Вікна немов очі, а двері – як рот: чому наша уява домальовує звичайним предметам людські риси
Вчені дослідили парейдолію облич – оптичну ілюзію, при якій людині ввижаються обличчя у неживих предметах або візерунках світла. Вони пояснили, чому ми бачимо "хибні лиця" на деревах, у хмарах чи на будинках – коли двері та вікна нібито утворюють рот і очі.
Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в журналі Royal Society Open Science, пише The Guardian.
Вчені провели два експерименти, в яких хотіли перевірити, чи бачитимуть люди обличчя у більш мінімалістичних зображеннях, ніж фото предметів з "двома круглими елементами, які могли б бути очима, і горизонтальним елементом, який міг би бути ротом".
У першому експерименті учасникам показували зображення повсякденних предметів, які нагадували обличчя, а в другому – абстрактні відео та фото візуального шуму (плям), що не мали внутрішнього змісту.
Дослідники демонстрували короткі відео рухомих чорно-білих плям як у випадкових, так і у вертикально симетричних візерунках. Учасники частіше бачили обличчя в симетричних зображеннях плям (65,8% уривків), ніж у випадкових (23,6%).
Вони повідомляли, що впізнавали у випадкових плямах різні образи, як-от дракони або демони.
Науковці виявили, що 90% учасників бачили обличчя принаймні на одному з відео шуму. Люди частіше бачили риси обличчя на зображеннях предметів (96,7% фото), ніж у візуальному шумі (53,4%).
Учасники дослідження частіше сприймали обличчя як чоловічі на зображеннях об'єктів і відео візуального шуму. Цей результат підтвердив попередні дослідження парейдолії облич. Вченим невідомі причини цих гендерних упереджень.
"Люди схильні сприймати зображення парейдолії як чоловічі, молоді та щасливі. Найбільш виразні зображення парейдолії мають відкриті, широко розплющені очі, які, можливо, викликають асоціації з юнацьким ентузіазмом або немовлятами", – сказав професор Девід Аліс, психолог і нейронауковець з Університету Сіднея, який не брав участі в дослідженні.
Вчені виявили, що обличчя, які люди побачили у плямах, частіше здавалися учасникам старшими та більш сердитими, тоді як обличчя на предметах – щасливими або здивованими.
Професор Девід Аліс зазначив, що парейдолія виникає як "хибнопозитивний результат" у процесі зорової обробки.
"Одна з найбільш адаптованих функцій нашої зорової системи – це виявлення облич. Вам потрібно виявляти обличчя якомога швидше, щоб зрозуміти, чи це друзі чи вороги, але при цьому ви отримуєте певний побічний ефект – іноді ловите "хибні" обличчя", – сказав науковець.
Він додав, що сучасне уявлення про мозок і його формування нашого сприйняття світу полягає в тому, що він накладає шаблони та прогнози на вхідну інформацію. Мозок робить це для ефективних і швидких дій.
Науковець зазначив, що система мозку, відома як мережа, що розпізнає обличчя, налаштована на виявлення двох очей, носа та рота.
"Ми схильні використовувати такий шаблон, і, можливо, існує упередження бачити обличчя серед шуму частіше, ніж інші об'єкти", – сказав Девід Аліс.
Раніше науковці пояснили, чому люди всюди помічають те, про що недавно почули.
