9 різдвяних традицій, які повертаються в активний ужиток
Кожна родина має свої улюблені традиції на Різдво. Готувати кутю та узвар, підкладати сіно та часник під скатертину на Святвечір, обмінюватися подарунками, співати за столом колядки – здавалося б, такі дрібниці, але саме вони створюють отой особливий неповторний дух свята.
Раніше у побуті наших прадідів таких традицій та обрядових елементів було значно більше, і внести усі їх в наші будні практично неможливо. Втім, є особливо хороші звичаї, які були знаковими колись і здатні прикрасити та зробити затишнішими свята і в наш час.
"Українська правда.Життя" зібрала дев'ять давніх традицій, які отримали нове дихання або набувають популярності. У вас ще є час їх підтримати і запровадити й у власній родині.
Різдвяний павук
Ви точно знаєте якусь легенду про Бога і павуків – їх, певно, безліч. Кажуть, павуки врятували Марію з Ісусиком, бо заплели павутиною двері до хліва, виткали новонародженому Богові сорочку, сплели павутину, аби прикрити розіп’ятого Ісуса на Голгофі. В народі кажуть, павука не можна вбивати. Тож не дивно, що такий наповнений сакральний образ знайшов своє відображення у традиціях.
Різдвяний павук – забута святкова традиція, яка нині активно відроджується. Плетиво з соломи, яке зазвичай підвішували до сволоку ( головна балка у хаті, яка тримала дах), відкидало химерні переплетені тіні, рухалося від будь-якого поруху повітря й нагадувало людям павутину.
Різдвяний павук не мав ніякого практичного значення, лише сакральне та декоративне. Він мав гармонізувати простір – бо й сам виник складною упорядкованою конструкцією з хаосу солом’яних трубочок. До павука торкалися – на удачу. Після Різдва плетиво або спалювали (бо воно ніби-то збирало весь негатив з дому), або залишали на весь рік і згодом прикрашали вже писанками як оберіг від злих сил.
Конструкція павука складається з октаедрів – об'ємного багатогранника, складеним з двох пірамід. Раніше солому вимочували кілька хвилин в окропі, нарізали на рівновеликі трубочки та за допомогою довгої нитки та голки плели.
Зараз не обов’язково самостійно заготовляти солому, аби й собі сплести таку прикрасу – її можна купити у майстрів, придбати вже готовий набір для павука або ж і саму конструкцію.
Кутя
Кутя – один із символів Різдва, головна страва святкового столу. Її готують з цілих відварених зерен пшениці, додають мак, мед, родзинки та горіхи і заливають водою або узваром.
Зерна вимочували, товкли у ступі, сушили і знову товкли, щоб звільнити від луски.
Кутя без меду та горішків колись була буденною стравою. З часом вона стала лише ритуальною стравою. Кутю готують тричі на рік: на Різдво, на Василя (після реформи календаря на Новий рік, 1 січня) та Водохреще (6 січня). Цією стравою ми вшановуємо пам’ять наших предків.
Кутя символізує не лише зв’язок із родом, а й вічне життя, достаток та урожай. З нею пов’язано багато обрядів та повір’їв, наприклад:
- за тим, як вона вдавалися, пророкували, яким буде майбутній рік;
- кутю підкидали до стелі так, аби зерна прилипли до стелі (якщо багато зерен залишиться на стелі, то рік буде багатим);
- у мисці з кутею на ніч після Святвечора залишали ложки (для душ покійних членів родини).
Одного остаточного рецепта куті немає – кожен готує так, як готували в сім’ї або як смакує. Можна замість волоських горіхів додати фундук, замість родзинок – журавлину. Також на півдні та сході України іноді готують кутю не з пшениці, а з рису.
12 страв на різдвяному столі
Дослідниця гастрономічної культури Олена Брайченко каже, традиція ставити на стіл саме 12 страв на Святвечір з'явилася порівняно нещодавно. Святкова вечеря наших предків могла складатися і з трьох, семи, дев'яти страв з продуктів які люди виростили власноруч або до яких мали доступ.
