Жіноче обличчя ОУН і УПА. Що ви знаєте про українок у націоналістичному підпіллі? ТЕСТ

Наречена на фото – Наталя Шухевич (у дівоцтві Березинська), гімназистка, педагогиня, учасниця "Просвіти", а з 1930 року – дружина Романа Шухевича, головнокомандувача УПА. Життя жінки було сповнене арештів і поневірянь. Заради безпеки одне одного Наталя і Роман навіть оформили фіктивне розлучення, але зрештою це не врятувало їх. Наталю схопили "гебісти", але вона не привела агентів до Шухевича. У 1945 році її з родиною заарештували, дітей відібрали й відправили до дитбудинку. У 1946 році її засудили до 5 років заслання, а згодом – до 10 років таборів. Лише в 1957 році відбулась її перша зустріч з дочкою Марією після довгої розлуки. Вона з дітьми повернулася до Львова, але не мала прописки й мусила виживати у злиднях.

Наречена на фото – Наталя Шухевич (у дівоцтві Березинська), гімназистка, педагогиня, учасниця "Просвіти", а з 1930 року – дружина Романа Шухевича, головнокомандувача УПА. Життя жінки було сповнене арештів і поневірянь. Заради безпеки одне одного Наталя і Роман навіть оформили фіктивне розлучення, але зрештою це не врятувало їх. Наталю схопили "гебісти", але вона не привела агентів до Шухевича. У 1945 році її з родиною заарештували, дітей відібрали й відправили до дитбудинку. У 1946 році її засудили до 5 років заслання, а згодом – до 10 років таборів. Лише в 1957 році відбулась її перша зустріч з дочкою Марією після довгої розлуки. Вона з дітьми повернулася до Львова, але не мала прописки й мусила виживати у злиднях.

Наречена на фото – Наталя Шухевич (у дівоцтві Березинська), гімназистка, педагогиня, учасниця "Просвіти", а з 1930 року – дружина Романа Шухевича, головнокомандувача УПА. Життя жінки було сповнене арештів і поневірянь. Заради безпеки одне одного Наталя і Роман навіть оформили фіктивне розлучення, але зрештою це не врятувало їх. Наталю схопили "гебісти", але вона не привела агентів до Шухевича. У 1945 році її з родиною заарештували, дітей відібрали й відправили до дитбудинку. У 1946 році її засудили до 5 років заслання, а згодом – до 10 років таборів. Лише в 1957 році відбулась її перша зустріч з дочкою Марією після довгої розлуки. Вона з дітьми повернулася до Львова, але не мала прописки й мусила виживати у злиднях.

"Дорогенька донечко. Якщо нас не стане в боротьбі за вільну Україну… якщо житимеш, тоді подумай, що ти щаслива, бо напевно будеш вже вільною у вільній державі, до якої Твої батьки докладали цеглини до її будови"…

Ці слова написала Марія Бабінчук – медсестра УПА, надрайонна провідниця Українського Червоного Хреста, секретарка-друкарка і дружина надрайонного провідника Григорія Вацеби. Закінчила гімназію сестер Василіанок і медичні курси, з 1941 року приєдналася до ОУН. Працюючи в шпиталі, діставала ліки й рятувала поранених повстанців. Доньку Мотрю народила просто в лісі, а на 4-й день мусила віддати на виховання в село – дружині звʼязкового Гафії, яка підтримувала підпільників. Коли доньці було чотири тижні, Григорій і Марія прийшли до Гафії. 25 вересня 1950 року на горищі вони написали зашифровані листи до доньки, які разом із свідоцтвом про народження, актом вінчання та своїми світлинами поклали у пляшку й закопали під тополею у дворі. Наступного року подружжя загинуло в бою з "гебістами", опинившись в оточенні й підірвавши себе гранатою.

