Імідж України та мистецтво, що долає кордони

Кожен з нас, хто коли-небудь був за кордоном України, щонайменше один-два рази стикався з упередженим ставленням до наших співвітчизників, або взагалі з повним нерозумінням, що то за країна така, де вона знаходиться і звідки взялась.

Не дивлячись на 19 років Незалежності, Україна ще мало знана в світі, в усякому разі значно менше, ніж нам би всім хотілось.

Чи залежить в цьому плані щось від нас особисто? Я певна, що залежить і не так мало.

Кожен несе свою частинку української культури, її історії та сьогодення. І зовсім не обов'язково при цьому надягати шаровари та вишиванки ні на себе, ні на свої думки та вислови.

Можна бути щирим, а не бутафорним патріотом, і при цьому лишатись сучасною людиною.

Минулого року на виставці антикваріату та живопису, яку проводив один з відомих київських колекціонерів, мою увагу привернули роботи київської художниці Олександри Ляшко.

Їх відзначав тонкий смак, цікава авторська техніка та дивовижне сплетіння різних напрямів живопису. У деяких з її полотен використане сусальне золото, техніка роботи з яким є авторською.

Витончена розкіш її картин стала справжньою окрасою експозиції. На цю виставку була запрошена Ніколь Борк - мистецтвознавець з Франції. Роботи Олександри Ляшко одразу ж привернули її увагу і за проханням Ніколь ми поїхали до майстерні художниці.

Уважно роздивившись всі полотна, що на той час знаходились в майстерні, Ніколь Борк була щиро захоплена творчістю Олександри, одночасно настільки ж щиро й здивована. Здивування, щоправда, вона намагалась делікатно приховати.

"Мистецтво не знає кордонів, але у нас, на жаль, дуже мало знають український сучасний живопис, і взагалі про Україну знають аж надто небагато", - сказала вона. І запропонувала підготувати та провести персональну виставку робіт Олександри Ляшко у Франції.

Те, що починалось просто як приємне спілкування, втілилось в життя.

Я щойно повернулась з персональної виставки української художниці, що проходила в Медіотеці Мезью, одного з округів міста Ліон (Франція).

На відкриття була запрошена преса. Приємно було побачити статтю в одній із центральних газет Франції "Le Progres", присвячену українській художниці та її вернісажу. В ній, зокрема, такі слова: "Картини вражають вишуканістю, елегантністю, тонким пензлем та технікою. Олександра Ляшко осяяла своїми роботами виставковий центр Мезью".

Мистецтво відкидає упередженість і говорить своєю мовою, що зрозуміла кожному, воно не має жодних мовних бар'єрів.

Роботи художниці мали великий резонанс у дуже вибагливої аудиторії. Відвідувачі цікавились авторською технікою та роботами, виконаними як в авторському, так і в класичному стилі. Щирий інтерес та повага, що світилась в очах французів варті дуже багато. Це неможливо нав'язати жодною пропагандою, можна тільки заробити творчістю та відданістю Мистецтву.

Є відомий вираз латиною: "Una hirundo non facit ver" (одна ластівка не робить весни).

Одна експозиція, навіть якщо це персональна виставка, тільки на краплинку може зробити Україну більш знаною в світі. Але з окремих частин складається ціле.

Якщо кожен зробить щонайменше один крок в цьому напрямку та гідно представить на міжнародній арені свою творчість, будь то живопис чи література, програмне забезпечення чи інноваційні технології, унікальні операції чи наукові розробки, то змінити ставлення до країни в цілому абсолютно реально.

Адже творчий потенціал, що є в нас, практично необмежений.

Тільки нам самим під силу створити той імідж України, яким ми могли б пишатись.