Число 12 асоціюють з кількістю апостолів та місяців в році. Така велика кількість страв також засвідчує достаток та урочистість різдвяної трапези.
Головні три наїдки, які обов'язково мають бути на столі – це кутя, хліб та узвар. Також традиційно готують гарячу рідку страву (пісний борщ чи грибну юшку), квасолю чи горох, голубці з пшоном чи грибами, вареники, тушковану капусту, гриби, рибу (коропа чи оселедця) та пампухи. Ще однією окремою стравою раніше були варені сушені груші – тепер її доцільніше замінити на свіжі фрукти.
Колядки
“Добрий вечір тобі, пане господарю”, “Нова радість стала” – це колядки, які ми, здається, всотуємо з материнським молоком і вивчаємо найпершими. Ці пісні прославляють народження Ісуса, розповідають історію його пришестя у світ та містять побажання усіляких гараздів. Колядки і щедрівки супроводжують увесь різдвяний цикл свят. Цих пісень співали вдома за столом, з ними ходили від хати до хати, їх було чути й у церкві після святкової служби.
У колядках часто присутній мотив перемоги добра над злом, торжества вічного життя, а також космогонічні мотиви.
Кілька років тому у мережі набула популярності колядка “Ой як же було із прежди віка”. Це давня автентична колядка, яка зовсім не пов’язана із християнством і розповідає про створення світу.
Зазвичай, першими починали колядувати діти, а тоді підхоплювали дорослі. Колядників завжди дуже чекали, їх закликали до обійстя, у кожній хаті для них готували гостинці. Вони також завжди мали з собою звізду. Якщо у вас є малі діти – ось тут можна обрати невелику просту колядку, яку вони легко вивчать і зможуть продовжити давню традицію коляди.
Іноді колядники просто співають, а часом – готують цілу містерію, яка називається живим вертепом. Учасники розподіляють між собою ролі і розігрують невелику театральну виставу, поєднану зі співами колядок.
Традиційними ролями у вертепі були Ангел, Пастушок, Смерть, Коза, Чорт, Козак та інші. Часто до вертепу додають сучасних персонажів, які є символічними і відображають актуальні події – зараз це може бути Військовий, Волонтер, Війна, Окупант.
Різдвяна зірка (Звізда)
Яке ж то диво було, коли в дитинстві заходили колядувати старші діти, і приносили з собою Звізду – велику, яскраву, прикрашену стрічками, помпонами, блискучими елементами зірку, яка крутилася, поки колядники співали.
Що символізує такий декоративний святковий елемент, мабуть, ні у кого сумнівів немає. Зірка сповістила людство про народження Месії, тож і колядники носять Звізду з собою, аби здалеку було видно, що вони несуть благу вість у дім.
Зазвичай Звізда восьмикутна, у давнину її часто робили з решета, до якого прикріпляли ріжки зірки. Всередину зірки колядники іноді поміщали вертеп. Вона не обов’язково повинна обертатися навколо осі. Зробити саме таку – це вже ознака особливої майстерності. Мистецтво виготовлення різдвяної зірки називається звіздарством.
Виготовити власну ви можете вдома з паперу чи фанери. Можна придбати вже готову на власний смак або навіть замовити у майстрів основу, яку декоруватимете, як забажаєте, але повірте, вона вам точно потрібна. Не обов’язково йти з нею колядувати, поставте як прикрасу на покутті, поблизу столу, біля ялинки – Звізда додасть святкової атмосфери.
Свічник-трійця
Свічники-трійці – традиція родом з Гуцульщини та Покуття, втім не можна стверджувати, що її не було в інших регіонах України. Саме у цій місцевості такі свічники були важливим атрибутом водосвячення на Йордан. Їх запалювали на святу вечерю перед Різдвом та у другий святвечір перед Водохрещем. З ними йшли до церкви на Всеношну на Різдво, а ще – ставили у головах покійнику. Три свічки в одній підставці символізували нероздільну єдність Бога-батька, Бога-сина та Бога-духа.
