Не ті, не тому і не так

Останнім часом, чи то внаслідок реформ, що здійснюються новим урядом, чи то на фоні випускної та вступної кампаній, розпочато багато дискусій з приводу шкільної освіти в Україні.

Аналізуючи думки експертів та систематизуючи власний досвід, можу сказати, що в Україні сьогодні у галузі шкільної освіти є три основні проблеми: вчать НЕ ТІ, вчать НЕ ТОМУ, вчать НЕ ТАК!

А тепер трохи коментарів з кожного пункту.

Який сьогодні типовий портрет, наприклад, шкільного вчителя? Середній вік: 40-45 років, гендерний склад: 90% - жінки.

Чому він саме такий? Та тому, що середня зарплата вчителя в Україні - 1000- 2000 гривень на місяць. Очевидно, що на таку зарплату не йдуть ані чоловіки, що є відповідальними за фінансовий стан родини, ані молодь.

Тому педагогічний склад більшості шкіл, за винятком незначної кількості фанатів своєї справи, сформовано або з людей старшого покоління, які лише прагнуть зберегти робоче місце та дотягти до пенсії, або зі "свіжих" випускників, що не змогли поки що знайти іншу роботу, або і не здатні її іншу знайти взагалі.

Звідси випливає питання: чому можуть навчити наших дітей такі люди?

Як людина, якій доводиться підбирати персонал, можу сказати, що для досягнення успіху у нашому сьогоднішньому світі молоді необхідні певні ключові навички: високі комунікативні здібності, знання іноземних мов, професійна робота з комп'ютерним та іншим сучасним офісним обладнанням, вміння працювати з інформацією та, безумовно, високий професіоналізм в обраній сфері діяльності.

Сумно, але сьогодні пересічна школа не може забезпечити учням розвиток таких навичок. У багатьох школах, наприклад, або працюють вчителі іноземних мов, що жодного разу навіть не спілкувалися з носієм мови, або це молоді кадри, які не тримаються в школі більше чверті - знання іноземної мови відкриває перед ними кращі перспективи, ніж працювати за 100 євро на місяць.

Ще досі є достатньо багато шкіл, що не обладнані сучасною комп'ютерною технікою, а у тих, що обладнані, часто учні мають багато глибші та ширші знання, аніж вчителі інформатики. У школі, навіть якщо туди заведено інтернет, немає ані кадрів, ані методик, щоб навчати учнів працювати з даними в умовах сучасного інформаційного простору.

Школа не може забезпечити учням розвиток комунікативних навичок, бо внаслідок переповнених класів та перевантаженої програми деякі учні протягом півріччя навіть не мають можливості бути опитаними 2-3 хвилини. Що вже казати про вміння виступати перед аудиторією, вести аргументовані дискусії, відстоювати власну думку, знаходити порозуміння з опонентом!

Що стосується методики навчання, то вона не далеко відійшла від запровадженої ще на початку ХХ століття. Наприклад, навчання іноземним мовам досі здійснюється таким чином, що випускник звичайної середньої школи має рівень володіння англійською мовою нижчий, аніж трирічна дитина з Великобританії чи США.

Тобто, він навчений основним граматичним особливостям чужої мови, але не здатен навіть розповісти про своє самопочуття чи замовити обід у ресторані.

Більшість підручників просто неможливо використовувати - вони складені не для дітей, а для отримання авторського гонорару автором та відкату чиновником. Затверджені Міносвіти програми не залишають місця ані для творчості вчителя, ані для особистості учня.

Якби в Україні був уряд, то він би розумів, що найкраща та найефективніша інвестиція - це є інвестиція в освіту громадян та їх здоров'я. Лише тоді, коли населення країни буде мати високий рівень професійної підготовки, можуть бути ефективними інвестиції в інші галузі народного господарства.

Бо хто працюватиме на новостворених заводах? Де через 10 років наші олігархи шукатимуть досвідчених хіміків-технологів чи інженерів-будівельників? Найматимуть, як цар Петро, у Голландії та Німеччині?

А без суттєвого підвищення рівня мотивації вчителів, що включає в себе не лише достойний рівень оплати праці, але й безкоштовне державне житло молодим кадрам, гарантований рівень пенсійного забезпечення, державне медичне страхування, механізми підвищення кваліфікації та ознайомлення з сучасними технологіями та методиками, не може відбутися якісна зміна шкільної освіти.

Прийдуть у сферу освіти гроші - знайдуться кваліфіковані вчителі-новатори, будуть ними створені сучасні ефективні програми та методики, тоді країна отримає той кадровий потенціал, що зможе вивести Україну на нові економічні та політичні висоти.

А ми, як громадяни, повинні вимагати від влади спрямовувати гроші від приватизації народного майна та кредити МВФ саме на освіту, а не на закупку нових авто для чиновників від освіти.