"УП100: Сила жінок": хто став лауреатками премії у категорії "Суспільство"

24 березня "Українська правда" втретє оголосила лауреаток премії "УП100: Сила жінок". Нею нагороджують жінок-лідерок, які змінюють країну та формують її майбутнє.

"УП. Життя" розповідає про українок, які цьогоріч перемогти у категорії "Суспільство".

Зарема Барієва та Гульнара Бекірова

громадські діячки

Зарема Барієва – правозахисниця кримськотатарського походження та активістка міжнародного руху за деокупацію Криму #LiberateCrimea.

З 2015 року, працюючи менеджеркою проєктів Кримськотатарського ресурсного центру, вона активно займається адвокацією прав корінних народів України.

Зарема є авторкою та співавторкою численних звітів, аналітичних матеріалів і статей про порушення колективних прав кримськотатарського народу та прав людини в Криму, екологічну ситуацію на півострові, а також про збереження культурної й історичної спадщини кримськотатарського народу.

Гульнара Бекірова – громадська діячка і членкиня Меджлісу кримськотатарського народу.

Її політична та громадська активність тісно пов'язана з роботою в Меджлісі кримськотатарського народу, де вона виступає як послідовна захисниця прав кримських татар, зокрема в умовах окупації Криму. Гульнара бере участь у формуванні позиції щодо ключових питань: захисту прав людини, деокупації Криму, підтримки політичних в'язнів та збереження національної ідентичності.

Паралельно з цим вона реалізовувала себе як державна управлінка, обіймаючи посаду заступниці голови Генічеської районної державної адміністрації. На цій посаді Гульнара активно працювала з громадами півдня України, сприяла організації соціальних ініціатив, міжнаціонального діалогу та заходів, присвячених правам людини.

Крім того, Гульнара – дружина колишнього політв'язня Росії Едема Бекірова. Вона постійно брала участь в акціях підтримки політв'язнів, привертала увагу суспільства та міжнародної спільноти до його справи, не дозволяючи забути про несправедливість.

Мартина Богуславець

голова антикорупційної організації "Межа"

Мартина Богуславець очолює громадську антикорупційну організацію "Межа", яка простими словами пояснює людям складні корупційні справи.

Команда Мартини просуває реформи у галузі верховенства права, навчає громадського контролю та моніторингу інших.

Крім того, "Межа" займається захистом антикорупційних інституцій, розслідуваннями та адвокацією змін у правоохоронних органах. Всі ці завдання не лише допомагають контролювати владу, протидіяти безкарності, але і наближають Україну до вступу в ЄС.

Марина Брильова, Оксана Лазоренко, Марія Лещенко, Владислава Романюк

волонтерки медичної місії FRIDA Ukraine

Марина Брильова – оториноларингологиня і капітанка місій FRIDA Ukraine. Вона працює у шпиталі МВС і щодня рятує військових.

На початку вторгнення Марина залишилася працювати у київському шпиталі, навіть коли навколо гриміли вибухи. Багато її пацієнтів після лікування поверталися на фронт. Невдовзі вона долучилася до FRIDA.

Сьогодні Марина – капітанка місій, на яку можна покластися в найскладніших виїздах. За її плечима – десятки виїздів у прифронтові регіони та робота у найгарячіших точках.

Владислава Романюк – гастроентерологиня та керівниця медичної волонтерської місії FRIDA Ukraine. Вона долучилася ініціативи, коли ще не було структури, планів на рік чи великої команди.

Один із перших виїздів Владислави був після деокупації Київщини. Тоді волонтери працювали без готових алгоритмів, але з чітким розумінням відповідальності.

Зараз за плечима Владислави – понад 50 виїздів на прифронтові території. Вона вміє брати відповідальність, тримати темп і не губитися в складних ситуаціях.

Оксана Лазоренко – оториноларингологиня і волонтерка місії FRIDA Ukraine. Вона працює і з дорослими, і з дітьми, оперує, консультує, веде складні випадки.

