міста трьома КАБами, внаслідок цього загинув чоловік, ще вісім людей постраждало.
"Містяни найбільше і постійно за це переживають. Коли в новинах – наступ на Суми, збирають "тривожні валізки", – розповідає Роман Панашенко. – Багато людей з Шостки пішло на фронт. Коли я був у місті, відбувалося прощання з воїнами, і це там щотижня. Війна у Шостці сильно відчувається. У цьому й сила – продовжувати жити, працювати над своїм містом у таких складних умовах. Люди мріють, хочуть майбутнього, але розуміють, що за нього треба боротися".
Роман – дослідник в Urban Reform, зараз навчається на другому році магістратури в Київському національному університеті імені Шевченка на програмі урбаністика та регіональний розвиток. Він працював, зокрема, над візією Охтирки, яку презентували на початку року.
"До того, як я поїхав в Охтирку, а потім в Шостку – мало що знав про Сумщину. Цей регіон маловідомий пересічному українцю", – розповідає Роман.
Команда Urban Reform обрала Шосткинську громаду для роботи на візією серед чималої кількості громад у різних регіонах по балах і критеріях. Також цьому сприяли контакти з місцевими активістами, які розповідали про переваги цієї громади й захопили цим урбаністів. Тож з липня цього року вони почали досліджувати її.
"Загалом у Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки Сумська область визнана депресивною через те, що розташована у прикордонних умовах, – розповідає Роман. – У наших дослідженнях ми говоримо і про прикордонний контекст. Але враховували й такі фактори, як-от історична, культурна і природна спадщина. У стратегії регіонального розвитку Шостка вказана як регіональний центр зростання півночі Сумщини, вона має багато цікавих речей і перспектив".
Урбаністи досліджують не лише місто, але й громаду, що складається з 37 населених пунктів, бо Шостка, каже Роман, не існує ізольовано – навколишні села також зав'язані на неї.
"Відповідно, бюджет формується не для міста, а для громади. Тож потрібно працювати саме в цьому вимірі", – пояснює дослідник.
Дослідження – лише перший крок, аби врешті сформувати візію розвитку. Цей процес спрямований на всебічне вивчення громади, щоб у майбутньому висунути найбільш ефективні рішення для її розвитку і популяризації.
У своїй роботі урбаністи спираються на концепцію чотирьох капіталів як стовпів сталого розвитку – фізичного, природного, соціального і культурного.
Основним методом роботи були камеральні (тобто кабінетні) дослідження: урбаністи працювали з вторинними даними, аналізували містобудівну документацію, документи стратегічного розвитку регіону. Також виїжджали "в поля", аби зрозуміти, що з себе уявляє Шостка. А також залучали місцевих мешканців, щоб дізнатися про їхні потреби. Загалом охопили близько 600 людей.
"Партисипація місцевих мешканців є важливою, бо інакше візія розвитку не буде робочою і залишиться на папері, – розповідає Роман. – Ми провели два воркшопи, де зібрали небайдужих містян (загалом близько 70 людей) і обговорювали їхні проблеми та якою вони бачать Шостку у майбутньому. Також провели опитування, що пройшло 400+ людей, кілька фокус-груп, зустрічі з місцевими активістами тощо".
До своєї роботи урбаністи намагаються долучати й місцеву владу. Хоча наразі у жителів громади є проблеми у комунікації з нею.
"У Шостці, як і в більшості міст України, є проблеми взаємодії між бізнесом, владою і громадськістю, – каже дослідник. – Ми намагаємося налагодити взаємодію між усіма".
Тінь промислового минулого і небажання залишатися
У процесі роботи урбаністи зробили багато відкриттів. Одне з них – те, що місто сприймається місцевими жителями як кілька острівців, які, хоча адміністративно і є єдиним цілим, де-факто слабко пов’язані між собою. Це спричинено тим, що Шостка виросла навколо порохових заводів, як сукупність робітничих містечок.
