На що в Україні планують замінити прописку

23754
22 січня 2018

В Україні реєстрація місця проживання залишається доволі ускладненою, хоча є однією із найпопулярніших адміністративних послуг. 

Протягом року за цією послугою звертаються понад 2 мільйони осіб і кожен заявник витрачає від 1 години до декількох тижнів на її отримання.

Втім, попри складну процедуру, є ще одна неприємна новина – далеко не всі можуть скористатися цією послугою. 

За даними аналітичного центру Cedos, цей показник становить приблизно 15-30% населення України. 

ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО

Спроби реформувати прописку в Україні тривають вже понад 20 років. 

Традиційно вона вважається рудиментом радянської епохи. Прописка з’явилася у 1923 році й пройшла три етапи трансформації для контролю за міграцією по всій країні. 

У 1990 році Комітет конституційного нагляду СРСР визнав дозвільний порядок прописки неконституційним, а через 11 років вже Конституційний Суд України дійшов того ж самого висновку. 

Здавалося б, що заважає поставити хрест на цьому пережитку минулого?

Нічого! – подумали народні обранці й (повторивши досвід Тимчасового уряду 1917 року) і вже у 2003 році прийняли закон, який був покликаний запровадити вільний вибір місця проживання. 

"Прописку" перейменували на "реєстрацію місця проживання", та встановили, що для такої реєстрації достатньо просто подати заяву без будь-яких підтверджуючих документів. 

Проте, на практиці все виявилося складнішим, аніж цього очікували парламентарі.

Прописка виявилась життєво необхідною буквально усім: Центрвиборчкому - для визначення списків виборців, постачальникам комунальних послуг – для нарахування плати за опалення, військоматам – для здійснення військового обліку. 

Ба більше – новину про радикальну лібералізацію прописки ніхто не доніс бабусям-паспортисткам. 

Окрім того, чи хотіли б ви, щоб у вашій квартирі прописалося сотня людей, про яких ви уявлення не маєте, і щодо яких до вас регулярно навідувалися б дільничний інспектор міліції, представник військкомату чи поштар з повісткою до суду?

Із огляду на ці причини, не дивно, що закон залишився на папері, а прописка – живіша за будь-які інші інститути, що дісталися нам у спадок від радянської епохи. 

У свою чергу депутати, зрозумівши, що протягом 9 років їх реформу так ніхто і не помітив, повернули до закону положення 1974 року про обов’язковість доведення права на проживання. 

Третя спроба парламенту кардинально змінити ситуацію відбулася у 2016 році – повноваження із реєстрації, які було відібрано ще у 1932 році, повернули місцевій владі. 

Зрозуміло, що жодних інструментів для здійснення цих повноважень на місцях вже не було, тому починати довелося майже з нуля.

 

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗАРАЗ

Окрім ускладнень, пов’язаних із доведенням права на проживання, існує ще одна велика проблема – відсутність єдиної системи реєстрації. 

Реєстрацію зараз здійснюють більше 10 тисяч органів і у багатьох випадках інформація про місце проживання залишається лише у них. 

Саме через це людям часто доводиться брати різні довідки про склад сім`ї та кількість зареєстрованих, а органи реєстрації завалені додатковою звітністю.

Втім, Україна не єдина стикається із проблемою реєстрації місця проживання. 

Саме зараз подібні реформи проходять у низці країн Європи. 

Із 1 січня Німеччина перейшла на декларативний принцип реєстрації та запровадила автоматичну онлайн реєстрацію. 

Швейцарія працює над створенням єдиного реєстру по всій країні, а Польща із 1 січня взагалі скасувала реєстрацію місця проживання для своїх громадян.

Основною метою реєстрації місця проживання є отримання інформації про те, де знайти ту чи іншу людину. 

Держави, які відмовились від обов’язкової реєстрації, мають інші механізми для швидкого пошуку своїх громадян. 

Ті ж країни, які поки що зобов’язують усіх мешканців реєструватися, зрозуміли, що для отримання актуальної інформації, потрібно забезпечити людині швидкі та легкі умови доступу до послуги. Саме тому надання послуги в "один клік" – є однією з найкращих практик.

Наразі Україна не має альтернативного інструменту пошуку своїх громадян. 

Разом із тим, інформація про зареєстроване місце проживання у багатьох випадках не є правдивою. 

Єдиним способом виправити ситуацію могло б стати запровадження простої системи реєстрації, що працюватиме за декларативним (повідомним) принципом, що спонукатиме людей підтримувати інформацію про своє місце проживання в актуальному стані.

Для збільшення натисніть на малюнок

ЯК МОГЛА Б ПРАЦЮВАТИ НОВА СИСТЕМА В УКРАЇНІ

За декларативним принципом реєстрація здійснюється на підставі лише одного документа – заяви, що подається онлайн або особисто. 

Варто зазначити, що сама по собі реєстрація не надає людині жодних підстав на набуття прав на майно за місцем реєстрації. 

Більше того, з метою захисту інтересів власника органи реєстрації вибірково перевірятимуть підстави реєстрації за встановленими критеріями, блокуватимуть та анулюватимуть реєстрацію. 

До того ж, власник обов’язково отримуватиме повідомлення про реєстрацію іншої особи в його житлі та матиме можливість безкоштовно оскаржити реєстрацію в органі реєстрації. 

За зловживання декларативним принципом накладатимуться значні штрафні санкції.

Декларативний принцип реєстрації має багато переваг: насамперед, це простота звернення і швидкість отримання послуги, адже онлайн реєстрація не потребує особистого подання документів - вона займе не більше 5 хвилин і буде доступною цілодобово. 

У випадку особистого звернення, то із урахування проїзду, в середньому впоратися можна буде хвилин за 40. І, безумовно, такий час обслуговування має бути єдиним стандартом по всій країні.

Реєстрація на підставі декларації вже працює у деяких штатах США, Нідерландах, Латвії, Німеччині, Естонії, Фінляндії, Литві та у низці інших країн.

Механізм декларативного принципу легко вписується і в українські реалії. 

Спочатку людина має отримати право на проживання, а вже після цього здійснити реєстрацію. Порядок отримання права врегульований в українському законодавстві й не потребує змін для запровадження декларативного принципу. 

Декларуючи місце проживання, людина, як і зараз, зазначатиме підставу для проживання.

Ще однією перевагою для всіх може стати запровадження реєстрації на базі демографічного реєстру. 

Єдина система реєстрації надасть можливість обміну даними між різними державними органами та звільнить громадян від необхідності отримання і подання нескінченної кількості довідок про реєстрацію місця проживання, склад сім’ї та кількість зареєстрованих.

Затяжна реформа реєстрації місця проживання в Україні найближчим часом може завершитись. 

Експерти Офісу реформи адмінпослуг розробили і представили законопроект, робота над яким тривала протягом 2017 року та включала консультації із 6 центральними органами, опитування органів реєстрації та вивчення найкращого міжнародного досвіду 15 країн. 

Необхідні зміни наразі проходять погодження та доопрацювання Робочою групою при Міністерстві внутрішніх справ. 

Варто пам’ятати, що Україна – не перша країна, яка проходить шлях переходу на декларативний принцип – доріжку вже протоптано. Залишається тільки пройти її швидко, не збавляючи обертів.

Людмила Рабчинська, керівник сектору політики та реінжинірингу Офісу реформи адміністративних послуг, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua