Нарциси – майстри маніпуляцій, та хіба всі вони – погані? 12 запитань про нарцисизм до психотерапевтки

Уявіть самозакохану людину, яка говорить переважно про свої досягнення, "все знає" краще за інших та нікому не дає вставити слова у розмові. 

Здається, перед вами нарцис. Та з цим "діагнозом" не все так просто.

Часто людей, які проявляють упевненість, відстоюють власні кордони чи просто піклуються про себе, поспіхом називають "нарцисами".

Натомість справжній нарцисичний розлад залишається мало зрозумілим.

Що відрізняє здорову самооцінку від патологічної потреби в захопленні? Чому не всі нарциси – "погані люди"?

Що таке нарцисична травма і чому, всупереч стереотипу, дітей потрібно багато хвалити, щоб вони не стали нарцисами?

Ці та інші запитання "УП. Життя" поставила психотерапевтці, членкині Національної психологічної асоціації та Української спільноти транзактного аналізу Дарині Сировенко.

Хто такі нарциси?

"Нарцисами" у побуті зазвичай називають просто самозакоханих людей. У психології ж нарцисизм – це процес і набір характеристик, які можуть проявлятися по-різному в кожної людини.

Крайньою формою цього спектру є нарцисичний розлад особистості, але далеко не кожен нарцис отримає такий діагноз.

"Нарцис" – це радше соціальний ярлик у побутовій мові, ніж термін. Нарцисизм – це передусім нормальна стадія розвитку дитини, яку ми всі проходимо.

Маленька дитина відчуває себе в центрі всесвіту. Багато людей це переростають: у їхньому житті з'являються інші. А у декого – "інші" начебто є, і начебто відсутні. Це цікаве викривлення: я наче бачу людей, але в них ніби немає власних потреб і думок, або, якщо є, то тільки про мене і для мене", – пояснює Дарина Сировенко.

Сучасна наука розглядає нарцисизм як спектр рис, які в різному ступені проявляються у більшості людей. Хтось час від часу прагне визнання, комусь важко переживати критику – і це нормально.

Лише тоді, коли ці риси стають негнучкими, домінують у взаєминах та важливих сферах життя, заважають людині будувати стосунки та завдають шкоди її близьким, вони вважаються патологією.

"Риси – це як брошка або ґудзик на сорочці: "Я іноді так можу, але це мені не притаманно". Стиль – це коли такі риси трошки "випирають". А розлад – це патологічний прояв у всіх сферах життя: стосунки з сім'єю, друзями, колегами і навіть із незнайомцями", – коментує психотерапевтка.

У сучасній науковій літературі зазвичай розрізняють щонайменше 2 види нарцисів: грандіозні (відкриті) та вразливі (приховані).

З відкритими нарцисами все просто: зазвичай вони яскраві, публічні, відкрито хочуть слави, вихваляють себе і знецінюють інших.

Кожна розмова має бути про нарцисів: вони не дають іншим висловити свою думку чи припиняють звертати увагу на обговорення, що пішло не за їхнім сценарієм. Про таких людей часто кажуть: "Їх забагато".

"У розмові з такою людиною виникає відчуття, ніби вона "висмоктала" весь кисень у кімнаті. Співрозмовник не встигає нічого сказати, не має бажання продовжувати, відчуває знесилення", – каже Дарина.

При прихованому нарцисизмі переважають страждання. Людина постійно демонструє, що вона "жертва", їй "важче за всіх" і всі її покинули. Вона може безкінечно розповідати про свої проблеми, шукаючи співчуття й уваги. При цьому від реального розвʼязання проблем така людина, найімовірніше, відмовиться.

"Страждання – це їжа для підтримки прихованого нарцисичного процесу", – зауважує психотерапевтка.

Ці механізми більше притаманні інтровертним людям.

Нарцисизм – це хвороба?

У Діагностичному й статистичному посібнику з психічних розладів DSM-5 досі існує окремий діагноз – нарцисичний розлад особистості (NPD). Серед його критеріїв:

• грандіозне відчуття власної значущості;
• зануреність у фантазії (про успіх, владу, красу, ідеальне кохання);
• віра у власну "особливість";
• потреба в надмірному захопленні;
• необґрунтоване відчуття винятковості;
• експлуататорська поведінка;
• брак емпатії;
• заздрість до інших або віра в те, що інші заздрять їм;
• зарозуміла й пихата поведінка, зверхні, снобістські або покровительські установки.

Вважається, що для діагностики нарцисичного розладу людина має відповідати щонайменше 5 із цих ознак.

Однак багато дослідників критикують критерії з DSM-5, вважаючи їх застарілими та невичерпними. Ці критерії, наприклад, краще описують грандіозних нарцисів, але не "вловлюють" вразливих.

Міжнародну класифікацію хвороб (МКХ) вважають більш актуальною для розуміння нарцисизму як спектру. У сучасній МКХ-11 окремого діагнозу "нарцисичний розлад особистості" більше немає.

Тепер існує загальний діагноз – "розлад особистості" (6D10), ступінь тяжкості та домінантні риси якого визначає психіатр. Нарцисичні ознаки тут вказують, але "нарцисичний розлад" не виділяють як окремий діагноз.

Нарцисичні риси, які наближаються до розладу, можна умовно назвати "злоякісним" чи нездоровим нарцисизмом.

"Якщо брати психіатричну рамку, то є невротичний рівень, межовий (вищий і нижчий) і психотичний. Здебільшого яскраво виявлений нарцисичний процес – це верхній межовий або нижчий межовий рівень.

Хоча є автори, які виділяють окремий "нарцисичний" рівень між межовим і психотичним. Як кажуть: "Окремим людям – окремий рівень".

На невротичному рівні люди іноді "балуються" увагою, можуть бути в центрі, але цього небагато – наче трошки спецій у страві. Коли це розлад – смак страви не відчувається, там буде лише спеція. Ви побачите й відчуєте це стовідсотково", – додає психотерапевтка.

Чи всі нарциси – психопати?

Ні. І нарцисичний розлад, і психопатія належать до психопатологій, але це різні явища. Нарцис не обов'язково є психопатом, і психопат не обов'язково є нарцисом.

"Психопати – це про владу. Їм треба володіти, контролювати, бути "сірими кардиналами". Нарцису не завжди потрібна влада – більше обожнення", – каже Дарина.

Психотерапевтка підкреслює, що люди не бувають "чистими" діагнозами. Риси можуть поєднуватися у різних комбінаціях.

"Нарцисизм може поєднуватися практично з будь-яким іншим станом – це називається коморбідністю нарцисичного процесу. Наприклад, людина може бути схильною до депресивних станів, і тоді така коморбідність значно погіршує її загальний стан.

У випадку поєднання психопатії з нарцисизмом виникає "горюча суміш", дуже тяжка психопатологія", – каже психотерапевтка.

Як розпізнати нездоровий нарцисизм?

Егоцентризм

Нарцис не сприймає людей як окремих суб'єктів – радше як предмети, які мають обслуговувати його внутрішні потреби.

"Навіть якщо звучить слово "ви", воно часто віддзеркалює "я", – каже психотерапевтка.

Наприклад, нарцис може займатися благодійністю, намагатися "рятувати світ", але ключовою мотивацією буде особиста вигода або суспільне захоплення: "Нехай всі бачать, який я благодійник".

Зверхність

"Бути на рівні з усіма – неможливо для нарцисів. Щоб вивищуватися, вони будуть емоційно та фізично експлуатувати інших", – коментує психотерапевтка.

Недорозвинена емпатія

Нарциси можуть мати добре розвинену когнітивну емпатію (вміння зчитувати емоції), тобто раціонально розуміють, що інша людина відчуває сум чи злість.

Але емоційної емпатії, тобто внутрішнього співчутливого відгуку, нарциси не мають. Зазвичай вони автоматично шукають спосіб використати почуття інших у власних інтересах.

Загалом у нарцисів дуже обмежений, але інтенсивний спектр почуттів: різкі емоційні перемикання, непереносимість сорому, спалахи гніву.

Потреба в обожнюванні

Любов, підтримка і визнання потрібні кожному. Але "злоякісний", нездоровий нарцисизм проявляється тоді, коли людина вимагає тотального захоплення й поклоніння.

Навіть спокійно висловлену незгоду чи протилежну думку нарциси сприймають як напад чи приниження. Такі люди погано витримують фрустрацію й часто реагують люттю на зауваження або критику.

Їм також притаманне "чорно-біле" бачення: або повна ідеалізація, або "все зруйновано, я в розпачі".