"Дорогенька донечко. Якщо нас не стане в боротьбі за вільну Україну… якщо житимеш, тоді подумай, що ти щаслива, бо напевно будеш вже вільною у вільній державі, до якої Твої батьки докладали цеглини до її будови"…

Ці слова написала Марія Бабінчук – медсестра УПА, надрайонна провідниця Українського Червоного Хреста, секретарка-друкарка і дружина надрайонного провідника Григорія Вацеби. Закінчила гімназію сестер Василіанок і медичні курси, з 1941 року приєдналася до ОУН. Працюючи в шпиталі, діставала ліки й рятувала поранених повстанців. Доньку Мотрю народила просто в лісі, а на 4-й день мусила віддати на виховання в село – дружині звʼязкового Гафії, яка підтримувала підпільників. Коли доньці було чотири тижні, Григорій і Марія прийшли до Гафії. 25 вересня 1950 року на горищі вони написали зашифровані листи до доньки, які разом із свідоцтвом про народження, актом вінчання та своїми світлинами поклали у пляшку й закопали під тополею у дворі. Наступного року подружжя загинуло в бою з "гебістами", опинившись в оточенні й підірвавши себе гранатою.

"Дорогенька донечко. Якщо нас не стане в боротьбі за вільну Україну… якщо житимеш, тоді подумай, що ти щаслива, бо напевно будеш вже вільною у вільній державі, до якої Твої батьки докладали цеглини до її будови"…

Ці слова написала Марія Бабінчук – медсестра УПА, надрайонна провідниця Українського Червоного Хреста, секретарка-друкарка і дружина надрайонного провідника Григорія Вацеби. Закінчила гімназію сестер Василіанок і медичні курси, з 1941 року приєдналася до ОУН. Працюючи в шпиталі, діставала ліки й рятувала поранених повстанців. Доньку Мотрю народила просто в лісі, а на 4-й день мусила віддати на виховання в село – дружині звʼязкового Гафії, яка підтримувала підпільників. Коли доньці було чотири тижні, Григорій і Марія прийшли до Гафії. 25 вересня 1950 року на горищі вони написали зашифровані листи до доньки, які разом із свідоцтвом про народження, актом вінчання та своїми світлинами поклали у пляшку й закопали під тополею у дворі. Наступного року подружжя загинуло в бою з "гебістами", опинившись в оточенні й підірвавши себе гранатою.

Це ж “Ода” – Дарія Гнатківська, розвідниця і звʼязкова Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. Народилася 1912 року на Гуцульщині, закінчила Львівську консерваторію, але обрала шлях підпілля. У 21 рік приєдналася до групи Марії Кос і брала участь у підготовці атентату на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького разом із Миколою Лебедем, своїм майбутнім чоловіком. У 1934 році була заарештована та постала перед Варшавським процесом. У тюрмі взяла шлюб із Лебедем. У 1942 році у Львові народила доньку Зою, але згодом її з дитиною заарештували німці. Після війни жила в Німеччині, з 1949 року – у США. Працювала в закордонному представництві УГВР, написала спогади "Бачу як сьогодні" та "Катруся Зарицька".

Це ж “Ода” – Дарія Гнатківська, розвідниця і звʼязкова Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. Народилася 1912 року на Гуцульщині, закінчила Львівську консерваторію, але обрала шлях підпілля. У 21 рік приєдналася до групи Марії Кос і брала участь у підготовці атентату на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького разом із Миколою Лебедем, своїм майбутнім чоловіком. У 1934 році була заарештована та постала перед Варшавським процесом. У тюрмі взяла шлюб із Лебедем. У 1942 році у Львові народила доньку Зою, але згодом її з дитиною заарештували німці. Після війни жила в Німеччині, з 1949 року – у США. Працювала в закордонному представництві УГВР, написала спогади "Бачу як сьогодні" та "Катруся Зарицька".

Це ж “Ода” – Дарія Гнатківська, розвідниця і звʼязкова Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. Народилася 1912 року на Гуцульщині, закінчила Львівську консерваторію, але обрала шлях підпілля. У 21 рік приєдналася до групи Марії Кос і брала участь у підготовці атентату на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького разом із Миколою Лебедем, своїм майбутнім чоловіком. У 1934 році була заарештована та постала перед Варшавським процесом. У тюрмі взяла шлюб із Лебедем. У 1942 році у Львові народила доньку Зою, але згодом її з дитиною заарештували німці. Після війни жила в Німеччині, з 1949 року – у США. Працювала в закордонному представництві УГВР, написала спогади "Бачу як сьогодні" та "Катруся Зарицька".