До FRIDA Оксана долучилася з перших місяців повномасштабної війни. Відтоді регулярно їздить на прифронтові території та в педіатричні місії. За її плечима – десятки поїздок, і в кожній з них вона працює максимально включено – не просто оглядає, а вибудовує подальший маршрут допомоги.

Лікарка не боїться складних кейсів і не втрачає фокусу навіть у найнапруженіших умовах.

Марія Лещенко – психологиня і волонтерка місії FRIDA Ukraine. Відколи у 2022 році вона залишила рідний Херсон, її професійний шлях пов'язаний із підтримкою тих, хто пережив бойові дії, втрату дому й вимушене переміщення.

Сьогодні Марія працює з військовими та їхніми родинами, а також із цивільними, які пережили травматичний досвід. Часто це робота безпосередньо в громадах після обстрілів – там, де людям потрібна не лише медицина, а й відчуття внутрішньої опори.

До FRIDA Марія долучилася в лютому 2025 року. Перша її місія була на Сумщину. Відтоді лікарка регулярно їздить у виїзди, зокрема на Херсонщину – регіон, який для неї особисто близький. У місіях вона працює з тривогою, гострими стресовими реакціями та пережитою втратою.

Ася Серпінська

засновниця Гостомельського притулку для тварин, почесна президентка Асоціації зоозахисних організацій України

Асі Серпінській – 81 рік, і вона досі не може стояти осторонь. За фахом жінка – математикиня, кандидатка фізико-математичних наук і викладачка. А за покликанням – зоозахисниця.

У кінці 90-х Ася Вільгельмівна побачила бородянський комунальний "притулок", де сотні собак стояли по живіт у снігу й екскрементах, а двічі на тиждень ветлікар убивав їх ін'єкцією дитиліну. Ця картина змінила усе її подальше життя.

У 2000 році Ася Вільгельмівна заклала власну квартиру в банку, викупила напівзруйнований телятник у Гостомелі і разом з кількома такими ж відданими людьми взялася за роботу. Роки йшли, приходили волонтери, з'являлися партнери – і притулок поступово перетворився на один із найкращих в Україні.

У 2009 році Ася Вільгельмівна стала співзасновницею Асоціації зоозахисних організацій України (АЗОУ) та її першою президенткою. Організовувала семінари, видавала книги власним коштом, лобіювала законопроєкти у Верховній Раді та сприяла забороні фосфіду цинку (речовини, що входила до складу отрути проти гризунів і призводила до масової загибелі тварин).

24 лютого 2022 року, коли Росія напала, перша думка Асі Вільгельмівни була про тварин. Вона добралася з Києва в окупований Гостомель і залишилася там на п'ять тижнів – без світла, два тижні без води, під щоденними обстрілами.

З кількома працівниками вони щодня годували, поїли й лікували понад 600 тварин. Рятували мешкаців сусіднього покинутого зоопарку. Домовлялися з окупантами за блок цигарок, щоб розмінували клітку з левом.

Марія Вронська

власниця та керівниця Гостомельського притулку для тварин "Агенти змін"

Марія Вронська очолила Gostomel Shelter під час повномасштабної війни. Керувати таким великим притулком – великий професійний і особистий виклик для неї, адже йдеться про щоденну відповідальність за сотні тварин, які потребують догляду, лікування та захисту.

З Gostomel Shelter у різних напрямах допомоги багато років співпрацює UAnimals. Йдеться про евакуацію, лікування, збори для потреб тварин.

Так, завдяки адопційній ініціативі AdoptMe Days сотні чотирилапих знайшли свої родини.

Христина Гаврилюк

головна продюсерка новин "Суспільного"

Христина Гаврилюк приєдналася до команди центральної служби новин "Суспільного" за кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення. До цього вона очолювала "Суспільне Чернівці", зробивши філію однією з найпрогресивніших регіональних редакцій.

