Капсула пам’яті. Як виходець із Кам’янця-Подільського опинився у витоків Меморіалу Шоа в Парижі

2725
5 грудня 2017

У 2021 році, до 80-річчя масових розстрілів у Бабиному Яру на місці трагедії в Києві відкриється Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр", що буде включати освітню та дослідницьку платформи, присвячений трагічним подіям вересня 1941 року, та водночас підтримувати ідею демократичного та стійкого суспільства на основі опрацьованої та інклюзивної історичної картини.

Амбітний задум посприяє появі справжнього місця пам’яті про Бабин Яр – місця, якого досі не мала столиця.

А поки готується концепція меморіального центру, "Українська правда. Життя" досліджує, як влаштовані заклади пам’яті про Голокост у світі.

Навмисне оминаючи широко відомі музеї на кшталт Яд Ва-шем в Ізраїлі чи Аушвіцу в Польщі, ми зосередилися на тому, як по-різному пам’ятають про найбільш резонансну трагедію масового знищення людей ХХ століття в різних країнах – від Німеччини до Японії.

У першому тексті ми розповідали про музей-архів "Топографія терору" в Берліні, у другому – про Меморіальний комплекс Бухенвальд. У цьому – про Меморіал Шоа, що в Парижі.

Меморіал Шоа, що в Парижі

Про паризький квартал Маре, що на правому березі Сени, варто знати три факти.

По-перше, вузькі й переважно пішохідні вулички району дозволяють уявити, як виглядав середньовічний Париж. Таку кількість дореволюційної архітектури ви не побачите більше ніде в місті.

По-друге, наймодніші бутики та найстаріша французька книгарня з ЛГБТ-тематики розташовані в Маре. Тому квартал популярний серед представників гей-спільноти і знаний високою концентрацією модників та модниць.

По-третє, за найсмачнішими у Парижі фалафелем, хумусом і кошерною їжею на будь-який смак також прямують до Маре.

Річ у тім, що цей район протягом кількох століть населяли переважно євреї. У перші десятиліття ХХ століття їхні ряди поповнилися завдяки емігрантам зі Східної Європи та Німеччини.

Тож на початку Другої Світової у Парижі мешкало близької 200 тисяч євреїв – майже дві третини від їхньої загальної кількості у Франції.

До 1944-го року 76 тисяч із них було депортовано зусиллями колабораціоністського уряду Віші. Лише 2,5 тисяч депортованих вижили.

Одна кімната виставки виділена для експонування
3 тисяч фотографій депортованих єврейських дітей

Тепер єврейське населення країни знову численне – нараховує близько 500 тисяч осіб. Найбільша спільнота живе в Парижі у тому ж таки Маре. Звідси – розмаїття традиційної їжі та чимала кількість синагог.

А пам’ять про Голокост на території Франції береже Меморіал Шоа, що розмістився у цьому кварталі, всього за п’ять хвилин пішої прогулянки від Собору Паризької Богоматері.

Меморіал досить молодий – його відкрили у січні 2005-го, до 60-ї річниці звільнення концтабору Аушвіц-Біркенау.

Утім історія місця пам’яті розпочалася ще в 1943-му у Греноблі, що на півдні країни, з ініціативи 40 активістів.

Вони взялися збирати документи про винищення євреїв нацистами та їхніми прибічниками. І попри труднощі воєнного часу і прагнення причетних до Голокосту приховати сліди злочинів у разі своєї поразки, активісти довели справу до кінця.

У результаті започаткований ними архів став у пригоді юристам під час Нюрнберзького процесу та інших судів над злочинцями нацистської Німеччини протягом другої половини ХХ століття.

Від закінчення війни архів поповнювався і перетворився на масштабний Сучасний єврейський центр документації, у каталозі якого нині близько 30 мільйонів книжок, фільмів, фотографій та інших документів.

А відкритий 2005-року Меморіал Шоа із його постійною експозицією та змінними виставками, які активно подорожують світом, – логічне продовження розвитку Центру.

Каталозі меморіалу близько 30 мільйонів книжок, фільмів,
фотографій та інших документів

ІСААК ІЗ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО ТА ЛЕОН ІЗ САНКТ-ПЕТЕРБУРГА

Масштабне зібрання свідчень про Голокост народилося завдяки двом емігрантам – Ісааку Шнеєрсону та Леону Полякову. Їхні сім’ї походили з тодішньої Російської імперії та одночасно опинилися у Франції.