"Внутрішньої стабільності мало, бо світ ділиться на чорне і біле, і бракує можливості бачити "кольори". Звісно, коли ми щось робимо – блог, інтерв'ю, фотографію, – ми хочемо, щоб світ це прийняв.

Хтось писатиме коментарі; ми можемо ображатися – це нормально. Але це не має руйнувати. Не так, що я побачила один коментар і тиждень не можу встати з ліжка", – каже Дарина Сировенко.

Життя в ілюзіях

"У мене було 33 бойових виходи", "У мене в кабінетах такі звʼязки, що вам не снилося", "Я – найкраща артистка України", "У мене лікуються всі відомі політики" та інші фрази такого штибу можна почути від нарцисів. Тільки є один нюанс: зазвичай ці заяви не мають реального підґрунтя.

Багато нарцисів живуть у фантазіях про успіх, славу, ідеальне кохання, красу чи вічну молодість.

В їхньому оточенні переважають привілейовані люди: політики, бізнесмени, зірки або силовики. Вони можуть хизуватися знайомствами – реальними або вигаданими, скуповувати статусні речі, аби лише отримувати обожнення.

Віра у власну винятковість

Нарциси можуть вірити, що закони, правила, суспільні норми – не для них.

В очах таких людей усі навколо – "не такі, як треба", менш компетентні або (у випадку прихованого нарцисизму) не настільки зболені й травмовані, як вони.

"У нарцисів є внутрішнє вірування, що вони унікальні й компетентні: "Як тільки я прийду, все стане на свої місця". Фільми про супергероїв та надможливості дуже надихають таких людей", – додає Дарина.

Брак самокритики

"Злоякісний" нарцисизм робить контакт із людиною вкрай складним, бо така людина майже ніколи не скаже: "Я відчуваю, що зробив боляче, пробач".

Нарцис радше вибухне люттю й звинуватить інших у своїх проблемах, ніж визнає власну помилку.

"Межа між здоровим нарцисизмом, який потрібен для формування автономності та самоповаги, і нарцисичним патерном чи розладом проходить через питання впливу інших людей. Йдеться про те, наскільки я дозволяю іншим бути поруч. Чи даю їм простір у "кімнаті", де перебуваю? Чи можу не лише говорити про себе, а й слухати інших? Чи дозволяю іншим бути у своєму житті?" – пояснює психотерапевтка.

Часто такі люди не сприймають думку про можливий розлад. Відсутність критичності до власного стану є маркером, що вказує на виражений нарцисичний процес.

За словами психотерапевтки, такі люди рідко приходять по допомогу добровільно. Зазвичай – лише після ультиматумів у сімʼї на кшталт: "Або ти змінюєшся, або я йду", чи якщо їх змусять пройти терапію у судовому порядку.

Звідки беруться нарциси?

Досліджень, що вказували б на якийсь "ген нарцисизму", не існує.

І якщо обоє батьків мають нарцисичні риси, важко відокремити, що саме вплинуло на їхню дитину – спадковість чи спосіб виховання.

Психотерапевти переконані, що нарцисизм має корені у вихованні.

Як пояснює Дарина Сировенко, нарцисизм – це природна стадія розвитку дитини. Однак певні умови можуть перетворити її на нарцисичний патерн або розлад у дорослому віці.

Головним передвісником нарцисизму є неемпатичність батьків, нищівна критика, знецінення, відсутність безумовної любові до дитини, або навпаки протилежне явище – надмірна опіка й ідеалізація.

"Коли дитина дуже "теплична", батьки за неї все роблять, вона теж може бути нарцисична, бо вона не виросла. Фізично людина ніби доросла, а психологічно – "світ крутиться навколо мене, мама все принесе, все зробить", – пояснює фахівчиня.

На розвиток нарцисичного процесу впливають також соціальний контекст, час і культурні умови.

Діти, народжені у 2000-х, мають зовсім інше середовище, ніж ті, хто народився у 90-х, і тим паче у 70-х. Аналогічно, нарцисизм XV століття та нарцисизм XXI століття матимуть різні форми й прояви.

"Наприклад, якщо дитина росте в 70-ті, де є розуміння стабільності, ким вона хоче стати, як жити й зустріти старість, і її порівнюють з "сином маминої подруги", – це одне проявлення нарцисичного процесу. Зовсім інше – коли в 90-ті з'являються голлівудські фільми про супергероїв, довгоногі моделі, гламурні журнали, мерседеси, мільйонери.