"За кілька століть деякі з цих робітничих містечок злилися в єдине ціле, а деякі залишилися відокремленими фізично і ментально", – розповідає Роман Панашенко. – Наприклад, мешканці вважають містом лише центральний район і сусідній, а інші сприймають як щось поза ним. Навіть у таксі тарифи у віддалені від центру райони можуть рахуватися як позаміські. Доставка в центр безкоштовна, а в інші райони треба доплачувати. Самокати працюють лише в центрі. Громадський транспорт не є дуже розвиненим, через це мешканцям віддалених районів складно діставатися до центральних.
Таке роз'єднання ускладнює комунікацію між людьми. У візії ми спробуємо віднайти рішення, як зв'язати місто між собою, бо це не лише про фізичний простір, а й про формування та об’єднання локальних спільнот".
В опитуваннях місцеві жителі розповідали урбаністам про Шостку як про промислове місто, хоча багато локальних підприємств давно припинили роботу. Шостка, пояснює Роман, "живе в тіні своєї промислової спадщини, й ця тінь накладає відбитки на людей, на те, як вони думають про місто, чого хочуть".
Катерина Островська описує рідну Шостку як місто, де раніше виробляли кіноплівку "Свема", на яку "зняли, мабуть, усі радянські кінофільми".
"Завод закрився на початку 2000-х, на його місці зробили індустріальний парк, але це одна назва, – розповідає Катерина. – Порівнюючи з масштабами (промисловості), що були раніше, зараз, звичайно, її менше, бо тільки на "Свемі" працювало 15 тисяч людей. Але й зараз у нас функціонує хлібозавод, молокозавод, два фармацевтичні підприємства: одне – самостійне, інше – дочірнє від Києва.
Якщо раніше, каже Катерина, більша частина міста була задіяна на місцевих промислових підприємствах, то зараз – навпаки менша. Багато людей залучені у сфері обслуговування або не працюють взагалі.
"Коли син ходив у садочок, 70% мам не працювало, – згадує Катерина. – Хто манікюр робить, хто з волоссям щось, офіціанти, адміністратори в ресторанах, багато продавців. Хтось відкриває бізнес, хтось на заробітки їздить".
Сама Катерина працює інженером із валідації комп'ютеризованих систем на місцевому фармацевтичному підприємстві. У вільний час читає, проводить розмовні клуби англійською.
"У нас досить багато молоді ходили на такі клуби, – каже вона. – Ще спортом займалася, ходила на фітнес. У нас є басейн, декілька спортивних залів. Для дітей, які ходять в школу, є багато гуртків. Є, чим займатися й де вчитися, але достатньо нудно".
Ще до початку повномасштабного вторгнення чимало місцевих жителів – насамперед активна молодь – їхали з Шостки туди, де більше можливостей – зокрема, в Київ. Рідне місто Катерина називає "достатньо маленьким, провінційним, вимираючим". Й каже, що більшість молоді віком 18-25 роки обирають їхати звідси за кращим життям.
"Мабуть, 90% моїх однокласників залишилися не у Шостці, – розповідає вона. – Я навчалася в Києві. У 2014-му вирішила (повернутися) через сімейні обставини: мій чоловік, який також із Шостки, почав служити тут".
Чоловік Катерини – прикордонник, їхньому сину зараз сім років. Напередодні повномасштабного вторгнення керівництво чоловіка попереджало про можливість ескалації, проте подружжя до останнього сподівалися, що це блеф з боку російського керівництва.
"24 лютого о шостій ранку подзвонив чоловік і сказав, що росіяни перетнули кордон і що у них [у прикордонників – УП.Життя] там кіпіш, бойова тривога, – згадує Катерина. – Я малого "підривала", ми поїхали до батьків, сходила на роботу, бо не знала, що робити. Увесь день не могла повірити, що це з нами відбувається".
Катерина збиралася їхати з Шостки в перший день, проте батьки не підтримали цю ідею. У середині березня 2022-го ситуація в місті погіршилася, почалися "прильоти". Тоді куми спонували її виїжджати. Катерина погодилася й звільнилася з роботи.
