Людина залишається з болем сам на сам. Якої допомоги потребують постраждалі від неволі та тортур
Більшість опитаних українців, які пережили полон, тортури чи сексуальне насильство під час війни, задоволені якістю послуг, які отримали після повернення з неволі, та все одно не змогли повністю задовольнити свої потреби.
Серед недостатньо закритих потреб на першому місці – медична допомога, а далі – житло, юридична та психологічна підтримка, працевлаштування.
Про це свідчить дослідження, проведене громадськими організаціями "СЕМА Україна", "Випускники" та "29 грудня" до Міжнародного дня боротьби з СНПК (сексуальним насильством, пов'язаним із конфліктом).
При цьому автори дослідження зафіксували парадокс: 86% респондентів, які нібито "повністю задоволені" послугами, у тому ж рядку позначили одну або кілька незадоволених потреб.
У пріоритеті – медицина. Деталі опитування
89% тих, хто відповів "так, задоволені" на бінарне питання, також вказали конкретні незакриті потреби.
Медична допомога фігурує як незадоволена потреба у 19 з 35 "повністю задоволених" (54%).
Що стосується гендерного розподілу, то жінки задоволені наданням послуг більше, ніж чоловіки (48% проти 30%).
Чоловіки частіше повідомляють про часткове задоволення (60%) і вищий рівень незадоволення послугами (18% проти 4% у жінок).
Також переважно чоловіки мали незадоволену потребу в юридичній допомозі та підтримці рівний-рівному.
Показник "Задоволеність" слід читати з урахуванням того, що після отримання послуг більшість потреб залишається незакритою навіть у "задоволених":
- юридична допомога – 93%;
- медична – 90%;
- з житлом – 83%.
На думку громадських організацій, існує три механізми, що породжують парадокс задоволеності.
Перший: ефект зниженої планки
Постраждалі приходять із дуже обережними очікуваннями після травматичного досвіду і взаємодії з бюрократичними системами, які часто відмовляють.
"Будь-яка позитивна взаємодія – увага, консультація, навіть просте, що тебе вислухали – суб'єктивно оцінюється як "задоволення". Шкала вимірює не результат, а переживання контакту з організацією", – йдеться у звіті.
Другий: задоволеність конкретною послугою, а не ситуацією загалом
Наприклад, людина може отримати психологічну консультацію та оцінити її позитивно, але при цьому не отримати допомоги з медициною, житлом і статусом.
"Шкала задоволеності вловлює оцінку конкретної послуги, не загальної ситуації людини. Саме тому "повністю задоволені" і "незадоволені потреби" можуть мирно співіснувати в одному рядку", – йдеться у звіті.
Третій: "скоріше задоволені" як маркер хронічного дефіциту
Найпоширеніша відповідь щодо отриманих послуг – "скоріше задоволені" (45%).
Автори звіту вважають, що це не "середня задоволеність", а стан хронічної часткової допомоги: щось отримано, але основна проблема залишилася.
"Люди звикають до часткового задоволення і починають вважати його нормою", – йдеться у дослідженні.
На основі результатів громадські організації надали рекомендації надавачам послуг, які працюють зі вцілілими.
Рекомендації щодо допомоги постраждалим
Забезпечити безперервний медичний супровід
"Наразі ми маємо тільки разовий огляд і разову [медичну] допомогу, що більшість постраждалих отримали. Зрозуміло, що людина, особливо якщо вона повертається з полону, на початку перебуває в ейфорії. І вона ще сама не може ідентифікувати медичні проблеми, які її очікують у найближчому майбутньому, через пів року-рік.
Ми вважаємо необхідним, щоб таке обстеження проводилося щороку і супроводжувалося [спеціалістами], щоб людина не просто отримала результати обстеження і потім шукала гроші на те, щоб звернутися до спеціаліста", – сказала засновниця Мережі постраждалих від СНПК "СЕМА-Україна" Ірина Довгань під час презентації дослідження.
Засновник організації "Випускники" Олексій Сівак також навів приклад спеціалізованої лікарні Панзі, заснованої у 1999 році лауреатом Нобелівської премії миру доктором Денісом Муквеге у Демократичній Республіці Конго.
У цьому закладі потерпілим від сексуального насильства, повʼязаного з війною, надають повний пакет медичних послуг безкоштовно, і там же – ідентифікують і документують злочин.
"Цього реально не вистачає. Тут є МОМ [Міжнародна організація з міграції – ред.], але [вони пропонують] два тижні обстеження, більшого медичного втручання немає. Якщо національний медичний план, то тут, знову ж таки, все залежить від регіонів. Одеса і Херсон – це вже буде різниця в медичній допомозі.
Було б дуже добре, якби ми могли приїхати й отримати цю медичну допомогу. І не бігати, не шукати її", – каже Олексій.
Підпільник із Донецька Ігор Кір'яненко, який провів за ґратами сім років, також наголосив, що важливо надавати вцілілим комплексну допомогу, розтягнуту в часі.
