Датський комунізм і сміття

Помандрувавши вільною Християнією, ми повернулися до Копенгагена, де зупинилися у датського журналіста та редактора. Він живе у звичайному п'ятиповерховому будинку початку ХХ сторіччя. Звичайному для них, але незвичайному для нас.

Перше, що кинулося у вічі — кинувши оком на двір можна було побачити велику компанію, що сиділа на невеличкому відгородженому майданчику і на барбекю у дворі смажила сосиски.

Але це відкриття виявилося не найбільшим. Наш новий друг Ойвінд, побачивши зацікавлення, повів нас показати свій двір, у якому він дійсно не бачив жодної незвичної деталі. Він запитав, чи не хотіли б ми щось випрати, взяв із собою тазик із пранням та кілька мішків зі сміттям.

Пральних машин виявилось кілька — усі вони стояли у підвалі будинку. Користування ними розписане по годинах, відтак досить заможні датчани не мають витрачатися на приватні пральні машини. За них це робить держава – вона їх купує і обслуговує.

А такі держзамовлення найчастіше виконують приватні фірми. Моє питання про якість таких послуг наш друг не зрозумів. Я не став його обтяжувати розповіддю про ЖЕКи, обмежившись олігархією й українським ноу-хау капіталізації, пояснивши, що в Україні можливо будь-яку посаду купити за гроші.

Ойвінд сміявся. Він висунув припущення, що у нас сто-відсотковий капіталізм, тоді як в Данії практично комунізм. Кажуть, Данію побудували профспілки.

Зрештою, Християнія виникла саме тут і частково її теж можна віднести до датських профспілок, найрадикальніших і найуспішніших. Тут є тисячі профспілок екологічних, велосипедних, власників телевізорів і просто невеличкі регіональні профспілки, членами яких можуть бути десятки людей.

[L]Наприклад, фотолюбителі в маленьких містах або селищах (профспілки найчастіше поділені також за територіальною ознакою) або колекціонери старовинних автомобілів.

Це не перша річ, яка кидається в очі у Данії. Коли в СРСР комунізмом називали рівну можливість усіх стояти в чергах за м'ясом, тут частково будували і відтворювали справжні механізми дії комун і спільної власності.

Відтак двір, в якому ми опинилися – це не просто спільна територія, якою за нещастям мусять ділити її співмешканці. Це справжній механізм, про який і хотілося б розповісти.

Отже, перше, що кидається в очі — це такі-собі три окремі прибудови, збиті із звичайних дощок, із досить широкими дверима. Всередині першої — різнокольорові смітники. Тут сортують окремо: пляшки, пресу, картон, скло, алюмінієві банки з-під напоїв та батарейки. Тобто це підлягає найпростішому рециклінгу. В другому — баки для органічних відходів. В третьому — полиці і два баки. В баках — одяг.

На полицях окремо: техніка, одяг, взуття, книги, платівки, диски, касети, музичні інструменти, деталі від велосипедів. Загалом, багато окремих полиць, але вони усі непідписані. Ми беремо дві платівки, одна з них виглядає так, наче ніколи не виймалася з упаковки — це новісінька платівка "Бітлз". Тут стоять холодильник і мікрохвильова. На вигляд — цілком придатні до вживання.

"Напевно, в них щось зламалося. – каже Ойвінд. - Часто датчани просто викидають техніку, оскільки робочі години коштують недешево, а тому буває, що ремонт коштує стільки ж, як нова річ".

З іншого боку в Данії досить багато фанатів старих речей і "другого життя" техніки. Для когось поремонтувати свій старенький телевізор — набагато важливіше, навіть якщо це коштує дорожче за купівлю нового і яскравішого.

В Копенгагені 1990 року кількість викидів вуглекислого газу знизилась на 40%, тоді як виробництво виросло вдвічі — про це написано у щорічному звіті міста за 2012 рік. До 2025 року Копенгаген не викидатиме вуглекислого газу в атмосферу зовсім. Місто виконує план переходу на велотранспорт, біогаз для міського транспорту, а в'їзд до міста обмежать лише для електрокарів.

До 2025 року місто забезпечуватиме лише сонячна, сміттєперероблююча і повітряна енергія і ця програма реалізується успішно вже 7 років. Тоді як українська влада їздить по Європі і розповідає про страшну ціну на газ, не лише столиця, а й ціла Данія повністю відмовиться від використання природних копалин до 2035 року.

Це програма, яку забезпечить Данії будь-який уряд, сформований будь-якими силами, оскільки чисте довкілля — один з найголовніших пріоритетів датчан. Один з неофіційних символів Данії – вітрові електростанції. Їдучи будь-якою автострадою ви не можете не помітити масштаби їх розповсюдження. Видається, що вони повсюди.

Але чому так впевнено можна говорити про виконання екологічної програми? Дуже просто — профспілки просто не дозволять її не виконати. Тоді як в багатьох навіть досить розвинених країнах ефективно застосовується лише частина демократичного механізму, в Данії його роботу може відчути кожен, хто цього захоче. Тому не вибори вирішують майбутнє, а діяльність профспілок.

Ми проходимо подвір'ям Ойвінда далі. За усіма цими прибудовами тут ще одна — це величезний дворівневий велопаркінг з дахом. Велосипедів значно більше, ніж кількість квартир у дворі, тому що кожен член сім'ї має свій особистий велосипед, а іноді й кілька. Проте це не означає, що тут можна знайти якісь особливі ровери. Це всього лише засіб пересування, який служить набагато довше за автомобіль, крім того — крадуть велосипеди достатньо часто. Тому чим новіший — тим більше ризик.

Копенгаген — один із світових центрів дампстер-дайвінгу. Але не все так добре в Датському Королівстві. Не зважаючи на сотні формальних і неформальних спільнот дампстерів та фріганів і на те, що це законодавчо не заборонено, у багатьох активістів виникають проблеми. Ось одна з найвідоміших фейсбук-груп, яка налічує більше 3 тисяч осіб, де активісти діляться досвідом, здобиччю та новинами. Там можна знайти розповіді і про те, як когось спіймали і вручили штраф.

Здебільшого "попадають" іноземці, які не орієнтуються в своїх правах і все ж крім дампстер-дайвінгу вчинюють якесь правопорушення – наприклад, заходять на приватну територію супермаркетів, або перелазять через паркан.

В Копенгагені деякі супермаркети почали відгороджуватись від дампстерів парканами і колючими дротами. Чому? На це питання важко відповісти. У них є цілком законне право не віддавати зіпсовану їжу, тоді як більшість пекарень охоче вночі виставляють те, що не встигли продати за день (а споживчі ціни в Данії — одні з найвищих в Європі).

У "путівнику дампстера у Данії" є цікавий пункт: "Якщо щось стає брудним або частково пошкодженим. Наприклад, розбита пляшка вина в коробці обливає інші пляшки — супермаркет викидає, звісно, цілу коробку. Але не зловживайте цим фактом. Звісно, ви можете піти в магазин протягом дня і пошкодити деякі продукти або упаковки, а потім вночі збирати їх із кошика в ту ж ніч, але якщо вас спіймають, можете бути звинуваченим у шахрайстві, яке є дуже серйозним злочином в Данії! Крім того, ви не повинні цього робити, оскільки є достатньо незграбних людей, через яких викидають безліч продуктів".

Можливо, в цьому і криється бажання супермаркетів не займатись відстеженням подібних шахраїв.

Тоді як українська влада будує (і обіцяє будувати ще!) сміттєспалюючі заводи, відмиваючи на цьому чергові мільйони, українські екологічні громади не можуть похвалитися численною підтримкою українців. Протести за екологію видаються незрозумілими - це начебто не зачіпає нас напряму. Натомість за екологію воюють громадяни найрозвинутіших країн. Можливо, саме тому і найрозвинутіших?

Цьогоріч сусідка Данії Швеція збільшила обсяги переробки сміття і заробила на цьому не один мільярд, а тепер планує імпортувати сміття з-за кордону. Українська економіка можливо згодом принаймні зможе похвалитися експортом сміття до іншої жовто-блакитної країни? Але для цього ж його потрібно навчитися сортувати і хоча б кілька років поспалювати на новеньких сміттєспалюючих заводах.

Фото: Нателла Шавадзе