Найкращий час, щоб перейти на українську

121
5 січня 2016

Хочете змін у країні? А чи готові ви змінюватися самі?

Наприклад, повністю перейти з російської на українську, якщо давно про це думаєте?

Зі свого досвіду, можу сказати: варто просто спробувати, не боятися спротиву оточення і робити помилки.

Можливо, саме зараз найкращий час.

Я з Краматорська, моя дружина - з Маріуполя, чверть сторіччя ми розмовляли, читали, співали, писали російською мовою. До цього звикли наші батьки, наші колеги, друзі, сусіди - всі. Ми самі до цього звикли.

Це одна з головних перепон для того, щоб почати говорити українською: ми боїмося не виправдати очікування нашого оточення, боїмося осуду, боїмося втратити друзів.

Для того, щоб перейти на українську, потрібно не стільки знання мови, скільки сміливість. Ви маєте бути готові, що більшість з ваших близьких не готові до того, що ви можете хоч якось змінитися.

До того ж, коли ви переходите на українську, багато хто сприймає це не як рішення, що стосується вас, а як рішення, що стосується особисто їх. Це справедливо для всіх змін у вашому житті. Коли я став дотримуватися вегетаріанства, а потім і веганства, стикнувся з такою самою реакцією.

І це не дивно. Будь-який рух – це виклик інертності. Будь-яка діяльність – це виклик бездіяльності.

Щоб максимально згладити гострі кути, варто заспокоїти ваших близьких і дати зрозуміти, що це рішення не вплине на ваше спілкування.

За кілька місяців спроб і помилок я знайшов для себе найлегший спосіб заспокоювати близьких: виявляючи повагу до їхніх почуттів, я просто став питати їхнього дозволу. Розмову з людьми, з якими все життя говорив російською, починаю словами:

- Я повністю перейшов на українську. Ти не будеш проти, якщо з тобою я також говоритиму українською?

І всі стали відповідати, що вони не проти.

Справжні друзі, яким дійсно важливо те, що ви говорите, а не якою мовою, вас обов’язково підтримають.

А ще важливо не боятися робити помилки. Мене особисто надихали слова Махатми Ґанді, що краще повільно і з помилками розмовляти власною мовою, ніж досконало мовою іншого народу.

Якщо ви змалку звикли до однієї мови, а потім перейшли на іншу, цілком природньо, що розум пропонуватиме вам найлегший спосіб: звичні слова зі звичної мови. Це властивість нашого мозку, нашої пам’яті, і це ніяк не пов’язано з нашою неосвіченістю.

На щастя, немає нічого такого, що не стало б легким через звичку.

Спочатку я робив безліч помилок, роблю їх і тепер, але одразу сказав собі, що я не здамся і повністю перейду на українську.

Чому?

На мій погляд, зараз Україна має унікальний шанс, щоб ми масовим рухом перейшли на рідну мову.

Українці, як ніколи в історії, хочуть змін у країні, але частина з нас готова перекласти всю відповідальність на інших: нехай політики зміняться, а я подивлюся з боку.

Думаю, це одна з форм ледачості. Якщо я сам не готовий до змін, то яке моральне право маю вимагати змін від інших?

Країна - це мільйони людей, і якщо ми прагнемо змін, то маємо бути готові змінюватися самі.

Кожен, хто хоче реформ і просить владу думати про народ, має щодня себе запитувати "Чи думаю я про добробут інших більше, ніж про власний?", "Чи сам я цілком чесний?", "Чи я дію на благо країни, культури, мови?".

Україна зміниться не лише завдяки писаним законам, а тільки тоді, коли мільйони людей дадуть схвальні відповіді на ці питання.

Ми з дружиною перейшли на українську, робимо свій маленький внесок, і тішить, що наші діти будуть чути її з першої миті життя.

Я щасливий від думки, що мій особистий "січовий" рід звільнився від тимчасового впливу тривалістю майже в сторіччя, повернув собі РІДну мову і передаватиме її далі.

Для мене це є уроком історії, що не можна стерти пам’ять народу; свідченням, що русифікація провалилася. Українці згадують, хто вони є і якою мовою вони проголосили себе вільними людьми.

powered by lun.ua