Марія Савчин ("Марічка") – діячка ОУН, лицарка Бронзового Хреста Заслуги УПА, надрайонова Українського Червоного Хреста Перемишльщини, дружина полковника УПА Василя Галаси. За її історією життя можна писати пригодницьку книгу – що Марія і зробила. У 1947 році її вистежило МГБ у Кракові, але вона вистрибнула з вікна квартири і втекла, залишивши первістка Зенона. У 1953 Марію та Василя арештували, але чоловік переконав "гебістів" відпустити Марію до США. Там вона написала автобіографічну книжку про їхню з чоловіком боротьбу – "Тисяча доріг".

Марія Савчин ("Марічка") – діячка ОУН, лицарка Бронзового Хреста Заслуги УПА, надрайонова Українського Червоного Хреста Перемишльщини, дружина полковника УПА Василя Галаси. За її історією життя можна писати пригодницьку книгу – що Марія і зробила. У 1947 році її вистежило МГБ у Кракові, але вона вистрибнула з вікна квартири і втекла, залишивши первістка Зенона. У 1953 Марію та Василя арештували, але чоловік переконав "гебістів" відпустити Марію до США. Там вона написала автобіографічну книжку про їхню з чоловіком боротьбу – "Тисяча доріг".

Марія Савчин ("Марічка") – діячка ОУН, лицарка Бронзового Хреста Заслуги УПА, надрайонова Українського Червоного Хреста Перемишльщини, дружина полковника УПА Василя Галаси. За її історією життя можна писати пригодницьку книгу – що Марія і зробила. У 1947 році її вистежило МГБ у Кракові, але вона вистрибнула з вікна квартири і втекла, залишивши первістка Зенона. У 1953 Марію та Василя арештували, але чоловік переконав "гебістів" відпустити Марію до США. Там вона написала автобіографічну книжку про їхню з чоловіком боротьбу – "Тисяча доріг".

Це Ірина Сеник – поетеса, медсестра й діячка ОУН, нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. У юному віці Ірина долучилася до ОУН, працювала у крайовому відділі пропаганди, але в 1945 році її заарештували. Жінка провела 10 років у мордовських таборах, ще 13 – на засланні. Повернувшись в Україну, працювала медсестрою, допомагала політв’язням. У 1973 році жінку повторно засудили на 6 років колонії та 5 років заслання. Ірина повернулась в Україну аж у 1983 році. Оселилася у Бориславі, де очолювала місцеві осередки Союзу українок, Української гельсінської групи та Товариства української мови. Крім поезії займалася вишиванням, створила багато схем для вишивок і навчала своїх посестер у таборах.

Це Ірина Сеник – поетеса, медсестра й діячка ОУН, нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. У юному віці Ірина долучилася до ОУН, працювала у крайовому відділі пропаганди, але в 1945 році її заарештували. Жінка провела 10 років у мордовських таборах, ще 13 – на засланні. Повернувшись в Україну, працювала медсестрою, допомагала політв’язням. У 1973 році жінку повторно засудили на 6 років колонії та 5 років заслання. Ірина повернулась в Україну аж у 1983 році. Оселилася у Бориславі, де очолювала місцеві осередки Союзу українок, Української гельсінської групи та Товариства української мови. Крім поезії займалася вишиванням, створила багато схем для вишивок і навчала своїх посестер у таборах.

Це Ірина Сеник – поетеса, медсестра й діячка ОУН, нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. У юному віці Ірина долучилася до ОУН, працювала у крайовому відділі пропаганди, але в 1945 році її заарештували. Жінка провела 10 років у мордовських таборах, ще 13 – на засланні. Повернувшись в Україну, працювала медсестрою, допомагала політв’язням. У 1973 році жінку повторно засудили на 6 років колонії та 5 років заслання. Ірина повернулась в Україну аж у 1983 році. Оселилася у Бориславі, де очолювала місцеві осередки Союзу українок, Української гельсінської групи та Товариства української мови. Крім поезії займалася вишиванням, створила багато схем для вишивок і навчала своїх посестер у таборах.