На початку 2022 року Христина почала їздити у найгарячіші точки – Ірпінь, Миколаїв, Донбас. Звідти вона привезла низку матеріалів – відео, фото, тексти, свідчення. В Лисичанську Христина разом із колегами потрапила під обстріл.

Згодом журналістка поступово повернулася до офісної роботи. Попрацювавши в полі, Христина тепер налагоджує роботу воєнкорів, добирає команду Youtube, набирає спецкорів.

"Вона глибока, інтуїтивна, як бувають лише люди з неабияким життєвим досвідом. І принципова до жорсткості. Здається, її ніколи не хитає. Тому для команди вона стає стрижнем. Немає кращої людини, аби очолити ньюзрум "Суспільного" в ці безумні часи", – описує Христину її колега Ангеліна Карякіна.

Галина Глобчаста

сільська староста Красноріченської громади Луганщини

Галина Глобчаста – староста сіл Макіївка та Греківка Красноріченської громади Луганської області, яка понад 30 років вона пропрацювала вчителькою математики та фізики.

Жінка волонтерила і допомагала українській армії, допоки 3 березня 2022 року її село не окупували російські військові. Коли в населений пункт зайшла російська військова техніка, почалися зачистки. Постукали й у хвіртку Галини – забрали поговорити.

12 квітня по старосту прийшли російські солдати. Упродовж дня її допитували й катували. Привезли до школи, били, звинувачували у зв'язку з українськими військовими. Російські солдати погрожували Галині убивством, потім привели її чоловіка і наказали їм прощатися. У цей час їхній двір обшукували – знайшли заховані прапори та стрічки.

Зрештою Галину відпустили. Вони з чоловіком вирішили тікати з окупованої Макіївки. Подружжю вдалося дійти до Греківки, де їм допомогли місцеві, а звідти – на Харківщину. Хоч там і йшли бої, їм пощастило вийти до українських військових.

Зараз сім'я живе на Львівщині, винаймає однокімнатну квартиру і – попри те, що рідна Макіївка в руїнах – сподівається на повернення додому. Жінка працює старостою своєї громади дистанційно і продовжує підтримувати своїх односельчан-військових.

Марія Грабар

засновниця ініціативи "Стіл пам'яті"

Марія Грабар створила "Стіл пам'яті" – національну акцію, яка сьогодні об'єднує всіх українців у спільному вшануванні героїв. Заклади громадського харчування та інші організації по всій країні резервують і сервірують столики поміж іншим свічкою та пам'ятною табличкою, щоб вшанувати полеглих військових.

Марія заснувала акцію з великого болю втрати свого чоловіка, добровольця і полеглого захисника Іллі Грабара.

Масштаби акції вражають: завдяки їй з'явилося понад три тисячі зарезервованих для полеглих воїнів столів – по всій Україні та ще в 16 країнах світу. Але у кожному закладі Марія вписує в табличку ім'я свого чоловіка.

Наталія Гуменюк

журналістка, документалістка, співзасновниця ГО "Громадське телебачення"

Наталія Гуменюк – співзасновниця "Громадського телебачення" та журналістка-міжнародниця. Вона була воєнкоркою на Донбасі, об'їздила весь Близький Схід і написала книгу про Арабську весну.

Зараз Наталія є постійною авторкою New York Times, Atlantic, Foreign Affairs, Guardian та багатьох інших іноземних медіа.

Також медійниця заснувала Лабораторію журналістики суспільного інтересу. До повномасштабного вторгнення вона концентрувалася на осмисленні історії незалежної України, випускаючи документальні фільми про суспільство в 90-ті, про справу Георгія Гонгадзе, кримських татар.

Наталія була однією з небагатьох українських журналістів, хто продовжував їздити до Криму після анексії, щоб документувати те, що відбувається на захопленому півострові. Згодом вона видала про це книгу "Загублений острів".

З початком повномасштабного вторгнення Наталія зосередилася на документації воєнних злочинів російської армії в Україні, запустивши The Reckoning Project.

Група журналістів, документалістів та юристів зібрала тисячі свідчень по всій Україні: злочини в Бучі, Ягідному, Херсоні, на Харківщині та в десятках інших місць. Один із знайдених кейсів – викрадення дітей із Маріуполя – ліг в основу ордера на арешт Володимира Путіна Міжнародним кримінальним судом у Гаазі.

Світлана Денисенко

директорка благодійного фонду KSE Foundation

Світлана Денисенко – директорка благодійного фонду Київської школи економіки. Під її керівництвом він став п'ятим найбільшим благодійним фондом України за версією Forbes Ukraine та входить до топу найпрозоріших організацій країни.

За цими досягненнями – не лише сильна інституція, а й її щоденна праця, дисципліна, стратегічність і здатність тримати на собі величезний рівень відповідальності.

Світлана увійшла в список Forbes Ukraine "30 до 30", її робота відзначена нагородою "Золоте серце" від президента України та відзнаками від ДПСУ, ГУР та інших інституцій.

"Для мене Світлана – це приклад жінки, для якої лідерство є не статусом, а способом мислення та дії. Вона не боїться складних завдань, великого навантаження і рішень, від яких залежить дуже багато. Навпаки – саме в складності, відповідальності й русі вперед відчувається її справжня сила. У цьому є велика внутрішня чесність: вона не грає роль лідерки, а щодня нею є", – каже про Світлану директорка з програм і впроваджень KSE Foundation Марина Борисенко.

Ірина Довгань

очільниця SEMA Ukraine

Вперше світ дізнався про Ірину Довгань у 2014 році, коли вона стала жертвою публічного приниження під час війни на Донбасі. Та замість того, щоб залишитися символом страждання, вона зуміла пройти глибокий шлях внутрішнього переосмислення й відновлення.

Сьогодні Ірина – активна громадська діячка, яка присвятила своє життя боротьбі за справедливість і підтримці постраждалих від війни. Вона очолює SEMA Ukraine – спільноту жінок, які постраждали від сексуального та гендерно зумовленого насильства внаслідок російської агресії – і допомагає їм віднайти голос, гідність і підтримку.

Діяльність Ірини спрямована не лише на допомогу постраждалим, а й на зміну суспільного ставлення до теми воєнного насильства – від замовчування до солідарності та справедливості.

Надія Знахаренко

"трояндова" волонтерка з Херсона

Надії Знахаренко 89 років. Дитиною вона пережила Другу світову війну: бомби, окупацію, голод. Вона була зовсім маленька, але досі пам'ятає, як ховалася у підвалі і як мама закривала їй вуха від вибухів.

У 2022 році війна знову постукала у дім Надії. Її Херсон опинився під обстрілами, а згодом – в окупації. Коли місто звільнили, у Надії з'явилося нове прізвисько – "трояндова волонтерка".

Чи не щодня вона виходить на вулицю з маленьким секатором у кишені. Прибирає сміття, розчищає доріжки, а головне – доглядає за трояндами. Де бачить кущ, що заріс чи засох – зупиняється, обрізає, підв'язує, поливає з того, що є.

Каже: "Квіти не винні, що війна. Нехай хоч вони людям посміхаються".

Інна Іваненко

виконавча директорка благодійного фонду "Пацієнти України"

Завдяки стійкості та невтомній праці Інни Іваненко тисячі тяжкохворих українців сьогодні отримують життєво важливі ліки, а ветерани – реабілітаційні послуги.

Прямо з інституту Інна прийшла працювати у відділ адвокації прав ВІЛ-позитивних пацієнтів. Вона долучилася до бороться проти корупції в МОЗ, коли президентом був Віктор Янукович, а міністром охорони здоров'я – Раїса Богатирьова.