Утім, про все по порядку.

Ісаак Шнеєрсон народився у Кам’янці-Подільському у другій половині ХІХ століття. Виходець із родини рабинів, він отримав відповідну освіту й очолював єврейські общини у Городні та Чернігові.

Згодом долучився до політичної діяльності, яка довела його зрештою до виборних посад у Рязані. Через кілька років після Жовтневого перевороту емігрував до Франції.

Там оселився у Парижі, став одним із лідерів общини і промисловцем. Утім, війна змусила до нових переїздів. Спершу було Бордо, потім – Муссідан. 1943-го року доля привела Шнеєрсона в Гренобль, що перебував тоді під італійською окупацією.

Саме в цьому місті, в орендованому будинку на вулиці Бізане 28 квітня 1943-го Ісаак зібрав 40 активних представників єврейської спільноти і запропонував збирати підпільний архів злочинів проти свого народу.

Далекоглядний план накопичувати щонайбільше свідчень для післявоєнних судів навіть почали реалізовувати. Однак вторгнення німців змусило активістів призупинитися аж до наступного року.

Масштабне зібрання свідчень про Голокост народилося завдяки
двом емігрантам

Географія Леона Полякова була не менш багатою. Той народився у Санкт-Петербурзі на початку ХХ століття у родині видавця газети. Був названий на честь письменника Льва Толстого.

Сім’я Полякових рушила до Парижа того ж року, що й Шнеєрсони, – 1920-го. У французькій столиці Леон здобув фах правника, а потім видавав разом із батьком щоденну антигітлерівську газету німецькою мовою.

Далі були початок Другої світової, мобілізація, полони і втечі, участь у Русі Опору. На певному етапі доля також заводила Леона до Гренобля, але вже після вторгнення на цю територію, доти контрольовану італійцями, німців.

Життєві шляхи Шнеєрсона і Полякова міцно переплелися 1944-го у Парижі. У звільненому місті вони стали власниками унікальних документів із архівів посольства та штаб-квартири німців, гестапо та уряду Віші.

Новостворений Центр сучасної єврейської документації першим почав досліджувати дорогоцінну інформацію. Чимало сучасників критикували їхню роботу через непрофесійний підхід – мовляв, серед тих, хто долучився до Центру, бракувало фахових істориків.

Тим не менш саме вони заснували перше видавництво та журнал для публікації досліджень. А при підготовці до Нюрнберзького процесу Центр допомагав французькій прокуратурі, забезпечивши необхідними документами і консультаціями.

Поляков згодом стане одним із найвизначніших дослідників антисемітизму – на його рахунку кілька фундаментальних книжок. А Шнеєрсон продовжить розвивати Центр.

1956-го року з його подачі в Парижі, у кварталі Маре заснували Меморіал невідомому єврею-мученику. Рік потому там же поховали попіл із концентраційних таборів та Варшавського гетто, перемішаний із ізраїльською землею.

Нині це символічне захоронення, Крипта, є частиною Меморіалу Шоа.

Меморіал невідомому єврею-мученику

ПАМ’ЯТЬ ПРО ГОЛОКОСТ – ДАЛЕКА І БЛИЗЬКА

Коли влітку 2017 прем’єр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу відвідав Париж, французький президент Еммануаль Макрон вкотре засудив участь своєї країни у Голокості.

– Зручно вважати, що режим Віші з’явився нізвідки і зник нікуди, – сказав Макрон. – Так думати зручно, але неправильно. Ми не можемо будувати власну гордість на брехні.

Це не перший президент, котрий визнав провину колабораціоністського уряду. Більше 20-и років тому Жак Ширак офіційно перепросив єврейську общину за участь французької поліції та урядовців у депортації.

Попри це, французькі праві досі схильні публічного стверджувати, ніби Віші не репрезентували державу та її населення.

Тож мета Меморіалу Шоа, за визначенням його президента Еріка де Ротшильда, нині звучить так: "Бути перепоною на шляху забуття, відродження ненависті та презирства".

Тож як влаштоване паризьке місце пам’яті про Голокост?