Відкриваються багато перспектив, можливість поїхати до столиці, "підняти" гроші. Або (в прихованому нарцисизмі) страждати, що все життя пройшло повз, а були такі перспективи. У 2000-х – нова ера інтернету та соцмереж. Люди "бачать" увесь світ, і він "показує", що таке успіх і яким треба бути, щоб сяяти", – пояснює Дарина.

Чому дітей потрібно хвалити, щоб вони не стали нарцисами?

У суспільстві є стереотип: якщо дитину часто хвалити, вона виросте нарцисом. Насправді все навпаки.

Нарцисизм частіше виникає там, де бракує безумовної любові та прийняття ("Чому ти отримала 10, а не 12?", "Подивись, як сусідська дитина грає у футбол! Не те що ти").

"Коли дитину хвалять за те, яка вона є, за те, що вона зробила, – неможливо перехвалити. Це нормальна, здорова похвала", – каже психотерапевтка.

Проблема виникає, коли дитину сприймають не як окрему людину, а як власний проєкт або продовження себе – це явище називається нарцисичним розширенням.

"Нарцисичне розширення – це коли людина з нарцисичним процесом не бачить у дитині окремої людини. Це "моє продовження", "моя кров". Інші люди сприймаються не як суб'єкти, а як частини великого "я"", – пояснює Дарина.

Нарцисичні батьки не сприймають у дитині окрему особистість і, навіть коли хвалять, фактично транслюють їй: "Ти геніальна, бо ти моє дитя, і ти не маєш права бути інакшою".

У такій ситуації дитина змушена підлаштовуватися, щоб "заслужити" любов. Вона перестає існувати як окрема особистість із власними бажаннями та правом на помилку.

Коли ж дитина досягає успіху, нарцисичні батьки "зараховують" її досягнення чи похвалу з боку інших на свій рахунок ("я виховав його, без мене він був би ніким").

"Дитина шукає любов. Якщо мама любить тільки "зіроньку", то доведеться стати цією зіронькою. А все, що не геніальне, вона буде ховати. Наростатиме фасад.

Тому хваліть, цілуйте, обіймайте своїх дітей. Хваліть і за помилки теж, бо це можливість зростати", – наполягає фахівчиня.

Що таке нарцисична травма?

Нарцисична травма – це не сам нарцисизм, а його "відбиток" на дитині, яка була змушена з ним зіткнутися.

Травма виникає, коли поруч із дитиною є нарцисичний дорослий, який не дає їй тепла, прийняття й відчуття цінності, але при цьому в дитини є інша батьківська фігура, до якої сформувалася прив'язаність.

Різниця між травмою і формуванням нарцисичного процесу – у наявності такої опори.

Якщо поруч є хтось надійний, хто любить дитину і дбає про неї (наприклад, батьки такі, а бабуся – нарцисична), дитина може отримати травму, але збереже здорове "я".

Якщо ж усі значущі дорослі навколо – нарцисичні, і немає жодної іншої фігури прив'язаності, у дитини з високою ймовірністю запуститься нарцисичний процес.

Чому хтось отримує лише нарцисичну травму, а хтось сам стає нарцисом?

Діти нарцисичних батьків отримують різний "багаж" у спадок: одні переймають нарцисичні патерни, інші – отримують нарцисичну травму, коли самооцінка стає нестабільною, а любов сприймається як щось, що треба заслужити.

Пояснення цього явища комплексне.

Формування особистості залежить і від внутрішніх чинників (здоров'я дитини, її вроджений ресурс, здатність переносити стрес), і від зовнішніх (стосунки, оточення, наявність або відсутність інших значущих дорослих поруч).

"Кожна дитина унікальна. Іноді нам вистачає ресурсу (любові інших, природи, внутрішньої жаги до життя, будь-чого), щоб бути поруч із нарцисичними людьми й отримати лише травму. А іноді його мало.

Можливо, травматизації у дитинстві було так багато, що дитині не вистачило ресурсу "вирости". І вона залишилася у стадії до 3 років, і пішла розвивати злоякісний нарцисизм як компенсацію", – каже Дарина.

Іноді навіть в одній і тій самій сім'ї діти виростають абсолютно різними: в одного лише нарцисична травма, в іншого – патерн або навіть розлад.

Це, зокрема, може бути через різні вимоги й ставлення до дітей, зміну життєвих обставин сім'ї чи соціальних норм навколо.