Вже тоді Інна була причетною до збільшення фінансування програм лікування на сотні мільйонів гривень і зниження корупційної маржі на державних закупівлях ліків. Разом із колегами вона публічно говорила про мільярди коштів, які чиновники того часу розкрадали за рахунок життя і здоров'я хворих.

Інна стояла у витоків благодійного фонду "Пацієнти України". Після Революції гідності разом з Ольгою Стефанишиною, експерткою із захисту прав пацієнтів і членкинею Комітету ВРУ з питань здоров'я нації, вона розробляла реформу державних закупівель із залученням міжнародних організацій.

Зараз Інна стоїть на чолі фонду, який об'єднує лідерів пацієнтських спільнот, що представляють понад 4 мільйони пацієнтів по всій Україні: хворих на рак, діабет, епілепсію, ВІЛ, гепатити, гемофілію, рідкісні та інші тяжкі хвороби.

Тепер фонд займається й допомогою військовим – з перших днів повномасштабної війни системно підтримує воїнів, медиків та лікарні, які рятують поранених.

Дар'я Касьянова

голова правління "Української мережі за права дитини", національна директорка з розвитку програм "СОС Дитячі Містечка Україна"

Дар'я Касьянова – експертка у сфері захисту прав дитини, голова правління "Української мережі за права дитини" та національна директорка з розвитку програм "СОС Дитячі Містечка Україна". Вона займається проблемами сирітства та працює над розвитком прийомного батьківства в Україні.

УМПД – громадська спілка, що об'єднує десятки українських та міжнародних організацій, які працюють над захистом прав дітей, реформуванням системи соціальних послуг та адвокацією інтересів дитини в Україні.

"СОС Дитячі Містечка Україна" – незалежна благодійна організація, що працює задля запобігання сирітству, підтримки сімей у складних життєвих обставинах та розвитку сімейних форм виховання.

"Я не знаю людей, які б заглибилися в тему захисту прав дітей-сиріт більше, ніж Дар'я. Дар'я для мене – нескінченне джерело інформації і досвіду. Найяскравіший приклад того, як пристрасть у служінні може мотивувати завжди бути глибоко в темі.

Вона максимально віддано присвячує своє життя дітям. Тихо, без розголосу, рятуючи дитячі життя. Глибоко пірнаючи в кожну історію, проживаючи її так, ніби вона особиста", – розповідає про Дар'ю правозахисниця й адвокатка Інна Мірошниченко.

Алла Мельничук

засновниця та керівниця фонду "Мама і немовля"

Алла Мельничук – засновиця й керівниця фонду "Мама і немовля" та заслужена працівниця соціальної сфери України.

Її організація за 20 років діяльності допомогла понад 15 тисячам дітей. Йдеться про екстрену допомогу новонародженим, лікування за кордоном, гуманітарну і психологічну підтримку. Також фонд евакуював понад 1,5 тисячі дітей з небезпечних та окупованих територій.

"У Київському міському центрі дитячої нейрохірургії швидкі допомоги привозили дітей, що мали черепно-мозкову травму або інші нейрохірургічні гострі невідкладні стани. Алла Василівна та її благодійний фонд брали на себе забезпечення: допомогу ліками, дитячим харчуванням, важливими і коштовними розхідними матеріалами, дорогими медичними пристроями. Деякі з них були надзвичайно дорогі, як-от нейрохірургічні дренажі чи шунти.

Ми впровадили нейромоніторинг як обовʼязковий супровід нейрохірургічних втручань при онкологічних захворюваннях, щоб звести до мінімуму неврологічний дефіцит після операції, обійти важливі зони мозку. Електроди та оренда обладнання були дорогими. Алла Василівна та її фонд взяли на себе й ці витрати, і ми отримували гарні результати лікування", – пригадує Катерина Новакович, нейрохірургиня і кандидатка медичних наук.

Окремої розповіді потребує робота Алли з евакуації важкохворих дітей з медичних закладів Києва до країн Європи на початку повномасштабної війни. Алла вивозила їх із саморобними прапорами Червоного Хреста буквально під кулями.