Зазвичай свічники-трійці були дерев’яними, найчастіше з липи. Рідше траплялися мідні чи металеві, ще рідше – керамічні. Їх розписували, прикрашали дармовисами (рухомими нависними елементами), різьбою з біблійними сюжетами чи квітами.
Дослідики-етнографи кажуть, традиція занепала настільки, що у звичному побуті гуцулів майже не зустрічається. Утім, тепер вона відроджується, і свічники на кожен смак та гаманець можна замовити в українських майстрів. Звісно, вони не відтворюють достеменно старі традиційні. Та хіба це не хороша ідея – на основі старої традиції створити нову й придбати і собі свічник на три свічки? У будь-якому разі це чудовий символ єдності, а чого саме – оберіть за власними цінностями.
Ляльковий вертеп (шопка)
Ця традиція походить з Італії, а в Україну прийшла вона з Польщі. Уперше шопку там встановили на початку ХІV ст. на Різдво у краківському костелі Святого Андрія. На українських землях вертеп як народна релігійна драма (і як власне лялькова скринька з персонажами історії народження Ісуса) поширився вже після Берестейської унії 1595-1596 років.
Ця традиція була більш відома на західній частині України. Зазвичай вертеп – це дерев’яна чи паперова модель хліва, ясел, на тлі якої розміщували фігурки Божої Матері з немовлям, Йосипа, пастухів, вола, овець, волхвів та пастушків. В сучасних інтерпретаціях до шопки можуть додавати й інших персонажів.
Нині вертеп часто розміщують на свята біля храмів, а також на центральних площах міст. Чудова ідея зробити й домашню варіацію: у мережі можна знайти готову невелику шопку, набори для її виготовлення або ж натхнення, аби створити її повністю власноруч.
Дідух
Про цю традицію наче й не забували, однак ще років три-п’ять тому цей символ Різдва рідко прикрашав столи українців на Святвечір. Та тепер знайти у продажу Дідуха на свято не проблема. Так, він не схожий на ті, що були у наших прадідів, але сама ідея відродження цієї міфологізованої традиції неабияк надихає!
Дідух – символ добробуту, достатку, урожаю та благополуччя. Дідуха плели з пшениці, жита чи вівса. Це останній обжинковий сніп, який зберігався в клуні аж до Святвечора. Сніп вносили з почестями та примовляннями у Різдвяне надвечір’я та ставили на покутті.
У віруваннях наших предків Дідух – це осередок перебування духів померлих у домі на свята. Люди вірили, що влітку духи перебувають на нивах, оберігають колосся від негоди, дбають про урожай, а на жнива переселяються в останній сніп. Тому цей сніп і має такі назви – Дідух, Дід-сніп, Рай.
Дідуха виносили з хати на Новий рік. Його розділяли на три частини. Одна зберігалася в клуні, а дві виносили в сад. Під ранок його спалювали разом зі сміттям, яке назбиралося в хаті від Різдва. Вважалося, добре, коли дим з багаття обкурював дерева – після цього вони мали дати гарний урожай.
Паперові листівки
Традиція обмінюватися листівками на Різдво не входить до прадавніх національних, але має свою історію.
Перші українські різдвяні листівки вийшли друком наприкінці ХІХ століття, завдяки святковим карткам ми знаємо більше про українське підпілля та УПА, а вже наші бабусі, дідусі та батьки активно їх колекціонували та навіть робили з них пам’ятні шкатулки.
Нині, хоча й електронні листівки дещо витіснили паперові, картки з милими святковими зображеннями повертаються в ужиток. Раніше їх можна було придбати здебільшого хіба на пошті, тепер листівки є у кожному супермаркеті, а у мережі можна знайти авторські листівки від українських художників. Візьміть собі за звичку додавати до подарунка листівку – це хороший спосіб доповнити гостинець сенсами.