Один день з життя британських студентів, або Кембридж туди і назад

Мріяти про подорож в Англію я почала давно – після перших прочитаних детективів Конан Дойля мені закортіло у Лондон. А от в англійську провінцію мене закохала міс Марпл з детективів Агати Крісті. Ще у школі я перечитала їх усі і твердо вирішила відвідати Великобританію.

Від задума до здійснення мрії минув не один рік. Втім, я встигла вивчити англійську мову і дізнатися багато чого про Англію і іі мешканців. Все це стало мені у нагоді, коли я нарешті планувала свої перші британські канікули. Я вирішила не звертатися до турагенцій, а створити свій власний, неповторний і унікальний маршрут.

Першою точкою на моїй особистій мапі став Лондон. А першим пунктом призначення за його межами – Кембридж. Чому саме він? Думаю, студенти мене зрозуміють: в якому ще місті можна побачити понад 30 коледжів і їх студентів одночасно? Мені дуже хотілося приміряти на себе життя студента Кембриджа хоча б на день.

З перельотом до Лондона проблем не було – є достатньо рейсів від різних авіакомпаній. На мій превеликий подив, на тому ж сайті, де я бронювала авіаквитки, я змогла обрати і придбати квитки на поїзд з Лондона до Кембриджа і назад. Отримала на мейл електронні квитанції і почала збирати валізу.

Про переліт і поселення розкажу іншим разом. А сьогодні про те, що справило на мене найбільше враження – про Кембридж. Того дня встати довелося рано – мій потяг рушав з платформи о 7 ранку. Я думала, що досплю в дорозі – вагони в британських потягах просто суперкомфортні, але всю годину дороги не могла відвести очей від класичних англійських пейзажів і гарненьких овечок за вікном.

Швидкісний потяг British Rail

Потяг в Кембридж прибув за розкладом. Вокзал знаходиться за кілька кілометрів від центру, тож можна скористатися таксі, взяти в оренду велосипед чи прогулятися сонним ранковим містечком. Я обрала останнє і, сьорбаючи каву з термосу, покрокувала вулицею Station Road. Хвилин за 20 я дісталася Bridge Street – разом з Sidney Street вона є одною з центральних вулиць Кембріджа. На першій розташовані більшість коледжів, а другою варто пройтися, щоб потрапити у Round Church – церкву, яку тут збудували нормани ще у 10 столітті.

Найбільше мене цікавили коледжі, особливо старі й відомі – Trinity, King’s College, Queen’s College та Pembroke. У будь-який з них пускають туристів – крім часу, коли в студентів іспити. Вхід в деякі платний – від 1,5 до 5 фунтів. Кожен з коледжів має свої особливості і цікаві штуки. Наприклад, математичній місток в Queen’s College, збудований без жодного цвяха, або надзвичайно гарні сади в Pembroke College. Найпопулярніший King’s College відомий своєю готичною капелою, а Trinity College славиться бібліотекою і кількістю Нобелівських лауреатів серед випускників. Я блукала садами і галереями зі світлої цегли, певно, півдня. І провела б там ще втричі більше часу, але карта міста, що випала з кишені, вчасно нагадала: коледжі – це ще не весь Кембридж. І я рушила на другу частину своєї прогулянки.

Математичний місток в Queen’s College

Вулиці Кембриджа наче зійшли зі сторінок класичних англійських романів. Червона цегла, гострі дашки, химерно вирізьблені дерев’яні двері, годинник на вежі, акуратні зелені газони й живі огорожі. З чергового гіпнотичного захоплення мене висмикнув молодий хлопець – Стів, як пізніше з’ясувалося, запросивши покататися на панті (так називають місцеві човни). Звісно, я погодилася. Тим паче, що прогулянка дозволила мені повернутися ближче до вокзалу і, що не менш важливо, до запланованого місця обіду.

Кембридж, як можна здогадатися з назви, розташований на берегах річки Кем. Місцеві студенти давно придумали собі додатковий заробіток і розвагу для туристів – такі собі кембриджські гондоли. Моя прогулянка супроводжувалася детальною розповіддю про студентське життя в коледжах, але частіше Стів розповідає туристам про історію міста.

Обідала я дуже швидко – часу до потягу в Лондон лишалося небагато, добре що квиток я взяла заздалегідь ще в Києві. Готують в місцевих пабах просто і дуже смачно. Тому всю дорогу назад я міцно проспала – відкрила очі аж на вокзалі Liverpool Street і попрямувала до хостелу досипати далі. Адже наступного дня на мене чекала Baker Street!