Інна Мірошниченко

адвокатка

Інна Мірошниченко – адвокатка і правозахисниця, яка особливо опікується дітьми-сиротами.

Разом із благодійним фондом "Твоя опора" вона реалізувала два великих проєкти. "Наставництво" – складна історія про те, як стати дорослим другом для дитини в інституційному закладі. "Ресурсні вихідні" – покликаний допомогти прийомним батькам і вихователям дитячих будинків сімейного типу просто... видихнути.

"Що мене в ній вражає найбільше? Мабуть, ця її безкомпромісна чесність і загострене відчуття справедливості. Для неї захист дітей – це не про красиві кадри чи популярність. Це її внутрішня прошивка, її тихий, але непохитний вибір. Вона бачить вади системи й говорить про них прямо, навіть якщо це комусь не подобається.

У нас із нею все просто: якщо ми розуміємо, що це реально змінить життя дитини на краще – ми це робимо. Без зайвих роздумів. Я дуже ціную, що в цій непростій справі, боротьбі за права дітей, поруч є людина, для якої "бути на боці дитини" – це не гучне гасло, а щоденний спосіб жити", – розповідає Валерія Татарчук, засновниця фонду "Твоя опора".

Наталія Оніпко

засновниця та директорка БФ "Запорука", що надає допомогу онкохворим дітям та їхнім сім'ям

Наталія Оніпко змінила уявлення про одужання для тяжкохворих дітей. Вона довела, що лікування – це не лише про операції та ліки, а й про любов, підтримку та дитинство.

На чолі фонду "Запорука" Наталія не просто допомагає дітям подолати хворобу, а зрушує фундаментальні суспільні зміни.

"Весь світогляд Наталі базується на принципі, що ніхто не має бути самотнім у важкі часи. Навіть у найтемніший період діти повинні мати дитинство, а їхні батьки – підтримку. А одужання складається не тільки з операцій та курсів лікування, а й фізичної та психологічної реабілітації всієї родини", – каже письменниця Євгенія Кузнєцова.

"Запорука" звела два будинки для родин з тяжкохворими дітьми "Дача" – у Києві та Львові. Наразі планується ще один – у Дніпрі.

Наталка Панченко

голова фонду "Stand with Ukraine" та лідерка ініціативи "Євромайдан-Варшава"

Під час Революції гідності Наталія Панченко організувала Євромайдан у Варшаві. Виходила на протести, їздила до Києва, збирала допомогу.

Коли почалася війна, Наталія не зупинилася. Вона змінила масштаб – від гуманітарної допомоги до міжнародної адвокації, від протестів до великих кампаній. Наталія працювала над звільненням українських політв'язнів та рганізовувала зустрічі родин із політиками.

Вона стала голосом України в Європі та світі: антивоєнні протести, міжнародні кампанії, тиск на уряди, робота з суспільствами. Не просто кампанії – дуже конкретні дії, як-от блокада російських і білоруських фур у Польщі. Як результат – рішення, яке зупинило перевезення з Росії та Білорусі.

"Наталія говорить мовою, яку розуміє світ, вона виводить сотні тисяч людей на площі в усіх куточках світу. Говорити та кричати про Україну", – зауважує Ксана Нечипоренко, голова наглядової ради GoGlobal та співзасновниця "Фонду Маша".

Катерина Рашевська

юристка-міжнародниця, експертка з міжнародного права, експертка Регіонального центру прав людини

Катерина Рашевська – юристка, яка робить вагомий внесок у захист прав українських дітей, що постраждали від війни з Росією, та у просування справедливості й відповідальності РФ за скоєні злочини.

"З Катериною Рашевською ми познайомилися в 2023 році під час одного з важливих закритих заходів, присвячених обговоренню злочинів проти українських дітей, зокрема незаконної депортації та примусового переміщення дітей до РФ.