Вирушили 15 березня 2022-го через єдиний "зелений" коридор. Катерина була за кермом, у її машині – звичайній Škoda Superb – вмістилося вісім людей: четверо дітей і четверо дорослих. Переночували в Черкаській області, потім – в Івано-Франківську, залишили там машину у знайомих. Й вже звідти через Краків дісталися до Берліна, бо там живе близька подруга Катерини. Загалом добиралися п’ять діб.
У Берліні мати з сином прожили півтора року: спочатку п’ять місяців, потім на місяць повернулися до України й далі – знову поїхали до Німеччини на рік.
"Малий ходив там у садок, у мене були інтеграційні курси німецької, паралельно два місяці працювала на проєкті для українських студентів – із Німеччини віддалено, – розповідає Катерина. – Намагалися адаптуватися, малий багато хворів. Багато бюрократичних питань також треба було вирішувати, бо Німеччина – бюрократична країна".
У серпні 2023-го Катерина із сином вирішила повернутися в Шостку, бо чоловік залишався в Україні. Спочатку відчувала ейфорію від того, що нарешті вдома, а родина – разом. Проте це відчуття швидко минуло й треба було думати, що робити далі.
"Я почала на все трішки інакше дивитися після Німеччини, але загалом до життя вдома адаптуєшся набагато швидше, ніж там, – каже Катерина. – Малого швидко влаштували до садочка, гуртків. Я повернулася туди, де працювала, тільки на іншу посаду – у мене були хороші стосунки з колегами, тому компанія пішла назустріч".
Криза сенсів і нерозкритий потенціал
Чимало жителів Шостки на питання урбаністів "Чим ви пишаєтеся місті?", не змогли дати жодної відповіді. Відтак, каже Роман Панашенко, у громаді відчувається криза сенсів, яку загалом переживають багато українських міст.
"У візії Шостки ми хочемо знайти нові сенси для міста і громади, – пояснює Роман. – Віднайти сенс свого існування – це одне із ключових питань для кожного міста в Україні, бо інші сенси вже не працюють, або були штучно привнесені кимось – наприклад, радянською владою".
Водночас у Шостці урбаністи знайшли багато сенсів, які вже є й можуть бути "базою" для візії та потенційними рушіями розвитку цієї місцевості.
"У громаді є сильна історична спадщина, – розповідає Роман. – У Вороніжі [селище в Шосткинській громаді – УП.Життя] народився Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок приїжджала (у цю громаду), багато інших людей там народилося або проживали. Є й багато фізичної спадщини, великі храми – зокрема, Гамаліївський монастир, в якому похований Іван Скоропадський, пращур останнього гетьмана України.
Також є фантастична природа – і це лише за чотири години прямим потягом від Києва. Багато людей кажуть: "Ми приїжджаємо в Шостку з великами та їдемо кататися вздовж Десни до Мезинського національного природного парку". Поруч є Новгород-Сіверський – вимальовується шикарний маршрут Сіверщиною, який хотіли створити, але завадила війна.
У місті також є велика IT-спільнота, проводять конференції, запрошують працедавців, які пропонують роботу місцевими мешканцям. Є коледж, що тісно співпрацює з місцевими IT-компаніями".
Один із засновників місцевого IT-ком’юніті Євген Мозок народився в Шостці, навчався в Шосткинському інституті Сумського державного університету на спеціаліста з систем управління та автоматизації. Після випуску у 2013-му працював у цьому ж інституті на кафедрі, паралельно навчався в аспірантурі в Сумах. У 2016-му перейшов в IT програмістом, згодом став тімлідом.
У вільний час Євген працює, виїжджає за місто на велосипеді, відвідує "спікінг-клаби" – якраз ті, що проводить Катерина. Також, каже він, з активностей у громаді є "двіж мотоциклістів", які катаються бездоріжжям; артцентр, що з початком повномасштабної війни ставав на паузу, але невдовзі відновив роботу; та "банальні штуки, як-от похід в кав'ярню або піцерію".
Євген називає Шостку постіндустріальним периферійним містом. Й ця периферійність йому до вподоби. Проте – лише частково.