Спершу відвідувач помічає лаконічний фасад будівлі – із зіркою Давида і двома цитатами на ньому. Одна – івритом, із поезії єврейського автора Залмана Шнеура. Інша – французькою:

"Перед Невідомим євреєм-мучеником схиліть голови в благочесті та повазі до всіх мучеників. Пройдіть повз, думаючи про їхню довгу, сповнену болю дорогу. Це приведе вас на вершину справедливості і правди".

Ці слова належать французькому політику першої половини ХХ століття Джастіну Годару.

Спершу відвідувач помічає лаконічний фасад будівлі –
із зіркою Давида і двома цитатами на ньому

Зайшовши на подвір’я Меморіалу, гість натрапляє на великий металевий циліндр із назвами концтаборів, куди відправляли на смерть французьких євреїв. А ще на сім барельєфів. Вони зображають ті муки, що їх зазнавали депортовані.

У Меморіалі є стіна, на якій зафіксовано імена кожного із 76 тисяч євреїв, котрі потрапили під каток переслідувань і більшість із яких загинули в Аушвіці, Майданеку та інших таборах.

Скласти уявлення про історію переслідувань у Європі загалом та Франції зокрема допомагає постійна експозиція. Вона розділена на 12 тематичних ліній: від історії євреїв Франції до кривавих подій 1942-1944, коли місцева поліція взялася за їхнє вивезення, і до спротиву, визволення і конструювання пам’яті про Голокост.

Остання кімната виставки виділена для експонування 3 тисяч фотографій депортованих єврейських дітей.

Принаймні двічі на рік у Меморіалі демонструють тимчасові проекти. Зазвичай вони присвячені різноманітним геноцидам ХХ століття – від винищення вірмен у Туреччині до масового вбивства народності тутсі в Руанді.

Крім того, в Меморіалі облаштовані навчальні кімнати. Серед безлічі освітніх проектів один орієнтовано на працівників французької поліції.

Є мультимедійна бібліотека і велика книгарня, де можна віднайти близько 3 тисяч видань про історію єврейства та про переслідування цього народу. Окрему залу обладнано для родичів жертв Голокосту – там вони отримують доступ до архіву Меморіалу.

Виходячи, гість натрапляє на ще один особливий список. На зовнішній стіні Меморіалу викарбовано імена 3,9 тисяч французів, котрі рятували євреїв від депортацій і, часто, ризикували при цьому власними життями.

На зовнішній стіні Меморіалу викарбовано імена 3,9 тисяч французів,
котрі рятували євреїв від депортацій

ДРАНСІ – ХАБ ДЛЯ ДЕПОРТОВАНИХ

Щороку Меморіал Шоа відвідують понад 200 тисяч гостей. Із них близько 25 тисяч їдуть до його відділення у Дрансі.

Це передмістя Парижа, де п’ять років тому на місці колишнього табору для євреїв спорудили комплекс пам’яті.

У 1930-х у Дрансі збудували великий квартал соціального житла. Зведені із застосуванням новітніх технологій, кількаповерхові будинки були призначені для комфортного життя робітників.

Однак віддаленість від центру міста демотивувала потенційних жителів. А 1940-го року комплекс реквізували німці і обнесли колючим дротом.

Після початку масових арештів євреїв звозили саме сюди. Відтоді й до 17 серпня 1944 року місце стало транзитним табором – "воротами до пекла", за висловом екс-президента Франції Франсуа Олланда. Річ у тім, що з розташованої поблизу залізничної станції в’язнів вивозили до Німеччини та Східної Європи.

Відправляючи останню партію євреїв, есесівці спробували спалити архіви. Утім, двоє інтернованих врятували документи табору Дрансі.

У другій половині ХХ століття тут встановили пам’ятник жертвам нацизму, а ще пам’ятний залізничний вагон – він нагадує про вивезення євреїв до Аушвіца.

2012-го з ініціативи Фонду пам’яті Голокосту тут звели великий п’ятиповерховий центр, де постійна експозиція розповідає про історію табору, а інформаційні центри та конференц-зали допомагають працювати дослідникам минулого.

Усе це для того, аби реалізувати ключове завдання мережі меморіальних інституцій Парижа – прокласти міст між сучасниками Шоа і тими, кому пощастило не жити в цей страшний період історії.

Пам’ятний залізничний вагон у Дрансі –
він нагадує про вивезення євреїв до Аушвіца

Оксана Мамченкова, журналістка, для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті