Як підтримати людину, яка втратила коханого, в День Святого Валентина: пояснюють психологині
День Святого Валентина вважається святом закоханих, та через війну для багатьох українців це ще один день болю і горя.
У соцмережі Threads жінки, які втратили коханих, почали ділитися тим, як проживатимуть цей день цього року.
"Дружини військових, що у вас там по плану на 14 лютого? Бо я планую купити найгарніші квіти і занести до коханого на кладовище. 10 років він мені дарував квіти. А тепер буду я", – написала користувачка Каріна.
"А я куплю кульку-серденько, напишу, що мрію побачити його знову, і відпущу в небо, бо зараз він між небом і землею, безвісти зниклий. Я вірю, що він живий, попри усі історії про його загибель", – відповіла дружина зниклого безвісти захисника Соломія.
Інша користувачка Марія розповіла, що проведе 14 лютого вдома.
"Я навіть не вийду з дому. Не можу бачити цих щасливих жінок і чоловіків із букетами, бо мій мені вже ніколи не подарує", – написала вона.
"УП. Життя" запитала психотерапевток, чому такі дати, як 14 лютого, болять особливо сильно і як підтримати людей, які переживають втрату.
Як можна підтримати людину з втратою у "День закоханих"?
Як пояснює психологиня проєкту "Гідна" Анна Грубая, 14 лютого є болісним і для тих, хто проживає підтверджену втрату близької людини, і для тих, хто живе з невизначеною втратою – коли людина зникла безвісти або перебуває в полоні.
За її словами, у такі дати активізуються спогади про стосунки, а психіка підсилює теплі моменти з минулого, особливо коли людина бачить численні дописи, фото, історії кохання тощо. Відчуття нестачі коханої людини стає ще гострішим.
У контакті з людьми, які втратили близьких, підтримка починається не з порад і не зі спроб "розрадити", а з уважності до потреб самої людини.
"Не потрібно підбадьорювати. Тут важливо запитати, як ти хочеш провести цей день, як я можу тобі допомогти, як тобі буде цінно і важливо провести сьогоднішній день", – каже Анна Грубая.
Фахівчиня підкреслює, що не існує "правильного" способу прожити такі дні: один рік людина може уникати святкувань, інший – хотіти бути серед людей.
"Нам, як близьким людям, важливо запитати людину, як я можу тебе підтримати. Тобто не нав'язувати свою допомогу, не пропонувати якісь варіанти. Або обережно запропонувати: "Хочеш, сьогодні зробимо щось разом?"
Залежить все ж таки від контекстів, чи це близька подруга, чи це друзі, чи це родина. Залежно від близькості контакту, ми пропонуємо ту чи іншу допомогу. Але насамперед – запитуємо", – каже психологиня.
Психотерапевтка і фахівчиня з психічного здоровʼя у Veteran Hub Катерина Тімакіна додає, що сам факт "свята закоханих" стає болісним нагадуванням про щасливе минуле і втрату в теперішньому часі.
За словами фахівчині, для підтримки людини з втратою важливо створювати простір, де вона має право на свої емоції без тиску і без очікувань, що вона має "триматися".
"Важливо створювати простір, де людина має право горювати, дрозміщувати свої негативні емоції, горе, скорботу, сум. І не намагатись її розвеселити або зарадити", – каже психотерапевтка.
Навіть не дуже близьке оточення може надати підтримку – достатньо помічати людину і не ігнорувати її досвід.
"Найгірше, що можна зробити – це ігнорувати і робити вигляд, що нічого не відбулося.
Часто побути поруч з людиною в її емоціях та бути добрим контейнером – достатньо, щоб людина відчула якийсь відсоток полегшення. Не 100, а 10%", – каже Катерина.
Чи варто викладати букети й романтику в соцмережі?
Однозначної відповіді на це питання немає, кажуть психологині.
З одного боку, не можна заборонити людям радіти, але при цьому важливо залишатися чутливими до реальності війни і втрат.
"У своїй психотерапевтичній роботі я звертаю увагу на те, що важливо бути "тут і зараз", проживати своє життя, не відкладаючи.
Якщо важливо і хочеться написати про цей день, розмістити фото з коханою людиною, зробіть це. Тому що вчорашнього дня ми не можемо повернути", – вважає Анна Грубая.
Водночас психологиня наголошує на важливості поваги до тих, хто перебуває в стані горювання. На її думку, варто уникати зайвої демонстративності.
"Можливо, коли ми розміщуємо якісь речі про особисте життя, варто робити це з повагою до людей у визначеній чи невизначеній втраті. Не забувати про те, що йде війна. Якось толерантно розмістити цю інформацію з меншим градусом, меншою інтенсивністю", – радить психологиня.
Катерина Тімакіна додає, що повністю прибрати тригери неможливо. "Ми не зможемо зробити світ стерильним, щоб нікого не тригернути", – каже вона.
Водночас, на її думку, в публічному просторі важливо уникати показовості та "ярмарку щастя", коли поруч є люди у втраті.
"Якщо є потреба і можливість святкувати і радіти, то це класно роботи. Якщо є можливість добрати цього "визнання" з інших джерел, а не з публічного простору, то дійсно не варто наче "виставляти на показ" свої здобутки в особистому житті, коли навколо є люди, які втрачають", – вважає психотерапевтка.
Перед публікаціями фахівчиня радить запитувати себе: "Що саме ми хочемо сказати цим світу і навіщо це робимо?".
Це допоможе залишатися уважними і до себе, і до тих, хто поруч проживає біль.
Детальніше про правильні й неправильні способи підтримки "УП. Життя" розповідали жінки, які самі втратили близьких.