Віра Свєнціцька – мистецтвознавиця, яка народилася у Львові 1913 року. Вона навчалась у гімназії сестер Василіанок із класною керівницею Оленою Степанів, потім вивчала мистецтвознавство у Львівському університеті. З 19 років – працювала в Українському національному музеї та долучилася до ОУН. Разом із Катериною Зарицькою, Дарію Гнатківською та ще двома підпільницями увійшла до "жіночої розвідувальної п‘ятірки" Марії Кос. Під час Другої світової війни Віра оберігала музейні цінності від радянської влади у Львові, та восени 1948-го її заарештували. Спочатку їй присудили 25 років, але потім термін зменшили до 10 років. У 1956-му Вірі дозволили повернутися до Львова, де вона присвятила себе музейній справі й дослідженню ікон.

Віра Свєнціцька – мистецтвознавиця, яка народилася у Львові 1913 року. Вона навчалась у гімназії сестер Василіанок із класною керівницею Оленою Степанів, потім вивчала мистецтвознавство у Львівському університеті. З 19 років – працювала в Українському національному музеї та долучилася до ОУН. Разом із Катериною Зарицькою, Дарію Гнатківською та ще двома підпільницями увійшла до "жіночої розвідувальної п‘ятірки" Марії Кос. Під час Другої світової війни Віра оберігала музейні цінності від радянської влади у Львові, та восени 1948-го її заарештували. Спочатку їй присудили 25 років, але потім термін зменшили до 10 років. У 1956-му Вірі дозволили повернутися до Львова, де вона присвятила себе музейній справі й дослідженню ікон.

Віра Свєнціцька – мистецтвознавиця, яка народилася у Львові 1913 року. Вона навчалась у гімназії сестер Василіанок із класною керівницею Оленою Степанів, потім вивчала мистецтвознавство у Львівському університеті. З 19 років – працювала в Українському національному музеї та долучилася до ОУН. Разом із Катериною Зарицькою, Дарію Гнатківською та ще двома підпільницями увійшла до "жіночої розвідувальної п‘ятірки" Марії Кос. Під час Другої світової війни Віра оберігала музейні цінності від радянської влади у Львові, та восени 1948-го її заарештували. Спочатку їй присудили 25 років, але потім термін зменшили до 10 років. У 1956-му Вірі дозволили повернутися до Львова, де вона присвятила себе музейній справі й дослідженню ікон.

Усі варіанти описують внесок Катерини Зарицької у національно-визвольну боротьбу. Катерина долучилася до націоналістичного підпілля ще у 1930-х. У 1934-му – заарештована польською владою за підозрою в участі у замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Засуджена на 8 років ув’язнення, але звільнена у 1939 році після початку Другої світової війни. Катерина продовжила підпільну діяльність, після розколу ОУН у 1940 році долучилася до бандерівського крила. З 1943 року очолила Український Червоний Хрест (УЧХ), який допомагав пораненим воїнам УПА та цивільному населенню. Була зв’язковою головнокомандувача УПА Романа Шухевича, допомагала йому переховуватися. 8 березня 1947 року вже радянські спецслужби заарештували та засудили Катерину до 25 років ув’язнення. Звільнена у 1972 році, померла у 1986 році.

Усі варіанти описують внесок Катерини Зарицької у національно-визвольну боротьбу. Катерина долучилася до націоналістичного підпілля ще у 1930-х. У 1934-му – заарештована польською владою за підозрою в участі у замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Засуджена на 8 років ув’язнення, але звільнена у 1939 році після початку Другої світової війни. Катерина продовжила підпільну діяльність, після розколу ОУН у 1940 році долучилася до бандерівського крила. З 1943 року очолила Український Червоний Хрест (УЧХ), який допомагав пораненим воїнам УПА та цивільному населенню. Була зв’язковою головнокомандувача УПА Романа Шухевича, допомагала йому переховуватися. 8 березня 1947 року вже радянські спецслужби заарештували та засудили Катерину до 25 років ув’язнення. Звільнена у 1972 році, померла у 1986 році.