"Наприклад, умовний Київ для мене трошки overwhelming – забагато всього, мурашник. Шостка спокійніше, навколо багато природи. Є Шосткинський інститут, коледж, – перелічує Євген переваги й переходить до недоліків:
Місто трошки на відшибі. У нас не так багато розваг. Немає театру. Більшість все ще спілкується російською. Багато активної молоді намагається виїхати. І ті, які вступають до нашого інституту, частіше роблять через обставини".
У 2018-му Євген із колегами – Артуром Потульним, а також проджект-менеджеркою Тетяною Мозговою й UX/UI-дизайнером Артемом Щербаком – почали розвивати місцеве IT-ком’юніті, аби об’єднати місцевих фахівців та дати їм стимул для розвитку в рідному місті.
"У нас у місті постійно були фрілансери, які працювали віддалено. Ми вирішили: "Давайте робити якісь активності", бо, мені здається, через нашу периферійність багато людей чогось би хотіли, але вони менш активні і їм треба трошки допомогти стартанути. Й часто ті айтівці, яких я знав по місту, думали, що вони тут – одні-єдині", – розповідає Євген.
Згодом Євген з колегами у 2021-му зробили IT Career Day для студентів, початківців і світчерів – представників інших галузей, які б хотіли перейти в IT. Також запустили безкоштовні IT-курси.
"Одна з наших цілей – щоб тут було більше айтівців, – пояснює Євген. – По-перше, щоб з ними співпрацювати, наймати в компанію, відкривати офіси. По-друге, бо нам так цікавіше: один з моїх інтересів – IT, тому мені було б класно, якби навколо були такі люди".
Також створення такого ком’юніті, запевняє Євген, переслідувало й соціальну мету – "робити місце, в якому ти перебуваєш, краще".
Війна як фактор розвитку
З початком повномасштабного вторгнення активності IT-ком’юніті стали на паузу. Думок поїхати у Євгена Мозока не було: по-перше, через те, що місто, на щастя, не окупували, по-друге, бо частина родичів все одно б не погодилися на це.
Загалом за повномасштабну війну, каже Євген, у Шостці, як і в інших містах України, з'явилося багато волонтерських активностей. Вони з IT-ком’юніті також долучилися: організовували збори на дрони й автівки, розіграші за донат тощо.
Коло спілкування Євгена за ці понад два роки також змінилося: він познайомився з новими людьми, "які б не були в Шостці, якби не війна". Частина айтівців виїхала з міста, проте зі знайомих Євгена поїхала меншість. Деякі навіть повернулися.
"Зачасту це ті, хто колись жили в Шостці, потім переїхали і повернулися додому, – пояснює він. – Були такі, які переїхали сюди з Києва, коли там було гаряче, бо в нас в цей період було спокійніше. У мене є знайомий із Шостки, який колись переїхав у Маріуполь, і після повномасштабного він повернувся сюди. А є знайомі, які переїхали в Луцьк, Львів. Багато студентів намагаються виїхати. Мабуть, все ж наше ком’юніті трошки зменшилося".
Зараз айтівці намагаються знову "розігнати цю двіжуху". Восени вперше за повномасштабну війну організували IT Career Day, який відвідали близько 40 людей.
"В одній зоні були доповіді спікерів, в іншій – стенди місцевих компаній, які, зокрема, наймають (співробітників), – розповідає Євген. – Також була панельна дискусія, які переваги є в маленьких містах, де кілька спікерів посперечалися, чи взагалі є сенс перебувати в Шостці".
Війна, як не дивно, сприяє розвитку Шосткинської громади. Через те, що цей район розташований відносно далеко від кордону, до нього приїздять ВПО – як зі Сходу, так і з прикордонних громад Сумщини. Відтак, вони наповнюють місцеву економіку.
"ВПО, які переїжджають до Шостки, перевозять із собою бізнеси, – пояснює Роман Панашенко. – З’являються нові заклади харчування, магазини. Й економіка за показниками почуває себе краще, ніж до початку повномасштабного вторгнення".
За велику війну деякі близькі люди Катерини виїхали, але загалом її коло спілкування на 80% залишилося тим самим, що й до неї. Її обурює, що за ці понад два роки деякі люди в Шостці не змінилися, а місцева влада не стала більш активною.