Під час цієї зустрічі стало очевидно, що її професійна експертиза у сфері міжнародного гуманітарного та міжнародного права є надзвичайно важливою для захисту українських дітей та просування питання відповідальності за ці злочини на міжнародному рівні", – розповідає Дар'я Касьянова, голова правління "Української мережі за права дитини" та національна директорка з розвитку програм "СОС Дитячі Містечка Україна".

Разом з УМПД Катерина також брала участь у підготовці дослідження, присвяченого аналізу порушень прав українських дітей у контексті війни та пошуку механізмів відновлення справедливості.

"Катерина поєднує глибоку професійну експертизу з людяністю і щирою відданістю своїй справі. Вона енергійна, має кмітливий, аналітичний розум і здатність швидко знаходити рішення у складних ситуаціях. Водночас у ній поєднуються інтелектуальна сила і певна крихкість, що робить її не лише сильною експерткою, а й дуже чуйною людиною", – описує лауреатку Дар'я Касьянова.

Валерія Сидорова

символ спротиву української молоді

Валерія Сидорова – одна з сотень тисяч українських дітей, яка в одну ніч опинилась в окупації, і це безповоротно змінило все її подальше життя.

Початок повномасштабної війни припав на її шістнадцять. Мама Лери померла кілька років до цього, і дівчина жила зі своєю опікункою. В жовтні 2022-го з рідної Нової Каховки її вивезли разом із іншими дітьми до Криму. Це було подано як "відпочинок у таборі" в Євпаторії, як блага гуманітарна мета. Організували це вивезення централізовано, через школу, яка співпрацювала з окупаційною владою.

Насправді "відпочинок" був далеко не таким безневинним. Дітей намагались переконати, що вони росіяни і їхня рідна мова – російська. Кожен ранок у таборі починався з російського гімну, постійно тривала агітація за "можливості" для юнаків та молоді в Росії.

Тільки завдяки тому, що Лера активно шукала способів вирватись із того табору, нікому не давала спокою з тим, що їй там не подобається, та шукала будь-які можливості повернутись додому, їй це вдалось. І це була перша з багатьох перешкод попереду, які Лера вперто долала.

Фінальний етап шляху на підконтрольну Україні територію вона долала пішки, витримавши "допит" на російському пропускному пункті й ідучи широким, безкраїм полем, яке згодом на горизонті замайоріло українськими прапорами.

Людмила Янкіна

правозахисниця, голова правління Фундації захисту громадянського суспільства Civis Fortis

Людмила Янкіна не лише сформувала стратегії захисту активістів і правозахисників, а й втілила ці стратегії в життя, створивши наймасштабнішу в Україні програму захисту громадянського суспільства.

Під час повномасштабного вторгнення Людмила швидко переорієнтувала свою роботу на захист тих, хто постраждав від агресії: розробила і запровадила масштабну програму супроводу представників громадянського суспільства, що пережили наслідки воєнних злочинів, координувала захист активістів і журналістів у складі Міжнародної ради експертів з воєнних злочинів при Офісі генпрокурора.

Внесок Людмили визнали національному та міжнародному рівнях. Вона нагороджена медаллю президента України (2016), відзнакою ОБСЄ (2022) та Національною премією з прав людини (2022).

"З Людмилою я познайомився в Києві, коли повернувся з полону і, звичайно, як і всі колишні бранці Кремля, був дезорієнтований. Я не міг самостійно купувати квиток у метро, не знав, як користуватися програмами в телефоні, банківськими картками тощо. Тому її допомога була для мене вкрай важлива.

Людмила особисто відвезла мене в реабілітаційний центр під Києвом, де до неї підходили колишні військовополонені й дякували за допомогу. Вона не робила вибір поміж медійними і не медійними полоненими, а просто виконувала свою роботу", – розповідає Владислав Єсипенко, український журналіст і колишній політв'язень РФ.