"У мене інфаркт був у полоні. Сюди приїхав – через декілька місяців тут був другий інфаркт. Медицина така, що не все було зроблено так, як треба.
У мене є поранення [осколок у спині внаслідок обстрілу колонії у Макіївці – ред.] А мені сказали: "Ой, ми не знаємо, що це таке. Звідки ми знаємо, що це поранення?" Дуже багато таких прикладів, і дуже важко це нам перебороти", – каже Ігор.
Запровадити моніторинг справедливості розподілу послуг і допомоги
Засновник організації "Випускники" Олексій Сівак пояснює, що кожному постраждалому потрібні різні підходи.
"Комусь потрібно сісти і заповнити разом документи, комусь просто дати шаблони і підказки (…) Люди всі різні, з різним [досвідом], травмами.
Але людина завжди залишається сам на сам зі своїм болем і проблемами. Тому супровід – це дуже важлива частина", – говорить чоловік, який сам пережив полон і тортури.
На його думку, важливо збалансувати допомогу тим, хто активно просить про неї, і тим, хто з різних причин боїться таких прохань або загалом розчарувався в системі.
Адвокатувати законодавчі зміни щодо статусу постраждалих
"Як з'ясувати, чи має людина право на допомогу чи ні? Тут багато прогалин саме в законодавчій сфері. Їх треба вдосконалювати.
Є питання щодо статусів постраждалих. Уже давно витає в повітрі думка, що потрібен окремий статус постраждалого від тортур та катувань. У нас є постраждалі від позбавлення свободи, постраждалі від СНПК, а от постраждалих від тортур – немає", – каже очільник організації "29 грудня" Андрій Качмурадов.
У коментарі "УП. Життя" правозахисник пояснює: окремі статуси мають сенс тому, що людина може бути постраждалою від СНПК, але не зазнати позбавлення свободи. Так само людина, яка пережила тортури, не завжди зазнала саме СНПК, але всі постраждалі потребують підтримки.
Правозахисник звертає увагу, що нинішня система статусів не завжди враховує комплексність пережитого досвіду.
"Було б логічно, якби спочатку існував статус постраждалих від нелюдського поводження, а вже потім, за потреби, відокремлювати СНПК. В ідеалі це має мати кумулятивний ефект.
Для людини, яка пройшла ті катівні, над якою знущалися і психологічно, і фізично, і сексуально, СНПК – це тільки частина злочинів, з якими вона стикнулася. І не зовсім зрозуміло, чому саме ця частина відокремлюється", – каже Качмурадов.
Правозахисник також зауважив, що Реєстр збитків, куди можуть звернутися всі постраждалі від війни, приймає заяви тільки від українців, які зазнали шкоди після 24 лютого 2022 року.
Національні програми відновлення також враховують тільки період повномасштабної війни, хоча офіційно встановлено, що агресія РФ почалася в лютому 2014 року.
Запровадити систему індивідуального довгострокового супроводу
Постраждалі потребують не пакету послуг, а людини-координатора, яка супроводжує весь шлях – від першого звернення до вирішення ситуації, йдеться у звіті.
Підхід "не нав'язувати свій пакет, а вивчати потреби", за даними авторів дослідження, є ключовим принципом. Мінімальний горизонт супроводу – 3-6 місяців.
Розвивати гендерно-чутливі послуги для постраждалих
Чоловіки незадоволені послугами частіше, проте більшість сервісів орієнтована на жінок.
Автори дослідження рекомендують розробити окремі формати для чоловіків і жінок: peer-to-peer підтримку, адаптовану мову комунікації, зниження стигми при зверненні по психологічну та медичну допомогу.
Що кажуть інші правозахисники
Наталія Мельник, представниця організації "Блакитний птах", прокоментувала парадокс задоволеності й незадоволеності послугами серед потерпілих. "Блакитний птах" спостерігає це явище з 2015 року.
"Якщо говорити про медичну допомогу, то коли людина звертається, їй допомагають, і в той момент є задоволеність. Але проходить час, і в людини виникають інші проблеми, зокрема медичні, хронічні, які потребують постійного лікування.
У нас, наприклад, є люди ще з 2015 року, які постійно потребують ліків. Ми подаємо [прохання] раз на рік, намагаємося це робити, виходячи зі своїх ресурсів. Але ці люди потребують постійного лікування і мають хвороби, які не дозволяють їм повноцінно працювати, щоб забезпечувати свої потреби", – каже Наталія.
Громадська організація "Блакитний птах" за 11 років існування надала підтримку понад 6500 особам, але близько 10% із них потребують довготривалої підтримки. Тому, на думку Наталії, звільнені з полону мають отримувати необхідні ліки безоплатно (бодай частково) та проходити повторні обстеження, а не лише первинне після обміну.
Жінка також підтримала ідею створення окремого закладу, де постраждалі могли б проходити обстеження. На її думку, така лікарня або кабінет при медзакладі має бути в кожному регіоні.