"Ми всі вчимося бути батьками. Часто мама й тато у 20 років – зовсім не такі, як у 30. Якщо мама, наприклад, була в післяпологовій депресії, це буде впливати на стосунки. Якщо вона функціональна, усе робить, але емоційно з нею немає зв'язку – це може посилювати нарцисичний процес", – пояснює психотерапевтка.

Також важливо, у якому віці дитина потрапила в середовище з нарцисичними дорослими.

Дитина, яка прожила перші роки життя поруч із люблячою і підтримуючою мамою, має сформовану базову емоційну й тілесну опору. Навіть якщо пізніше вона опиниться в сім'ї з нарцисичним батьком, то отримає радше травму, а не розлад.

"Базовий рівень привʼязаності – тілесний та емоційний – уже буде сформований. Звісно, батько все одно впливатиме, але якщо база вже сильна, це дасть дитині стійкість", – каже фахівчиня.

У нарцисів насправді завищена чи занижена самооцінка?

Нарцисів звикли уявляти як людей, які себе обожнюють. Але глибоко всередині у нарцисів ховається порожнеча, яку вони намагаються заповнити напускною ідеалізацією себе.

За словами психотерапевтки, для здорової самооцінки людині потрібно мати відчуття власного "я". У нарцисів натомість є штучна маска.

"Є лише фасад того, ким людина "повинна бути". У здоровому варіанті у людини є внутрішнє розуміння: "Я знаю, хто я. Іноді перепитую себе, але знаю, що хочу й чого не хочу, і йду в цьому напрямку". Тоді як глибоко всередині у нарцисів – невідомість щодо себе справжнього", – каже психотерапевтка.

Зовні у такої людини може бути показна, іноді гротескна впевненість у собі, але внутрішній стан при цьому геть інший. Усередині може бути розмита особистість, слабке відчуття себе або глибоке переконання у власній нікчемності.

Торкнутися цього справжнього "я" нарциси зазвичай не можуть, бо це викликає надто сильний, майже фізичний біль.

"Усе це – захисти, за якими стоїть: "Я не знаю, який я є. У мене ніколи не було можливості дізнатися", – каже Дарина.

Інколи захисти "злітають", і це один із небагатьох моментів, коли нарцис може потрапити до кабінету психотерапевта.

Один з таких сценаріїв – "мортифікація" ("смерть від сорому") або колапс, коли людина переживає дуже сильний сором, а її звичні захисти вже не здатні утримати штучний фасад. Це може бути гучний провал або викриття, втрата статусу, публічна ганьба тощо.

"Фасад руйнується, і людина потрапляє у сильну фрустрацію. Тоді є можливість, якщо є бажання і підтримка, доторкнутися до себе справжнього. Усередині там буде дуже маленьке, нерозвинене "я", бо здебільшого людина всю свою енергію інвестувала в підтримку фасаду: роздутися і показати світові, яким він має її бачити, але не досліджувала і не зрощувала своє "я", – каже психотерапевтка.

Це явище показане, зокрема, у фільмі "Субстанція". Мортифікація відбувається, коли маска "молодої" Елізабет злітає і весь зал бачить її "стару" версію, а після цього, у самому кінці, головна героїня впадає у психоз.

Чому нарцисам потрібна психотерапія?

За словами Дарини Сировенко, терапія може допомогти по-різному залежно від того, чи у клієнта нарцисичний розлад, чи просто нарцисичні риси.

Якщо людина має розлад, терапія часто стає способом зменшити його руйнівні наслідки. Наприклад, допомагає зберегти стосунки, які руйнуються через дії нарциса, або відновити життя після професійної чи особистої кризи.

Навіть якщо людина приходить у терапію не заради внутрішніх змін, а щоб "утриматися на пʼєдесталі", робота з фахівцем все одно поступово допоможе їй "уживатися" з розладом.

Якщо ж людина має тільки окремі нарцисичні риси або патерн, за ними зазвичай стоїть глибоке відчуття самотності, яке її мучить.

"Усередині завжди є відчуття одинокості, від якого вони тікають. Тому нарцисичний тип людей дуже залежний: секс, алкоголь, наркотики, ігри, шопінг, їжа – це компенсації тієї спустошеності всередині. Там є vulnerable self – дуже вразлива частина, яку вони не хочуть відчувати", – каже Дарина.

