Усе через сонячний вітер: науковці з’ясували, що їхні уявлення про Уран були помилковими
Значну частину відомостей про Уран, які ми знали досі, науковці отримали завдяки місії космічного корабля NASA Voyager-2 ще в 1986 році. Однак тепер вчені виявили, що отримані тоді дані свідчили про планету не зовсім точно.
Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в Nature Astronomy, пише Reuters.
У 1781 році британський астроном Вільям Гершель уперше в історії відкрив планету за допомогою телескопа. Науковцеві вдалося побачити в небі та описати Уран – крижану планету, яка досі лишається загадкою для науковців.
У 1986 році NASA відправило до планети космічний корабель, який на близькій відстані зібрав інформацію, що лягла в основу уявлень про Уран, зокрема його магнітне поле.
Однак тепер науковці з'ясували, що Voyager-2 застав планету в незвичайному стані. Незадовго до його наближення планета зазнала впливу інтенсивного сонячного вітру – високошвидкісного потоку заряджених частинок, що виходять від Сонця.
Унаслідок цього сонячний вітер "роздавив" магнітосферу Урана – захисну магнітну оболонку планети, яка перешкоджає впливу сонячного та космічного випромінювань.
Voyager-2 зробив знімки космічного об'єкта тоді, коли його магнітосфера мала приблизно 20% від звичайного обсягу.
"Ми виявили, що умови сонячного вітру, присутні під час прольоту, трапляються лише в 4% випадків. Проліт відбувся під час максимальної пікової інтенсивності сонячного вітру", – сказав провідний автор дослідження, вчений Джеймі Джасінскі з Лабораторії реактивного руху NASA.
За його словами, якби космічний корабель прибув до Урана хоча б на тиждень пізніше, науковці побачили б звичний вигляд його магнітосфери – вона нагадує захисну оболонку Юпітера, Сатурна та Нептуна.
Відтак спостереження Voyager-2 створили хибне уявлення про те, що магнітосфера Урана має надзвичайно інтенсивні пояси високоенергетичних електронів, але там відсутня плазма. Останнє протягом тривалого часу викликало подив у науковців.
"Плазмове середовище будь-якої планетарної магнітосфери зазвичай складається з плазми сонячного вітру, плазми будь-яких супутників, присутніх усередині магнітосфери, і плазми атмосфери планети.
На Урані ми не бачили плазми від сонячного вітру або від супутників. І плазма, яку виміряли, була дуже розрідженою", – пояснив попередні знання про Уран Джеймі Джасінскі.
Раніше науковці вважали, що два найбільші супутники Урана – Титанія та Оберон – часто рухаються поза магнітосферою. Тепер вчені стверджують, що вони зазвичай залишаються в межах захисної оболонки, що в майбутньому полегшить пошук потенційних океанів під їхньою поверхнею.
"Через великі розміри порівняно з іншими великими супутниками, їх обох (Титанію та Оберон – ред.) вважають головними кандидатами для відкриття океанів рідкої води в системі Урана ", – сказав планетолог Лабораторії реактивного руху та співавтор дослідження Корі Кокрейн.
Наразі науковці намагаються з’ясувати, чи є придатні для існування життя умови в океанах під поверхнею супутників у зовнішній частині Сонячної системи. Для цього 14 жовтня NASA запустили космічний корабель до супутника Юпітера Європи.