"Не завжди постраждалі можуть приїхати з інших регіонів, тому що хтось працює, хтось не може залишити родину, хтось не має [військово-облікових документів].
Мені здається, що такі заклади або хоча б окремі кабінети мають бути в кожному регіоні. Тому що хоч офіційно у нас зафіксовано понад 400 постраждалих від СНПК, їх набагато більше", – каже Наталія.
Тетяна Тіпакова, активістка з Бердянська, яка пережила полон, підтримала позицію Наталі. Вона додала, що необхідно більше розповідати постраждалим про можливості підтримки.
"По-перше, хочу висловити подяку "Блакитному птаху", бо мої жувальні зуби – це ваша заслуга. Після полону я їх ставила завдяки вам. По-друге, для мене, як для постраждалої, дуже важливо було б мати якусь платформу, де мені б розповіли, куди я можу звернутися.
Бо навіть зуби я поставила на четвертий рік після полону. Я не знала про таку можливість, поки не долучилася до СЕМА-Україна", – розповіла жінка.
Учасниця також наголосила на тому, що потреби постраждалих різняться залежно від місця проживання.
"Наприклад, порівняно з Херсоном, де люди живуть удома і, я впевнена, потребують більше медичної допомоги, у Запоріжжі в мене кожна друга, якщо не перша жінка, потребує житла. У них не вистачає коштів для того, щоб його орендувати", – додала Тетяна.
А Тетяна Іванова, представниця організації "Елеос-Україна", згадала ще одну маловідому проблему звільнених із полону – нестачу підтримки для дітей.
"Постраждалі комунікували і комунікують про потреби дітей. Починаючи від медичної допомоги, матеріальної допомоги, підготовки дітей до школи (…) Велика проблема, про яку говорять постраждалі, – це освітні втрати, пов'язані з психологічною травматизацією і стресом.
І мами потребують вчителів, репетиторів, менторів, коучів, які будуть підтримувати і супроводжувати дітей. Про це також треба говорити і таку послугу запроваджувати, тому що вона взагалі не представлена", – каже Іванова.
Засновниця "СЕМА-Україна" Ірина Довгань наостанок розповіла, що їхня організація почала самостійно шукати додаткові ресурси для підтримки людей, які пережили СНПК і тортури.
"Ми налагодили відносини, наприклад, із невеликими діаспорськими організаціями в усій Європі. Ми проводимо багато міжнародної адвокації і останніми роками почали виставляти свій QR-код із донатним рахунком на психологічні й медичні потреби.
Психологічний супровід у державі добре закритий, тому ми не витрачаємо на це гроші. Натомість ми спрямували ці донати на закриття дуже індивідуальних потреб, які точно не може закрити на цей момент держава", – ділиться Ірина.
Зокрема, організація оплатила дороговартісну операцію на хребті для однієї з постраждалих, яка є внутрішньо переміщеною особою, а також допомогла з лікуванням одній із членкинь "СЕМА", яка служить у війську.
"Наразі ми ще підписали меморандум з Інститутом серця. Жінки у віці можуть пройти там обстеження, що дуже важливо – отримати рекомендації кваліфікованого кардіолога, терапевта і медикаментозний супровід на найближчі роки життя або на найближчий рік.
Коли людина вже має чіткий діагноз і медикаментозні рекомендації, ми можемо перенаправити її в "Блакитний птах", де набагато легше отримати допомогу по ліках", – каже громадська активістка.
Водночас Ірина Довгань наголосила, що організації, які створили й очолюють самі постраждалі, потребують сталої інституційної підтримки.
"Підтримайте й дайте можливість цим організаціям, які прийшли не з професійного простору, які не мають програмних менеджерів і спеціалістів на зарплаті, а намагаються все зробити самі, щоб вони не сім років вибудовували очевидні для професіоналів речі.
Можливо, їм треба допомогти посилити свої спроможності. І тоді вони також зможуть закривати індивідуальні потреби людей. Бо хто, як не ці організації, знає ці потреби і виявляє їх", – підсумувала жінка.
Участь в опитуванні взяли 88 осіб віком від 19 до 66+ років: представники громадських організацій, які надають допомогу постраждалим, та постраждалі від незаконного ув'язнення, тортур і сексуального насильства, які не асоціюють себе з жодною організацією/мережею.
До Генпрокуратури/правоохоронних органів зверталися 62 особи (70%), а до Реєстру збитків – 28 осіб (32%). Це майже вдвічі менше, що свідчить про значну прогалину в охопленні цим механізмом.
Більшість зверталися до кількох організацій одночасно Міжнародної організації міграції, ГО "Блакитний птах", "Фонду сім'ї Андреєвих", та Карітаса і Червоного Хреста.
Серед регіонів, де респонденти пережили травматичний досвід, найпопулярнішими є Донецька, Херсонська, Запорізька, Харківська, Київська та Луганська області.
Нагадаємо, раніше ООН підрахувала, що кількість сексуального насильства у війнах за останні два роки зросла на 86%.