Усі варіанти описують внесок Катерини Зарицької у національно-визвольну боротьбу. Катерина долучилася до націоналістичного підпілля ще у 1930-х. У 1934-му – заарештована польською владою за підозрою в участі у замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Засуджена на 8 років ув’язнення, але звільнена у 1939 році після початку Другої світової війни. Катерина продовжила підпільну діяльність, після розколу ОУН у 1940 році долучилася до бандерівського крила. З 1943 року очолила Український Червоний Хрест (УЧХ), який допомагав пораненим воїнам УПА та цивільному населенню. Була зв’язковою головнокомандувача УПА Романа Шухевича, допомагала йому переховуватися. 8 березня 1947 року вже радянські спецслужби заарештували та засудили Катерину до 25 років ув’язнення. Звільнена у 1972 році, померла у 1986 році.

Усі варіанти описують внесок Катерини Зарицької у національно-визвольну боротьбу. Катерина долучилася до націоналістичного підпілля ще у 1930-х. У 1934-му – заарештована польською владою за підозрою в участі у замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Засуджена на 8 років ув’язнення, але звільнена у 1939 році після початку Другої світової війни. Катерина продовжила підпільну діяльність, після розколу ОУН у 1940 році долучилася до бандерівського крила. З 1943 року очолила Український Червоний Хрест (УЧХ), який допомагав пораненим воїнам УПА та цивільному населенню. Була зв’язковою головнокомандувача УПА Романа Шухевича, допомагала йому переховуватися. 8 березня 1947 року вже радянські спецслужби заарештували та засудили Катерину до 25 років ув’язнення. Звільнена у 1972 році, померла у 1986 році.

Це Наталя Винників ("Ада") – уродженка Львівщини, яка з підліткових років гуртувалася з патріотичною молоддю, очолювала шкільну організацію ОУН та була заарештована одразу після закінчення гімназії. Наталя була однією з фігуранток сфабрикованого більшовиками "Процесу 59-х", в ході якого до смертної кари у Львові засудили 42 націоналістів, зокрема 11 жінок. Наталі також присудили розстріл, але згодом помʼякшили вирок. З наближенням німецьких військ до Львова Наталі вдалося втекти з радянської тюрми, та вже у 1942 році її заарештувало гестапо. Того ж року підпільницю розстріляли у Бабиному Яру.

Це Наталя Винників ("Ада") – уродженка Львівщини, яка з підліткових років гуртувалася з патріотичною молоддю, очолювала шкільну організацію ОУН та була заарештована одразу після закінчення гімназії. Наталя була однією з фігуранток сфабрикованого більшовиками "Процесу 59-х", в ході якого до смертної кари у Львові засудили 42 націоналістів, зокрема 11 жінок. Наталі також присудили розстріл, але згодом помʼякшили вирок. З наближенням німецьких військ до Львова Наталі вдалося втекти з радянської тюрми, та вже у 1942 році її заарештувало гестапо. Того ж року підпільницю розстріляли у Бабиному Яру.

Це Наталя Винників ("Ада") – уродженка Львівщини, яка з підліткових років гуртувалася з патріотичною молоддю, очолювала шкільну організацію ОУН та була заарештована одразу після закінчення гімназії. Наталя була однією з фігуранток сфабрикованого більшовиками "Процесу 59-х", в ході якого до смертної кари у Львові засудили 42 націоналістів, зокрема 11 жінок. Наталі також присудили розстріл, але згодом помʼякшили вирок. З наближенням німецьких військ до Львова Наталі вдалося втекти з радянської тюрми, та вже у 1942 році її заарештувало гестапо. Того ж року підпільницю розстріляли у Бабиному Яру.

Це Наталя Винників ("Ада") – уродженка Львівщини, яка з підліткових років гуртувалася з патріотичною молоддю, очолювала шкільну організацію ОУН та була заарештована одразу після закінчення гімназії. Наталя була однією з фігуранток сфабрикованого більшовиками "Процесу 59-х", в ході якого до смертної кари у Львові засудили 42 націоналістів, зокрема 11 жінок. Наталі також присудили розстріл, але згодом помʼякшили вирок. З наближенням німецьких військ до Львова Наталі вдалося втекти з радянської тюрми, та вже у 1942 році її заарештувало гестапо. Того ж року підпільницю розстріляли у Бабиному Яру.