"Влада нашого міста, на мою думку, пасивна в багатьох питаннях. Вони і до війни не сильно напрягатися стосовно благоустрою, а зараз взагалі не напрягаються, – каже вона та додає позитиву: – Але я помітила, що багато маленького бізнесу відкрилося й він сприяє благоустрою. Радує, що люди продовжують жити".
Візія та Шостка майбутнього
Зараз Євген Мозок співпрацює віддалено зі шведською IT-компанією й залишається в Шостці. Безпекова ситуація, наголошує він, хоча й погіршується, наразі не настільки критична, як у містечках і селищах ближче до кордону.
Також Євген не переїжджає, бо "банально лінь", а перебуваючи в Шостці він може реалізовувати частину своїх амбіцій. Крім того, має інвалідність та проблеми з ходою, тож пересуватися невеликим містом йому простіше, ніж мегаполісом – проте, чи впливає саме цей фактор на рішення залишатися, не впевнений.
"За останні роки кількість кафе збільшилася, й навіть після початку повномасштабки з'являються нові. Коли бачиш, що бізнес вкладається в щось місцеве, це допомагає підтримувати мотивацію, – каже він. – Я можу тут брати участь у IT-ком’юніті, організовувати двіж. У деяких аспектах можу прямо бачити свій вплив: якійсь кількості людей допоміг навчитися і знайти роботу. І не знаю, як би це було в умовному Києві. Це все ж твій дім і не хочеться кидати його".
Водночас Катерина Островська зазначає, що на момент, коли вона повернулася додому, безпекова ситуація була краще, ніж тепер. Й загалом зараз їй важко прогнозувати, чи залишатиметься вона в Шостці: "Залежить від моєї роботи і від роботи чоловіка. Поки ми тут, а далі подивимося".
Євген брав участь у воркшопах Urban Reform та в одній з онлайн-зустрічей з урбаністами й залишився задоволений: каже, що завжди краще, коли навколо є активності, ніж "болото". Найбільшими проблемами зараз він вважає росіян і корупцію. А у Шостці майбутнього хотів би мати простір на кшталт коворкінгу, який би став точкою тяжінні для місцевої IT-спільноти.
Катерину у Шостці найбільше турбують невтішний стан житлово-комунального господарства, житлового фонду і пам’яток архітектури. Відтак, вона хотіла би, щоб ставлення до цих речей на місцевому рівні змінилося.
"У нас місто опалюються від одного підприємства, і ще пару "прильотів" – і люди залишаться без опалення, – нарікає вона. – Також треба підвищувати енергоефективність будівель, бо в нас багато старого житлового фонду, цих "хрущовок", які взагалі не енергоефективні. У нас ще залишилися старі будинки – хотілося б, щоб їх більше берегли – я бачила, як це працює в Берліні".
У Шостці майбутнього Катерина також пропонує ревіталізувати закинуті індустріальні простори, що залишилися від радянських промислових підприємств, та облаштовувати нові публічні – наприклад, у місцевих бібліотеках.
"Було б дуже цікаво залучити сюди інвесторів, – резюмує вона й додає: – Але я не знаю, як це буде після війни".
Візію розвитку Шосткинської громади урбаністи презентують у березні 2025-го. Свої напрацювання вони планують інтегрувати у відповідну документацію: стратегії, плани розвитку громади тощо для їх подальшого втілення.
Подібний позитивний кейс Urban Reform вже мають із візією Охтирки: тоді результати їхньої роботи використали в розробці мастер-плану міста – стратегічного документу, що визначає напрями й довгострокові цілі розвитку. Тож урбаністи сподіваються, що Шостка також отримує дієві інструменти для майбутніх перевтілень.
"Візія – це неформальний документ, але в цьому і його "фішка": ми подаємо таку інформацію, яку будь-який інший документ не запропонує, – пояснює Роман Панашенко. – Загалом документ є важливим для інвесторів, він відіграє роль візитівки міста. Тож це про налагодження партнерств, співпраці, підвищення привабливості громади та популяризації її як в України, так і за кордоном".
Дмитро Кузубов, фотографії: КП ТРК "Акцент", Urban Reform і з архіву героїв