Щоб не торкатися цієї вразливої точки, вибудовується фасад, яскравість, демонстративність, але самотність нікуди не зникає. Психотерапія стає місцем, де людина вперше може побути з цим відчуттям і не тікати.

Коли формується контакт із терапевтом, відчуття самотності перестає бути всепоглинаючим.

"Коли я розумію щось про себе, я стаю більшим за це. Це називається его-дистонність. Я можу жартувати зі свого нарцисичного процесу, входити в нього, виходити. Усвідомлення дає можливість бачити себе різним", – пояснює психотерапевтка.

Більшість людей зі злоякісним нарцисизмом не хочуть "зустрічатися" з тим маленьким і вразливим внутрішнім "я", бо це дуже боляче. Майже завжди такі клієнти знецінюють психотерапевтів, конфліктують та змагаються з ними. Але якщо вони вирішують залишитися в терапії – це допомагає покращити якість життя.

"Підрихтувати свій фасад і піти далі жити буремне життя – нормальна історія для нарцисів. Якщо там всередині ще й сильний антисоціальний радикал, то ці люди не прийдуть на терапію, бо нащо? "У мене все гаразд, треба робити великі справи".

Але у людини з нарцисичним процесом завжди є вибір. У терапії ми працюємо за контрактом: чи хочеш ти тут щось дослідити й змінити, чи не хочеш. Людина завжди може казати: "Ні, я не готова далі йти, мені тут достатньо", – пояснює Дарина.

Що таке здоровий нарцисизм?

Здоровий "нарцисизм" – це вміння ставити себе на перше місце у власному житті, приймати похвалу, визнавати свої досягнення та казати собі: "Я молодець".

"Коли бракує цього нарцисизму, тобто коли в ієрархії не "я" стою для себе на першому місці, а мама, тато, чоловік, дружина, бабуся чи хтось ще, а я десь на сьомому місці – це теж нездорова історія.

На першому плані мають бути моє здоров'я, моє життя та мої цінності. Це не означає, що я ніколи не "похитнуся": я можу домовлятися з іншими, кооперуватися, будувати стосунки. Але для себе я на першому місці", – каже психотерапевтка.

Один зі здорових прикладів – доросла дитина обирає партнера, який не подобається батькам, і каже: "Це мій вибір, я люблю цю людину, і я вирішуватиму".

Здоровий нарцисизм також проявляється у підлітків, коли вони бунтують, проявляють максималізм, шукають себе. Він допомагає знайти власну індивідуальність, відокремитися від батьків, зробити перші дорослі кроки у самостійне життя.

"Нам страшно сепаруватися від батьків, але нам потрібен цей нарцисизм, щоб рости психологічно, створювати свою сім'ю, втілювати свої проєкти.

Відмінність від патології в тому, що я використовую цей здоровий нарцисизм не постійно, а тоді, коли потрібно. Я бачу інших людей – вони не предмети. У них є власна думка і власне життя, і це цінно", – каже Дарина.

Чому нарцисизм не такий страшний, як здається?

У суспільстві будь-яке слово з коренем "нарцис" часто викликає відразу. Але така демонізація та стигматизація тільки шкодить, каже Дарина Сировенко.

На її думку, коли ми робимо слово "нарцисизм" страшним, ми автоматично відштовхуємо від себе власну можливість користуватися його здоровою частиною – тією, яка допомагає нам ставити себе на перше місце, будувати межі, визнавати свої досягнення.

Нарцисичні риси не є однозначно "поганими": їхні носії можуть бути цілком функційними членами суспільства.

Нарцисизм часто проявляють талановиті митці, артисти, публічні люди, які вміють захоплювати публіку, презентувати себе і свої здібності. Так само певні риси психопатії можуть допомагати людям бути ефективними кризовими менеджерами.

"Ми всі люди, у нас у всіх є різні риси. Коли ми демонізуємо якісь із них, то позбавляємо себе сили бути більш цілісними.

Коли ж ми усвідомлюємо і приймаємо їх, ми можемо ними користуватися, а не вони нами", – каже Дарина.

Прийняти нарцисичні риси – не означає виправдати деструктивну поведінку. Йдеться радше про обізнаність людини, що їй корисне, а з чим потрібно працювати.

"Якщо слово "нарцис" звучить як ярлик, можна просто замінити його, дивитися на факти: "Я зробила щось добре, і це факт. Я можу собою пишатися", – додає психотерапевтка.

Олена Барсукова, Українська правда. Життя