Це Дарія Цісик-Ребет – уродженка Кіцмані Чернівецької області, видатна націоналістка, публіцистка, громадська діячка. З юності вона належала до Української військової організації, а згодом – до ОУН, де займалася звʼязками з керівництвом українських націоналістів в еміграції. У 1930-х вивчала право у Львові та Любліні, здобула ступінь магістра. У 1941 році німці заарештували Дарію за участь в Українському державному правлінні та діяльність в ОУН(Б). Незадовго до народження сина Андрія жінка вийшла з тюрми, але залишалася в підпіллі. Чоловік Лев Ребет перебував у концтаборі Аушвіц. Подружжя возз’єдналося у Відні наприкінці 1944 року. Після війни мешкали у Мюнхені, брали участь в Організації українських націоналістів за кордоном.

Це Дарія Цісик-Ребет – уродженка Кіцмані Чернівецької області, видатна націоналістка, публіцистка, громадська діячка. З юності вона належала до Української військової організації, а згодом – до ОУН, де займалася звʼязками з керівництвом українських націоналістів в еміграції. У 1930-х вивчала право у Львові та Любліні, здобула ступінь магістра. У 1941 році німці заарештували Дарію за участь в Українському державному правлінні та діяльність в ОУН(Б). Незадовго до народження сина Андрія жінка вийшла з тюрми, але залишалася в підпіллі. Чоловік Лев Ребет перебував у концтаборі Аушвіц. Подружжя возз’єдналося у Відні наприкінці 1944 року. Після війни мешкали у Мюнхені, брали участь в Організації українських націоналістів за кордоном.

Це Дарія Цісик-Ребет – уродженка Кіцмані Чернівецької області, видатна націоналістка, публіцистка, громадська діячка. З юності вона належала до Української військової організації, а згодом – до ОУН, де займалася звʼязками з керівництвом українських націоналістів в еміграції. У 1930-х вивчала право у Львові та Любліні, здобула ступінь магістра. У 1941 році німці заарештували Дарію за участь в Українському державному правлінні та діяльність в ОУН(Б). Незадовго до народження сина Андрія жінка вийшла з тюрми, але залишалася в підпіллі. Чоловік Лев Ребет перебував у концтаборі Аушвіц. Подружжя возз’єдналося у Відні наприкінці 1944 року. Після війни мешкали у Мюнхені, брали участь в Організації українських націоналістів за кордоном.

Ольга Гасин (у дівоцтві Пеленичка) – народилася 19 вересня 1913 року в Конюхові (Львівщина). Закінчила гімназію й агрокурси, працювала вчителькою, очолювала Стрийську філію "Союзу Українок". 1936 року вийшла заміж за провідника ОУН Олексу Гасина, виховала трьох дітей. Як підпільниця Ольга Гасин була звʼязковою свого чоловіка та Романа Шухевича, організовувала для них конспіративні квартири. Разом із дітьми мусила ховатися й поневірятися, адже на її чоловіка полювали радянські спецслужби. У 1949 році Ольгу заарештували, розлучили з дітьми й зіслали до Тайшету (Іркутська область). Лише у 1956 році Ольга повернулася з заслання, осіла у Броварах (на Галичині їй жити заборонили) та побралася з іншим колишнім політвʼязнем Миколою Макодою.

Ольга Гасин (у дівоцтві Пеленичка) – народилася 19 вересня 1913 року в Конюхові (Львівщина). Закінчила гімназію й агрокурси, працювала вчителькою, очолювала Стрийську філію "Союзу Українок". 1936 року вийшла заміж за провідника ОУН Олексу Гасина, виховала трьох дітей. Як підпільниця Ольга Гасин була звʼязковою свого чоловіка та Романа Шухевича, організовувала для них конспіративні квартири. Разом із дітьми мусила ховатися й поневірятися, адже на її чоловіка полювали радянські спецслужби. У 1949 році Ольгу заарештували, розлучили з дітьми й зіслали до Тайшету (Іркутська область). Лише у 1956 році Ольга повернулася з заслання, осіла у Броварах (на Галичині їй жити заборонили) та побралася з іншим колишнім політвʼязнем Миколою Макодою.

Ольга Гасин (у дівоцтві Пеленичка) – народилася 19 вересня 1913 року в Конюхові (Львівщина). Закінчила гімназію й агрокурси, працювала вчителькою, очолювала Стрийську філію "Союзу Українок". 1936 року вийшла заміж за провідника ОУН Олексу Гасина, виховала трьох дітей. Як підпільниця Ольга Гасин була звʼязковою свого чоловіка та Романа Шухевича, організовувала для них конспіративні квартири. Разом із дітьми мусила ховатися й поневірятися, адже на її чоловіка полювали радянські спецслужби. У 1949 році Ольгу заарештували, розлучили з дітьми й зіслали до Тайшету (Іркутська область). Лише у 1956 році Ольга повернулася з заслання, осіла у Броварах (на Галичині їй жити заборонили) та побралася з іншим колишнім політвʼязнем Миколою Макодою.

Катерина Мешко народилася 1913 року в селі Старі Санжари. Навчалась у Харкові та Дніпропетровську, працювала токаркою, згодом вступила до Московського електромеханічного інституту. З початком Другої світової опинилася в окупованому німцями Дніпропетровську, де долучилася до ОУН(б). 1942 року очолила обласний провід у Ворошиловграді, працювала очільницею проводів ОУН у Криму, на Луганщині, а також на Волині. У 1943-му організувала Першу конференцію поневолених народів у Будеражі, а в 1944-му – стала учасницею Великого Збору УГВР. З чоловіком Омеляном Лоґушем виїхала до Європи, виконуючи доручення УГВР. Пізніше подружжя оселилося у США, де активно працювало в українській діаспорі. (На фото Катерина Мешко (праворуч) із сестрою-дисиденткою Оксаною/Суспільне Полтава)

Катерина Мешко народилася 1913 року в селі Старі Санжари. Навчалась у Харкові та Дніпропетровську, працювала токаркою, згодом вступила до Московського електромеханічного інституту. З початком Другої світової опинилася в окупованому німцями Дніпропетровську, де долучилася до ОУН(б). 1942 року очолила обласний провід у Ворошиловграді, працювала очільницею проводів ОУН у Криму, на Луганщині, а також на Волині. У 1943-му організувала Першу конференцію поневолених народів у Будеражі, а в 1944-му – стала учасницею Великого Збору УГВР. З чоловіком Омеляном Лоґушем виїхала до Європи, виконуючи доручення УГВР. Пізніше подружжя оселилося у США, де активно працювало в українській діаспорі. (На фото Катерина Мешко (праворуч) із сестрою-дисиденткою Оксаною/Суспільне Полтава)

Катерина Мешко народилася 1913 року в селі Старі Санжари. Навчалась у Харкові та Дніпропетровську, працювала токаркою, згодом вступила до Московського електромеханічного інституту. З початком Другої світової опинилася в окупованому німцями Дніпропетровську, де долучилася до ОУН(б). 1942 року очолила обласний провід у Ворошиловграді, працювала очільницею проводів ОУН у Криму, на Луганщині, а також на Волині. У 1943-му організувала Першу конференцію поневолених народів у Будеражі, а в 1944-му – стала учасницею Великого Збору УГВР. З чоловіком Омеляном Лоґушем виїхала до Європи, виконуючи доручення УГВР. Пізніше подружжя оселилося у США, де активно працювало в українській діаспорі. (На фото Катерина Мешко (праворуч) із сестрою-дисиденткою Оксаною/Суспільне Полтава)

Катерина Мешко народилася 1913 року в селі Старі Санжари. Навчалась у Харкові та Дніпропетровську, працювала токаркою, згодом вступила до Московського електромеханічного інституту. З початком Другої світової опинилася в окупованому німцями Дніпропетровську, де долучилася до ОУН(б). 1942 року очолила обласний провід у Ворошиловграді, працювала очільницею проводів ОУН у Криму, на Луганщині, а також на Волині. У 1943-му організувала Першу конференцію поневолених народів у Будеражі, а в 1944-му – стала учасницею Великого Збору УГВР. З чоловіком Омеляном Лоґушем виїхала до Європи, виконуючи доручення УГВР. Пізніше подружжя оселилося у США, де активно працювало в українській діаспорі. (На фото Катерина Мешко (праворуч) із сестрою-дисиденткою Оксаною/Суспільне Полтава)

Ольга Герасимович-Когут – успішна хорова диригентка зі Львівщини, яка перейшла у підпілля разом із чоловіком Федором. Вона закінчила факультет творчості Карлового університету (Прага) й заснувала хор у Терпилівці на Тернопільщині. З 1944 року діяла в підпіллі ОУН-УПА: керувала хорами, писала музику до повстанських віршів, редагувала партизанські видання, видала збірку пісень "Співає думу Чорногора". Пережила загибель чоловіка і радянські табори. Після 10 років неволі повернулася до Терпилівки й збирала народні пісні.

Ольга Герасимович-Когут – успішна хорова диригентка зі Львівщини, яка перейшла у підпілля разом із чоловіком Федором. Вона закінчила факультет творчості Карлового університету (Прага) й заснувала хор у Терпилівці на Тернопільщині. З 1944 року діяла в підпіллі ОУН-УПА: керувала хорами, писала музику до повстанських віршів, редагувала партизанські видання, видала збірку пісень "Співає думу Чорногора". Пережила загибель чоловіка і радянські табори. Після 10 років неволі повернулася до Терпилівки й збирала народні пісні.

Ольга Герасимович-Когут – успішна хорова диригентка зі Львівщини, яка перейшла у підпілля разом із чоловіком Федором. Вона закінчила факультет творчості Карлового університету (Прага) й заснувала хор у Терпилівці на Тернопільщині. З 1944 року діяла в підпіллі ОУН-УПА: керувала хорами, писала музику до повстанських віршів, редагувала партизанські видання, видала збірку пісень "Співає думу Чорногора". Пережила загибель чоловіка і радянські табори. Після 10 років неволі повернулася до Терпилівки й збирала народні пісні.

Це Ярослава Стецько – юристка, перекладачка, магістерка політичних наук і видатна підпільниця. З 1946 року – дружина провідника ОУН(б) Ярослава Стецька. В ОУН була співорганізаторкою Червоного Хреста УПА, жіночої мережі та юнацтва ОУН; займалася пропагандою та боротьбою проти комунізму на міжнародному рівні. Після смерті чоловіка очолила Антибільшовицький блок народів (АБН), продовжуючи боротьбу до розпаду СРСР. У 1991-2001 роках – голова ОУН(б), перша лідерка партії Конгресу українських націоналістів. Народна депутатка України трьох скликань.

Це Ярослава Стецько – юристка, перекладачка, магістерка політичних наук і видатна підпільниця. З 1946 року – дружина провідника ОУН(б) Ярослава Стецька. В ОУН була співорганізаторкою Червоного Хреста УПА, жіночої мережі та юнацтва ОУН; займалася пропагандою та боротьбою проти комунізму на міжнародному рівні. Після смерті чоловіка очолила Антибільшовицький блок народів (АБН), продовжуючи боротьбу до розпаду СРСР. У 1991-2001 роках – голова ОУН(б), перша лідерка партії Конгресу українських націоналістів. Народна депутатка України трьох скликань.

Це Ярослава Стецько – юристка, перекладачка, магістерка політичних наук і видатна підпільниця. З 1946 року – дружина провідника ОУН(б) Ярослава Стецька. В ОУН була співорганізаторкою Червоного Хреста УПА, жіночої мережі та юнацтва ОУН; займалася пропагандою та боротьбою проти комунізму на міжнародному рівні. Після смерті чоловіка очолила Антибільшовицький блок народів (АБН), продовжуючи боротьбу до розпаду СРСР. У 1991-2001 роках – голова ОУН(б), перша лідерка партії Конгресу українських націоналістів. Народна депутатка України трьох скликань.

Це Ярослава Стецько – юристка, перекладачка, магістерка політичних наук і видатна підпільниця. З 1946 року – дружина провідника ОУН(б) Ярослава Стецька. В ОУН була співорганізаторкою Червоного Хреста УПА, жіночої мережі та юнацтва ОУН; займалася пропагандою та боротьбою проти комунізму на міжнародному рівні. Після смерті чоловіка очолила Антибільшовицький блок народів (АБН), продовжуючи боротьбу до розпаду СРСР. У 1991-2001 роках – голова ОУН(б), перша лідерка партії Конгресу українських націоналістів. Народна депутатка України трьох скликань.